Справа № 638/1428/25
Провадження № 2-о/638/127/25
16 червня 2025 року Шевченківський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого Невеніцина Є.В.,
за участю секретаря Кассіч Н.А.,
представника заявника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Трофименко Єлізавета Василівна, Харківська міська рада, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,-
Заявник звернулася до суду із заявою, в якій просить встановити факт постійного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час її смерті. Свою заяву обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 і після її смерті відкрилася спадщина на квартиру, яка належить заявнику та спадкодавцю на праві спільної сумісної власності. Починаючи з 2011 року, заявник постійно проживала зі спадкодавцем за однією адресою: АДРЕСА_1 . Відповіддю приватного нотаріуса 09.01.2025 заявнику було відмовлено у заведенні спадкової справи у зв'язку з пропуском строку для прийняття спадщини.
У судовому засіданні представник заявника заяву підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.
Представник заінтересованої особи - Харківська міська рада в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином.
Заінтересована особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Трофименко Єлізавета Василівна в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася вчасно та належним чином, надала суду заяву, в якій просила справу розглядати без її участі.
До переходу суду у стадію ухвалення судового рішення заінтересована особа - Харківська міська рада пояснень, заперчень з приводу заяви про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не надала, у зв'язку з чим наявність спору про право судом не встановлено, справа розглянута в порядку окремого провадження.
За відомостями Спадкого реєстру спадкова справа до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 не заведена, а отже особи, які подали заяву про прийняття спадщини відсутні.
Судом встановлено, що єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є її рідна донька ОСОБА_2 , а отже відсутній спір про право, а тому суд розглядає справу в порядку окремого провадження.
Дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до ч.2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як роз'яснено в пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суди розглядають справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини.
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Харків. Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 22 січня 1975 року, ОСОБА_3 є матір'ю заявниці - ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 .
За повідомленням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Трофименко Є. В. спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилася.
09 січня 2025 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Трофименко Є. В. відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , у зв'язку із пропуском шестимісячного строку.
Згідно копії паспорта заявниці, місце проживання останньої зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 з 21 липня 2016 року.
Відповідно до копії паспорта померлої ОСОБА_3 , на час відкриття спадщини місце проживання останньої було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 з 19.10.1983.
Згідно свідоцтва про право власності на житло від 10.09.1993, квартира АДРЕСА_3 на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_3 та членам її сім'ї - ОСОБА_2 .
За клопотанням заявника в судовому засіданні були допитані свідки.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 проживала зі своєю матір'ю ОСОБА_3 , разом в квартирі по АДРЕСА_4 , завжди була поруч із нею, мати хворіла, потребувала постійної допомоги, тому свідок як лікар також допомагала їй. Повідомила, що інших спадкоємців у померлої ОСОБА_3 немає, тільки донька ОСОБА_2 , яка утримувала матір, так як та була особою з інвалідністю - хвороба Паркінсона, через що була прикута до ліжка. На запитання суду зазначила, що померла хворіла більше 10 років, останні 5-6 років - тяжко, ОСОБА_2 весь цей час була поруч з нею, жила з нею в квартирі, речі заявника теж були в квартирі.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою померлої ОСОБА_3 , допомагала померлій, так як остання хворіла, погано ходила. Її єдина донька ОСОБА_2 - лікар, проживала в квартирі з мамою, свідок часто її бачила, допомагала матері, доглядала за нею
У рішенні Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 зазначено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.
Згідно з пунктами 3.19, 3.20 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Верховний Суд неодноразово зазначав у спірних правовідносинах, що положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.
Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).
Відповідно до абз.4 ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Пунктом 12 частини 1 статті 2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання (перебування) особи це внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.
Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Зі змісту викладеного вбачається, що право звернення до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини виникає у заявника, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами.
Суд виходить з того, що реєстрація місця проживання або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.
На підставі вищевикладеного суд зазначає, що сама по собі реєстрація місця проживання спадкодавця за іншою адресою на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України про неприйняття спадщини спадкоємцем, який на час відкриття спадщини фактично проживав разом зі спадкодавцем у одному будинку за однією і тією ж адресою.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами ; висновками експертів; показаннями свідків (ч.2 ст.76 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Суд вважає належними доказами показання допитаних свідків, оскільки вони узгоджуються між собою та стосуються обставин, які підлягають доказуванню.
Так, дослідженими судом доказами повністю підтверджується той факт, що ОСОБА_2 на час смерті ОСОБА_3 постійно проживала разом з нею за адресою: АДРЕСА_1 .
Метою встановлення факту спільного проживання заявника зі спадкодавцем є необхідність реалізації права на оформлення спадкового майна, отже такий факт породжує юридичні наслідки; чинним законодавством не передбачено іншого порядку встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.
Враховуючи викладене, заява ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини обґрунтована та підлягає до задоволення.
Керуючись 293, 315 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 ), заінтересовані особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Трофименко Єлізавета Василівна (м. Харків, вул. Валентинівська, 18), Харківська міська рада (м. Харків, майдан Конституції, 7), про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - задовольнити.
Встановити факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживали за однією адресою на час її смерті.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Є.В.Невеніцин