Справа № 607/17225/24Головуючий у 1-й інстанції Лавренюк О.М.
Провадження № 22-ц/817/537/25 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
11 червня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу № 607/17225/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 26 березня 2025 року (ухвалене суддею Лавренюк О.М., повний текст якого складено 26 березня 2025 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,
У серпні 2024 року ОСОБА_3 (далі - позивачка), в інтересах якої діяв адвокат Козак Тарас Ігорович, звернулася в суд із позовом до ОСОБА_4 (далі - відповідач, апелянт) про розірвання шлюбу.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка покликалася на те, що сторони 28 липня 2007 року зареєстрували шлюб у Купчинецькій сільській раді Козівського району Тернопільської області, про що зроблено актовий запис №03. У шлюбі мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Підставою для розірвання шлюбу є ті обставини, що на даний час шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, шлюб існує формально. Сторони припинили вести спільне господарство, мають окремий бюджет. Зазначила, що відповідач постійно нехтує сімейними цінностями, такими як повага до дружини, піклування про створення в сім'ї доброзичливої атмосфери. У подружжя відсутні спільні інтереси, наявні різні погляди на життя, вісутнє взаєморозуміння. Позивачка вказала, що подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе.
У зв'язку з наведеним просила суд позов задовольнити та розірвати шлюб між сторонами.
Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 26 березня 2025 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , зареєстрований 28 липня 2007 року Купчинецькою сільською радою Козівського району Тернопільської області, актовий запис №03.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1211.20 грн судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Ромашко Людмила Григорівна, подав на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач здійснює свій вклад у спільний сімейний бюджет, матеріально забезпечує сім'ю, щомісячно перераховує кошти для позивачки на прожиття її та дітей. Також відповідач підтримує спілкування з дружиною та дітьми, як батько виконує всі покладені на нього обов'язки. На думку сторони відповідача, збереження сім'ї якнайкраще відповідає інтересам сторін та дітей.
Крім того, 26 березня 2025 року перед судовим засідання відповідач спілкувався з позивачкою та остання погодилася забрати позовну заяву про розірвання шлюбу, але не сповістила про це свого адвоката та суд.
У зв'язку з викладеним просить рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 26 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким закрити провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Позивачка ОСОБА_7 та відповідач ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 28 липня 2007 року у Купчинецькій сільській раді Козівського району Тернопільської області, про що складено відповідний актовий запис №03, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 28 липня 2007 року (а.с.5).
У шлюбі в сторін народилося двоє дітей:
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 11 травня 2010 року Купчинецькою сільською радою Козівського району Тернопільської області;
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 , виданим 08 жовтня 2013 року Купчинецькою сільською радою Козівського району Тернопільської області (а.с. 8, 9).
Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 02 грудня 2024 року надано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 строк для примирення три місяці, а саме до 03 березня 2025 року включно.
24 березня 2025 року представник позивачки - адвокат Козак Тарас Ігорович подав до суду заяву, у якій позовні вимоги підтримав повністю та повідомив, що позивачка наполягає на розірванні шлюбу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Відповідно до частини шостої статті 7 СК України жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї.
Згідно з частиною першою статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов'язком.
Частиною першою статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що йдеться у статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» у ч.1 підпункту «с» - «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Таким чином, примушування до перебування у шлюбі одного з подружжя, який проти цього заперечує, буде порушувати його законні права та інтереси і суперечити вимогам закону.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що позивачка не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини з відповідачем, сторони сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, а його збереження суперечитиме інтересам позивачки.
Виходячи із наведеного суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
Апеляційний суд зазначає, що позивачка категорично настоює на розлученні, про що вказала у позовній заяві та заяві від 24 березня 2025 року, що в свою чергу, свідчить про стійке бажання розлучитися і не мати сімейних (шлюбних) стосунків із відповідачем.
Крім того, судом першої інстанції вживалися заходи щодо збереження шлюбу та надавався подружжю строк для примирення тривалістю три місяці, однак у визначений судом проміжок часу для примирення, сторони згоди не досягли.
Враховуючи те, що з 07 серпня 2024 року до теперішнього часу позивачка наполягає на розірванні шлюбу та не подала до суду заяву про відмову від позову, відмова в його розірванні буде примушуванням до перебування у шлюбі, що є неприпустимим.
За таких обставин висновок місцевого суду про наявність підстав для розірвання шлюбу є правильним, оскільки подальше збереження шлюбу суперечило б інтересам позивачки.
Посилання апелянта на те, що збереження сім'ї якнайкраще відповідає інтересам сторін та дітей, суд апеляційної інстанції приймає, однак зазначає що це не може бути самостійною підставою для відмови в задоволенні позову та позивачка настоює на розлученні.
Доводи апелянта про те, що суд 26 березня 2025 року відповідач спілкувався з позивачкою та остання погодилася відмовитися від позову, колегія суддів відхиляє, оскільки вказане не підтверджено належними та допустимими доказами.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 26 березня 2025 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені сторонами у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції - залишити в межах, ними понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 16 червня 2025 року.
Головуючий: О.З. Костів
Судді: Н.М. Храпак
М.В. Хома