С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А
вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37
вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52
e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua
код ЄДРПОУ: 02896762
Провадження 1-кс/760/6828/25
В справі 760/12855/25
І. Вступна частина
05 червня 2025 року в м. Києві
Слідчий суддя Солом'янського районного суду міста Києва ОСОБА_1
за участю секретаря ОСОБА_2
адвокатів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
прокурора Солом'янської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань скаргу адвоката ОСОБА_3 на письмове повідомлення про підозру ОСОБА_6 у вчиненні ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України в межах кримінального провадження №42023102090000231 від 27.10.2023.
ІІ. Мотивувальна частина
13 травня 2025 року адвокат ОСОБА_3 , діючи в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 , звернувся до суду зі скаргою, в якій просить скасувати повідомлення про підозру від 12 лютого 2025 року, складене слідчим Солом'янського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 та погоджене прокурором Солом'янської окружної прокуратури.
Скарга подана відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України після спливу двох місяців з моменту повідомлення про підозру, що відповідає встановленим законом строкам.
Скаржник вважає, що повідомлення про підозру є необґрунтованим і незаконним, оскільки дії ОСОБА_6 не містять ознак кримінального правoпорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
Захист наголошує, що сторона обвинувачення не надала доказів заволодіння ОСОБА_6 чужим майном, адже він не мав жодних повноважень щодо управління чи розпорядження майном комунальних підприємств, а матеріали провадження не містять інформації про договірні відносини, які б свідчили про ввірення йому майна чи перебування такого майна в його віданні.
Посилаючись на п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.11.2009, адвокат зазначає, що для кваліфікації за ст. 191 КК України необхідно, щоб предметом злочину було майно, ввірене особі або таке, що перебувало в її законному віданні, а таких обставин у справі не встановлено.
Захист також стверджує, що ОСОБА_6 не є службовою особою в розумінні ст. 18 КК України, оскільки не виконував організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, і сторона обвинувачення не довела наявність у нього спеціальних повноважень, необхідних для притягнення до відповідальності за цією статтею. На підтримку своєї позиції адвокат посилається на постанову Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 404/6810/20, де суд наголосив на необхідності доведення таких повноважень для кваліфікації дій особи за ст. 191 КК України.
Далі скаржник звертає увагу на відсутність у повідомленні про підозру конкретних фактів, які б підтверджували попередню змову ОСОБА_6 з іншими особами, такими як ОСОБА_8 , ОСОБА_9 чи ОСОБА_10 . Захист зазначає, що для кваліфікації дій як вчинених за попередньою змовою групою осіб, відповідно до ч. 2 ст. 28 КК України, необхідно чітко встановити спільний умисел і розподіл ролей між співучасниками, але таких доказів у матеріалах провадження немає. Адвокат посилається на п. 24 постанови Пленуму ВСУ № 10 від 06.11.2009, який підкреслює, що співучасть вимагає умисної спільної участі кількох суб'єктів, а в цьому випадку сторона обвинувачення не конкретизувала дій ОСОБА_6 , які б свідчили про його роль у злочинній змові.
Щодо тверджень у письмовому повідомленні про підозру про завищення вартості асфальтобетонних сумішей, які, за версією обвинувачення, призвели до розтрати бюджетних коштів, захист переконує, що ці звинувачення є безпідставними. Адвокат зазначає, що Закон України «Про публічні закупівлі» не містить понять «середня ринкова вартість» чи «моніторинг цін», а суб'єкти господарювання, відповідно до ст. 10, 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», мають право самостійно встановлювати ціни на товари. Захист наголошує, що твердження про завищення цін не підтверджуються актом перевірки Державної аудиторської служби, який є єдиним документом, здатним офіційно встановити порушення у сфері публічних закупівель.
Крім того, скаржник звертає увагу на незаконність товарознавчих експертиз, які лежать в основі обвинувачення. На думку захисту, висновки експертів (№ 0812-24 від 08.12.2024, № 0912-24 від 09.12.2024, № 506/1/24 від 15.07.2024) є недопустимими, оскільки експертизи призначені прокурором, який, відповідно до ст. 36, 38, 110 КПК України, не має повноважень органу досудового розслідування для прийняття таких процесуальних рішень. До того ж, ці експертизи базуються на вибіркових тендерах без чітких критеріїв відбору і не враховують повний діапазон ринкових цін, що робить їх висновки необґрунтованими та ненадійними.
Також, захист стверджує, що повідомлення про підозру не відповідає вимогам ст. 277 КПК України через неконкретність викладу фактичних обставин. Використання формулювань на кшталт «при невстановлених обставинах», «у невстановлений час і місце» чи «не пізніше 20.05.2023» свідчить про відсутність достатніх доказів на момент складання підозри. Адвокат підкреслює, що такі розмиті формулювання не дозволяють підозрюваному ефективно реалізувати право на захист, що є порушенням принципів кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.
Прокурор ОСОБА_5 у своїх письмових запереченнях наполягає на законності та обґрунтованості повідомлення про підозру. Він стверджує, що ОСОБА_6 , будучи фактичним власником і керівником ТОВ «АБЗ 1» та ТОВ «Трініті-груп», виконував організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, що дозволяє вважати його службовою особою в розумінні ст. 18 КК України та ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції». На думку прокурора, Приступов, використовуючи своє становище, організував схему заволодіння бюджетними коштами шляхом продажу асфальтобетонних сумішей комунальним підприємствам за завищеними цінами.
Прокурор посилається на товарознавчі експертизи, які, за його твердженням, підтверджують, що ціни ТОВ «АБЗ 1» перевищували середньоринкові, а також на документи, вилучені під час обшуку, які свідчать, що аналогічний товар продавався приватним суб'єктам за нижчими цінами. Ці обставини, на думку обвинувачення, вказують на умисел ОСОБА_6 на протиправне збагачення за рахунок бюджетних коштів.
Прокурор також переконує, що повідомлення про підозру детально описує попередню змову між ОСОБА_6 та іншими особами, зокрема ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . На його думку, ці особи діяли спільно для забезпечення перемоги ТОВ «АБЗ 1» у тендерах, зокрема через маніпуляції з тендерною документацією та залучення підставних учасників, що підтверджує кваліфікуючу ознаку вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою.
Щодо товарознавчих експертиз прокурор зазначає, що їх призначення відповідає ч. 1 ст. 242 КПК України, оскільки прокурор, як сторона кримінального провадження (п. 19 ч. 1 ст. 3 КПК), має право ініціювати такі дії. Висновки експертів, за твердженням обвинувачення, ґрунтуються на затверджених методиках визначення середньоринкової вартості, що робить їх допустимими та достовірними доказами.
Прокурор також стверджує, що повідомлення про підозру відповідає вимогам ст. 277 КПК України, а використання формулювань «невстановлений час» чи «невстановлені обставини» є допустимим на стадії досудового розслідування, що узгоджується з практикою Апеляційної палати ВАКС, зокрема ухвалами від 03.10.2019 у справі № 760/24486/19 та від 11.02.2021 у справі № 991/9821/20.
Крім того, прокурор підкреслює, що зібрані докази відповідають стандарту «достатніх підстав» для повідомлення про підозру, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України. На його думку, цей стандарт є нижчим за стандарт «обґрунтованої підозри» і не вимагає остаточного доведення вини на етапі досудового розслідування. Прокурор також посилається на те, що обґрунтованість підозри іншим співучасникам ( ОСОБА_11 ) уже підтверджена судами під час обрання їм запобіжних заходів, що, на його думку, додатково підкріплює позицію обвинувачення.
Розглянувши доводи сторін, дослідивши матеріали кримінального провадження та врахувавши положення чинного законодавства, практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), слідчий суддя дійшов таких висновків.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 276 Кримінального процесуального кодексу України, повідомлення про підозру здійснюється у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Стаття 277 КПК України встановлює вимоги до змісту повідомлення про підозру, зокрема необхідність зазначення стислого викладу фактичних обставин, включаючи час, місце вчинення правопорушення та інші суттєві обставини, відомі на момент повідомлення. Практика ЄСПЛ, зокрема рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990, визначає, що «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів або інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла вчинити правопорушення. Водночас, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» від 28.10.1994, підозра має базуватися на конкретних і достатніх доказах, які дозволяють особі ефективно реалізувати право на захист.
Щодо тверджень захисту про відсутність в діях ОСОБА_12 ознак заволодіння чужим майном слідчий суддя вважає їх переконливими та обґрунтованими. Для кваліфікації дій за ст. 191 КК України необхідно, щоб особа заволоділа майном, яке їй було ввірено або перебувало в її віданні, або використала свої службові повноваження для незаконного обернення чужого майна на свою користь чи користь інших осіб.
Постанова Верховного Суду від 23.08.2018 у справі № 0912/1638/12 чітко вказує, що заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем можливе лише за наявності владних повноважень або впливу на осіб, яким майно ввірено. У даній же справі матеріали провадження не містять жодних доказів того, що ОСОБА_6 мав повноваження щодо управління чи розпорядження майном комунальних підприємств, таких як ПрАТ «АК «Київводоканал» чи КП «ШЕУ Деснянського району». Відсутність документів, які б підтверджували договірні відносини про ввірення майна, або доказів фактичного впливу ОСОБА_6 на службових осіб цих підприємств робить твердження про заволодіння майном безпідставними.
Стосовно статусу ОСОБА_6 як службової особи слідчий суддя погоджується з позицією захисту, що сторона обвинувачення не довела виконання ним організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій. Стаття 18 КК України визначає службову особу як особу, яка постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснює функції представника влади, виконує організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.
Твердження прокурора про те, що ОСОБА_6 , як фактичний власник і керівник ТОВ «АБЗ 1» та ТОВ «Трініті-груп», є службовою особою, не підкріплені доказами, які б свідчили про його повноваження щодо управління майном комунальних підприємств чи впливу на їхніх службових осіб.
Постанова Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 404/6810/20 наголошує, що для кваліфікації за ст. 191 КК України необхідно довести наявність спеціальних повноважень щодо розпорядження майном або оперативного управління ним, а в цьому провадженні станом на день складання повідомлення про підозру такі докази відсутні.
Роль ОСОБА_6 як власника приватних компаній не може автоматично прирівнюватися до статусу службової особи в контексті комунальних підприємств, що є окремими юридичними особами. Практика ЄСПЛ у справі «Ходорковський і Лебедєв проти Росії» від 25.07.2013 підтверджує, що для притягнення до кримінальної відповідальності необхідно чітко встановити суб'єктну ознаку злочину, що в даному випадку не виконано.
Щодо кваліфікуючої ознаки «Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб» слідчий суддя зазначає, що твердження сторони обвинувачення є недостатньо конкретизованими. Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК України, кримінальне правопорушення визнається вчиненим за попередньою змовою, якщо його спільно вчинили кілька осіб, які заздалегідь домовилися про його вчинення. Повідомлення про підозру містить загальні твердження про змову між ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , але не наводить конкретних доказів, таких як листування, протоколи допитів чи інші документи, які б підтверджували домовленість до початку злочину.
Постанова Верховного Суду від 27.01.2022 у справі № 11-132сап21 підкреслює, що для визнання підозри обґрунтованою необхідно, щоб повідомлення містило чіткий виклад фактичних обставин, які підтверджують кожну ознаку складу злочину. У даному письмовому повідомленні про підозру таких обставин не встановлено, а посилання прокурора на обрання запобіжних заходів іншим підозрюваним не є доказом причетності саме ОСОБА_6 до змови, оскільки кожна підозра має оцінюватися індивідуально.
Практика ЄСПЛ у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» від 23.02.2016 наголошує, що звинувачення у співучасті мають базуватися на конкретних доказах, а не на припущеннях, що є порушенням права на справедливий судовий розгляд.
Слідчий суддя звертає увагу також на те, що Закон України «Про публічні закупівлі» не встановлює обов'язку використання поняття «середня ринкова вартість» чи проведення «моніторингу цін». Статті 10, 11 Закону України «Про ціни та ціноутворення» надають суб'єктам господарювання право самостійно встановлювати ціни на товари за згодою сторін, що підтверджується роз'ясненнями Міністерства економіки, розміщеними на офіційному сайті.
Верховний Суд у постанові від 16.04.2024 в справі № 404/6810/20 роз'яснює, що завищення ціни постачальником не може бути підставою для кримінальної відповідальності за ст. 191 КК України, якщо відсутні докази умислу на протиправне збагачення та реальної шкоди. У даній справі сторона обвинувачення не надала акту перевірки Державної аудиторської служби, який би офіційно встановив порушення у сфері публічних закупівель чи факт завдання збитків.
Посилання на те, що ТОВ «АБЗ 1» продавало аналогічний товар приватним суб'єктам за нижчими цінами, не є достатнім доказом, оскільки ринкові ціни можуть варіюватися залежно від умов договору, обсягів поставки чи інших факторів, що не досліджувалися стороною обвинувачення. Практика ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії» від 20.06.2013 підкреслює, що економічні рішення суб'єктів господарювання не можуть кваліфікуватися як кримінальні без чітких доказів умисного завдання шкоди.
Щодо відповідності повідомлення про підозру вимогам ст. 277 КПК України слідчий суддя констатує, що воно містить суттєві недоліки. Стаття 277 КПК вимагає, щоб повідомлення включало стислий виклад фактичних обставин, зокрема часу, місця та інших суттєвих обставин правопорушення. Натомість повідомлення про підозру ОСОБА_6 містить численні розмиті формулювання, такими як «при невстановлених обставинах», «у невстановлений час і місце». Водночас, Верховний Суд у постанові від 27.01.2022 в справі № 11-132сап21 вказує, що неконкретність викладу обставин у повідомленні про підозру є підставою для визнання його недійсним, оскільки це перешкоджає реалізації права на захист. Практика ЄСПЛ у справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 також підкреслює, що повідомлення про підозру має бути достатньо деталізованим, щоб особа могла зрозуміти суть звинувачень і ефективно захищатися.
Прокурор у своїх запереченнях посилається на стандарт «достатніх підстав» для повідомлення про підозру, передбачений ст. 276 КПК, стверджуючи, що він є нижчим за стандарт «обґрунтованої підозри» і не вимагає остаточного доведення вини. Слідчий суддя частково погоджується, що на стадії повідомлення про підозру не потрібне повне доведення вини, однак, відповідно до ст. 94 КПК України, кожен доказ має оцінюватися з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності для прийняття процесуального рішення. У даній справі сукупність наданих доказів, неконкретні твердження у повідомленні та відсутність підтвердження ключових ознак злочину, не досягає зазначеного мінімального стандарту «достатніх підстав». Київський апеляційний суд від 13.08.2024 у справі № 757/12040/24-к підкреслював, що для повідомлення про підозру необхідна наявність достовірних, належних і допустимих доказів, які в сукупності є достатніми для обґрунтування підозри, чого в цій справі не виконано.
Слідчий суддя також звертає увагу на те, що завданнями кримінального провадження, відповідно до ст. 2 КПК України, є захист особи від необґрунтованого обвинувачення та забезпечення належної правової процедури. Повідомлення про підозру, яке не базується на достатніх доказах і містить порушення процесуальних норм, суперечить цим принципам. Практика ЄСПЛ у справі «Шабельник проти України» від 19.02.2009 наголошує, що будь-яке обмеження прав особи, включаючи повідомлення про підозру, має бути пропорційним і обґрунтованим конкретними фактичними обставинами, що не дотримано в даному випадку.
Підсумовуючи, слідчий суддя доходить висновку, що сукупність викладених вище обставин свідчить про передчасність повідомлення про підозру, а зібрані докази не відповідають стандарту «достатніх підстав» для його пред'явлення.
Тому скарга адвоката ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а письмове повідомлення по підозру ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, - скасуванню.
ІІІ. Резолютивна частина
Керуючись ст. ст. 276, 277, 303, 304 КПК України, слідчий суддя ухвалив:
1.Скаргу адвоката ОСОБА_3 , подану в інтересах ОСОБА_6 , задовольнити.
Скасувати повідомлення про підозру ОСОБА_6 , складене 12.02.2025 слідчим СВ Солом'янського управління поліції ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 , в межах кримінального провадження №42023102090000231 від 27.10.2023 за ч. 4 ст. 191 КК України.
Зобов'язати прокурора групи прокурорів в кримінальному провадженні №42023102090000231 від 27.10.2023 після набрання даною ухвалою законної сили внести відповідні зміни до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо скасування підозри ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 191 КК України.
2. Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: