Справа № 128/1081/24
Провадження № 22-ц/801/1351/2025
Категорія: 61
Головуючий у суді 1-ї інстанції Фанда О. А.
Доповідач:Копаничук С. Г.
12 червня 2025 рокуСправа № 128/1081/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач),
суддів: Голоти Л. О., Оніщука В. В.,
з участю секретаря судового засідання: Кашпрук М. Г.,
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Вінницька міська рада,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Фанди О. А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,-
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Вінницької міської ради про визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Малі Крушлинці Вінницького району Вінницької області померла її мати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У 2023 році їй стало відомо про наявність заповіту ОСОБА_2 , який було складено 29 листопада 2012 року та зареєстровано в реєстрі за № 198 секретарем Малокрушлинецької сільської ради Вінницького районну Вінницької області. Згідно вказаного заповіту ОСОБА_2 заповіла все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, а також все те, що буде належати ОСОБА_2 за законом на день смерті і на що за законом матиме право, своїй дочці - ОСОБА_1 . Так, про наявність заповіту своєї матері вона дізналась від її сусідки, яка у 2023 року передала їй даний заповіт, який у свою чергу отримала безпосередньо від ОСОБА_2 . Її мати ОСОБА_2 передала заповіт на зберігання своїм сусідам, оскільки на момент складення заповіту вона з матір'ю не проживала. Причини з яких мати її не повідомила про складення заповіту їй не відомі. Після того, як вона дізналась про наявність заповіту, проконсультувавшись із нотаріусом ,дізналась, що після смерті її матері ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер: 0520683500:02:001:0186, площею 0,25 га, на якій розташований вищевказаний житловий будинок. Постановою нотаріуса від 23 травня 2023 року № 11/02-14 їй було відмовлено в оформлені спадкових справ на житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер: 0520683500:02:001:0186, площею 0,25 га через пропуск встановленого законом строку на прийняття спадщини. Інших спадкоємців за законом та заповітом немає . Просила суд визначити їй додатковий строк тривалістю в 2 (два) місяці після вступу в законну силу рішення суду, для подання нотаріусу заяви для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 17 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права, а у справі ухвалити нове рішення про задоволення її позову. Зазначає, що суд не надав належної оцінки обставинам справи та не врахував що істотними обставинами, котрі перешкоджали їй у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини , являлись ті, що вона не знала про існування заповіту і проживала за кордоном.
Заслухавши доповідача, осіб, що приймали участь у справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги , колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду вищевказаним вимогам закону відповідає.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2 .
За життя 29 листопада 2012 року ОСОБА_2 склала заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 198 секретарем Малокрушлинецької сільської ради Вінницького районну Вінницької області, згідно якого ОСОБА_2 заповіла все майно ,де б воно не було і з чого б воно не складалось, а також все те, що буде належати ОСОБА_2 за законом на день смерті і на що за законом матиме право, своїй дочці - ОСОБА_1 .
Приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Марценюк С.А. 23 травня 2023 року винесено постанову про відмову у вчинені нотаріальної дії - в оформленні спадкових справ на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер: 0520683500:02:001:0186, площею 0,25 га.
Приватний нотаріус вказала, що протягом строку встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, позивач із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до нотаріуса не зверталась, разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини вона не проживала, так як на час відкриття спадщини, місце проживання спадкодавиці та спадкоємця зареєстровано за різними адресами.
Відмовляючи у задоволенні позову , суд виходив з того, що позивач є донькою ОСОБА_2 та відповідно спадкоємцем першої черги. Про своє право на спадкування враховуючи спорідненість зі спадкодавцем та відсутність інших спадкоємців позивачу було відомо, а тому відсутність у неї інформації про складений заповіт не є поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної оцінки наведеним нею обставинам та не врахував що істотними обставинами, котрі перешкоджали їй у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини являлись ті, що вона не знала про існування заповіту та проживала за кордоном, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 1269, ч.1 ст. 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (ч.1 ст. 1272 ЦК України).
Згідно з ч.3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Правила ч.3 ст.1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними (постанова Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, постанова Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 643/3049/16-ц).
Отже, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, суд оцінює поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити із того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця для вчинення цих дій.
Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємців; велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Такий висновок висловив Верховний Суд України у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, Верховний Суд у постановах від 18 січня 2018 року у справі № 198/476/16-ц, від 12 лютого 2018 року у справі № 712/656/15-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 381/4482/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20 суд дійшов висновку, що неспілкування позивача зі спадкодавцем внаслідок неприязних відносин між ними, а також необізнаність спадкоємця про факт смерті батька, не є об'єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.
Правозастосовча практика Верховного Суду у подібних правовідносинах є незмінною та усталеною також станом на 2024 рік, що підтверджується, зокрема постановою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 357/8183/22.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_1 посилалась на те, що вона не знала про існування заповіту, складеного за життя матір'ю на її ім'я. При цьому на обставину проживання за кордоном ОСОБА_1 у позові ( на відміну від апеляційної скарги ) не посилалась.
Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов'язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.
Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).
Із матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 є єдиною дитиною спадкодавця ОСОБА_2 , у зв'язку із чим повинна була усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема ,на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування, проте заяву нотаріусу про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги за законом взагалі не подавала.
За таких обставин , оскільки ОСОБА_1 у визначений законом строк не вчинила активних дій, спрямованих на прийняття спадщини, виходячи з обставин, які не пов'язані з об'єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися в якості поважної причини пропуску строку прийняття нею спадщини й підстави для визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував у якості поважної причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини проживання ОСОБА_1 за кордоном також не заслуговують на увагу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 зазначила, що суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Згідно з підпунктами 3.11.3, 3.11.6 пункту 3.11 глави 3 Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27 грудня 2004 року №142/5/310, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2004 року за №1649/10248, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати консулу заяву про прийняття спадщини. Письмова заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто консулу. Справжність підпису на таких заявах має бути нотаріально засвідченою. Якщо заява, на якій справжність підпису спадкоємця не засвідчена, надійшла поштою, вона приймається консулом, заводиться спадкова справа, а спадкоємцю пропонується надіслати заяву, оформлену належним способом, або прибути особисто до консула.
У постанові від 13 квітня 2023 року у справі №607/13549/21 Верховний Суд зазначив, що в екстрених випадках, коли існує ризик пропущення строку для прийняття спадщини, спадкоємець має право направити нотаріусу за місцем відкриття спадщини електронне повідомлення (аналог телеграми), в якому зазначити про прийняття спадщини, що узгоджується з пунктом 2.1 глави 10 Порядку №296/5.
Відтак, законодавство України передбачає альтернативні варіанти процедури прийняття спадщини, що спрощує процес реалізації прав спадкоємців.
Отже, позивач не була позбавлена можливості звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини до Генерального консульства України в іноземній країні, яке виконує консульські функції, або подати заяву про прийняття спадщини безпосередньо до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини через засоби поштового чи електронного зв'язку в установлені законом України строки.
Доказів, які б свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, позивач до суду не подала.
Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Установивши, що ОСОБА_1 пропустила строк для прийняття спадщини, не встановивши при цьому обставин, які б створювали об'єктивні та непереборні труднощі для позивача для подання такої заяви, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, а саме ч.3 ст.1272 ЦК України, за змістом якої підлягає визначенню додатковий строк для прийняття спадщини лише за наявності поважної причини, а тому дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для надання позивачу додаткового строку для прийняття спадщини.
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих місцевим та апеляційним судом рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявниці.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці та особистого тлумачення заявницею норм процесуального закону.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги заявниці.
Суд першої інстанції з дотриманням приписів процесуального законодавства всебічно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив справу відповідно до закону.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 17 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Головуючий С. Г. Копаничук
судді: Л. О. Голота
В. В. Оніщук