Справа № 609/1559/24
2/609/58/2025
12 червня 2025 року Шумський районний суд Тернопільської області
в складі головуючого судді Харлана М.В.
з участю секретаря судового засідання Семенюк О.І.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шумськ цивільну справу за позовом: ОСОБА_3
до
відповідача: ОСОБА_4
вимоги позивача про поділ спільного майна подружжя,-
І. Стислий виклад позиції сторін.
1. 16 грудня 2024 року представник позивача ОСОБА_3 (далі позивач) - адвокат Корф Петро Казимірович звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 (далі відповідач) з вимогою про поділ спільного майна подружжя.
2. Позов обґрунтований тим, що з 07 вересня 2007 року позивач ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_4 .
У даному шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_5 .
Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 21 листопада 2024 року шлюб між сторонами розірвано.
За час спільного проживання у зареєстрованому шлюбі подружжя придбало у власність житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно довідки №360 від 15.11.2024 р., виданою КП «Шумське БТІ» титульним власником житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами зазначено ОСОБА_4 , правова підстава набуття права власності - рішення Шумського районного суду від 24.04.2012 р.
Зі змісту вказаного рішення суду та матеріалів справи № 1917/592/2012 вбачається, що спірний житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями був придбаний подружжям згідно договору купівлі-продажу, фактично укладеним і виконаним сторонами, а саме: між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .
Вказує, що під час набуття майна між позивачем та відповідачем існували теплі, приязні відносини, притаманні подружжю, а тому позивач не заперечував стосовно того, аби титульним власником спільного житлового будинку була його дружина, відповідач по справі. Проте, після припинення шлюбних відносин, питання поділу майна набуло особливої актуальності, що зумовило необхідність звернення до суду з відповідним позовом.
З урахуванням наведеного, а також принципу рівності часток подружжя у спільному майні, вважає, що наявні підстави для визнання права власності за ОСОБА_3 на частину житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . На підставі вищевказаного, представник позивача просив позовні вимоги задовольнити.
13 лютого 2025 року року представником позивача ОСОБА_3 - адвокатом Корфом П.К. через підсистему «Електронний суд» подано заяву про зміну предмета позову. Зокрема, у вищевказаній заяві останній просив:
- визнати спільною сумісною власністю подружжя житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою АДРЕСА_1 ;
- в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 право власності по частині житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Корф П.К. позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну предмета позову підтримав повністю та просив задовольнити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 - Сідоров В.М. позовні вимоги позивача визнав частково.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
3. Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 16 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.
4. Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та призначено підготовче засідання на 16 січня 2025 року, у зв'язку із неявкою відповідача підготовчий розгляд справи відкладено на 30 січня 2025 року.
5. Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 30 січня 2025 року відмовлено в прийнятті заяви про зменшення розміру позовних вимог подану представником позивача ОСОБА_3 - адвокатом Корфом П.К., підготовчий розгляд справи відкладено на 13 лютого 2025 року.
6. Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 13 лютого 2025 року прийнято до розгляду заяву представника позивача ОСОБА_1 про зміну предмету позову у вищевказаній цивільній справі, продовжено підготовче провадження на 30 днів, підготовчий розгляд справи відкладено на 03 березня 2025 року.
7. Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 03 березня 2025 року справу призначено до судового розгляду на 19 березня 2025 року, у зв'язку із неявкою відповідача судовий розгляд справи відкладено на 15 квітня 2025 року, у зв'язку із неявкою відповідача судовий розгляд справи відкладено на 30 квітня 2025 року, у зв'язку із клопотанням представника відповідача судовий розгляд справи відкладено на 15 травня 2025 року, у зв'язку із клопотанням представника відповідача судовий розгляд справи відкладено на 29 травня 2025 року, у зв'язку із клопотанням представника позивача судовий розгляд справи відкладено на 12 червня 2025 року.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.
8. У судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі із 07 вересня 2007 року, що стверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого повторно 30 травня 2023 року Шумським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 6.
9. Під час перебування у шлюбі, у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька - ОСОБА_5 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого повторно 30 травня 2023 року Шумським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 4.
10. Судом встановлено, що 13 квітня 2012 року відповідач ОСОБА_4 звернулась до Шумського районного суду Тернопільської області із позовом до ОСОБА_6 про визнання за нею права власності на нерухоме майно, а саме житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі - продажу укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
11. Рішенням Шумського районного суду Тернопільської області від 24 квітня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано за останньою право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
12. Відповідно до копії Витягу про державну реєстрацію прав серії СЕА № 538854 виданого КП «Шумське БТІ» 30.05.2012 р., вбачається, що за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями розташованого по АДРЕСА_1 , на підставі рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 24.04.2012 р. Вказане також підтверджується листом КП «Шумське БТІ» №359 від 15.11.2024 р. наданого на адвокатський запит.
13. Із копії довідки про технічні показники об'єкта нерухомого майна № 360 виданої 15 листопада 2024 року КП «Шумське БТІ» вбачається, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 , зареєстрований за ОСОБА_4 , на підставі рішення Шумського районного суду Тернопільської області від 24.04.2012 р. Вартість житлового будинку з господарськими будівлями становить 346484 грн.
ІV. Оцінка Суду.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
14. Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 Цивільного Процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 Цивільного Процесуального кодексу України).
15. Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
16. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
17. Згідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
18. Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 9 ст. 7 Сімейного Кодексу України, сімейні майнові відносини між подружжям регулюються нормами Сімейного Кодексу України на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
19. Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
20. Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
21. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
22. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
23. Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
24. У статті 65 СК України передбачено, зокрема, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Отже, до складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі, яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.
25. Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).
Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (див. постанову Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 707/1359/16-ц).
26. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.
Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя (див. постанову Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі №646/7463/16-ц).
27. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
28. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
29. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
30. Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в зареєстрованому шлюбі із 07 вересня 2007 року.
Як вбачається з матеріалів справи, будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 був придбаний ОСОБА_4 у власність на підставі усного договору купівлі-продажу укладеного між нею та ОСОБА_6 , тобто під час перебування у шлюбі.
В свою ж чергу, відповідач ОСОБА_4 не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно та не довела, що житловий будинок набутий нею за особисті кошти.
Вирішуючи питання в частині належності майна до спільної сумісної власності, суд вважає, що житловий будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 , був придбаний сторонами в період перебування їх у шлюбі та зареєстрований за ОСОБА_4 , а тому, є їх спільною сумісною власністю.
31. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Установивши, що спірне нерухоме майно сторони набули у власність під час перебування у зареєстрованому шлюбі, відповідачем ОСОБА_4 не спростована презумпція спільності права власності подружжя, суд приходить обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його поділу у рівних частках відповідно до вимог частини першої статті 70 СК України.
Враховуючи, що суд визнав зазначений житловий будинок спільною сумісною власністю сторін, виходячи з принципу рівності часток у вказаному майні, вимоги позивача про поділ вказаного будинку, шляхом визнання за кожним із сторін права власності на частину житлового будинку підлягають до задоволення.
V. Розподіл судових витрат між сторонами.
32. Відповідно до статті 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача судовий збір, витрати по сплаті якого понесені позивачем і документально підтвердженні.
Зокрема, згідно платіжної інструкції № 0.0.4064308159.1 від 13 грудня 2024 р. позивачем сплачено 1385 грн. 94 коп. судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в користь позивача.
З цих підстав,
Керуючись статями 2, 4, 5, 10 - 13, 76-82, 89, 141, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд,-
1. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.
2. Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою АДРЕСА_1 .
3. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 , право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
4. В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 , право власності на частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
5. Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 1385 грн. 94 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повне рішення суду складено 16 червня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Суддя: М.В. Харлан