Дата документу 14.05.2025 Справа № 335/4420/23
Єдиний унікальний № 335/4420/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/343/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
розглянула 14 травня 2025 року в м.Запоріжжя в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Велика Білозерка, Великобілозерського району Запорізької області, громадянина України, який не одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимий:
- 16 жовтня 2013 року Великобілозерським районним судом Запорізької області за ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, до позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців, звільнений від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік;
- 14 жовтня 2014 року Великобілозерським районним судом Запорізької області за ч.2 ст.185, ч.2 ст.289, ст.69, ч.1 ст.70 КК України, до позбавлення волі строком на 3 роки 1 місяць. Звільнений 26 жовтня 2016 року умовно-достроково з Кременчуцької виховної колонії Державної пенітенціарної служби України в Полтавській області, не відбутий строк 8 місяців 26 днів,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.2 ч.2 ст.115 КК України,
за участю прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисника-адвоката ОСОБА_9 - в режимі відео конференції.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2024 року, яким ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.2 ч.2 ст.115 КК України, та виправдано його на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку із недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
Вирішена доля речових доказів.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.2 ч.2 ст.115 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 13 років.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор зазначає, що обставини вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення в повному обсязі доведені зібраними у ході досудового розслідування доказами та підтверджені свідками у ході судового розгляду. В той же час, суд належної оцінки доказам не надав, зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та обвинуваченого визнав невинуватим.
Вказує, що під час ухвалення виправдувального вироку судом першої інстанції визнано неналежними доказами - показання допитаних судом свідків, а також протокол пред'явлення свідкові ОСОБА_10 особи для впізнання за фотознімками від 06 квітня 2023 року - мотивуючи вказане рішення тим, що вказані докази не доводять вчинення ОСОБА_6 вказаного злочину.
Прокурор посилається на те, що свідок ОСОБА_11 вказує, що вона була безпосереднім очевидцем сварки між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , а саме в той момент та в тому місці, яке вказано в обвинувальному акті, як місце та час вчинення кримінального правопорушення та місце виявлення трупа ОСОБА_12 .
Крім того, ОСОБА_11 та ОСОБА_10 вказують на затримання працівниками «народної поліції» ОСОБА_6 за вбивство ОСОБА_12 , що хоч і непрямо, але підтверджує обставини обвинувачення.
Зазначає, що належним чином не обґрунтовано у вироку рішення про відсутність доказової сили у наданих потерпілою ОСОБА_13 скріншотах з мобільного телефону її доньки, на яких відображено текстовий діалог з ОСОБА_6 .
Не взято судом до уваги заяву ОСОБА_13 про приєднання до матеріалів провадження, в якій вона вказує, хто саме приймав участь у вказаному діалозі. Мотивів прийняття такого рішення судом взагалі не зазначено.
Також, вважає, що судом помилково зроблено висновок, що особа жінки на відеозаписі не встановлювалась, оскільки слідчим зазначено, що на відео саме потерпіла ОСОБА_13 , якою цей відеозапис надано, при цьому попередньо потерпілою надано копію паспорта громадянина України, яку долучено до матеріалів кримінального провадження. Протоколом вказану обставину зафіксовано.
Аналогічно судом визнано недопустимим пред'явлення для впізнання «жіночих шльопанців» мотивуючи прийняте рішення порушенням вимог ст.ст.229, 231 КПК України, однак не конкретизовано, які саме вимоги цих статей КПК України порушено при проведенні слідчої дії.
На думку прокурора, при дослідженні доказів у кримінальному провадженні встановлено, що вони зібрані у відповідності з чинним законодавством та очевидної недопустимості судом не описано в рішенні. Суд, порушуючи вимоги ст.94 КПК України щодо надання оцінки зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, взяв за основу окремі не значні порушення вимог КПК України, які не призвели до перекручування обставин кримінального провадження, прийняв рішення про виправдання ОСОБА_6 .
Згідно з вироком суду, відповідно до обвинувального акту, 14 липня 2022 року, у період часу з 08 години до 09 години, точний час у ході досудового розслідування не встановлений, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходячись на території домоволодіння АДРЕСА_3 , діючи на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин до ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка перебувала на 6-7 тижні вагітності, про що ОСОБА_6 було достовірно відомо, діючи з прямим умислом, направленим на заподіяння смерті останній, використовуючи плівкову стрічку з клейовим покриттям, затягнув її у петлю на шиї ОСОБА_12 та здавлював своїми руками до настання механічної асфіксії в останньої, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_12 на місці події.
Після чого, ОСОБА_6 , переконавшись, що ОСОБА_12 померла, з метою приховування слідів вчиненого злочину, перетягнув тіло небіжчика до зливної ями, що знаходиться на території вказаного домоволодіння, та засипав її сміттям.
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 кваліфіковані органом досудового розслідування за п.2 ч.2 ст.115 КК України, як умисне вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності.
Заслухавши:
доповідь судді;
прокурора ОСОБА_8 , який підтримав свою апеляційну скаргу, вважав, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є актуальними, просив задовольнити апеляційні вимоги в повному обсязі.
прокурора ОСОБА_7 , який подану апеляційну скаргу фактично підтримав частково, вважав, що оскаржуваний вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, посилався на ту обставину, що ще в ході досудового розслідування було відомо з показань свідків, що ОСОБА_6 було затримано на тимчасово окупованій території, а тому підстав для спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень КПК України не було, відповідно не було підстав і для проведення спеціального судового провадження;
захисника обвинуваченого, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора, також не погодився з доводами прокурора ОСОБА_7 при апеляційному розгляді щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального законодавства;
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з таких підстав.
В ході апеляційного розгляду встановлено, що ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 20 квітня 2023 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування відносно ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №12022082190000328 від 18 липня 2023 року.
За клопотанням прокурора кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 розглядалось у суді першої інстанції у порядку, передбаченому главою 24-1 Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень КПК України.
Відповідно до вимог ч.3 ст.323 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та/або оголошений в міжнародний розшук.
За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого.
Процедури "in absentia" припускають деякий відступ від загальних правил кримінального процесу. Особливе значення при цьому надається питанню про забезпечення прав відсутнього в залі судового засідання підсудного. У прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини були вироблені критерії, яким має відповідати таке провадження. При цьому Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення процесуальних прав і гарантій осіб, що беруть участь у кримінальному процесі. До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.
Так, у рішенні "Медєніца проти Швейцарії" Європейський Суд з прав людини зазначив, що існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень лише за умови, що при цьому дотримуються гарантії, що забезпечують права людини, закріплені Конвенцією.
Ключове значення в цьому випадку відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійснено відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа "Сейдовіч проти Італії"). Повідомлення має бути зроблене офіційно, а твердження про наявність повідомлення з листів родичів або від співробітників засобів масової інформації (справа "Шомоді проти Італії"), є необґрунтованими.
Відповідно до вимог статті 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
У цьому провадженні вимоги зазначеної норми закону були дотримані під час судового розгляду, а також апеляційного провадження, що сторонами не заперечується та не спростовано.
Зокрема, повістки про виклик обвинуваченого ОСОБА_6 оприлюднені у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження - «Урядовий кур'єр», повідомлення про дату, час та місце розгляду провадження також розміщено на офіційному веб-сайті Судової влади.
Згідно з вимогами ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, оскаржуваний вирок суду цим вимогам закону відповідає. Суд першої інстанції під час розгляду цього кримінального провадження ретельно дослідив зібрані по справі докази, надав цим доказам належну юридичну оцінку - як кожному окремо так і у їх сукупності, та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого п.2 ч.2 ст.115 КК України, та виправдав останнього на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України.
Як зазначено вище, судовий розгляд зазначеного провадження здійснювався за відсутністю обвинуваченого ОСОБА_6 у спеціальному судовому провадженні.
Відповідно, обвинувачений ОСОБА_6 не був допитаний в суді по суті висунутого йому обвинувачення.
Разом з цим, захист обвинуваченого за призначенням здійснював фахівець в галузі права - адвокат ОСОБА_9 , який просив виправдати обвинуваченого, враховуючи ті обставини, що стороною обвинувачення не надано належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, що йому інкриміноване. Як зазначив захисник, дії у кримінальному провадженні проведені не у спосіб, передбачений КПК України, а докази, надані прокурором, є недопустимими.
Потерпіла ОСОБА_13 , яка проживає на тимчасово окупованій території Запорізької області, у судові засідання з розгляду кримінального провадження також не з'явилась, про день, час та місце їх проведення була повідомлена у порядку, встановленому ч.8 ст.135 КПК України. Від потерпілої надійшло до суду клопотання про проведення судового розгляду кримінального провадження за її відсутності.
При розгляді провадження судом першої інстанції була допитана свідок ОСОБА_11 , яка пояснила, що у серпні 2022 року вона виїхала з тимчасово окупованої території. Вона знайома із ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . 14 липня 2022 року вона перебувала на дачі у с. Дніпровка. Вранці, близько 9-10 год. вона поверталась з магазину, йшла по вул. 9 травня. Біля будинку, де проживав ОСОБА_16 , почула розмову між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , вона їх впізнала по голосам, між ними була сварка. Також, біля цього будинку стояв велосипед, на якому їздила матір ОСОБА_12 . 14 липня 2022 року, в обід, батько ОСОБА_12 написав в групу у вайбері «Дніпровка» про те, що ОСОБА_12 не прийшла додому ночувати, на що вона відповіла, що бачила її та вона повернеться. За декілька годин батько ОСОБА_12 погрожував їй, а через 2 дні батько ОСОБА_12 повідомив, що знайшли труп ОСОБА_12 . Через декілька днів вона їхала до подруги повз будинок, в якому проживав ОСОБА_6 , біля будинку було багато машин та людей, а також там була «народна поліція». Їй сказали, що ОСОБА_6 вбив ОСОБА_12 , яка була вагітна, тіло ОСОБА_12 він заховав за магазином. Про те, що ОСОБА_12 була вагітна, їй відомо з пліток. Також, їй відомо, що з травня 2022 року ОСОБА_12 та ОСОБА_6 почали зустрічатись. ОСОБА_6 вона знає близько 7 років.
Допитаний у судовому засіданні, в режимі відеоконференції свідок ОСОБА_10 надав такі показання. Він проживав у с. Дніпровка, після окупації села виїхав до м. Запоріжжя. Йому відомо, що ОСОБА_16 проживав у с. Дніпровка, працював там на балаганах (теплицях) та зустрічався із ОСОБА_15 , яка була від нього вагітна. Всередині липня 2022 року, у магазині в с. Дніпровка, мешканці йому повідомили, що ОСОБА_6 вбив ОСОБА_12 , по чуткам через сварку, яка виникла у них через те, що вона просила кошти на аборт. ОСОБА_12 знайшли в ямі, закиданій гілками. Через деякий час біля одного з будинків по вул.9 травня він бачив машини «народної міліції», з однієї машини вивели ОСОБА_6 , скоріш за все для проведення слідчих дій.
Крім того, в судовому засіданні дослідженні такі документи:
- фотокопію заяви ОСОБА_13 , в якій остання просила слідчого долучити до матеріалів кримінального провадження скриншоти переписки ОСОБА_15 з ОСОБА_14 (т.1 а.с.159-168);
- протокол огляду від 19 липня 2022 року, згідно з яким слідчим СВ ВП №4 Василівського РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_19 проведено огляд скриншотів, які надані потерпілою ОСОБА_13 (т.1 а.с.169-174);
- протокол огляду від 17 жовтня 2022 року, згідно з яким слідчим оглянуто відеозапис від 17 жовтня 2022 року, наданий потерпілою ОСОБА_13 через веб-додаток «Viber» з мобільного номеру телефону НОМЕР_1 , зі свідченнями потерпілої ОСОБА_13 (т.2 а.с.6-7) та в подальшому вказаний відеофайл було скопійовано на диск для лазерних систем зчитування, формату DVD-R, що підтверджується протоколом огляду предмету від 17 жовтня 2022 року, до якого долучено і вказаний диск з відеозаписом потерпілої ОСОБА_13 (т.2 а.с.8-9);
- заяву ОСОБА_20 , на підставі якої слідчим долучено до матеріалів кримінального провадження відео (DVD-R диск) з відеозаписом проведення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_12 , яку було доставлено 18 липня 2022 року до Василівського міжрайонного відділення СМЕ з території домоволодіння №117 (т.1 а.с.176-177), який у подальшому було оглянуто, про що складено протокол огляду від 12 серпня 2022 року (т.1 а.с.178-182);
- висновок експерта №165Е, відповідно до якого смерть ОСОБА_12 настала в результаті удавлення петлею, що призвела до механічної асфіксії, що підтверджується наявністю на шиї одиночної незамкненої горизонтальної спереду назад, нерівномірно вдавленої странгуляційної борозни, крововиливів в м'яких тканинах шиї по ходу борозни; «загальноасфіктичними» ознаками: фіолетові трупні плями, повнокров'я, вогнища гострого здуття і субактелаза, альвеолярний набряк легень, повнокров'я головного мозку, рідкий стан крові. На момент смерті ОСОБА_12 знаходилася на 6-7 тижні вагітності (т.1 а.с.184-191);
- фотокопії лікарського свідоцтва про смерть №165Е (без підписів), ОСОБА_12 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , причина смерті: механічна асфіксія внаслідок здавлення органів шиї зашморгом (т.1 а.с.192-193);
- заяву ОСОБА_21 , на підставі якої слідчим долучено DVD-R диск з відеозаписом камер відеоспостереження, як зазначено в заяві, з території домоволодіння АДРЕСА_3 (т.1 а.с.194-195), який у подальшому було оглянуто слідчим, про що складено протокол огляду від 20 липня 2022 року (т.1 а.с.196-199), а також фотокартки, з території вказаного домоволодіння (т.1 а.с.200-204);
- фотокопії протоколу пред'явлення речей для впізнання від 11 серпня 2022 року, згідно з якими потерпіла ОСОБА_13 впізнала шльопанці, в яких 14 липня 2022 року о 08 годині її донька - ОСОБА_12 поїхала до свого хлопця - ОСОБА_6 (т.2 а.с.30-35);
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 06 квітня 2023 року, відповідно до якого, свідок ОСОБА_10 впізнав ОСОБА_6 , якого бачив у липні 2022 року, поблизу домоволодіння по вул. 9 Травня, коли його виводили з автомобіля з позначкою «Z», білого кольору для дій із співробітниками «народної міліції» (т.2 а.с.21-24).
Дослідивши в ході розгляду кримінального провадження зібрані докази, які представлені стороною обвинувачення, проаналізувавши їх у сукупності, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом вину ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого п.2 ч.2 ст.115 КК України, зокрема, його причетність до вбивства ОСОБА_12 .
Суд вірно зазначив, що під час судового розгляду жоден з допитаних свідків не підтвердив обставин, зазначених в обвинувальному акті. З показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 не встановлено обставини, які б підтверджували вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 будь-яких дій щодо ОСОБА_12 , спрямованих на застосування насилля стосовно неї, або даних, які б свідчили про спрямованість у обвинуваченого умислу на заподіяння смерті ОСОБА_12 . Безпосередніми свідками події вони не були, і їм лише з чужих слів відомо, що ОСОБА_6 органами «народної міліції», яка діє на тимчасово окупованій території, підозрювався у вбивстві ОСОБА_12 .
Надаючи оцінку такому доказу, як протокол пред'явлення свідку ОСОБА_10 особи для впізнання за фотознімками від 06 квітня 2023 року, суд першої інстанції також зазначив, що відомості з цього протоколу не доводять вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 інкримінованого йому злочину.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , а також відомості з протоколу пред'явлення свідку ОСОБА_10 особи для впізнання за фотознімками від 06 квітня 2023 року, є неналежними доказами.
Перевіряючи доводи прокурора про те, що свідок ОСОБА_11 вказує, що вона була безпосереднім очевидцем сварки між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , а саме в той момент та в тому місці, яке вказано в обвинувальному акті, як місце та час вчинення кримінального правопорушення та місце виявлення трупа ОСОБА_12 , колегія суддів звертає увагу на таке.
Показання свідка ОСОБА_11 про те, що вона була очевидцем сварки між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 (на що звертає увагу прокурор), не може слугувати достатнім доказом для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_12 .
Не можуть слугувати такими доказами і показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_10 про затримання працівниками незаконно створеної на тимчасово окупованій території України «народної міліції» ОСОБА_6 за вбивство ОСОБА_12 , а доводи прокурора про протилежне не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.
Стосовно інших доказів, які були предметом дослідження в ході судового розгляду, то такі докази суд першої інстанції визнав такими, що отримані органом досудового розслідування не у спосіб визначений КПК України, та не містять відомостей, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, або які мають значення для кримінального провадження.
Перевіряючи доводи прокурора про безпідставне не взяття до уваги судом заяву ОСОБА_13 про приєднання до матеріалів провадження скриншотів з мобільного телефону її доньки, на яких відображено текстовий діалог з ОСОБА_6 , колегія суддів звертає увагу на таке.
Суд першої інстанції зазначив, що прокурором надано суду фотокопію заяви ОСОБА_13 , в якій остання просила слідчого долучити до матеріалів кримінального провадження скриншоти переписки ОСОБА_15 з ОСОБА_14 , та фотокопії відповідних переписок, які були оглянуті слідчим, про що складено протокол огляду.
У судовому засіданні прокурор пояснив, що потерпіла перебуває на тимчасово окупованій території і переписку зі слідчим вона вела через застосунок «Viber», відповідно заяву та скриншоти передавала слідчому в електронному вигляді, після чого їх було роздруковано та долучено до матеріалів кримінального провадження.
Суд обґрунтовано зауважив, що вказані обставини свідчать про те, що слідчим особисто не оглядався мобільний телефон, в якому містилося листування, не встановлювалась його належність, а також не встановлювалась належність номерів мобільних телефонів, з яких це листування велося.
Щодо наданого прокурором відеозапису свідчень потерпілої ОСОБА_13 , колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що цей доказ не може братися до уваги, як допустимий доказ у кримінальному провадженні, оскільки такі свідчення потерпілої отримані з порушенням порядку, передбаченого ст.224, ч.11 ст.615 КПК України, а тому не є показаннями в розумінні ст.95 КПК України.
Зокрема, під час дослідження в судовому засіданні вказаного відеозапису судом першої інстанції встановлено, що свідчення потерпіла надає не слідчому під відеофіксацію, як це допускається положеннями ч.11 ст.615 КПК України в умовах воєнного стану, а самостійно записує свою промову на відео, після цього цей відеофайл направляє слідчому через застосунок «Viber», що підтверджується протоколом огляду відеозапису від 17 жовтня 2022 року.
Окрім того, на відеозаписі зафіксовано жінку, особа якої слідчим не встановлювалась та не перевірялась у встановленому законом порядку, яка розповідає про певні події, читаючи при цьому заздалегідь підготовлений текст, що розташований перед нею.
Також, судом досліджено наданий прокурором відеозапис з камер відеоспостереження домоволодіння та фотокартки з території домоволодіння, а також протоколи їх огляду.
Ці докази обґрунтовано не прийняті судом, оскільки з них неможливо встановити дату та час коли ці відео та фото були зроблені, та адресу домоволодіння. У протоколах огляду зазначено, що відео та фото стосуються території домоволодіння за адресою АДРЕСА_3 , тобто місця події згідно з обвинувальним актом, та на вказаній території начебто зафіксовано ОСОБА_6 , велосипед та шльопанці ОСОБА_12 , проте, вказані обставини не підтверджується змістом оглянутого відеозапису та фотокартками, з них неможливо ідентифікувати адресу домоволодіння, особу, яка там перебуває, а також те, що сфотографовані велосипед та шльопанці знаходяться на місці події, та належать саме потерпілій. Безпосередньо слідчим огляд місця події не здійснювався, а лише були оглянуті надані свідком ОСОБА_21 відеозапис з камер відеоспостереження та фотокартки.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що протокол пред'явлення речей для впізнання від 11 серпня 2022 року, відповідно до якого потерпіла ОСОБА_13 впізнала шльопанці своєї доньки ОСОБА_12 , є неналежним доказом, оскільки з цього протоколу неможливо встановити де саме ці шльопанці були віднайдені.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що ця слідча дія проведена з порушенням вимог ст.229 КПК України, а протокол не відповідає вимогам ст.231 КПК України.
Так, відповідно до вимог ст.229 КПК України, перед тим, як пред'явити для впізнання річ, слідчий, прокурор або захисник спочатку запитує в особи, яка впізнає, чи може вона впізнати цю річ, опитує про ознаки цієї речі і обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати її за сукупністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає це у протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про її прикмети. Річ, що підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, в числі інших однорідних речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на річ, яку вона впізнає, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала. Якщо інших однорідних речей не існує, особі, яка впізнає, пропонується пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, яка їй пред'являється в одному екземплярі.
Згідно зі ст.231 КПК України, про проведення пред'явлення для впізнання складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу, у якому докладно зазначаються ознаки, за якими особа впізнала особу, річ чи труп, або зазначається, за сукупністю яких саме ознак особа впізнала особу, річ чи труп. У разі проведення пред'явлення для впізнання згідно з правилами, передбаченими частинами п'ятою і шостою статті 228 цього Кодексу, у протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов'язково зазначається, що пред'явлення для впізнання проводилося в умовах, коли особа, яка пред'явлена для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого пред'явлення для впізнання. У такому разі анкетні дані особи, яка впізнає, до протоколу не вносяться і не долучаються до матеріалів досудового розслідування. Якщо проводилося фіксування ходу слідчої (розшукової) дії технічними засобами, до протоколу додаються фотографії осіб, речей чи трупа, що пред'являлися для впізнання, матеріали відеозапису. У разі якщо пред'явлення для впізнання проводилося в умовах, коли особа, яку пред'явили для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, всі фотографії, матеріали відеозаписів, за якими може бути встановлена особа, яка впізнавала, зберігаються окремо від матеріалів досудового розслідування.
Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах провадження відсутній оригінал вищевказаного протоколу, а міститься лише його фотокопія.
У цьому документі не зазначено відомості про місце проведення слідчої дії, що є порушенням вимог ч.1 ст.231, ч.3 ст.104 ПК України.
Викладене викликає обґрунтований сумнів в тому, що така слідча дія взагалі проводилась у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, з огляду на те, що, виходячи з матеріалів кримінального провадження, потерпіла під час досудового розслідування перебувала та на цей час перебуває на тимчасово окупованій території України.
Окрім того, з копії вищевказаного протоколу пред'явлення речей для впізнання убачається, що всупереч вимогам ч.1 ст.229 КПК України, перед тим, як пред'явити для впізнання річ, слідчий не опитав потерпілу про ознаки цієї речі.
В протоколі міститься лише посилання на те, що потерпіла може впізнати річ, але не вказано - за якими саме ознаками.
На думку колегії суддів, доводи прокурора про те, що суд не конкретизував, які саме вимоги статей КПК України порушено при проведенні слідчої дії, не є слушними та правильності висновків суду щодо вказаного доказу не спростовують.
Під час апеляційного розгляду за клопотанням прокурора допитана свідок ОСОБА_11 , яка змінила прізвище на ОСОБА_22 . Свідок пояснила, що вона була свідком сварки між ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , вказана подія відбувалась в с. Дніпровка Запорізької області по вул.9 травня 14 липня 2022 року приблизно о 09-00 чи 10-00 годині ранку. В цей час вона їхала на своєму велосипеді з магазину на дачу до своєї матері, де на той час мешкала. Коли вона проїжджала повз, то почула сварку між ОСОБА_12 ( ОСОБА_12 ) та ОСОБА_6 ( ОСОБА_6 ). Вона впізнала по голосу, що це ОСОБА_12 , оскільки у останньої був дефект мови. З ОСОБА_12 вона була раніше знайома приблизно 10 років, навчались разом в одній школі, з ОСОБА_6 знайома трохи менше часу. ОСОБА_23 - це хлопець ОСОБА_12 . Сварка між ними відбувалась стосовно їх відносин. Поруч біля двору лежав велосипед ОСОБА_12 , а вони сварились у дворі. Коли вони сварились, то застосовували нецензурну лайку та обоє були агресивні. В чому була суть варки, вона не знає, вони просто кричали та щось вимагали один від одного. Подвір'я не належить ОСОБА_6 , він там мешкав та працював в балаганах. Почувши сварку, вона не стала втручатись. Потім через декілька днів, приблизно 16 липня 2022 року, коли вона була у подруги по АДРЕСА_4 , то приїхала «народна міліція» забрала ОСОБА_6 і стало відомо, що він вбив ОСОБА_12 , його відвезли у відділок міліції, а потім до Криму на суд. Від подруги їй було відомо, що ОСОБА_12 була вагітна.
Отже, в цілому свідок надала показання, що є аналогічними її показанням, наданим під час розгляду провадження судом першої інстанції, та яким суд надав правильну оцінку.
Допитати свідка ОСОБА_10 при апеляційному розгляді не виявилося за можливе.
Так, відповідно до вимог ч.3 ст.23 КПК України, сторона обвинувачення зобов'язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.
Заявляючи клопотання про повторний допит свідка ОСОБА_10 при апеляційному розгляді, прокурор зобов'язався забезпечити явку цього свідка у судове засідання суду апеляційної інстанції.
Проте, у призначені судові засіданні свідок так і не з'явився, апеляційний розгляд провадження через неявку свідка неодноразово відкладався. При цьому свідок був обізнаний про день, час і місце судового засідання, про що свідчить розписка від імені свідка, направлена на електронну адресу суду.
За таких обставин, колегія суддів вважала за можливе завершити апеляційний розгляд без повторного допиту зазначеного свідка, з огляду і на те, що останній був допитаний в суді першої інстанції, показання свідка відображені в оскаржуваному вироку і ніхто з учасників провадження не вказує про те, що ці показання викривлені у вироку чи відображені неповно.
В свою чергу суд першої інстанції оцінив показання свідка ОСОБА_10 у сукупності з іншими доказами та надав їм правильну оцінку, з якою погоджується і колегія суддів.
Допитана під час апеляційного розгляду за клопотанням прокурора експерт ОСОБА_24 пояснила, що станом на липень 2022 року Василівське міжрайонне відділення СМЕ ще працювало. Зв'язок між Дніпрорудненським та Енергодарським підрозділами Василівського міжрайонного відділення СМЕ здійснювався або мобільним зв'язком або через месенджери, соц.мережі. 18 липня 2022 року до неї додзвонились експерти з Енергодарського підрозділу та повідомили, що до них надійшов труп з ознаками насильницької смерті. В той час вона знаходилась в Дніпрорудному. Наступного дня 19 липня 2022 року вона виїхала з тимчасово окупованої території на підконтрольну Україні територію. Проведення експертизи трупа ОСОБА_12 фактично здійснювалось в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 . До приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 було доставлено труп ОСОБА_12 , однак їй не відомо, хто саме його доставив. Іноді у зазначений період це робили родичі померлих, іноді - представники окупаційної влади. Як було того разу - свідок не знає. Експертизу проводив експерт ОСОБА_20 , а вона вже на підставі проведених останнім зовнішніх та внутрішніх досліджень склала висновок експерта, будучи вже на підконтрольній Україні території, та передала висновок експерта органу досудового розслідування. Вона не досліджувала сам труп. Це робив експерт ОСОБА_20 , який залишився на тимчасово окупованій території України. Після розтину на її електронну пошту надійшла довідка та лікарське свідоцтво про смерть для перевірки. Кому в подальшому було видано лікарське свідоцтво про смерть, їй не відомо. Причиною смерті була механічна асфіксія внаслідок здавлювання, це була насильницька смерть. Постанова про призначення експертизи була направлена по електронній пошті на адресу Енергодарського підрозділу. Всі трупи проходили реєстрацію через 102.
Таким чином, зі слів експерта ОСОБА_24 встановлено, що експерт ОСОБА_20 , який безпосередньо проводив експертизу трупа ОСОБА_12 , залишився на тимчасово окупованій території України.
Згідно з відомостями з КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ОСОБА_20 звільнився з роботи 05 березня 2024 року за власним бажанням.
Вказані обставини унеможливлюють допит експерта ОСОБА_20 під час апеляційного провадження.
В свою чергу, оцінюючи надані експертом ОСОБА_24 показань, колегія суддів вважає, що вони, як і сам вищевказаний висновок експерта, лише підтверджують факт насильницької смерті ОСОБА_12 , однак не вказують на причетність до вчинення кримінального правопорушення саме ОСОБА_6 .
Колегія суддів не погоджується з твердженням прокурора про те, що докази у цьому кримінальному провадженні зібрані у відповідності з чинним кримінальним процесуальним законодавством, оскільки матеріали кримінального провадження свідчать про протилежне.
Доводи прокурора в апеляційній скарзі про те, що обставини вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення в повному обсязі доведені зібраними в ході досудового розслідування доказами та підтверджені свідками в ході судового розгляду, суперечать матеріалам провадження.
В апеляційній скарзі не наведено переконливого обґрунтування на спростування висновків суду.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вищевказана апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідаючи на доводи прокурора ОСОБА_7 при апеляційному розгляді про те, що вирок суду першої інстанції підлягає безумовному скасуванню у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального законодавства, оскільки спеціальне досудове розслідування, а в подальшому судове провадження здійснювалось без достатніх для цього підстав, т.я. ще в ході досудового розслідування було відомо з показань свідків, що ОСОБА_6 було затримано на тимчасово окупованій території, колегія суддів звертає увагу на таке.
В своїй апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_8 зазначив, що ОСОБА_11 та ОСОБА_10 вказують на затримання працівниками «народної поліції» ОСОБА_6 за вбивство ОСОБА_12 .
Разом з цим, на думку апелянта, викладене хоч і непрямо, але підтверджує обставини обвинувачення, з чим колегія суддів категорично не погоджується, оскільки факт затримання громадянина України представниками незаконно створених на тимчасово окупованій території України правоохоронних органів не може слугувати допустимим доказом вини такої особи у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення.
Дійсно, свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_10 під час судового провадження повідомили, що ОСОБА_6 затримала «народна міліція» на тимчасово окупованій території України одразу після подій, вказаних в обвинувальному акті.
З наданих прокурором ОСОБА_7 при апеляційному розгляді документів убачається, що у органу досудового розслідування була наявна інформація про те, що станом на 20 серпня 2022 року ОСОБА_6 знаходився на тимчасово окупованій території України та перебував в м. К. Дніпровське у відділенні поліції під конвоюванням солдатів рф (рапорт працівника поліції від 24 серпня 2024 року). З наданого прокурором рапорту іншого працівника поліції від 21 лютого 2025 року убачається, що на час складання вказаного рапорту ОСОБА_6 перебував на території рф у місцях позбавлення волі.
Викладене дає підстави для висновку, що ОСОБА_6 не переховувався від органів слідства з метою ухилення від кримінальної відповідальності (як про це ідеться у частині 2 статті 297-1 КПК України), а був затриманий на тимчасово окупованій території представниками незаконно створених окупаційною владою на цій території правоохоронних органів.
Проте, на думку колегії суддів, у розумінні вимог ч.3 ст.409 КПК України, вказані обставини не можуть бути підставою для скасування судом апеляційної інстанції виправдувального вироку.
Зазначені обставини перш за все впливають на можливість реалізації підозрюваним, обвинуваченим його прав, передбачених ст.42 КПК України.
Разом з цим, відповідно до вимог ч.3 ст.409 КПК України, суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.
В свою чергу, істотних порушень процесуального законодавства, які б були підставою для скасування оскаржуваного вироку, колегія суддів не убачає.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.404-405, 407, 418-419 КПК України, колегія суддів
апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 жовтня 2024 року, яким ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.2 ч.2 ст.115 КК України, та виправдано його на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку із недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня оголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4