Номер провадження: 22-ц/813/3269/25
Справа № 522/2775/24
Головуючий у першій інстанції Абухіна Р.Д.
Доповідач Громік Р. Д.
28.05.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приморська районна адміністрація Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
У лютому 2024 до суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приморська районна адміністрація Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що з відповідачем перебували в зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 31.05.2023 року розірвано. ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народилась донька - ОСОБА_3 . За час перебування у шлюбі подружжя майже разом не жили. З вересня 2022 року відповідач припинив спілкування з дружиною та донькою, не телефонує, не відповідає на повідомлення месенджерах, не допомагає позивачці з вихованням та утриманням малолітньої доньки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Приморська районна адміністрація Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено матеріали справи та зроблено помилкові висновки про відмову у задоволенні позовних вимог.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду доповненню у резолютивній частині.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно до ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що 22 серпня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб Малиновським районним у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 2229. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася донька ОСОБА_3 .
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/2190/23 від 31 травня 2023 року шлюб між сторонами розірвано.
Після розірвання шлюбу до теперішнього часу донька сторін проживає з позивачкою.
Позивачкою надано до суду копії пояснень її матері ОСОБА_6 та її батька ОСОБА_7 , у яких вони дають негативну оцінку відповідачу, зазначають, що він не приймає участі у вихованні доньки, не відвідує її та не цікавиться її життям, а також не надає позивачці матеріальної допомоги на утримання доньки.
02 вересня 2023 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище на « ОСОБА_8 ».
Згідно з довідкою, наданою ФОП ОСОБА_10 від 12.02.2024 року, малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відвідує міні садочок «Монтессорік». Батько, Абузайед Мохаммед, не звертався з питань виховання малолітньої доньки ОСОБА_3 . Жодного разу керівництво та вихователі садку не бачили та не мали ніяких спілкувань з батьком - ОСОБА_5 .
Матір'ю малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , укладено декларацію від 06.10.2023 року № 0001-ЕМР2-Н7А0 з лікарем-педіатром КНП «Дитяча міська поліклініка № 3» Одеської міської ради - Деревянченко Марією Олександрівною.
Згідно з інформацією, наданою КНП «Дитяча міська поліклініка № З» Одеської міської ради від 13.02.2024 року № 131, з малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з приводу оглядів та профілактичних щеплень до дитячої поліклініки зверталася мати - ОСОБА_4 . Батько, ОСОБА_11 , до закладу з приводу визначення стану здоров'я своєї малолітньої доньки ОСОБА_3 , не звертався.
Відповідно до повного витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості», наданого Департаментом інформатизації Міністерства внутрішніх справ України № ВР-001623830, гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , станом на 12.10.2023 року до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
Згідно з довідкою про проходження психіатричного огляду, наданою КНП «Одеський психіатричний диспансер» Одеської міської ради від 27.10.2023 року № 318, гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без проявів психічних розладів.
Відповідно до довідки, наданої КНП «Одеський обласний медичнии центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради від 27.10.2023 року № 0535, гр. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно з даними архіву, реєстратури та картотеки Центру не значиться. На психіатричному та наркологічному обліку не перебуває.
Згідно з довідкою школи іноземних мов «Лінгвадор» від 28.09.2023 року № 1 ОСОБА_4 працює в онлайн - школі «Лінгвадор» на посаді вчителя англійської мови з вересня 2022 року.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У даному випадку, підставою для позбавлення відповідача батьківських прав позивачка зазначає те, що відповідач більше року ухиляється від обов'язку утримувати своєї дитини, не цікавиться її життям та інтересами, станом її здоров'я, не піклується про її фізичний та духовний розвиток дитини, не приймає участь у її вихованні.
При цьому суд першої інстанції правильно зауважив на тому, що проживання дитини разом з матір'ю не вказує на те, що батько втратив інтерес до дитини та його поведінку щодо дитини неможливо змінити на краще.
Водночас, права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов'язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Пунктом 2 частини 1 статті 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що підставою для позбавлення батьків або одного з них батьківських прав, може бути ухилення останніх від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу дійти висновку, що ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У частині четвертій статті 19 СК України визначено, що під час розгляду судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.
Відповідно до частини п'ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
25 липня 2024 року Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради як органом опіки та піклування складено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно малолітньої ОСОБА_3 .
Суд, надаючи правову оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, вважав його є недостатньо ґрунтовним.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, та з урахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують , та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком/матір'ю своїми обов'язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей.
До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2021 року у справі №243/13191/19-ц (провадження №61-2237св21).
Позивачем в ході розгляду справи не доведено, що поведінка відповідача відносно своєї дочки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов'язками, не доведено та не надано суду достатніх доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом саме позбавлення батька батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків відносно дитини.
Беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов'язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення ним від виховання своєї дитини і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.
Надані позивачем відомості, які позитивно характеризують саму позивача, як одного з батьків, з яким наразі проживає дитина, не стосується предмету доказування у вказаній справі, до якого повинні відноситися відомості, які б доводили факт свідомого ухилення відповідачем від виконання батьківських обов'язків щодо малолітньої дитини.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Європейський суд з прав людини в справі «Хант проти України» зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно дитини не забезпечуватиме інтересів самої дитини.
Також суд відхиляє надані на користь позовних вимог копії пояснень матері та батька позивачки, оскільки ці особи не допитувалися у судовому засіданні свідки із приведенням їх до присяги свідка, клопотань з цього приводу сторона позивачки не заявляла. До того ж об'єктивність пояснень даних осіб є сумнівною через їх зв'язок з позивачкою.
У даному випадку позивачка не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька по відношенню до дитини батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про те, що відповідач втратив інтерес до дитини та його поведінку щодо дитини неможливо змінити на краще.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому правильно вважав за необхідне у позовній заяві відмовити.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Разом із тим апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №724/743/15-ц сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Суд апеляційної інстанції враховує, що описані дії ОСОБА_2 свідчать про його нехтування своїми батьківськими обов'язками.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд визнає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та зміни ставлення до виховання дитини і покласти на орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради обов'язок контролю стосовно виконання Мохаммедом Абузайедом своїх батьківських обов'язків стосовно неповнолітньої дитини. У разі неналежного виконання батьківських обов'язків вживати заходи реагування відповідно до законодавства України з поданням належних та допустимих доказів.
Крім того, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків визнано у справі №149/2510/21 достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, однак колегія суддів вважає за необхідне доповнити резолютивну частині рішення попередженням ОСОБА_2 про належне виконання батьківських обов'язків.
Повний текст судового рішення.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Суддя-учасник колегії Комлева О.С. з 09 по 13 червня 2025 року перебувала на лікарняному, що підтверджується довідкою відділу кадрової роботи та управління персоналом.
Повний текст судового рішення складено 16 червня 2025 року.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 жовтня 2024 року змінити, доповнити резолютивну частину рішення суду наступним:
«Попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов'язків та зміни ставлення до виховання неповнолітньої ОСОБА_3 .
Покласти на орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради обов'язок контролю стосовно виконання Мохаммедом Абузайедом своїх батьківських обов'язків стосовно неповнолітньої ОСОБА_3 ».
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 16 червня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева