16 червня 2025 рокуСправа №160/10736/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій просить:
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не звільнення з військової служби, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 звільнити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з військової служби згідно до п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з безвісти зниклим батьком, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся з рапортом та відповідними документами до Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». У зв'язку з тим, що батько позивача зник безвісти під час ведення бойових дій, що підтверджується відповідними документами. Відповідач відповіді на рапорт не надав. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказана ухвала суду доставлена до електронного кабінету відповідача 17.04.2025.
Цією ж ухвалою суд надав строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
10 червня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив, у якому останній просить відмовити у задоволенні позову відмовити повністю. Вказує, що у відносинах з зазначеним військовослужбовцем відсутній предмет спору, принаймні відповідач не створює перешкоди для реалізації позивачем його права на звільнення за встановленим законом порядку. Позивач теоретично має право на звільнення у зв'язку з визначеними обставинами та інформував військову частину через нотаріально завірене звернення, натомість переховуючись від відповідальності, притягнення до кримінальної відповідальності не прибув до частини. Від так, звільнити «заочно» зазначеного військовослужбовця немає можливості.
Розглянувши подані позивачем документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.
Позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
12 листопада 2024 позивачем подано рапорт командиру Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про звільнення з військової служби на підставі передбаченій абз. 15 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»: якщо їх близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Батько позивача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час безпосередньої участі в антитерористичній операції/здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану), безвісти зник 26 березня 2023 року під час ведення бойових дій поблизу АДРЕСА_1 .
На підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач надав: копію паспорту та РНОКПП, свідоцтва про народження засвідчене нотаріально, сповіщення на безвісті зниклого, акту службового розслідування.
Не отримавши відповіді від відповідача на рапорт, 19 березня 2025 року адвокатом було направлено запит до Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби та надання інформації по ОСОБА_1 .
Листом Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 березня 2025 року на запит адвоката було повідомлено, що ОСОБА_1 з 31.07.2024 року самовільно залишив військову частину та перебуває у розпорядженні командира частини.
Позивач вважаючи протиправно бездіяльність відповідача щодо незвільнення його з військової служби, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.
У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався відповідними нормативними актами.
Як вже встановлено судом, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт, зокрема, від 12.11.2024, про звільнення з військової служби у запас на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв'язку із з тим, що його батько ОСОБА_2 пропав безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Так, згідно з підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. (абзац шістнадцятий пункту 3 частини 12статті 26 Закону №2232-XII).
За результатами службового розслідування встановлено, що оператор 1 відділення радіорозвідки взводу радіорозвідки розвідувальної роти військової частини НОМЕР_3 , солдат ОСОБА_2 , під час виконання бойових завдань при безпосередній участі в заходах національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, а саме, 26.03.2023 року о 14:00 під час штурмових дій противника в місті Бахмут Донецької області зник безвісти. Рішенням командира військової частини НОМЕР_3 від 29.03.2023 року № 6781 військовослужбовця військової частини НОМЕР_4 солдата ОСОБА_2 вважати таким, що зник безвіти (а.с. 18,19-20).
Згідно із частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення).
Відповідно до пункту 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункту 241 Положення №1153/2008).
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут).
На підставі пункту 14 Статуту із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано перелік підстав для дострокового звільнення військовослужбовців з військової служби, зокрема якщо їхні близькі родича (син) загинули або пропали безвісті під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Разом з тим, законодавець передбачив механізм реалізації відповідного права шляхом подання військовослужбовцем рапорту на звільнення зі служби з відповідних підстав. Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі.
Загальні вимоги до документування управлінської інформації та організації роботи з документами, створеними в паперовій та електронній формі в Апараті Головнокомандувача Збройних Сил України, Генеральному штабі Збройних Сил України, командуваннях видів, родів військ (сил) Збройних Сил України, органах військового управління, штабах угруповань військ (сил), військових частинах (установах) Збройних Сил України (далі військові частини, установи), включаючи їх підготовку, реєстрацію, облік, зберігання і контроль за виконанням визначені Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України, затвердженою наказом Головнокомандувача Збройних Сил України 31.01.2024 №40, (далі - Інструкція з діловодства у Збройних Силах України).
Так пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України визначено, що одним з видів документів, які створюються у Збройних Силах України є рапорт (заява) -письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.
Наказом Міністерства оборони України №531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України від 06.08.2024 (далі Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Пунктами 24 розділу І Порядку №531 визначено, що з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
Військовослужбовці звертаються до органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове розслідування, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, із пропозиціями, заявами та скаргами, які не є рапортами, у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, Законом України «Про звернення громадян» та іншими нормативно-правовими актами Міноборони.
Розділом ІІ зазначеного Порядку визначено форми рапортів, де зокрема пунктом 1 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.
Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку № 531.
Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 531 у рапорті у паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище.
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника). Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства. Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Відповідно до абзацу 2 пункту 14.10 розділу XIV «Особливості проходження військової служби, служби в резерві та виконання військового обов'язку в запасі в особливий період» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (далі - Інструкція №170, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Згідно із абзацом 13 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Пунктом 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Тобто, право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов'язком відреагувати на рапорт.
Із системного аналізу вказаних норм права слідує, що наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про звільнення з військової служби чи відмова у задоволенні рапорту.
При цьому в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про звільнення з військової служби.
Як вбачається з матерів справи та не заперечується наданою відповідачем відповіддю на відзив, що рапорт про звільнення позивача від 12.11.2024 року Військовою частиною НОМЕР_1 не був розглянутий.
Отже, у даному випадку відповідачем не розглянуто рапорт позивача про звільнення з військової служби, не надано оцінку наявності/відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26, абз. 15 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII за сімейними обставинами, у зв'язку із визнанням його батька безвісті зниклим під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, відповідно, й не прийнято обґрунтоване та вмотивоване рішення командуванням військової частини щодо відмови у задоволенні рапорту або наказ про звільнення з військової служби.
Водночас суд зауважує, що надання будь-яких роз'яснень або заперечень не звільняє відповідача, як суб'єкта, до повноважень якого належить вирішення питання щодо можливості звільнення позивача з військової служби від обов'язку прийняття рішення, за наслідком розгляду рапорту про звільнення останнього з військової служби або мотивовану відмову в такому.
Таким чином, у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
Згідно із загальними засадами права дії суб'єкта владних повноважень це - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, а бездіяльність це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
В свою чергу, відсутність належним чином оформленого наказу про звільнення позивача з військової служби чи відмови у звільненні, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, оскільки в даному суб'єктом владних повноважень не було прийнято жодного із зазначених рішень.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму N 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення», вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього слідує, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.
Відтак, з огляду на правові приписи та положення ч. 2 ст. 9 КАС України, суд уважає, що належним та повним способом захисту буде визнання протиправною бездіяльність Ввідповідача щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 12.11.2024 року та зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 12.11.2024 року та прийняти відповідне рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд доходить висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є частково обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладені норми, часткове задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст.139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 12.11.2024 року про звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 12.11.204 року про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев