16 червня 2025 рокуСправа №160/5251/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ремез К.І.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
17.02.2025 за допомогою підсистеми "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з вимогами про:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.08.2024 № 047250022608 щодо відмови мені, ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за вислугу років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати мені, ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти у відповідності до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період моєї роботи: з 12.10.2017 до 13.08.2024 (день звернення до органів ПФУ) на посаді вчителя образотворчого мистецтва в КЗ "НСЗШ І-ІІІ ст. № 13";
- зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти у відповідності до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 13.08.2024.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_3 , зазначає, що 13 серпня 2024 року вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіальності заява Позивача була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.08.2024 № 047250022608 Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії. Відмова мотивована відсутністю необхідного пільгового стажу за вислугу років станом на 11.10.2017 (25 років 01 місяць 18 днів при необхідних 26 роках 6 місяцях), а також перебуванням на посаді, що дає право на пенсію за вислугу років як працівнику освіти.
Позивач не погоджується з вказаним рішенням, вважаючи, що до її пільгового стажу за вислугу років неправомірно не зараховано період роботи з 12.10.2017 до 13.08.2024 (день звернення до органів ПФУ) на посаді вчителя образотворчого мистецтва в КЗ "НСЗШ І-ІІІ ст. № 13". Загальний страховий стаж Позивача на дату звернення становив 36 років 07 місяців 23 дні.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
05.03.2025 за допомогою підсистеми Електронний суд до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, що у позивача відсутній спеціальній стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, обчислений станом на 11.10.2017. Його стаж становить 25 років 1 місяць 18 днів, що недостатньо для визначення права на пенсію за вислугу років.
11.03.2025 за допомогою підсистеми Електронний суд до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач наполягає на позовних вимогах.
Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області не скористалось своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву, тому суд розглядає справу за наявними матеріалами справи.
Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
У зв'язку з перебуванням судді Ремез К.І. у відпустці з 21.04.2025 по 23.05.2025, з 27.05.2025 по 13.06.2025 рішення у цій адміністративній справі ухвалюється судом 16.06.2025.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі Закон №1788-ХІІ та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст.2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Пунктом "е" ст.55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Проте суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 N 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 N 911-VIII.
У Рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019 зазначено, що на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону N1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону N 1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону N 1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях54,55 Закону N 1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону N 1788-ХІІ випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону N 1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону N 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 N 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 N 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" втратили чинність з 04.06.2019.
Отже, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції чинній до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 N 213-VIII та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 N 911-VIII, які визнано неконституційними.
Отже, на день звернення позивача із заявою від 22.08.2023 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Як вбачається з оскаржуваного рішення спеціальний стаж позивача станом на 11.10.2017 становить 25 років 1 місяць 18 днів.
Отже, на момент звернення до органу Пенсійного фонду у позивача було більше ніж 25 років стажу, що є достатнім стажем для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
При цьому, суд відмічає, що ні у рішенні, ні у відзивах відповідачами не спростовано наявність у позивача станом на момент звернення з заявою 10.09.2024 спеціального стажу більше 25 років та належність періоду роботи до пільгового стажу.
Виходячи з встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку, що позивач має право на пенсію за вислугу років як працівник освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 047250022608 від 21.08.2024 про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є протиправним та підлягає скасуванню.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постанові Верховного Суду від 06.04.2022 у справі №365/136/17.
Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Відповідно до ч.4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Згідно з пунктом 4.10 розділу ІV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області є уповноваженим органом, який повинен повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , оскільки його рішенням було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років як працівнику освіти.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню частково.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, рішення якого визнано протиправним та скасовано.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про знання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.08.2024 № 047250022608 щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_2 до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти у відповідності до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», період роботи: з 12.10.2017 до 13.08.2024 (день звернення до органів ПФУ) на посаді вчителя образотворчого мистецтва в КЗ "НСЗШ І-ІІІ ст. № 13".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти у відповідності до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 13.08.2024, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області витрати у виді судового збору у сумі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез