Справа № 755/3907/22
"09" червня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд)
у складі головуючого судді ОСОБА_1 одноособово,
за участю
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 лютого 2022 року за № 12022100040000333, за обвинуваченням
ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Ковель Волинської області, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, не одружений, не працює, військовозобов'язаний, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 Кримінального кодексу (далі КК) України,
І. Суть питань, що вирішуються судом
З обвинувального акту від 05 березня 2024 року, який складено прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 , слідує, що ОСОБА_5 обвинувачується незаконному заволодінні транспортним засобом , вартість якого становить від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .
Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання:(1) чи вчиняв обвинувачений діяння, які охоплюються складом певного кримінального правопорушення, передбаченого КК ?; (2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинуваченого у вчиненні певного кримінального правопорушення ?;(3) як слід кваліфікувати дії обвинуваченого, у випадку доведення винуватості ?
Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання, у зв'язку з чим кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 289 КК, з огляду на наступне.
ІІ. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення
ОСОБА_5 01 лютого 2022 року приблизно о 10 год. 15 хв. перебував за адресою: м. Київ, вул. Івана Миколайчука, буд. 7, де рухаючись вздовж дороги помітив припаркований транспортний засіб - автомобіль «Honda Civic» з д.н.з. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, сірого кольору, номер шасі НОМЕР_2 , який перебував у незачиненому стані, без водія всередині із запущеним двигуном.
В цей час у ОСОБА_5 виник злочинний умисел на незаконне заволодіння автомобілем «Honda Civic» з д.н.з. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, сірого кольору, номер шасі НОМЕР_2 , який згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 належить ОСОБА_7 , однак фактично яким користувалась ОСОБА_8 та її ОСОБА_9 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, з метою подальшого особистого збагачення ОСОБА_5 , упевнившись, що його дії не помітні для інших осіб, водія транспортного засобу поруч немає, а ключі перебувають у замку запалювання, сів за кермо автомобіля «Honda Civic» з д.н.з. НОМЕР_1 , 2011 року випуску, та одержавши можливість керування поїхав з місця вчинення злочину у невідомому напрямку.
Тим самим, своїми протиправними діями, спричинив ОСОБА_7 матеріальну шкоду на суму вартості автомобіля, що складає у сумі 302 200, 00 грн. (судом зауважується, що згідно висновку експерта від 06.05.2022 №СЕ-19/111-22/5217-АВ середня ринкова ціна автомобіля марки «Honda Civic», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску, сірого кольору, станом на 01.02.2022, становила 302 200, 00 грн).
Надалі, цього ж дня приблизно об 11 год. 10 хв. ОСОБА_5 рухаючись на вказаному автомобілі по вул. Мілютенка у м. Києві поблизу будинку № 17, був виявлений та затриманий працівниками патрульної поліції (екіпаж - Рубін № 352) Деснянського району м. Києва.
ІІІ. Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
Винятково законами України визначаються діяння, які є кримінальним правопорушенням (п. 22 ст. 92 Конституції України), зокрема ним (злочином) є передбачене Кримінальним кодексом України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину (ч. 1 ст. 11 КК України), у т.ч. до них відноситься, у руслі обставин справи, такий вчинок, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або з використанням електронних пристроїв для втручання в роботу технічних засобів охорони, або якщо предметом незаконного заволодіння є транспортний засіб, вартість якого становить від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1, 2 ст. 289 КК України в редакції Закону №2903-IV від 22.09.2005; із змінами, внесеними згідно із Законами № 270-VI від 15.04.2008, №2617-VIII від 22.11.2018, №875-IX від 03.09.2020).
ІV. Мотиви суду
Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходить з наступного у своїх висновках.
IV.I. Докази на підтвердження встановлених обставин та процедура розгляду
Згідно положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ВС від 28 березня 2019 року в справі № 154/3213/16).
В цьому випадку, будучи допитаним, у порядку ст. 351 КПК, обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини вчинення діяння, викладені у п. ІІ вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.Дійсно, за наведеного алгоритму дій, вчинив незаконне заволодіння ТЗ «Honda Civic», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску, сірого кольору.
Останній також виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини. Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачений просив визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
В цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, за обставин встановлених судом.
IV.ІI. Кваліфікація дій
Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
Обов'язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об'єкт кримінального правопорушення; 2) об'єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб'єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб'єкт кримінального правопорушення.
Об'єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
Об'єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об'єкту кримінального правопорушення.
Суб'єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність (ч. 1 ст. 18 КК, див. постанову Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня 2023 року в справі №761/37225/20).
В цьому випадку, п. 1 примітки до ст. 289 КК передбачає, що під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.
В постанові від 13 січня 2022 року в справі №521/10497/20 Верховний Суд зазначається, що диспозицією ст. 289 КК України встановлено, що особа підлягає притягненню до кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом.
Системне тлумачення норм кримінального закону свідчить про те, що під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі шляхом запуску двигуна, тощо.
При цьому закінченим злочин, передбачений ст. 289 КК України, вважається з моменту, коли транспортний засіб почав рухатися внаслідок запуску двигуна.
Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні відповідних дій, направлених на незаконне заволодіння транспортного засобу. При цьому воля потерпілого або ігнорується (при таємному заволодінні транспортним засобом), або фальсифікується (при заволодінні шляхом обману).
Із суб'єктивної сторони кримінальне правопорушення характеризується умислом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони вказаного злочину є мета.
Разом з тим правовий аналіз Особливої частини КК України свідчить про те, що мета незаконного заволодіння транспортним засобом законодавцем не конкретизована, а тому, на переконання суду в цій справі (№ 755/1296/22) намір особи, яка незаконно заволоділа чужим транспортним засобом, може бути направлений на будь-яку ціль, котрої прагне досягнути винуватець.
В цій ситуації обвинувачений, діючи умисно, скориставшись доступом до ТЗ, шляхом запуску двигуна, вилучив ТЗ потерпілого з місця перебування (паркування) і розпорядився ним на власний розсуд. Тобто з об'єктивної сторони дії особи були направлені на незаконне вилучення транспортного засобу потерпілого з місця знаходження, без його згоди.
Вартість як кваліфікуюча ознака є дійсною також, так як за правилами п. 5 підрозд.1 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу, якщо норми інших законів містять посилання на н.м.д.г., то для цілей їх застосування використовується сума 17 грн. Це не стосується норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп.169.1.1 п.169.1 ст.169 ПК для відповідного року.
Нині вона становить 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року (у 2022-му 1240,50 грн)
Таким чином, у разі притягнення особи до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 289 КК санкція залежатиме від вартості викраденого ТЗ, а саме у разі коли його вартість понад 124050 грн, але не більше чим 310 125 грн.
Згідно висновку експерта від 06.05.2022 №СЕ-19/111-22/5217-АВ середня ринкова ціна автомобіля марки «Honda Civic», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску, сірого кольору, станом на 01.02.2022, становила 302 200, 00 грн.
Відповідно до позицій Верховного Суду України, а сааме п. 17 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 №14, при вирішенні питання про те, чи були збитки реальними, необхідно виходити з положень п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, де зазначено, що такими збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, що вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
У разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту.
Відповідно до абз. 1 п. 25Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яка виражається у грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину. За відсутності зазначених цін на майно його вартість може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи
В даній ситуації, збитки визначено у спосіб проведення відповідної експертизи та установлено, що вони становлять 302 200 грн., що більше 100 нмдг., однак у межах 250 нмдг.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним,Суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 289 КК, позаяк він вчинив незаконне заволодіння транспортним засобом, вартість якого становить від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Підстав для виходу в цьому питанні за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
IV.ІІI. Покарання
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує
(1) ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання;
(2) те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами;
(3) юридична відповідальність особи, за ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
В цій ситуації, обставинами, що пом'якшують покарання є
? щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.
Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки.
? активне сприяння розкриттю злочину, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК України та розгляду провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК.
Обставиною, що обтяжує покарання, відповідно до ст. 67 КК, є, як вказує прокурор у переліку обставин даного типу, на виконання положень п. 6 ч. 2 ст. 291 КПК, вчинення діяння в стані алкогольного сп'яніння. Однак судом зауважується, що у формулюванні обвинувачення та при відображенні фактичних обставин про цю обставину не йдеться узагалі.
В постанові від 12 листопада 2019 рокув справі №556/588/18Верховний Суд, з урахуванням рекомендацій вказаних у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 "Про практику призначення судами кримінального покарання", вказав, що оскільки факт перебування особи в стані алкогольного сп'яніння під час вчинення злочину (на відміну від деяких інших обставин, що обтяжують покарання) безпосередньо пов'язаний із подією злочину, суд може самостійно визнати це обставиною, що обтяжує покарання, за умови, якщо цей факт, не будучи зазначеним в обвинувальному акті в переліку обставин, що обтяжують покарання, тим не менше, був указаний при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення.
Натомість у цьому кримінальному провадженні факт перебування у стані алкогольного сп'яніння під час вчинення злочину не був зазначений в обвинувальному акті ані в формулюванні обвинувачення, ані при викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. За змістом п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити, окрім іншого, "виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення" (п. 5), а також "обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання" (п. 6).
Згідно з ч. 1 ст. 91 КПК України в кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, "подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення)" (п. 1) та "обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження" (п. 4).
Наведені правові норми у їх системному зв'язку указують на те, що "межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта" (ч. 1 ст. 337 КПК України) визначаються не тільки "формулюванням обвинувачення", але й викладеним у обвинувальному акті змістом фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та визначеною в обвинувальному акті правовою кваліфікацією кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України), оскільки "формулювання обвинувачення" є підсумком кримінально-правової оцінки фактичних обставин, а тому безпосередньо та нерозривно з ними пов'язане.
Цей висновок підтверджується й положеннями ч. 3 ст. 337 КПК України, згідно з якою з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Положення ч. 1 ст. 337 КПК України мають на меті забезпечити особі можливість знати точний обсяг висунутого обвинувачення, від якого він повинен захищатися (включаючи як фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими та які будуть предметом доказування в суді, так і відповідну правову кваліфікацію).
Як зауважив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Малофєєва проти Росії" (Malofeyeva v Russia, заява № 36673/04, рішення від 30 травня 2013 року, § 112) вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є спеціальними аспектами права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Відповідно до підпункту "a" пункту 3 статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Підпункт "b" пункту 3 статті 6 Конвенції гарантує обвинуваченому "достатній час і можливості для підготовки свого захисту" і, отже, передбачає, що суть діяльності щодо захисту його інтересів може включати все "необхідне" для підготовки до основного судового розгляду. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист відповідним чином і без обмеження можливості висувати всі доречні доводи захисту в суді першої інстанції і, таким чином, впливати на результат розгляду.
Зокрема, в названій справі ЄСПЛ дійшов висновку (окрім іншого), що заявниці не була надана адекватна можливість для підготовки свого захисту у зв'язку з невизначеністю щодо точних фактичних обставин її дій або бездіяльності, які ставилися їй у провину в протоколі про адміністративне правопорушення та які згодом були уточнені в судовому рішенні, а отже заявниця не була належно повідомлена "про характер і причини висунутого їй звинувачення" і не мала "достатнього часу і можливостей" для підготовки свого захисту.
Хоча обставини справи "Малофєєва проти Росії" істотно відрізняються від обставин даного кримінального провадження, наведена позиція ЄСПЛ, так чи інакше, указує, що важливим аспектом права обвинуваченого "бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього" та "мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту" є те, що обвинувачений повинен бути поінформований не тільки про правову кваліфікацію його дій, але й про фактичні обставини діяння, яке ставиться йому у вину.
За цих умов, Суд не визначає вказану обставину такою, що обтяжує покарання, бо це не відповідало б вимогам ч. 1 ст. 337 КПК України. Протилежний висновок призвів би до порушення права обвинуваченого бути проінформованим про "характер і причини висунутого обвинувачення" та права "мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту".
Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров'я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення та потерпілих щодо необхідної міри покарання саме зі звільненням від відбування покарання, у порядку ст. 75 КК; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ст. 289 КК у виді позбавлення волі зі звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов'язків з числа визначених його ст. 76 КК.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в цій справі є переконання суду про можливість її виправлення без відбування покарання. Цей висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінював на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, відомості щодо судимості. Також, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мали відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв'язки; посткримінальна поведінка; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічна характеристика та інші.
Врахував Суд і фактор того, що згідно ч. 2 ст. 416 КПК при новому розгляді в суді першої інстанції допускається посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
У цій справі попередній вирок був скасований апеляційним судом за апеляційною скаргою прокурора не з підстав необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання. Пр цьому цим вироком особі було визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з іспитовим строком, згідно ст. 75 КК, на 3 роки.
Тому і в цьому ключі застосування положень ст. 75 КК при новому розгляді справи є підставним.
Тим самим, проаналізувавши саме вказані обставини в сукупності (як щодо особи, так і в частині правового регулювання визначеного ст. 416 КПК) , Суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, позаяк є переконаним, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Визнаючи тривалість іспитового строку та вид обов'язків визначених ст. 76 КК Суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання, тобто визначає їх у обсязі необхідному і достатньому для виправлення терміном на 2 роки, в силу ч. 4 ст. 75 КК.
Щодо конфіскації майна, то згідно ч. 1 ст. 77 КК у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення державної нагороди України. Тому, за цих умов це додаткове покарання призначене бути не може.
Таким чином, дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення при застосуванні в т.ч. норм ст. 75, 76 КК.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, в цій ситуації, в ключі характеристик особи, вчинюваного злочину, поведінки після, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як жорстоке поводження.
IV.ІV. Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом
Процесуальні витрати розподілено у порядку регламентованому ч. 2 ст. 124 КПК.
Долю арештованого майна врегульовано, у порядку ст. 174 КПК, шляхом скасування арешту, зокрема, з огляду на не застосування додаткового покарання у виді конфіскації.
Питання щодо речових доказів Суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК.
На підставі викладеного та керуючись статтями 368-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 289 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
В силу ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи чи навчання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Стягнути з ОСОБА_5 процесуальні витрати на користь держави за залучення експерта у кримінальному провадженні становить 1 029, 72 грн
Арешт накладений, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду від 09 лютого 2022 року, на автомобіль марки «Honda Civic» д.н.з. НОМЕР_1 , скасувати.
Речові докази: автомобіль «Honda Civic» д.н.з. НОМЕР_1 та ключі від нього, що відповідно до постанови від 14.02.2022 визнано речовим доказом - повернути власнику ОСОБА_7 ; речі, які постановою від 21.02.2022 визнано речовим доказом - повернути власнику.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
С у д д я ОСОБА_10