Справа № 752/8956/25
Провадження № 2/752/5745/25
іменем України
30 травня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хоменко В.С.
при секретарі - Павлюх П.В.
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
Встановив:
в квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 , через представника ОСОБА_3 , звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 у якому просить:
- розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що був зареєстрований Голгочанською сільською радою, Підгаєцького району, Тернопільської області, 21 жовтня 2006 року за актовим записом № 7, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ;
- визначити розмір аліментів та порядок їх сплати;
- судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 21.10.2006 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який був зареєстрований Голгочанською сільською радою, Підгаєцького району Тернопільської області, актовий запис № 7, про що видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 .
Від цього шлюбу у сторін народились діти - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Посилається на те, що спільне сімейне життя між подружжям не склалося, оскільки кожен має протилежні погляди на шлюб та сім?ю, між подружжям часто виникали сварки, свідком яких ставали спільні неповнолітні діти, що в свою чергу тяжким чином впливало на їх психічний стан та кожного разу спричиняли моральні страждання.
Позивач не бажає, щоб діти страждали від негативної атмосфери в сім?ї, оскільки між подружжям немає почуття взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги, піклування про сім?ю, а тому позивач не в змозі підтримувати нормальні відносини в сім?ї.
Ведення спільного господарства та сумісне проживання між подружжям вже неможливе та за переконанням позивача, сімейні відносини між сторонами остаточно припинені, підтримувати їх немає сенсу, а також вони не можуть бути відновлені.
Крім того, з початку 2022 року позивач з дітьми проживає окремо від відповідача. За таких обставин позивач вважає, що шлюб з відповідачем є лише формальним, оскільки особисті відносини між подружжям уже тривалий час мають негативний характер, між сторонами відсутнє нормальне спілкування.
Позивач вважає також, що надання строку на примирення не виправить стан їх з відповідачем шлюбних відносин, оскільки вказані вище обставини продовжуються протягом тривалого часу, а спроби примирення між ними в минулому не принесли жодних результатів.
За спільною домовленістю між подружжям, діти залишаються проживати з матір?ю, що в свою чергу не перешкоджає у побаченнях відповідача з дітьми.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 16.04.2025 року по справі відкрито провадження із призначенням до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін на 30.05.2025 року (а.с. 28).
Вказаною ухвалою сторонам встановлено строки подання відповідних заяв по суті.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
07.05.2025 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву в якому він зазначає, що не заперечує проти заявлених позовних вимог та просить суд розглянути справу та прийняти рішення про розірвання шлюбу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до ст. 1 СК України побудова сімейних відносин відбувається на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємоповаги та підтримки.
Згідно з ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За положеннями ч. ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до ст. 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ч. 1 ст. 110 СК України).
Відповідно до ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У п.п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21.12.2007 року роз'яснено, що проголошена Конституцією Україниохорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бут розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішення позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитина-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. У рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дата й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Згідно зі ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов'язком.
Отже шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Суд вважає, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам позивача, через що надходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.
Щодо стягнення аліментів слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Отже, предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Судом встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 10, 11).
На сьогоднішній день діти проживають разом із позивачкою та перебувають на її утриманні.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 6 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, і виплачуються щомісячно.
Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Зі змісту ч. 1 ст. 183 ЦПК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Беручи до уваги вищевикладене, суд за наявності для того законних підстав приходить до висновку про можливість стягнення аліментів в розмірі 1/3 всіх видів заробітку (доходу).
Суд, вирішуючи питання про стягнення аліментів керується загальними принципами, за якими стягнення аліментів не повинно погіршувати становище іншого порівняно із становищем одержувача аліментів.
Крім того, на думку суду, вказаний розмір суми аліментів з врахуванням рівного обов'язку обох батьків на утримання та виховання дітей буде відповідати інтересам та потребам останньої.
При цьому суд враховує, що відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Приписами ст. 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
За змістом ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що діти сторін проживають разом з позивачкою та перебувають на її утриманні, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог про стягнення аліментів, у зв'язку з чим вважає за необхідне стягнути з відповідача на її користь аліменти, починаючи з дня пред'явлення позову і до досягнення повноліття дітей.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в межах суми платежу за один місяць допускається до негайного виконання.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вирішує питання розподілу судових витрат.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 24, 55, 56, 110, 112, 113 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 133 ,141, 200, 206, 211, 247, 259, 263-265, 268, 274-279, 280-284, 352, 354, п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд, -
ухвалив :
позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладений 21.10.2006 року Голгочанською сільською радою, Підгаєцького району Тернопільської області, за актовим записом № 7- розірвати.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 09.04.2025 року і до досягнення повноліття дітей.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Шлюб вважати розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 .
Рішення суду після набрання ним законної сили надіслати до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.С. Хоменко