Номер провадження 4-с/754/47/25
Справа № 754/8217/25
Іменем України
16 червня 2025 року Деснянський районний суд міста Києва
у складі головуючої судді Гринчак О.І.
за участю секретаря судових засідань Головач О.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
Зміст скарги
26 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій з урахуванням заяви від 16.06.2025 просить суд:
- визнати неправомірною бездіяльність Деснянського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту з майна боржника, накладеного на підставі постанови старшого державного виконавця І.М.Ждан Деснянського районного відділу виконавчої служби м. Києва від 10.04.2002;
- зобов'язати Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції вчинити дії щодо зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця відділу виконавчої служби в Деснянському районі міста Києва І.М. Ждан від 10.04.2002 (реєстраційний номер 1363562; виконавчий лист № 1-21 від 06.11.2001).
Вимоги скарги мотивовані тим, що постановою від 10.04.2002 старшого виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби І.М. Ждан для виконання виконавчого листа № 1-21 від 06.11.2001 накладено арешт на всю квартиру АДРЕСА_1 , частина якої належить скаржнику та інші частки його членам сім'ї в рівних частинах.
Скаржник дізнався про арешт квартири, коли звернувся до ЦНАП із заявою щодо реєстрації близького родича сім'ї в квартирі АДРЕСА_1 , проте скаржнику було повідомлено про неможливість надання даної послуги згідно з Законом України «Про надання публічних (електронних, публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» у зв'язку з наявністю в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про арешт на вказану квартиру.
Деснянський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції своїм листом від 14.02.2025 надав відповідь про результати розгляду заяви про зняття арешту з майна, яке належить скаржнику, в якій зазначив, що згідно з даними автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено: виконавчі провадження про стягнення з боржника, ОСОБА_1 з примусового виконання постанови б/н від 10.04.2002 у відділі державної виконавчої служби Деснянського району м. Києва станом на 14.02.2025 зареєстрованими у відділі не значаться та на виконанні не перебувають.
Після отримання відповіді від державної виконавчої служби про відсутність в їх провадженні виконавчого провадження, в рамках якого було накладено арешт на майно, заявник звернувся до спеціалістів для з'ясування наявності судового рішення, на підставі якого було видано виконавчий лист № 1-21 від 06.11.2001, однак в Державному реєстрі судових рішень таке рішення суду відсутнє. Тому, після з'ясування вказаних обставин, він звернувся до суду з позовною заявою про скасування арешту, накладеного на підставі постанови від 10.04.2002 старшого виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби І.М. Ждан з виконання виконавчого листа № 1-21 від 06.11.2001 року. Однак, у зв'язку з тим, що не було встановлено стягувача, заявник вирішив звернутися до суду зі скаргою на неправомірну бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту майна заявника. Тому, строк на звернення зі скаргою до суду пропущений з поважних причин.
Повідомлення учасників
Всі учасники справи повідомлялися про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
Від скаржника надійшла заява, в якій він просив проводити розгляд справи за його відсутності та задовольнити вимоги скарги.
Представник ВДВС до суду не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа до електронного кабінету.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
З свідоцтва про право власності на житло від 15.03.1994 вбачається, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
10.04.2002 державним виконавцем Ватутінського відділу державної виконавчої служби Ватутінського управління юстиції Ждан І.М. при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-21, виданого 28.11.2001 Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ГУ МВС України в м. Києві 49,57 грн, винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , а саме 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки № 6-123/17 від 02.09.2002, за підписом державного виконавця Ждан І.М., ОСОБА_1 сплатив 46,57 грн згідно з виконавчим листом № 1-21 від 06.11.2001, виконавчий збір в сумі 2,48 грн згідно з постановою б/н від 22.12.2001.
З листа Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 14.02.2025 вбачається, що згідно з даними автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 з примусового виконання постанови б/н від 10.04.2002 Відділ державної виконавчої служби Деснянського району м. Києва станом на 14.02.2025 зареєстрованими у відділі не значаться та на виконанні не перебувають.
Згідно з відомостями з реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна арешт, накладений постановою від 10.04.2002 на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстрований 08.10.2004 П'ятнадцятою київською державною нотаріальною конторою за № 1363562, не знятий.
Норми права та мотиви суду
Судовий контроль за виконанням судових рішень, зокрема, право сторони виконавчого провадження на звернення до суду зі скаргою на рішення, дію чи бездіяльність державного виконавця регламентовано розділом VII ЦПК України.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 904/7326/17 вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент сплати коштів) у разі закриття виконавчого провадження припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з закриттям виконавчого провадження. Закрите виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на момент сплати коштів) визначено, що виконавче провадження закінчується у випадку фактичного повного виконання рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (у чинній редакції) підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника.
Отже, у випадку повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Матеріалами справи підтверджується, що боржником погашено заборгованість за виконавчим провадженням та сплачено виконавчий збір, однак доказів того, що державним виконавцем після внесення коштів було знято арешт з майна боржника станом на день постановлення цієї ухвали немає.
Аналіз норм Закону України «Про виконавче провадження» щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту дає підстави дійти висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Водночас, у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 липня 2022 року в справі № 2/0301/806/11 (провадження № 61-3814св22).
Верховний Суд у постанові від 20.03.2024 у справі № 2-182/2009 зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 2-356/12, від 03.11.2021 у справі № 161/14034/20, від 22.12.2021 у справі № 645/6694/15).
Суд вважає, що наявність нескасованого арешту, накладеного постановою від 10.04.2002 на майно боржника - 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 , з огляду на сплату ним заборгованості та виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Таким чином суд вважає, що незняття Деснянським відділом державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) арешту з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні на виконання виконавчого листа № 1-21, виданого Деснянським районним судом м.Києва, після сплати заборгованості та виконавчого збору свідчить про бездіяльність органу виконавчої служби, тому порушене право скаржника підлягає захисту саме шляхом зобов'язання відділу державної виконавчої служби зняти арешт з майна боржника.
За таких обставин, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 261, 447-451 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити.
Визнати бездіяльність Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна боржника, накладеного на підставі постанови старшого державного виконавця І.М. Ждан Деснянського районного відділу виконавчої служби м. Києва від 10.04.2002, неправомірною.
Зобов'язати уповноважену особу Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати арешт, накладений постановою державного виконавця Ватутінського відділу державної виконавчої служби Ватутінського управління юстиції Ждан І.М. від 10.04.2002 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , а саме 1/5 частки квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 2 ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено та підписано 16.06.2025.
Суддя Деснянського районного
суду міста Києва Оксана ГРИНЧАК