Справа № 932/6887/25
Провадження № 1-кс/932/2464/25
16 червня 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у місті Маріуполі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, ОСОБА_5 , в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025050000000028 від 17 березня 2025 року про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Горлівка Донецької області, є громадянином України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України,
До Шевченківського районного суду міста Дніпра надійшло клопотання старшого слідчого Третього слідчого відділу (з дислокацією у місті Маріуполі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, ОСОБА_5 , погоджене прокурором відділу нагляду за додержанням законів територіальними управліннями Державного бюро розслідувань Донецької обласної прокуратури ОСОБА_7 , в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42025050000000028 від 17 березня 2025 року, про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 111-1 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено таке.
24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.
Згідно з Конституцією України, Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією (далі - РФ) 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Донецька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Упродовж 2013 року у зв'язку з демократичними процесами, які відбувалися на території України, у представників влади РФ та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.
Мотивами зазначеного умислу стали євроінтеграційний курс розвитку України, підготовка до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, які розцінені представниками влади і Збройних Сил РФ як безпосередня загроза економічним та геополітичним інтересам РФ, що сприятиме втраті впливу над політичними процесами в Україні та позбавить контролю над її економічною діяльністю, призведе до поглиблення співпраці України з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації та можливої денонсації угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту РФ на території України - в АР Крим та м. Севастополі.
Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та Збройних Сил РФ вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців Збройних Сил РФ, у тому числі дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополя, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та Російської Федерації, створення і фінансування незаконних збройних формувань та вчинення інших злочинів.
При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної недоторканості України, незаконної зміни меж її території та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.
З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території РФ службові особи Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації (далі - ГШ ЗС РФ), на виконання наказів та під безпосереднім керівництвом представників влади та службових осіб Збройних Сил РФ, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, розробили злочинний план, яким передбачалося для досягнення військово-політичних цілей РФ, що на думку співучасників були прямо пов'язані із необхідністю незаконної окупації та подальшої анексії АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України, поряд із застосуванням політичних, дипломатичних, економічних та інформаційних заходів, використання протестного потенціалу населення південно-східних регіонів України для організації сепаратистських референдумів, спрямованих на порушення територіальної цілісності України.
У подальшому, з грудня 2013 року до лютого 2014 року, для забезпечення схвалення та підтримки громадянами РФ і мешканцями південно-східних регіонів України злочинних діянь, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України та встановлення впливу і вагомості РФ на світовій арені, представники влади та Збройних Сил РФ, на виконання спільного злочинного плану, організували із застосуванням засобів масової інформації розпалювання в Україні національної ворожнечі шляхом ведення інформаційно-пропагандистської підривної діяльності.
Так, із грудня 2013 року за допомогою різних видів медіа-ресурсів РФ здійснювалось викривлення подій Революції Гідності, вказувалося на хибність європейського вектору розвитку зовнішніх відносин України. При цьому шляхом перекручування, постійного нав'язування хибного тлумачення, компонування інформації для зміни свідомості та ставлення громадян РФ і місцевих мешканців південно-східних регіонів України щодо дійсності та значення подій, які насправді відбувалися в Україні, представники опозиційних до тодішнього політичного режиму в Україні сил висвітлювалися як прихильники радикально націоналістичних поглядів, учасники національно-визвольного руху середини ХХ століття (ОУН, УПА) - як прибічники та послідовники фашизму, пропагувалась їх неповноцінність за ознаками ідеологічних та політичних переконань.
Одночасно за допомогою засобів масової інформації здійснювалося спотворення свідомості частини населення України з метою зміни світоглядних основ, зародження сумніву в необхідності та доцільності спільного існування в рамках самостійної, унітарної, суверенної держави Україна з європейським вектором розвитку, підбурювання до міжетнічних конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окремих регіонів України (АР Крим і м. Севастополя та південно-східних областей), провокування національних зіткнень, формування хибного образу частини українського населення як «націонал-фашистів», які мають інші духовні та моральні цінності, пропагують культ насильства та знущання над російськомовним населенням України.
Ураховуючи, що територія АР Крим та м. Севастополя мала найбільше військово-стратегічне значення для представників влади та Збройних Сил РФ серед інших територій України, які були об'єктом їх злочинного посягання, а також те, що на вказаній території дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту Російської Федерації (далі - ЧФ РФ), що сприяло найбільш прихованому використанню регулярних військ Збройних Сил РФ поряд з іншими елементами гібридної війни, а тому її ведення проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати з території півострова Крим.
Також, представниками влади і Збройних Сил РФ вчинялися дії щодо зміни меж території та державного кордону України на іншій території держави.
У березні - квітні 2014 року в м. Донецьк та інших населених пунктах Донецької області розпочалася збройна агресія Російської Федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Донецької області та порушення територіальної цілісності України.
В окремих містах та районах Донецької області всупереч законодавству України 11 травня 2014 року проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про державну самостійність Донецької народної республіки», за результатами якого 12.05.2014 проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Донецька народна республіка» (далі - «ДНР»).
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «ДНР» представниками Російської Федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (так звані «органи державної влади «ДНР») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
В результаті вищезазначених подій значна кількість території та населених пунктів Донецької області, в т.ч. м. Горлівка Донецької області протягом квітня-вересня 2014 року опинилась під контролем регулярних з'єднань і підрозділів збройних сил та інших військових формувань Російської Федерації, підпорядкованих і скеровуваних ними російських радників та інструкторів, Російської Федерації на території Донецької області так званої «ДНР», які Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» № 2268-VIII від 18.01.2018, Постановою Верховної Ради України «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» № 254-VIII від 17.03.2015 та Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII від 16.09.2014 визнані тимчасово окупованими територіями, а органи державної та місцевої влади України та бюджетні установи, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 595 від 07.11.2014, припинили свою діяльність на вказаних територіях та переміщені на підконтрольну органам державної влади України територію.
Так, наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 затверджено «Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією». Відповідно до вказаного наказу вся територія Горлівського району Донецької області з 07 квітня 2014 року є тимчасово окупованою Російською Федерацією.
Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована РФ територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Тимчасова окупація РФ територій України, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для РФ жодних територіальних прав.
Згідно п. 6 ст. 1-1 зазначеного Закону окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Згідно п. 7 ст. 1-1 вказаного Закону тимчасово окупована Російською Федерацією територія України - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 3 вказаного Закону тимчасово окупована територія визначається сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об'єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях.
Представниками Російської Федерації спільно з представниками терористичної організації «ДНР», яка є частиною окупаційної адміністрації РФ на тимчасово окупованій території м. Горлівка Донецької області було створено підпорядковану, керовану та фінансовану РФ окупаційну адміністрацію, в склад якої входять органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованою територією України, в тому числі воєнізований правоохоронний орган - так зване «Министерство внутрених дел Донецкой Народной Республики».
Згідно «Указа главы Донецкой Народной Республики № 5 от 08.11.2014 года о дате создания Министерства внутренних дел Донецкой Народной Республики» в редакції від 27.05.2016 року встановлено, що «17 июля 2014 года Совет Министров Донецкой Народной Республики принял постановление № 17-4 «О создании Министерства внутренних дел Донецкой Народной Республики».
Згідно «Постановления народного совета донецкой народной республики» від 07.08.2015 року було прийнято «Закон о полиции ДНР». Так, відповідно до ч. 1 ст. 1 вказаного «закону», полиция это государственный вооруженный орган исполнительной власти, предназначенный для защиты жизни, здоровья, прав и свобод человека и гражданина, интересов общества и государства от противоправных посягательств, охраны общественного порядка и обеспечения общественной безопасности). Крім того, відповідно до ст. 24 «закону», сотрудник полиции это должностное лицо, состоящее на службе в органах внутренних дел Донецкой Народной Республики, которое наделено полномочиями по осуществлению обязанностей и прав полиции, и имеет специальное звание, присвоенное в определенном законом порядке. Сотрудник полиции, проходящий службу в территориальном органе, выполняет обязанности, возложенные на полицию, и реализует права, предоставленные полиции, в пределах территории, обслуживаемой этим территориальным органом, в соответствии с замещаемой должностью и должностным регламентом (должностной инструкцией). За пределами указанной территории сотрудник полиции выполняет обязанности, возложенные на полицию, и реализует права, предоставленные полиции, в порядке, определяемом руководителем государственного органа исполнительной власти в сфере внутренних дел и в соответствии с действующим законодательством Донецкой Народной Республики. Сотруднику полиции выдается служебное удостоверение, образцы которых утверждаются государственным органом исполнительной власти в сфере внутренних дел.
Зазначені незаконні т.зв. нормативно-правові акти, видані представниками «ДНР», приймались всупереч чинного законодавства України, є протиправними й такими, що суперечать основоположним принципам Конституції України та іншим законодавчим актам України.
У свою чергу громадянин України ОСОБА_6 , маючи достатній рівень юридичної освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації частини Донецької області, розуміючи, що видані представниками створеної за підтримки та під контролем РФ псевдодержавного утворення «ДНР» нормативно-правові акти є незаконними, оскільки явно прийняті всупереч Конституції України та чинного законодавства України, після захоплення м. Горлівка Донецької області представниками псевдодержавного утворення «ДНР» у 2014 році, діючи умисно, керуючись власними ідеологічними та політичними мотивами, добровільно залишився на тимчасово окупованій території Донецької області.
У невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, але не пізніше 26 березня 2021 року, ОСОБА_6 , який перебував на тимчасово окупованій території м. Горлівка Донецької області та був обізнаний про факт ведення РФ агресивної війни проти України, умисно, з власної ініціативи, керуючись злочинною метою, вирішив надавати допомогу РФ та створеній за підтримки та під контролем РФ псевдодержавному утворенню «ДНР» у проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, державній безпеці України, тобто вчинити державну зраду.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на державну зраду, ОСОБА_6 , діючи умисно, усвідомлюючи, що діяльність терористичної організації «ДНР» та її підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, діючи умисно, з ідеологічних та корисливих мотивів, добровільно надав згоду невстановленим досудовим розслідуванням представникам держави-агресора та представникам незаконних воєнізованих формувань «ДНР» на добровільне зайняття посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території м. Горлівка Донецької області, шляхом зайняття посади «начальник сектора Миграционной службы Центрально-Городского районного отдела полиции Горловского городского управления МВД ДНР» у самопроголошеному, незаконному правоохоронному органі т.зв. «Министерства внутренних дел Донецкой народной республики».
Продовжуючи виконувати свій злочинний умисел, спрямований на державну зраду, ОСОБА_6 у березні 2021 року (більш точні дата та час органом досудового розслідування не встановлено), обіймаючи вищевказану посаду, перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Горлівка Донецької області (більш точне місце досудовим розслідуванням не встановлено), приймав участь у заході, який проводився представниками окупаційних, незаконних правоохоронних органів, під час якого здійснювалось роз'яснення громадянам, які мешкають на території м. Горлівка Донецької, питань документування паспортом т.зв. «ДНР» та набуття громадянства РФ, тим самим сприяв представникам РФ у проведенні підривної діяльності проти України, що полягало у створенні умов для функціонування на території України незаконного правоохоронного органу окупаційної адміністрації «ДНР», що в свою чергу призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю державної влади Україні на частині території Донецької області.
Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні державної зради, а саме у діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, державній безпеці України, що виразилось в наданні іноземній державі - Російській Федерації та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону України № 1689-VII від 07.10.2014).
В подальшому, всупереч вищевказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент РФ ОСОБА_8 та інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, у порушення вимог п. п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимог ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларації Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та збройний конфлікт проти України, та віддали відповідні накази на вторгнення підрозділів Збройних Сил РФ (далі - ЗС РФ) на територію України з метою її незаконного збройного захоплення та подальшої окупації.
При цьому, з метою спроби виправдання агресії перед громадянами України, РФ та світовою спільнотою, 21.02.2022 РФ визнано так звані «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку», створені за підтримки РФ навесні 2014 року на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, незалежними державами та 22.02.2022 президентом РФ направлено до Ради Федерації звернення про використання ЗС РФ за її межами, яке задоволено.
На виконання наказів вищого політичного та воєнного керівництва РФ 24.02.2022, військовослужбовці ЗС РФ, шляхом агресії із застосуванням зброї, військової техніки та артилерії, з нанесенням ракетних та авіаційно-бомбових ударів по військовій та цивільній інфраструктурі, незаконно вторглись на територію України через державні кордони України в Донецькій, Запорізькій, Житомирській, Київській, Луганській, Сумській, Харківській, Херсонській та Чернігівській областях, та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти військової та цивільної інфраструктури, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, після чого здійснили окупацію частини території України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжувався та який діє на цей час.
Однак, вказану протиправну діяльність громадянин України ОСОБА_6 продовжив здійснювати й після 15.03.2022, тобто після набуття чинності Законом України від 03.03.2022 № 2108-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність», яким встановлено кримінальну відповідальність, окрім іншого, за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.
Так, у період часу з 15.03.2022 по 04.04.2022, громадянин України ОСОБА_6 діючи умисно, продовжуючи свою злочинну діяльність, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заняття посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, добровільно надав згоду невстановленим досудовим розслідуванням представникам держави-агресора та представникам незаконних воєнізованих формувань «ДНР» на добровільне зайняття посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території м. Горлівка Донецької області, шляхом добровільного зайняття посади «начальник сектора по делам несовершеннолетних Центрально-Городского районного отдела Горловского городского управления МВД ДНР» у самопроголошеному, незаконному правоохоронному органі т.зв. «Министерства внутренних дел Донецкой народной республики».
В подальшому, 30.09.2022 президент рф та голови так званих «ДНР», «ЛНР», тимчасово окупованих частин Запорізької та Херсонської областей підписали нелегітимні договори про входження вказаних тимчасово окупованих території України до складу рф.
Усвідомлюючи незаконність так званого включення території незаконного державного утворення «ДНР» до складу рф, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на добровільне зайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території м. Горлівка Донецької області, громадянин України ОСОБА_6 , в період часу з жовтня 2022 року по 22.04.2024 (більш точна дата досудовим розслідуванням не встановлена), діючи умисно, знаходячись на непідконтрольній частині м. Горлівка Донецької області (більш точне місце органом досудового розслідування не встановлено), керуючись власними ідеологічними та політичними мотивами, усвідомлюючи протиправність своїх дій, бажаючи надати допомогу державі-агресору та її незаконним правоохоронним органам, з метою завдання шкоди Україні, добровільно надав згоду невстановленим досудовим розслідуванням представникам держави-агресора та представникам незаконних воєнізованих формувань «ДНР» на добровільне зайняття посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території м. Горлівка Донецької області, зокрема посади «начальник отдела по делам несовершеннолетних отдела полиции по обслуживанию Центрально-Городского района Горловки УМВД России «Горловское» у самопроголошеному, незаконному правоохоронному органі т.зв. «Министерства внутренних дел по Донецкой народной республике», який є територіальним органом «Министерства внутренних дел Российской Федерации» на регіональному рівні, та здійснює функції по реалізації державної політики у сфері внутрішніх справ, контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та їх прекурсорів, а також міграції на території т.зв «Донецької народної республіки».
В подальшому, продовжуючи виконувати свій злочинний умисел, ОСОБА_6 у квітні 2024 року (більш точний час під час досудового розслідування не встановлено), обіймаючи вищевказану посаду та виконуючи відповідні функції, перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Горлівка Донецької області (більш точне місце досудовим розслідуванням не встановлено) приймав участь у онлайн-заході, який проводився представниками окупаційних, незаконних правоохоронних органів, під час якого роз'яснював неповнолітнім, які мешкають на території м. Горлівка Донецької області, відповідальність за вживання наркотичних речовин.
Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється у колабораційній діяльності, а саме у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
05 червня 2025 року ОСОБА_6 в порядку ст. 135, 136, 278 КПК України шляхом друкування оголошення в газеті «Урядовий кур'єр» №113 (8038) було повідомлено про підозру у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 111-1 КК України, та 05 червня 2025 року о 17-25 год. повідомлення про підозру вручено захиснику ОСОБА_4 .
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколами огляду, протоколами допиту свідків та сукупністю інших доказів, досліджених в судовому засіданні.
В своєму клопотанні слідчий просить обрати відносно підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави, обґрунтовуючи таку вимогу наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
В судовому засіданні прокурор повністю підтримав клопотання слідчого.
Захисник в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, оскільки, на його думку, ризики, зазначені у клопотанні, ек підтверджені належними доказами.
Підозрюваний в судове засідання не з'явився, станом на день розгляду клопотання перебуває у розшуку.
Слідчий суддя, вислухавши думку учасників судового засідання, дослідивши клопотання та додані до нього докази встанови таке.
Згідно з частиною 1 статті 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2585, 260, 261, 437-4421 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вар тою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченої, слідчий суддя зауважує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
Наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 ст. 111-1 КК України, обґрунтовується достатніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Постановою старшого слідчого Третього відділу (з дислокацією у м. Маріуполі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, ОСОБА_5 від 11 червня 2025 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 111-1 КК України, оголошений у розшук.
З листа ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях від 11 червня 2025 року №78-122/78/2/5/2-2272 вбачається, що на виконання доручення слідчого встановлено, що ОСОБА_6 переховується від органів досудового розслідування на тимчасово окупованій території м. Горлівка Донецької області, співпрацює з окупаційною адміністрацією рф, працюючи у незаконно створеному правоохоронному органі так званої «МВС ДНР». Відомостей, які б свідчили ро виїзд ОСОБА_6 на підконтрольну територію України не отримано.
Таким чином встановлено, що підозрюваний ОСОБА_6 , починаючи з 2014 року не вживав заходів для виїзду на підконтрольну органам державної влади України територію України, також не вживав заходів для участі в досудовому розслідуванні щодо себе, що свідчить про його умисне ухилення від явки до органів досудового розслідування та переховування.
Слідчий суддя, не роблячи передчасних висновків щодо вини підозрюваного ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, враховуючи наявність достатніх доказів на підтвердження його перебування в теперішній час на тимчасово окупованій території України, вважає за доцільне обрати відносно нього запобіжний захід у виді тримання під вартою, беручі до уваги наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
- ризику переховування від суду, що підтверджується тим, що суворість покарання за вчинення особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк до п'ятнадцяти років або довічного позбавлення волі, може бути визнане ним більш небезпечним, ніж втеча, у зв'язку з чим запобіжний захід, не пов'язаний з позбавленням волі, не надасть повної можливості контролювати його належну процесуальну поведінку та забезпечити проведення повного та всебічного досудового розслідування та, в подальшому, судового розгляду кримінального провадження.
- ризику продовження вчинення кримінального правопорушення, у якому він підозрюється, що підтверджується тим, що підозрюваний після повномасштабного вторгнення окупаційних військ російської федерації на території України співпрацює з так званими органами влади держави-агресора; до теперішнього часу залишається проживати на тимчасово окупованій території України, що свідчить про визнання ним окупаційної влади.
Частиною 4 статті 197 КПК України передбачено, що у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу строк дії такої ухвали не зазначається.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Тож, враховуючи наведені вище норми кримінального процесуального Закону, обираючи відносно підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя не вбачає підстав для визначення розміру застави.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 31, 177-178, 181, 183, 193, 194, 197 КПК України, слідчий суддя
Клопотання слідчого задовольнити.
Обрати відносно ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Горлівка Донецької області, підозрюваного у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 7 111-1 КК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до ч. 6 ст. 193 КПК України після затримання підозрюваного не пізніш як через сорок вісім годин з часу його доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя за участю підозрюваного розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Організацію виконання та контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Донецької обласної прокуратури ОСОБА_3 .
Ухвала про обрання запобіжного заходу підлягає негайному виконанню.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1