16 червня 2025 року Справа № 160/10877/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/10877/25 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства "ІНФОРЕСУРС" про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити певні дії , -
І. ПРОЦЕДУРА
Позивач звернувся з позовом до суду та просить суд :
- визнати протиправною відмову Міністерства освіти і науки України №3/9221-24 від 25.11.2024 року у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України та Технічного адміністратора Єдиної державної електронної бази з питань освіти - Державне підприємство "ІНФОРЕСУРС" внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закову України "Про освіту", а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч.2 ст. 10 ЗУ "Про освіту" - вказати "Так, не порушує".
Ухвалою суду від 17.04.2025 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.
Також ухвалою суду від 17.04.2025 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:
- довідку здобувача освіти відповідно даних Єдиної державної електронної бази з питань освіти на ОСОБА_1 ;
- письмові та вмотивовані пояснення щодо не внесення змін до системи ЄДЕБО, за яких у Довідці про здобувана освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо ОСОБА_1 у колонці «На підставі даних, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» відображалося значення «Ні, порушує»;
- довідку за наявності, у якій внесенні відомості з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо
ОСОБА_1 ;
- усі наявні докази щодо суті спору.
28.04.2025 року Державне підприємство "ІНФОРЕСУРС" подали відзив на позовну заяву позивача. Долучені додаткові докази по справі.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 16.06.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 25 листопада 2024 року Міністерство Освіти і Науки України надіслало позивачу відповідь №3/9221-24, в якій посилаючись на норми законодавства України, йому було відмовлено у внесенні відомостей до Єдиної державної електронної бази з питань освіти у відповідне поле, що ОСОБА_1 послідовність навчання «ТАК, не порушує».
Вказує, що також відмовою Міністерство освіти і науки України порушило право Позивача на одержання довідки про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із цим позовом, за захистом своїх порушених праві.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1
Ухвалою суду від 17.04.2025 року відкрито провадження в цій адміністративній справі, та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Цією ухвалою суду від 17.04.2025 року, відповідачу було запропоновано надати відзив на позовну заяву позивача по справі №160/10877/25.
Відповідачем отримано вказану вище ухвалу суду, що також підтверджується матеріалами справи.
Згідно із ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно положень ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.
ІV. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 2
Відповідач 2 заперечує проти позовних вимог, вважає їх необґрунтованими з огляду на те, що відповідач-2 не є суб'єктом владних повноважень, тобто не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, не здійснює публічно владні управлінські функції, не надає адміністративні послуги, законами України не передбачено випадків здійснення Відповідачем-2 владних повноважень. Відповідач-2 законодавчо не вповноважений владно керувати поведінкою Позивача, а останній відповідно не зобов'язаний виконувати вимоги Відповідача-2.
Відповідач-2 не здійснював розроблення технічного опису та не забезпечував доопрацювання відповідно до нього програмного забезпечення ЄДЕБО з метою забезпечення закладам освіти можливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО за формою, визначеною у додатку 9 до Порядку, та не визначав особливості формування зазначених довідок. Відповідач-2 на виконання доручення Міністра освіти і науки України Оксена Лісового від 31.05.2024 № 1/34-Д-24 та враховуючи лист Міністерства освіти і науки України від 03.06.2024 № 1/9806-24 лише здійснив технічні заходи щодо встановлення додаткового скрипта («17886.sql»), розробленого ПАТ «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій» на замовлення Міністерства освіти і науки України в рамках Договору.
Внесення до ЄДЕБО та підтримання в ЄДЕБО в повному, актуальному та достовірному стані інформації про здобувачів освіти, які навчаються у закладах освіти, не відноситься до компетенції Відповідачів. Вчинення зазначених дій відноситься до компетенції суб'єктів освітньої діяльності. Відповідачі не відносяться до суб'єктів освітньої діяльності, не провадять освітню діяльність.
Вказують, що в ЄДЕБО не вноситься інформація щодо здобувачів освіти стосовно того, порушує чи не порушує на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». Зазначена інформація відображається у довідках про здобувача освіти, що формуються закладами освіти на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, за формою, визначеною у додатку 9 до Порядку, та підписуються уповноваженими працівниками таких закладів шляхом накладання їх кваліфікованих електронних підписів. Зазначені довідки містяться в ЄДЕБО.
Враховуючи зазначене, формування та видача довідок про здобувача освіти за даними ЄДЕБО за формою, визначеною додатком 9 до Порядку, не відноситься до компетенції Відповідачів.
Вчинення зазначених дій відноситься до компетенції закладів освіти.
Таким чином, Позивач у своїй позовній заяві фактично просить суд спростувати недостовірну, на його думку , інформацію, що відображається у виданій йому закладом освіти довідці про здобувача освіти.
V. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 18.06.2010 року позивач закінчив Краматорську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №19 Краматорської міської ради Донецької області, про що йому було видано свідоцтво про базову загальну середню освіту НОМЕР_1 .
10.10.2012 року позивач отримав атестат про повну загальну середню освіту НОМЕР_2 виданий Краснолиманським медичним коледжем Донецького національного медичного університету імені М. Горького.
25.03.2014 року позивач закінчив навчання у Лиманському медичному фаховому коледжі Донецького національного медичного університету (в минулому Краснолиманський медичний коледж Донецького національного медичного університету імені М. Горького), освітній рівень молодший спеціаліст, за спеціалізацією: «лікувальна справа», про що видано диплом НОМЕР_3 .
01.09.20214 року Позивач вступив до Запорізького державного медичного університету за спеціалізацією: «лікувальна справа», денна форма навчання, освітній рівень - спеціаліст, але 02.08.2017 року був відрахований, що підтверджується академічною довідкою №688 про проходження навчання в період з 01.09.2014 по 11.07.2017р.р., тоді як повний курс навчання становить з 01.09.2014 по 30.06.2019 р.р.
03.09.2018 року позивач вступив на навчання до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейський медичний університет» за спеціалізацією: «лікувальна справа, денна форма навчання, освітній рівень - спеціаліст, але 24.02.2021 був відрахований.
01.09.2022 року позивач вступив (поновлено) на навчання до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейський медичний університет» за спеціалізацією: «Медицина», освітній рівень - магістр, денна форма навчання, про що, як доказ, видано довідку про навчання на третьому курсі університету, в якій міститься інформація про дату закінчення: повного курсу навчання 30.06.2028 року.
Згідно виписки з Єдиної державної електронної бази з питань освіти щодо документів про освіту та інформації про навчання вбачається, що позивач порушив послідовність навчання визначену частиною другою статті 10 Закону України «Пре освіту».
Так, у ЄДЕБО містяться такі довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : № НОМЕР_4 , сформована в ЄДЕБО Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейський медичний університет» (далі - Заклад освіти) 01.10.2024 11:31:38 та підписана ректором С.Абрамовим; №397491, сформована в ЄДЕБО Закладом освіти 01.10.2024 11:42:49 та підписана ректором С.Абрамовим; № 557398, сформована в ЄДЕБО Закладом освіти 13.01.2025 13:35:54 та підписана ректором С. Абрамовим.
Відповідач 2 у відзиві вказує, що у ЄДЕБО немає довідки щодо внесених відомостей з ЄДЕБО щодо особи.
29.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» із заявою в якій просив внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіт щодо документів про освіту та інформації про навчання особи, скорочена назва ЄДЕБО щодо ОСОБА_1 про те, що ним не порушено послідовність навчання.
Повідомленням № 01-13/3946 від 05.11.2024 Державне підприємство «Інфоресурс» повідомило позивача, що його заяву направлено за належністю до Міністерства освіти і Науки України.
25 листопада 2024 року Міністерство освіти і Науки України надіслало позивачу відповідь №3/9221-24, в якій посилаючись на норми законодавства України, останньому відмовлено у внесенні відомостей про нього до Єдиної державної електронної бази з питань освіти у відповідне поле, що ОСОБА_1 послідовність навчання «ТАК, не порушує».
Вважаючи протиправним відображення у Довідці відомостей про порушення послідовності здобуття освіти згідно ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту», позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
VІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі Закон №3543-XII) призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Частинами 7-9 ст. 23 Закону №3543-XII встановлено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів забезпечується неможливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації більше ніж одному військовозобов'язаному з підстав, зазначених у пунктах 9-14 частини першої цієї статті
Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 року № 2145-VIII (далі Закон №2145-VIII) рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій;
Згідно з ч. 2 ст. 10 Закону №2145-VIII рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Частиною 1 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 року №1556-VII (далі Закон №1556-VII) визначено рівні та ступені вищої освіти, зокрема, підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
За ч. 2-4 ст. 5 Закон №1556-VII здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти:
1) молодший бакалавр;
2) бакалавр;
3) магістр;
4) доктор філософії/доктор мистецтва;
Молодший бакалавр - це освітній або освітньо-професійний ступінь, що здобувається на початковому рівні (короткому циклі) вищої освіти і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньої програми, обсяг якої становить 120 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня молодшого бакалавра на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Особа має право здобувати ступінь молодшого бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.
Відповідно до ч. 1-3, 5, 6, 10 ст. 7 Закону №1556-VII документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями:
диплом молодшого бакалавра;
диплом бакалавра;
диплом магістра;
диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
У документі про вищу освіту зазначаються назва закладу вищої освіти (наукової установи), що видав цей документ (у разі здобуття вищої освіти у відокремленому підрозділі закладу вищої освіти (наукової установи) - також назва такого підрозділу), назва освітньої програми, а також кваліфікація, що складається з інформації про здобутий особою ступінь вищої освіти, спеціальність (крім міждисциплінарних освітніх програм), спеціалізацію, предметну спеціальність (за наявності) та професійні кваліфікації (у разі присвоєння).
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Документ про вищу освіту видається закладом вищої освіти лише за акредитованою відповідно до цього Закону освітньою програмою. У документі про вищу освіту зазначається найменування органу (органів) акредитації, а в додатку до документа про вищу освіту - інформація про видані ним (ними) відповідні акредитаційні сертифікати, рішення.
Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (далі Порядок №560).
За п. 1 Порядку №560 він, серед іншого, визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до п. 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
За п. 62 Порядку №560 здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України Про освіту, а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.
Додатком №5 до Порядку №560 затверджено Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (далі Перелік).
Для п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону №3543-XII Переліком вимагається надання довідки про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
VІІ. ОЦІНКА СУДУ
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає про таке.
Сторони не заперечували факт попереднього навчання позивача, вступ ним до закладу вищої освіти (за освітнім рівнем «спеціаліст») та його подальше відрахування без завершення освіти, відсутній і спір про те, що освітній рівень «спеціаліст» прирівнюється до освітнього рівня «магістр». Натомість цей спір виник в зв'язку з різною правовою оцінкою значущості факту попереднього навчання позивача за освітнім рівнем «спеціаліст (в подальшому - «магістр»), яке не було завершене через відрахування.
Так, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації необхідним є надання довідки, щодо змісту якої і виник цей спір.
Суд зазначає, що визначальним для вирішення питання про право особи на відстрочку є встановлення її відповідності вимогам саме п. 1 ч.3 ст. 23 Закон №3543-XII як нормі права вищої юридичної сили, яка при цьому є матеріальною нормою, що і встановлює відповідне правило поведінки.
Буквальне тлумачення цієї норми права свідчить, що право на відстрочку пов'язане з порівнянням рівня освіти, що здобувається особою наразі, а також рівня освіти, що був здобутий особою раніше. Така послідовність наявна у ч. 2 ст. 10 Закон №2145-VIII.
Слово «здобутий» є пасивним дієприкметником минулого часу, при цьому завершеність виду дієприкметника успадковується від вихідного дієслова, в даному випадку йдеться про завершену (доконану) форму дієслова «здобувати». Тобто, йдеться не просто про отримуваний, а саме про отриманий рівень освіти. Так, навіть нормативне визначення категорії «рівень освіти» оперує поняттям «завершений» етап освіти.
Тобто, для цілей врегулювання спірних в даній справі правовідносин порівнювати належить саме здобуті рівні освіти, не беручи до уваги не здобуті рівні освіти, за яким особа навчалась, однак не завершила навчання.
У свою чергу з системного тлумачення вищевикладених нормативних положень законодавства здобуття рівня освіти засвідчується видачею особі документу про освіту відповідного рівня (диплому). Зазначене узгоджується з Переліком обов'язкової інформації, яка повинна міститися в документах про вищу освіту (науковий ступінь), що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09.09.2020 року №811.
При цьому суд вже зазначав, що інформація про видані дипломи міститься в ЄДЕБО (ч. 10 ст. 7 Закону №1556-VII).
Таким чином, належним способом взаємодії в рамках спірних правовідносин є порівняння саме дипломів, які має особа, з дипломом, який особа отримає за результатом поточного навчання.
Повертаючись до обставин цієї справи слід вказати, що сторонами не заперечувалося, що позивач не здобув рівень освіти «магістр» (або «спеціаліст»), за яким навчався раніше. Відповідний диплом відсутній в т.ч. у спірній довідці, докази зворотного відповідачами не надано.
Суд відхиляє доводи відповідача стосовно значущості попереднього навчання позивача, оскільки юридичне значення має завершеність навчання та здобуття в зв'язку з цим рівня освіти, а не саме лише перебування певний час у статусі здобувача освіти без отримання диплому через відрахування.
Як наслідок, слід дійти висновку, що належним викладом Довідки у відповідній частині є зазначення щодо позивача інформації про те, що поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою ст. 10 Закону України «Про освіту», а у відповідній графі має бути вказано «Так, не порушує».
Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 22.04.2025 року у справі №280/9775/24.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Листи міністерств, інших органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами у розумінні статті 117 Конституції України, а відтак не є джерелом права відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 року у справі №440/170/20.
Ця обставина свідчить про те, що зміст Довідки щодо позивача не міг визначатися на підставі згаданих сторонами листів відповідача або доручення міністра освіти і науки України.
Будь-які підстави для прийняття позиції відповідача 1 про те, що «повторне зарахування означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності на тому самому рівні вищої освіти, що у розмінні визначення послідовності здобуття освіти свідчить про здобуття вищої освіти в непослідовному порядку» відсутні.
Передусім слід підкреслити, що для права на відстрочку мають значення лише ті обставини, які законодавець інкорпорував у норму права. Конструкція спірної норми права надає значення послідовності лише за рівнями здобутої освіти. В нормі права не вказано про визначення послідовності здобуття освіти через знання, уміння чи навички. Йдеться лише про порівняння здобутих рівнів освіти. Якщо якийсь рівень освіти не є здобутим (особі не видано диплом), він не може бути врахований при визначенні права особи на відстрочку в силу норми права, яка вказує порівнювати здобуті рівні освіти.
Відповідно, висновок про те, що особа здобуває освіту в непослідовному порядку, може бути зроблений виключно шляхом порівняння здобутого раніше рівня освіти з рівнем освіти, який здобувається, шляхом порівняння диплому, який є, з дипломом, який вона отримає за результатами навчання. Законодавець не наділив юридичним значенням навички чи уміння, натомість вказав на значущість раніше здобутого рівня освіти, який є таким (здобутим) лише при завершенні навчання.
Якщо ж пристати на позицію відповідача-1, то навчання особи протягом 1 місяця з подальшим відрахуванням змістовно тотожне навчанню цієї ж особи протягом 4 років в аспекті обсягу знань, вмінь та навичок. При цьому в позиції відповідача-1 знання, вміння та навички є абстрактно універсальними, що не узгоджується з тим, що освітні рівні можуть здобуватися за різними спеціальностями згідно правил академічної мобільності. При цьому суд повторює, що в будь-якому випадку значення при вирішення спору мають виключно ті обставини, з якими норма права пов'язує застосування відповідне правило поведінки. Спірна норма права передбачає порівняння раніше здобутого рівня освіти з тим, що здобувається, не надаючи жодного значення іншим обставинам. Відповідно, відсутні підстави для оцінки таких інших обставин, адже сам законодавець не визнав їх юридично значущими. а правило поведінки пов'язав з іншими питаннями факту.
Щодо можливого припущення про те, що задля можливості отримання відстрочки від призову, може постійно перебувати в статусі «здобувача освіти» - зараховуючись (поступаючи) та відраховуючись з навчального закладу на той же самий ( з того ж самого) рівень освіти, суд зазначає наступне.
Не передбачено норми права, з якої б вбачалась можливість здійснити правозастосування у вищевказаний спосіб, в т.ч. не можливо вказати яка конкретно норма права буде порушена в разі співставлення саме здобутих рівнів освіти. Натомість врахування нездобутих рівнів освіти є прямим порушенням п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону 3543-XII, яка цілком однозначно врегульовує спірні правовідносини, передбачаючи здійснення порівняння саме зі «раніше здобутим рівнем освіти» (не «таким, що здобувався»).
Такий підхід є втіленням презумпції недобросовісності, яка до того ж звернута на майбутнє. Тобто, матиме місце ситуація, за якої особа, яка відповідає умовам для отримання певної пільги, не отримає її через нічим не обґрунтоване припущення про її недобросовісні дії в майбутньому.
Ці мотиви, які мають характер невиправданого припущення, можуть бути враховані виключно законодавцем при формулюванні норми права, однак не судом, який застосовує вже існуючі норми права. Відповідно, якщо правило поведінки передбачає співставлення саме здобутого та того, що здобувається наразі, рівнів освіти, то саме так і має здійснюватися правозастосування органами виконавчої влади, а також саме на відповідність такому правилу поведінки суд повинен перевіряти обставини справи та дії відповідачів у справі.
Такий підхід виключає будь-яку правову визначеність для учасників спірних правовідносин, адже обсяг їх прав залежатиме не від обставин, які передбачені нормою права, а від ненормативних факторів, передусім припущень, які зроблені без будь-якої правової основи, натомість прямо суперечать принципу верховенства права та законності, а також виходять з негативного та непідтвердженого жодним чином презюмування недобросовісності людини. Адже в підсумку норма права буде застосована не згідно її змісту, а в непередбачуваний та невизначений законодавцем спосіб.
Такий підхід не містить логічного обґрунтування для ситуацій, коли сукупна тривалість першого та поточного навчання є меншою, ніж тривалість навчання за відповідним рівнем освіти. Тобто, особа, яка відрахована після одного року навчання та в подальшому знов здобуває цей же рівень освіти, позбавляється права отримати пільгу навіть в тому обсязі, який законодавством передбачено (наприклад, для освітнього рівня «бакалавр» йдеться про 4 роки права на відстрочку, які не будуть реалізовані в повному обсязі). Відповідно, через нічим непідтверджене припущення про зловживання, в окремих випадках буде присутнє надання права в обсязі меншому, ніж передбачалося при формулюванні правила поведінки. Відсутнє в такому випадку і розумне обґрунтування визнання за особою факту здобуття рівня освіти без отримання диплому для цілей права на відстрочку, однак заперечення цього ж факту для всіх інших цілей. В наявності і ціла низка інших логічних суперечностей.
При цьому, слід вказати, що цей спір вирішується застосуванням передусім п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону 3543-XII, яка дозволяє однозначно визначити які саме обставини підлягають встановленню для вирішення питання про право особи на відстрочку. Відповідно, якщо обставини, з існуванням яких пов'язане право на відстрочку, встановлені, відсутні підстави для заперечення цього права з ненормативних підстав, в т.ч. припущень.
Окремо, слід вказати, що справедливий баланс між правами людини визначається змістом норм права, які формулює законодавець. Якщо законодавець визначив цей баланс, сформулювавши правило поведінки, в якому враховується лише здобутий раніше рівень освіти, то саме таким є визначений законодавцем баланс між правами людини. В свою чергу суд захищає права людини (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства) перевіряючи при цьому чи відповідають дії суб'єкта владних повноважень нормам права (п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
У цій справі суд не визнає дії відповідача такими, що вчинені у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, адже нормою права передбачено порівняння рівня освіти, що здобувається, з раніше здобутим рівнем освіти (не рівнем освіти, що здобувався).
Суд зауважує, що спонукальну позовну вимогу позивач адресував обом відповідачем, однак для ефективного захисту прав позивача відповідне зобов'язання необхідно покласти лише на відповідача-1, отже в позовних вимогах до відповідача-1 слід відмовити.
За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.
VІІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства "ІНФОРЕСУРС" про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства "ІНФОРЕСУРС" про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо неналежного відображення відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо послідовності здобуття ОСОБА_1 освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти відомостей, про відсутність порушення ОСОБА_1 послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Міністерства освіти і науки України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 908,40гривень.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).
Відповідач 1: Міністерство освіти і науки України (01135, м.Київ, пр. Берестейський, 10, код ЄДРПОУ 38621185).
Відповідача 2 : Державне підприємство "ІНФОРЕСУРС" (03057, м.Київ, вул. О. Довженка, 3, код ЄДРПОУ 37533381).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено 16.06.2025 року.
Суддя В.В. Ільков