Житомирський апеляційний суд
Справа №760/10360/24 Головуючий у 1-й інст. Васильчук Л. Й.
Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.
09 червня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Коломієць О.С.
суддів Талько О.Б., Борисюка Р.М.
розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу №760/10360/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Васильчук Л.Й.
В травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (далі - ТОВ «Факторинг Партнерс»») звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №0466-4325 від 21.08.2020 року у розмірі 24 024,00 грн. та понесені судові витрати.
На обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 21.08.2020 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та відповідачем укладено електронний кредитний договір №0466-4325, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у сумі 7 800,00 грн. на строк 14 днів з процентною ставкою 2% в день. Первісний кредитор свої зобов'язання виконав у повному обсязі, в той же час відповідач порушила умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі та у визначений строк.
28 жовтня 2021 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу №02/10/2021 про відступлення прав вимоги, згідно якого ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 . Станом на 25.04.2024 року у відповідача утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 024,00 грн., яка складається з: простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 7 800,00 грн. та простроченої заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 16 224,00 грн. З метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів та відсотків у зв'язку із неналежним виконанням позичальником зобов'язання, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 березня 2025 року позов задоволено. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором №0466-4325 від 21.08.2020 року у розмірі 240 24,00 грн. з яких: прострочена заборгованість за кредитом 7 800,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими відсотками 16 224,00 грн.; 3 028,00 грн. судового збору та 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість та неврахування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції прийняв доводи позивача щодо підстав позову та правильності нарахування відсотків за договором. Однак звертає увагу, що заперечуючи проти позову відповідач в суді першої інстанції посилалась на порушення позивачем строку позовної давності звернення до суду з відповідним позовом та відсутності підстав для стягнення відсотків за договором. Вважає, що районний суд помилково послався на Прикінцеві та перехідні положення ЦК України від 30.03.2020 року та 15.03.2022 року, оскільки вказані норми закону не поширюються на спірні правовідносини. Позивачем не долучено доказів припинення діяльності на період обмежень пов'язаних із захворюванням на коронавірусу хворобу (COVID-19), а також на період введення військового стану.
Позивач надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що посилання відповідача на пропущення строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом є необґрунтованими. Так відповідно до п.12 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СOVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Крім того, відповідно до п.19 Перехідних та прикінцевих положень до ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року, перебіг позовної давності, визначений цим кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, з 12.03.2020 року по 01.07.2023 року перебіг строків позовної давності продовжено, а з 24.02.2022 року по даний час перебіг строків позовної давності зупинено. Отже, строки позовної давності звернення до суду з даним позовом не були пропущені.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та їх вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено, що 21.08.2020 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (https://creditkasa.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», в рамках якого реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено кредитний договір № 0466-4325, який був підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором А322.
Згідно умов договору, позивач взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб в сумі 7 800,00 грн. на 14 днів, термін платежу 03.09.2020 року.
Відповідно до п 4. Кредитного договору, протягом строку кредиту розмір процентів складає 2% від суми кредиту за кожен день користування. Проценти за користування кредитом нараховуються з першого дня перерахування позичальнику суми кредиту до закінчення вчиненого кредитним договором строку, на який надається кредит. Річна відсоткова ставка складає 730%.
Пунктом 6 Кредитного договору визначено, що у разі, якщо позичальник не повернув суму кредиту у строк, встановлений пунктом 2 Кредитного договору, за весь час прострочення, включаючи день погашення кредиту, кредитодавець має право нарахувати, а позичальник зобов'язаний сплатити до 2% пені від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення.
ТОВ «Укр Кредит Фінанс» виконало взяті на себе зобов'язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, відповідно до умов укладеного кредитного договору. Даний факт підтверджується довідкою про перерахування кредитних коштів від 21.08.2020 року за допомогою системи LIQPAY на платіжну картку № НОМЕР_1 .
28.10.2021 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ТОВ «Факторинг Партнерс» було укладено договір факторингу №02/10/2021, згідно якого ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, зокрема до ОСОБА_1 згідно реєстру боржників до договору факторингу №02/10/2021 від 09.11.2021 року, який є додатком № 1 до вказаного договору.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом підписанням кредитного договору, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, перерахувавши відповідачу кредитні кошти, а з боку відповідача по відношенню до позивача має місце свідоме порушення зобов'язання, визначеного в кредитному договорі, що тягне за собою правові наслідки, встановлені кредитним договором або законом. При цьому суд вважав, що позивач звернувся до суду з правом грошової вимоги до відповідача в межах строку позовної давності.
Проте повністю з такими висновками суду погодитися неможливо, виходячи з наступного.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (статті 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Установивши під час розгляду справи, що кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при цьому при укладенні кредитного договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, позивач здійснив перерахування кредитних коштів на рахунок відповідача, районний суд обґрунтовано вважав підтвердженим факт укладення сторонами цього кредитного договору.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до статті 610 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
З урахуванням встановленого, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконала, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) та нараховані відсотки за користування позикою не повернула, внаслідок чого виникла заборгованість за основним зобов'язанням, яка складається із суми позики - 7 800,00 грн. та процентів за користування позикою в межах строку кредитування (14 днів) за період з 21.08.2020 року по 03.09.2020 року в сумі 2 184,00 грн., а всього на загальну суму 9 984,00 грн. Таким чином, вимога позивача ТОВ «Факторинг Партнерс» в частині стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості є доведеною.
Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Саме такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справа № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року справа № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року справа № 202/4494/16.
Відповідно до умов договору вбачається, що кредит надавався відповідачу на строк на 14 днів до 03 вересня 2020 року.
Такими чином, після закінчення дії кредитного договору, а саме після 03.09.2020 року у позивача припинилось право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом.
З наданого позивачем до суду першої інстанції розрахунку заборгованості вбачається, що позивач проводив нарахування відсотків в розмірі 14 040,00 грн. за період з 04.09.2020 року по 25.04.2024 року, тобто після закінчення дії кредитного договору.
Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти та пеню, тому заявлена позикодавцем ТОВ «Факторинг Партнерс» вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсотках за користування позикою за період із 04.09.2020 року по 25.04.2024 року є безпідставною та задоволенню не підлягає.
Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
Верховний Суд у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 207/1892/18 констатував, що згідно з ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Разом з тим дії, що свідчать про переривання позовної давності повинні бути вчинені до спливу позовної давності. До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 686/23170/19.
Суд враховує, що пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який набрав чинності з 02 квітня 2020 року, визначено, що під час дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, який скасовано на всій території України з 01 липня 2023 року.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України №64/2022 з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, який триває і на час вирішення цього спору.
Закон України №2120-ІХ від 15 березня 2022 року, який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ ЦК України «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено п. 19, відповідно до якого у період дії воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу продовжуються на строк його дії.
Зазначену обставину підтвердив Верховний суд у справі № 212/10834/21 від 06.12.2023 року. Відповідно до позиції касаційного суду, у пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону №540-ІХ перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності, і всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Під час розгляду справи встановлено, що договір позики укладено 21.08.2020 року, строк позики складає 14 днів, термін платежу 03.09.2020 року. Позивач звернувся з цим позовом 02.05.2024 року, отже строк позовної давності не пропустив, оскільки у період з 02.04.2020 року по 30.06.2023 року (до моменту скасування карантину на території України), строк позовної давності законодавцем продовжено на час дії карантину, а з 24.02.2022 року цей строк продовжено на строк дії воєнного стану, який наразі триває.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач звернувся до суду з правом грошової вимоги до відповідача в межах строку позовної давності.
За таких обставин, враховуючи, що суду не надано доказів того, що відповідач повернула в повному обсязі кредитні кошти, отримані нею на підставі вказаного договору, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №0466-4325 від 21.08.2020 року в розмірі9 984,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7 800,00 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 2 184,00 грн., а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову з вищевказаних підстав.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подачу позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн., за подачу відповідачем апеляційної скарги - 4 100,00 грн., а тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (42%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 271,76 грн., а з позивача на користь відповідача 2 378,00 грн. - за подання апеляційної скарги. Також пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 780,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 19 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: вул. Гедройця Єжи, 6, офіс 521, м. Київ, 03150) заборгованість за кредитним договором №0466-4325 від 21.08.2020 в розмірі9 984,00 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7 800,00 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 2 184,00 грн., а також судовий збір в розмірі 1 271,76 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 780,00 грн.
У задоволені решти вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2 378,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 16 червня 2025 року.
Головуючий Судді