СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/7559/25
пр. № 2-о/759/396/25
16 червня 2025 року м. Київ
Святошинський районний суд міста Києва, у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Бетіна М.О., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку окремого позовного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Київська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме перебування фізичної особи на утриманні, -
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Святошинського районного суду міста Києва із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме перебування на її утриманні у період з 01.03.2023 року по 15.07.2024 року фізичної особи ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживала у квартирі АДРЕСА_1 .
Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_2 більше 20-ти років проживала у належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 одна, без членів родини та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 не перебувала у зареєстрованому шлюбі, дітей та близьких родичів не має.
Заявник вказує, що здійснювала догляд за ОСОБА_2 з березня 2023 року, оскільки остання перебувала у край важкому стані через хворобу ніг і не могла самостійно себе обслуговувати. Вона купувала їй продукти харчування, ліки, засоби гігієни, одяг та речі першої необхідності, прибирала квартиру, готувала їжу, возила до лікарні. ОСОБА_2 перебувала у безпорадному стані та майже не ходила, не могла самостійно ходити до ванної кімнати та туалету. Заявник іноді залишалася проживати разом із ОСОБА_2 на декілька днів, коли у останньої погіршувався стан здоров'я та самочуття.
Після смерті ОСОБА_2 організацією її поховання займалася заявник, самостійно сплатила усі витрати, пов'язані із похованням та кремацією.
На даний час постало питання у оформленні спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 .
Однак, оскільки факт перебування спадкодавця та утриманні заявника не встановлено, тому остання не може звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 квітня 2025 року заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
08.05.2025 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12 травня 2025 року заяву прийнято до розгляду та призначено розгляд справи проводити в порядку окремого позовного провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.
У судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового слухання. Про причини своєї неявки суд не повідомила, клопотань на відкладення судового розгляду не подала.
Відповідач Київська міська рада явку свого представника у судове засідання не забезпечила, у письмових поясненнях, які надішли до суду 29.05.2025 року заперечила проти заявлених ОСОБА_1 вимог, вказуючи на їх безпідставність та недоведеність належними та допустимими доказами. Вважає, що факт наявності у померлої спадкового майна та подання заяви з метою отримання прав на це майно свідчить про наявність спору щодо спадкових прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Зважаючи на викладене, суд визнав за можливе провести судове засідання за відсутності учасників справи, що не з'явились.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв'язку із неявкою учасників справи у судове засідання.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, дослідивши наявні матеріали справи, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 15.03.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І., зареєстровано в реєстрі № 366, ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 15.07.2024 року Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з довідкою про поховання померлого громадянина на кладовищі м. Києва урна, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 на кладовищі Міському, ділянка № 30-б на підставі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 15.07.2024 року здійснила поховання ОСОБА_2 , про що зроблено запис в книзі реєстрації поховань від 02.08.2024 року.
Організацією поховання ОСОБА_2 та суміжними ритуальними послугами займалася ОСОБА_1 , що підтверджується зокрема договором № 93 від 15.07.2024 року та договором-замовленням №10-23760 від 02.08.2024 року.
Звертаючись до суду із цією заявою ОСОБА_1 вказує, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 перебувала на її утриманні у період з 01.03.2023 року по день смерті, оскільки ОСОБА_2 мала хворобу ніг, перебувала у тяжкому безпорадному стані та потребувала сторонньої допомоги.
Заявник зазначає, що встановлення вказаного юридичного факту необхідно їй для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 , а саме квартири АДРЕСА_1
Так, згідно з ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
За змістом ст. 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Відповідно до роз'яснень, наданих у постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», судам, при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, слід мати на увазі, що згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
За приписами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК).
Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.
Аналіз наведених положень закону надає підстави для висновку, що заявник повинен довести належними доказами факт потреби особи у її утриманні. Відсутність можливості утримувати себе, понесення витрат та утримання особи, купівлі продуктів харчування ліків за власний кошт, участь у витратах на утримання житла, і т.п.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 76 ЦПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).
Положеннями частини 2 статті 78 ЦПК унормовано, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26.06.2008 зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги.
Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Так, доказами перебування фізичної особи на утриманні можуть бути документи, що підтверджують надання матеріальної допомоги (наприклад, розписки про отримання коштів, чеки на придбання продуктів харчування, оплату комунальних послуг тощо), медична документація про стан здоров'я на підтвердження безпорадності стану через хворобу, документи, що свідчать про непрацездатність особи, яка перебуває на утриманні, зокрема довідки про інвалідність, покази свідків, тощо.
Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту перебування ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_1 остання надала суду заяви свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є сусідами померлої. У своїх заявах вказані особи підтверджують викладені ОСОБА_1 у заяві обставини щодо утримання нею ОСОБА_2 .
Так, обмеження життєдіяльності - це помірно виражена, виражена або значно виражена втрата особою внаслідок захворювання, травми (її наслідків) або вроджених вад здатності до самообслуговування пересування, орієнтації, контролю своєї поведінки, спілкування, навчання, виконання трудової діяльності нарівні з іншими громадянами.
Постійний сторонній догляд - вид догляду, яким забезпечуються інваліди із значно вираженою важкістю, функціональними порушеннями в організмі, зумовленими професійним захворюванням, травмою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності, надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду інших осіб, неспроможні до самообслуговування (не можуть самостійно приймати їжу, забезпечувати туалет, потребують допомоги при прогулянках тощо).
У Постанові Пленуму ВС України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено вичерпний перелік заяв, які не можуть розглядатися судами, серед яких не вказано про факт здійснення догляду за інвалідом або за особою, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досяг 80-річного віку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» чинники, що можуть зумовити складні життєві обставини: а) похилий вік; б) часткова або повна втрата рухової активності, пам'яті; в) невиліковні хвороби, що потребують тривалого лікування; г) психічні та поведінкові розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин; ґ) інвалідність.
Згідно з п.п. 1-4 ч. 6 ст. 13 Закону України «Про соціальні послуги», фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є: особами з інвалідністю І групи; дітьми з інвалідністю; громадянами похилого віку з когнітивними порушеннями; невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися.
За переконанням суду, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що заявник здійснювала догляд за померлою у період з 01.03.2023 року по день її смерті, не доведено наявності усіх фактів у їх сукупності, щоб давали суду змогу дійти висновку про утримання ОСОБА_1 громадянки ОСОБА_2 .
Посилання заявника на те, що вона здійснила поховання не є доказами, що підтверджують факт перебування померлої на утриманні заявника.
Судом не приймається до уваги твердження заявника щодо того, що померла хворіла та потребувала сторонньої допомоги, оскільки жодними доказами це не підтверджується.
ОСОБА_1 не надано суду жодних медичних документів, які б підтверджували безпорадний стан ОСОБА_2 . Додані до заяви фотокартки ніг не є підтвердженням того, що зазначене стосується ОСОБА_2 .
Якщо ОСОБА_2 мала захворювання, внаслідок якого перебувала у безпорадному стані та потребувала сторонньої допомоги, а ОСОБА_1 вказує на те, що викликала швидку допомогу померлій, возила її до лікарів, тому остання мала можливість надати суду медичну документацію на підтвердження обставин, викладених у заяві.
Із відповідними клопотаннями заявник до суду не зверталася.
Також заявником не надано суду будь-яких фінансових документів на підтвердження купівлі продуктів харчування та ліків за її власний кошт. Не надано доказів на підтвердження майнового стану померлої, розмір її пенсії, тощо. Заявник жодними доказами не довела потребу померлої в утриманні, зокрема фінансовому.
Саме по собі надання заявником допомоги ОСОБА_2 за її життя та її поховання не є доказом перебування ОСОБА_2 на утриманні ОСОБА_1 та не підтверджує того, що ОСОБА_2 потребувала такого утримання.
Зокрема, суд звертає увагу на те, що факт здійснення заявником постійного догляду за померлою ОСОБА_2 має для неї юридичне значення, оскільки підтверджує здійснення догляду за особою, яка потребувала постійного догляду. Такий факт є необхідним заявнику з метою отримання права на спадщину, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 . Проте, у суду є підстави ставити під сумнів достовірність та правдивість фактів, повідомлених заявником.
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд доходить висновку про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме перебування фізичної особи на утриманні.
При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом (ч. 7 ст. 294 ЦПК України).
На підставі наведеного, та керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 76, 263-265, 315 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Київська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме перебування фізичної особи на утриманні - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 16 червня 2025 року.
Суддя Н.О.Горбенко