про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
16 червня 2025 року ЛуцькСправа № 140/5272/25
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Каленюк Ж.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання противоправними дій щодо непроведення повного розрахунку при звільненні з військової служби 08 грудня 2023 року; зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 09 грудня 2023 року по 10 березня 2025 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100; зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за період з 09 грудня 2023 року по 10 березня 2025 року згідно із Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26 травня 2025 року позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання (надіслання) до суду заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску в частині позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 грудня 2023 року по 10 березня 2025 року.
09 червня 2025 року від позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2024 року у справі №140/5845/24 відповідача було зобов'язано здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, а також нарахування та виплату при звільненні одноразової грошової допомоги за призовом на військову службу під час мобілізації у розмірі 4% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний місяць служби. Тому на момент зарахування коштів у сумі 18523,92 грн позивачу не було достеменно відомо про те, в якій саме частині виконане рішення суду і чи виконане воно загалом. Лише з відповіді Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 11 квітня 2025 року №50/41/12-338-2025, отриманої 27 квітня 2025 року на адвокатський запит від 03 квітня 2025 року, ОСОБА_1 дізнався про виконання рішення суду у повному обсязі.
Позовну заяву в частині позовних вимог належить повернути позивачеві з таких мотивів і підстав.
Спірні правовідносини виникли, зокрема, щодо відповідальності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо несвоєчасного розрахунку позивача при звільненні з військової служби та спрямовані на нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.
У розумінні пункту 17 частини першої статті 4 КАС України військова служба є публічною службою.
Як визначено частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України установлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) і статей 1, 2 Закону України “Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Такий висновок щодо правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16.
У постанові від 11 лютого 2021 року №240/532/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17) (перелік судових рішень не є вичерпним), та підтримав висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19), відповідно до якого строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору в частині вимог, які стосуються несвоєчасного розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України.
У свою чергу перебіг строку звернення до суду про виплату середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні розпочався з дати фактичного розрахунку з позивачем.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23 грудня 2020 року у справі №560/4006/19, від 22 січня 2020 року у справі №620/1982/19, від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20, від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 січня 2025 року у справі №320/26833/23.
З матеріалів позовної заяви і її тексту слідує, що позивач був звільнений з військової служби з виключенням зі списків особового складу військової частини 08 грудня 2023 року та на виконання рішення суду від 12 вересня 2024 року у справі №140/5845/24 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України 11 березня 2025 року виплатила йому донараховане грошове забезпечення та одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 18523,92 грн, про що надано виписку з карткового рахунку позивача.
Отже, перебіг місячного строку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині виплат, нарахованих відповідно до рішення суду справі №140/5845/24, визначається днем фактичного (остаточного) розрахунку з позивачем 11 березня 2025 року.
Позивач звернувся до суду із позовом 19 травня 2025 року, що свідчить про пропуск місячного строку звернення до суду, передбаченого частиною п'ятою статті 122 КАС України, в означеній частині позовних вимог.
У заяві про поновлення пропущеного строку позивач не зазначив обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами й перешкоджали в межах встановленого процесуальним законом місячного строку після виплати йому 11 березня 2025 року нарахованих на виконання рішення суду від 12 вересня 2024 року у справі №140/5845/24 сум своєчасно звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд у постанові від 20 грудня 2023 року у справі №420/4212/23, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2024 року у справі №990/12/24 вказували, що особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
У постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19 Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Заява про поновлення строку звернення до суду не містить таких обставин.
Необхідно звернути увагу, що у цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Обставини і твердження ОСОБА_1 про те, що він дізнався про порушення своїх прав після звернення до відповідача із адвокатським запитом та отримання на нього відповіді 27 квітня 2024 року не впливає на переривання установленого процесуального строку.
Зазначене відповідає висновкам у постанові Верховного Суду від 30 січня 2025 року у справі №320/26833/23. У цій постанові Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача від 18 липня 2023 року не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується та не змінює початок перебігу строку звернення до адміністративного суду. Розрахунок з позивачем проведений 16 червня 2023 року, отже місячний строк звернення до суду з цим позовом обраховується саме з цієї дати; до суду позивач звернувся 31 липня 2023 року, тобто з пропуском місячного строку, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
У розглядуваному випадку адвокатський запит від 03 квітня 2025 року поданий представником позивача майже через місяць після отримання 11 березня 2025 року виплати на виконання рішення суду у справі №140/5845/24 (про призначення платежу вказано у виписці). Відповідь на запит Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України надала листом від 11 квітня 2025 року №50/41/12-338-2025 (як стверджує позивач, був отриманий 27 травня 2025 року).
Позивач був забезпечений професійною правничою допомогою. При цьому факт виплати частини грошового забезпечення у перерахованому розмірі (у цьому разі - на виконання рішення суду) 11 березня 2025 року, тобто після звільнення з військової служби (08 грудня 2023 року) вже давав можливість позивачу визначитися, чи звертатиметься він до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Тож реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява №28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні “Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Статтею 123 КАС України визначено наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду. Так частиною першої цієї статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).
Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Оскільки позовна заява про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії (нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 09 грудня 2023 року по 10 березня 2025 року) подана з пропуском місячного строку звернення до суду, при цьому позивачем не наведено доводів та їх документального підтвердження, які б свідчили про наявність об'єктивно непереборних обставин, пов'язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права протягом установленого законом строку в означеній частині позовних вимог, тому слід дійти висновку про наявність правових підстав, передбачених частиною другою статті 123 КАС України, для повернення позовної заяви позивачеві в частині позовних вимог.
Керуючись статтею 122, частиною другою статті 123, статтями 169, 248 КАС України,
В задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в частині позовних вимог про визнання дій протиправними та зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 09 грудня 2023 року по 10 березня 2025 року повернути позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Ж.В. Каленюк