29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84
"16" червня 2025 р. Справа №924/432/25
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОК Данаприс"
до акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція"
про стягнення 33469,29 грн
встановив: товариство з обмеженою відповідальністю "ОК Данаприс" звернулось до Господарського суду Хмельницької області з позовом про стягнення з акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" 28417,66 грн, з яких: 1073,66 грн - 0,3% річних та 27344,00 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 01.05.2025 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №924/432/25 для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 26.05.2025 задоволено клопотання представника позивача (від 23.05.2025) про надання додаткового часу для підготовки та подання відповіді на відзив у справі №924/432/25 та продовжено строк на надання відповіді на відзив до 28.05.2025.
Ухвалою суду від 28.05.2025 задоволено заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ОК Данаприс" (від 28.05.2025) про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 33469,29 грн, з яких 1456,71 грн - 0,3 % річних та 32012,58 грн інфляційних нарахувань.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, стверджує про неналежне виконання відповідачем умов договорів поставки №53-124-01-23-19834 від 06.04.2023, №53-124-01-23-20302 від 13.06.2023, №53-124-01-23-20629 від 27.07.2023 щодо своєчасної оплати товару, у зв'язку з чим позивач поніс матеріальні втрати від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та бажає отримати компенсацію (плату) за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати за вказаними договорами.. Як на правові підстави позову посилається на ст. ст. 11, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 629, 655, 656 ЦК України, ст. ст. 173, 175, 193, 199, 231, 265 ГК України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (від 15.05.2025) просить у позові відмовити, вважаючи позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та непідтвердженими належними і допустимими доказами. Не заперечуючи щодо укладення між сторонами договорів поставки №53-124-01-23-19834 від 06.04.2023, №53-124-01-23-20302 від 13.06.2023, №53-124-01-23-20629 від 27.07.2023, звертає увагу, що умовами п. 5.1 зазначених договорів передбачено, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції", однак відповідач достроково сплатив на розрахунковий банківський рахунок постачальника вартість поставленого товару.
Враховуючи приписи статей 692, 253, 254 ЦК України та умови пункту 5.1 договорів, вважає, що обов'язковою умовою для початку перебігу строку для оплати поставленого товару є наявність ярлика на придатний товар. Стверджує, що оскільки позивачем не надано відповідних ярликів на придатний товар щодо поставленої продукції, тому не доведено факту прострочення відповідачем оплати поставленого товару і наявності підстав для нарахування річних та інфляційних втрат за визначений у позові період.
Крім того, зазначає, що наведений позивачем обрахунок сум відсотків річних та інфляційних втрат за договорами поставок за безпідставно визначений позивачем період прострочення оплати проведений без належного врахування висновків Верховного Суду щодо цього питання, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, а також у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. Зокрема, позивачем при проведенні обрахунку 0,3% річних безпідставно не враховано приписи статей 253, 254 ЦК України та умов пункту 5.1 договорів щодо початку перебігу і закінчення строків для виконання зобов'язань з оплати товару.
Також акцентує увагу, що відповідачем було достроково оплачено вартість поставленої продукції.
Позивач у відповіді на відзив (від 28.05.2025) заперечив проти доводів відповідача наведених у відзиві на позов. Аналізуючи положення п.п.6.1.3 договорів, зазначає, що строк оплати за поставлений товар настає після проходження продукцією вхідного контролю. Однак, здійснення вхідного контролю продукції здійснюється за внутрішніми нормативними актами відповідача самим відповідачем і жодним чином не залежить від позивача.
Стверджує, що обов'язок оформлення ярлика на придатний товар та повідомлення про його оформлення покладено на відповідача, разом з тим, в порушення п. 6.1.3 договору поставки №53-124-01-23-20629 від 27.07.2023 відповідач з дати фактичного отримання товару не повідомив позивача про дату оформлення ярлика на придатний товар. Щодо договорів поставки №53-124-01-23-19834 від 06.04.2023, №53-124-01-23-20302 від 13.06.2023 позивач повідомляє про отримання ярликів на придатну продукцію. Зазначає, що представником позивача був спрямований адвокатський запит відповідачу щодо того, коли були оформлені ярлики на придатний товар отриманий за спірними договорами.
Окрім того, звертає увагу, що, у відзиві на позов відповідач умисно замовчує про вищевказаний обов'язок, не повідомляє та жодним чином не підтверджує або не спростовує, коли саме були оформленні ярлики на поставлений товар, а навпаки вказане ставить у провину позивача; до відзиву відповідачем не долучено жодних доказів на підтвердження вказаних заперечень, в тому числі і самих ярликів на придатний товар, які сам мав видати та надати позивачу. Також зазначає, що жодних претензій щодо якості поставленого товару з дати фактичного отримання відповідачем товару і до сьогодні відповідачем позивачу не повідомлялось та не направлялось.
На адресу суду від відповідача надійшло клопотання про залишення без розгляду та повернення заявнику відповіді на відзив від 28.05.2025 у справі (від 04.06.2025), в якому, посилаючись на положення ст.ст. 42,165, 166 ГПК України, просить суд залишити без розгляду та повернути позивачеві відповідь на відзив в зв'язку із не наданням доказів про направлення відповіді на відзив з доданими доказами на адресу відповідача.
З приводу вищенаведеного клопотання відповідача суд, враховуючи наявну в матеріалах справи квитанцію №3568255 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС від 28.05.2025, з якої вбачається, що відповідь на відзив з додатками було доставлено до Електронного кабінету АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", вважає подане клопотання необґрунтованим, а тому відмовляє в його задоволенні.
Позивачем також подано суду клопотання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу (від 03.06.2025), в якому, посилаючись на положення ст.ст. 126, 129 ГПК України, просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн.
Від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу (від 04.06.2025) в якому просить суд зменшити розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу позивача до 0,00 грн, стверджуючи про надмірно завищений, неспівмірний із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт розмір заявлених витрат.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
06.04.2023 між державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ОК Данаприс" (Постачальник) укладено договір поставки №53-124-01-23-19834 (далі - Договір 1), відповідно до п. 1.1 якого, Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця в передбачені цим договором строки товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною, та з кодом згідно УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації №1 (додаток №1 до договору), та є невід'ємною частиною договору.
Предметом поставки по даному договору є товар: капролон, фторопласт в асортименті код 19520000-7 згідно ДК 021:2015 (пластмасові вироби) ( п. 1.2 Договору 1).
Ціна товару по договору становить 579889,00 грн крім того ПДВ 20% 115977,80, всього ціна договору: 695866,80 грн (п. 4.1. Договору 1).
У п.3.1 Договору 1 визначено, що строк поставки товару становить протягом 60 календарних днів з дати укладення сторонами цього договору.
Згідно з п. 3.8 Договору 1, приймання товару за якістю та кількістю здійснюється згідно з вимогами - Стандарту державного підприємства "НАЕК "Енергоатом" "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії" СОУ НАЕК 038:2021 (даний Стандарт є загальнодоступним в електронному вигляді і знаходиться на офіційному сайті ДП "НАЕК "Енергоатом" в розділі Стандарти ДП "НАЕК "Енергоатом").
Відповідно до п. 5.1 Договору 1 оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".
Датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця (п. 5.3 Договору 1).
Згідно із вимогами п. 6.1 Договору 1 Покупець зобов'язаний: приймати поставлений товар у відповідності до умов Договору (п. 6.1.1); своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість поставленого товару (п. 6.1.2); про дату оформлення ярлика на придатний товар письмово повідомити постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика (п. 6.1.3).
В пункті 8.1 Договору 1 передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України.
Згідно із п.8.4 Договору 1 у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3% річних від простроченої суми. Пеня за порушення строку оплати товару не нараховується.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками (за наявності печатки) і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 11.1 Договру1).
Відповідно до п. 11.3 Договору 1 закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Додатком № 1 до договору поставки №53-124-01-23-19834 від 06.04.2023 є "Специфікація №1" та додатком №2 - "Технічна специфікація".
Позивачем на виконання умов Договору 1 відповідно до видаткової накладної №1276 від 02.06.2023 поставлено відповідачу товар на загальну суму 695866,39 грн з ПДВ та виставлено рахунок на оплату №20623ХА від 02.06.2023 на суму 695866,39 грн.
Відповідачем було сформовано ярлики від 05.07.2023 на придатну продукцію №Я-7-040/1-24 та від 13.07.2023 на придатну продукцію №Я-077-24-23 на поставлений за договором №53-124-01-23-19834 від 06.04.2023 товар.
Відповідач оплатив поставлений товар в сумі 695866,39 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №9350 від 24.10.2023 на суму 75000,00 грн; платіжною інструкцією №9351 від 24.10.2023 на суму 14744,40 грн; платіжною інструкцією №9352 від 24.10.2023 на суму 1320,00 грн; платіжною інструкцією №9353 від 24.10.2023 на суму 6960,00 грн; платіжною інструкцією №9401 від 24.10.2023 на суму 9733,99 грн; платіжною інструкцією №11736 від 19.12.2023 на суму 100000,00 грн; платіжною інструкцією №713 від 23.01.2024 на суму 132188,00 грн; платіжною інструкцією №4326 від 30.04.2024 на суму 100000,00 грн; платіжною інструкцією №5096 від 21.05.2024 на суму 100002,00 грн; платіжною інструкцією №6429 від 25.06.2024 на суму 155918,00 грн.
13.06.2023 між державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діяв відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція" (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "ОК Данаприс" (Постачальник) укладено договір №53-124-1-23-20302 (далі - Договір 2), згідно з п. 1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця в передбачені цим договором строки товар, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною, та з кодом згідно УКТ ЗЕД Товару, які зазначаються в специфікації №1 (додаток №1 до договору), та є невід'ємною частиною договору.
В пункті 1.2 Договору 2 сторони погодили, що предметом поставки по даному договору є товар: скло органічне, код 14820000-5 згідно ДК 021:2015 (Скло).
Відповідно до п. 4.1 Договору 2, ціна товару по договору становить 109200,00 грн, крім того ПДВ 21840,00 грн, всього ціна договору: 131040,00 грн.
Решта умов договору №53-124-01-23-20302 від 13.06.2023 ідентична умовам договору поставки №53-124-01-23-19834 від 06.04.2023.
До договору №53-124-01-23-20302 від 13.06.2023 сторонами складено та підписано як додаток №1- "Специфікація №1" та додаток №2 - "Технічна специфікація".
На виконання умов Договору 2 позивач відповідно до товарно-транспортною накладною №Р1464 від 11.07.2023 та видаткової накладної №1464 від 11.07.2023 поставив відповідачу товар на загальну суму 131040,00 грн з ПДВ та сформував рахунок на оплату №60723ХА від 06.07.2023 на суму 131040,00 грн з ПДВ.
24.07.2023 було сформовано ярлик на придатну продукцію №Я-6-156-24 на товар поставлений за договором №53-124-01-23-20302 від 13.06.2023.
Відповідач згідно платіжних інструкцій №3145 від 26.03.2024 на суму 23040,00 грн; №3146 від 26.03.2024 на суму 11520,00 грн; №3147 від 26.03.2024 на суму 96480,00 грн оплатив поставлений товар на загальну суму 131040,00 грн.
Також між державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діяв відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція", як Покупцем, та товариством з обмеженою відповідальністю "ОК Данаприс", як Постачальником, було укладено договір №53-124-01-23-20629 від 27.07.2023 (далі - Договір 3), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця в передбачені цим договором строки товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною та з кодом згідно УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації №1 (додаток №1 до договору), та є невід'ємною частиною договору.
В пункті 1.2 Договору 3 сторони погодили, що предметом поставки по даному договору є товар: скло органічне, код 14820000-5 згідно ДК 021:2015 (Скло).
Ціна товару по договору становить 28800,00 грн, крім того ПДВ 5760,00 грн, всього ціна договору: 34560,00 грн (п. 4.1 Договору 3).
Решта умов договору №53-124-01-23-20629 від 27.07.2023 ідентична умовам договору поставки №53-124-01-23-19834 від 06.04.2023 та договору №53-124-01-23-20302 від 13.06.2023.
До матеріалів справи долучено додаток 1 до договору №53-124-01-23-20629 від 27.07.2023 - "Специфікація №1", а також додаток 2 до договору №53-124-01-23-20629 від 27.07.2023 - "Технічна специфікація".
На виконання умов договору №53-124-01-23-20629 від 27.07.2023 позивач відповідно до видаткової накладної №1889 від 24.08.2023 поставив відповідачу товар на загальну суму 34560,00 грн з ПДВ та сформував відповідний рахунок на оплату №240823ХА від 24.08.2023.
01.09.2023 відповідачем було складено ярлик на придатну продукцію №Я-6-203-24 поставлену за договором №53-124-01-23-20629 від 27.07.2023
Згідно з платіжною інструкцією №3156 від 26.03.2024 на суму 34560,00 грн, відповідач оплатив поставлений товар.
В матеріали справи надано: копії вимоги та претензії від 13.01.2025, адресовані позивачем відокремленому підрозділу "Хмельницька АЕС" АТ "Національна атомна енергетична компанія "Енергоатом", в яких з огляду на порушення строків оплати товару поставленого за Договором 1, Договором 2, Договором 3, пропонував протягом 7 календарних днів з дати отримання вимоги сплатити нараховані 0,3 % річних та інфляційні втрати по кожному із догорів, всього на загальну суму 28417,66 грн. та відповідь на претензію (від 03.02.2025) в якій відповідач вважає виставлені вимоги необгрутованими.
У зв'язку з несвоєчасною оплатою поставленого товару, позивач, враховуючи заяву про збільшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 33469,29 грн, з яких 1456,71 грн - 0,3 % річних та 32012,58 грн інфляційних нарахувань.
Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги таке.
Згідно зі ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтями 11 ЦК України та 174 ГК України унормовано, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 627 ЦК України закріплює свободу договору, тобто відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли із договорів поставки.
Так, між державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діяв відокремлений підрозділ "Хмельницька атомна електрична станція", як покупцем, та товариством з обмеженою відповідальністю "ОК Данаприс", як постачальником, було укладено договори поставки №53-124-01-23-19834 від 06.04.2023; №53-124-1-23-20302; 27.07.2023, №53-124-01-23-20629 від 13.06.2023, за умовами яких позивач зобов'язався поставити і передати у власність відповідачу товар, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити даний товар згідно з найменуванням, асортиментом, виробником, кількістю, ціною, та з кодом згідно УКТ ЗЕД товару, які зазначаються в специфікації №1.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З матеріалів справи слідує, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар на виконання умов Договору 1 - на суму 695866,39 грн, що підтверджується видатковою накладною №1276 від 02.06.2023, на виконання умов Договору 2 - на суму 131040,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №1464 від 11.07.2023; на виконання умов Договору 3 - на суму 64560,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №1889 від 24.08.2023. Зауважень щодо кількості, якості товару не висловлено.
В пункті 5.1 Договорів, сторони узгодили, що оплату за поставлений товар покупець здійснює шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 60 календарних днів з дати оформлення ярлика на придатний товар згідно СОУ НАЕК 038:2021 "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для ВП Компанії".
Матеріали справи містять копії ярликів на придатну продукцію №Я-7-040/1-24 від 05.07.2023 та №Я-077-24-23 від 13.07.2023 складених відносно товару поставленого згідно а Договором 1, копію ярлика на придатну продукцію №Я-6-156-24 від 24.07.2023 щодо продукції поставленої за Договором 2 та копію ярлика на придатну продукцію №Я-6-203-24 від 01.09.2023 відносно продукції поставленої за Договором 3.
Отже, товар поставлений на виконання умов Договору 1 та прийнятий відповідно до ярлика на придатну продукцію №Я-7-040/1-24 від 05.07.2023 відповідач повинен був оплатити у строк до 04.09.2023 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України), а прийнятий до ярлика на придатну продукцію №Я-077-24-23 від 13.07.2023 - до 11.09.2023 (з урахуванням ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України); товар поставлений на виконання умов Договору 2 - у строк до 22.09.2023; товар поставлений на виконання умов Договору 3 - у строк до 31.10.2023.
Згідно із п. 5.3 Договорів датою проведення розрахунку вважається дата списання коштів з розрахункового рахунку покупця.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив оплату товару з порушенням визначених умовами Договорів 1, 2, 3 строків, а саме:
за договором №53-124-01-23-19834 від 06.04.2023 було сплачено 695866,39 грн вартості товару згідно платіжних інструкцій №9350 від 24.10.2023 на суму 75000,00 грн; №9351 від 24.10.2023 на суму 14744,40 грн; №9352 від 24.10.2023 на суму 1320,00 грн; №9353 від 24.10.2023 на суму 6960,00 грн; №9401 від 24.10.2023 на суму 9733,99 грн; №11736 від 19.12.2023 на суму 100000,00 грн; №713 від 23.01.2024 на суму 132188,00 грн; №4326 від 30.04.2024 на суму 100000,00 грн; №5096 від 21.05.2024 на суму 100002,00 грн; №6429 від 25.06.2024 на суму 155918,00 грн;
за договором №53-124-01-23-20302 від 13.06.2023 було сплачено 131040,00 грн вартості товару згідно платіжних інструкцій №3145 від 26.03.2024 на суму 23040,00 грн; №3146 від 26.03.2024 на суму 11520,00 грн; №3147 від 26.03.2024 на суму 96480,00 грн;
за договором №53-124-01-23-20629 від 13.06.2023 було сплачено 34560,00 грн вартості товару згідно із платіжною інструкцією №3156 від 26.03.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Враховуючи прострочення відповідачем строків оплати вартості товару, позивач просить стягнути з відповідача 32012,58 грн інфляційних втрат, з яких: 27103,08 грн за Договором 1, 4248,32 грн за Договором 2, 661,18 грн за Договором 3, а також 1456,71 грн 0,3% річних, з яких: 1032,75 грн за Договором 1, 393,63 грн за Договором 2, 30,33 грн за Договором 3 згідно з поданими розрахунками.
В частині 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У п.8.4 Договорів сторони узгодили, що у випадку порушення строків оплати товару покупець на вимогу постачальника, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, сплачує суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,3% річних від простроченої суми.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
З приводу стягнення з відповідача 32012,58 грн інфляційних втрат, з яких: 27103,08 грн за Договором 1, 4248,32 грн за Договором 2, 661,18 грн за Договором 3, суд враховує, що Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд з використанням ІПС "Законодавство", враховуючи періоди існування та суми заборгованості наведені позивачем, заявлений сукупний індекс інфляції за відповідні періоди, з огляду на вищенаведену позицію Верховного Суду щодо методики нарахування інфляційних втрат, вважає, що позивачем правомірно заявлено інфляційні втрати на заборгованість за Договором 2 в розмірі 131040,00 грн - в сумі 4248,32 грн та на заборгованість за Договором 3 в розмірі 34560,00 грн - в сумі 661,18 грн. Щодо заявлених до стягнення за Договором 1 27103,08 грн нарахованих інфляційних втрат за періоди та на суми заборгованості, суд, перевіривши складений позивачем розрахунок інфляційних втрат та здійснивши перерахунок з використанням ІПС "Законодавство", зазначає, що не зважаючи на допущені невідповідності в розрахунку інфляційних втрат, загальна сума, заявлена до стягнення нарахована в межах можливих нарахувань за відповідні періоди.
Отже, позовні вимоги щодо стягнення 32012,58 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.
З приводу заявлених до стягнення 1456,71 грн 0,3% річних, з яких: 1032,75 грн за Договором 1, 393,63 грн за Договором 2 та 30,33 грн за Договором 3, суд, проаналізувавши та перевіривши складений позивачем розрахунок 0,3% річних, зазначає, що позивачем не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення річних (аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постановах у справах №922/1008/16 від 13.06.2018, №910/8901/20 від 25.05.2023) та те, що у 2024 році - 366 днів.
Отже, здійснивши перерахунок 0,3% річних з використанням ІПС "Законодавство", суд вважає, що правомірним є нарахування 0,3% річних в сумі 1254,81 грн, а саме за Договором 1- 1025,77 грн (на заборгованість в розмірі 107758,39 грн за період з 12.09.2023 до 23.10.2023 - 37,20 грн; на заборгованість в розмірі 100000,00 грн за період з 12.09.2023 до 18.12.2023 - 80,55 грн; на заборгованість в розмірі 132188,00 грн за період з 12.09.2023 до 22.01.2024 - 144,44 грн; на заборгованість в розмірі 100000,00 грн на суму 189,59 грн з 12.09.2023 до 29.04.2024; на заборгованість в розмірі 100002,00 грн на суму 206,81 грн з 12.09.2023 до 20.05.2024; на заборгованість в розмірі 155918,00 грн на суму 367,18 грн з 12.09.2023 до 24.06.2024), за Договором 2 -199,00 грн та за Договором 3 - 30,04 грн.
Також судом звертається увага, що позивачем при нарахуванні 0,3% річних за Договором 3 в розмірі 30,33 грн, не зважаючи, що строк оплати товару встановлений, як зазначалось вище, до 31.10.2023, здійснено нарахування за період з 11.12.2023 по 26.03.2024. При цьому беруться до уваги положення ст. 14 ГПК України щодо диспозитивності судочинства та правові висновки, які містяться зокрема в постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.11.2023 у справі № 904/464/23, а саме, що у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
З огляду на наведене, позовні вимоги про стягнення 1456,71 грн 0,3% річних підлягають частковому задоволенню в розмірі 1254,81 грн, в стягненні 201,90 грн необхідно відмовити.
Контррозрахунку нарахувань 0,3% річних, інфляційних втрат суду не подано.
Згідно з ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд доходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 33469,29 грн, з яких 32012,58 грн інфляційних втрат, 1456,71 грн 0,3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 32012,58 грн інфляційних втрат, 1254,81 грн 0,3% річних. В решті позовних вимог суд відмовляє.
Судом зважається на те, що Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із частковим задоволенням позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", оскільки позовна заява подана в електронній формі.
Крім того, статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Позивачем подано клопотання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу (від 03.06.2025) в якому просить стягнути з відповідача 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Судом враховується, що відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).
Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Водночас, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).
Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно із ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору (угоди) №0211202301 про надання правової (правничої) допомоги від 02.11.2023 (далі - Договір №0211202301) укладеного між адвокатом Бєликовим Вадимом Ігоровичем та ТОВ "ОК Данаприс" (Клієнт), згідно з п. 1 якого, адвокат надає правову допомогу клієнтові з приводу захисту прав і законних інтересів, а клієнт зобов'язується оплатити надані адвокатом послуги.
Відповідно до п. 2 договору Адвокат приймає на себе обов'язки представляти права та законні інтереси Клієнта, зокрема в усіх судах.
В пункті 6 Договору №0211202301 передбачено, що обсяг і вартість (гонорар) наданої правової допомоги за цим Договором визначається у відповідному розрахунку, який складається адвокатом та узгоджується клієнтом, на підставі фактично наданих адвокатом послуг. Сторони прийшли до згоди, що зазначений пункт є визначенням ціни договору.
У розрахунку від 02.11.2023 до Договору про надання правової (правничої) допомоги №0211202301 від 02.11.2023 між адвокатом Бєликовим Вадимом Ігоровичем (Виконавець) та ТОВ "ОК Данаприс" (Замовник) узгоджено, що надання правової допомоги замовнику, відповідно до п. 6 Договору №0211202301, здійснюється на оплатній основі, шляхом виплати на банківський рахунок Виконавця протягом трьох банківських днів з моменту підписання даного Розрахунку гонорару Замовником за надання правової допомоги (п. 1 розрахунку).
Відповідно до п. 2 розрахунку сторонами погоджено, що Виконавцем надається правова допомога Замовнику щодо досудового та судового врегулювання спору, а саме щодо стягнення матеріальних втрат з АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на користь ТОВ "ОК Данаприс" у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання за Договорами поставки. Орієнтована вартість надання правової допомоги складає 20000 грн.
Адвокатом Бєликовим В.І. та позивачем складено та підписано акт прийому-передачі наданих послуг з професійної правничої допомоги до Договору №0211202301 від 30.05.2025, відповідно до якого адвокат надав, а позивач прийняв наступний обсяг правової допомоги:
1. вивчення адвокатом первісних документів, їх аналіз, визначення правової позиції, надання консультації та узгодження правової позиції з клієнтом - вартість 4000 грн;
2. формування і подання вимоги та претензії до АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" про сплату заборгованості за Договорами поставки - вартість 2000 грн;
3. ознайомлення, аналіз, вивчення адвокатом відповіді АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на вимоги ТОВ "ОК Данаприс", пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, аналіз нормативного матеріалу, узгодження правової позиції з клієнтом - вартість 1500 грн;
4. формування та подання позову з додатками до АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" про стягнення грошових коштів у справі №924/432/25 - вартість 6000 грн;
5. складення інших процесуальних документів: заява про усунення недоліків позовної заяви, адвокатський запит, клопотання про надання додаткового часу для підготовки та подання відповіді на відзив, заява про збільшення позовних вимог - вартість 3500 грн;
6. надання консультацій щодо реєстрації ТОВ "ОК Данаприс" електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" - вартість 1000 грн;
7. ознайомлення, аналіз, вивчення адвокатом відзиву відповідача АТ "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" на позовну заяву у справі №924/432/25 та формування і подання відповіді на відзив - вартість 2000 грн.
Надання адвокатом Бєликовим В.І. правничої допомоги у Господарському суді Хмельницької області при розгляді справи №924/432/25 підтверджується також ордером АЕ №1354626 від 27.03.2025 та свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №5103 від 03.06.2021.
Суд бере до уваги, зокрема, що позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "ОК Данаприс" до акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" про стягнення 28417,66 грн, відповідь на відзив, заяви та клопотання у справі підписані адвокатом Бєликовим В.І.
Таким чином, позивач згідно з вимогами ст. 74 ГПК України довів надання йому послуг професійної правничої допомоги під час розгляду справи №924/432/25 у Господарському суді Хмельницької області.
Судом враховується, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 щодо оцінки інформації в акті приймання правничої допомоги зазначила, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Водночас згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 Верховний Суд, здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справи; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи. Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21.
Отже, Верховний Суд у постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України. При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
Однак, застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у частині четвертій статті 126 ГПК України, так і у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, додаткова ухвала Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна та інші проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Крім того, згідно з висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 правовою позицією, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
Верховний Суд у постанові від 30.08.2023 у справі №911/3586/21 зазначив, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Оцінивши та проаналізувавши, зокрема, матеріали справи, надані позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу вищенаведені докази, суд зазначає, що спір у цій справі для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом; спірні правовідносини регулюються, зокрема, нормами Цивільного кодексу України, не передбачають великої кількості законів та підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню та судової практики для підготовки правової позиції у справі, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження яких би адвокат витратив значний час; розрахунки нарахувань інфляційних втрат, 0,3 % річних охоплені незначним періодом; предметом спору є стягнення грошових коштів в сумі 33469,29 грн; надання послуг адвокатом щодо формування, подання вимоги та претензії до відповідача про сплату заборгованості за договорами поставки відбулося ще до відкриття провадження у справі №924/432/25, тобто такі витрати не пов'язані безпосередньо з розглядом цієї справи судом; вивчення адвокатом первісних документів, їх аналіз, визначення правової позиції, надання консультації та узгодження правової позиції з клієнтом, ознайомлення аналіз відповідей на запити направлені відповідачеві, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, повторне узгодження правової позиції з клієнтом є взаємопов'язаними процесами, які є складовими формування та подання позовної заяви; надання адвокатом позивачеві консультації щодо реєстрації ТОВ "ОК Данаприс" електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" не відповідають критеріям правничої допомоги.
Водночас суд, вважає слушними доводи відповідача, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними із складністю справи та непропорційним до предмета спору; правовідносини які склались між сторонами повно врегульовані нормами чинного законодавства та не потребують додаткового вивчення судової практики, посилання на яку відсутнє у позовній заяві; розрахунки інфляційних нарахувань та відсотків річних при поданні позову не потребували значного часу, так як є аналогічними до розрахунків наведених у вимозі та претензії; складання заяви про усунення недоліків позовної заяви було необхідним у зв'язку із недоліками підготовки та подачі позовної заяви, клопотання про надання додаткового часу для підготовки на подання відповіді на відзив спричинено особистою потребою адвоката.
Разом із тим, судом критично оцінюються посилання відповідача на правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09.04.2025 у справі №925/1279/19 щодо відмови в задоволенні понесених судових витрат на правничу допомогу у зв'язку з відсутність попереднього визначення суми судових витрат в першій заяві по суті спору, оскільки Верховний Суд в постанові від 14.05.2025 у справі №903/753/22 , яка винесена пізніше, дійшов висновку, що застосування частини 2 статті 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Верховним Судом зазначено, що зі змісту вищенаведеної процесуальної норми очевидно вбачається те, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Вказана правова позиція щодо застосування частини 2 статті 124 ГПК України у контексті дискреції суду є сталою і послідовною, викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №922/676/21, від 18.01.2022 у справі №910/2679/21, від 21.06.2022 у справі №908/574/20, від 29.09.2022 у справі №910/3055/20, від 10.12.2024 у справі №910/2286/23.
Враховуючи, зокрема, подання відповідачем клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про забезпечення дотримання принципу змагальності.
Окрім того, суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 11.07.2023 у справі №903/486/22 наголосив, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та доводи сторін щодо розподілу понесених витрат, з огляду на спірні правовідносини, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, зважаючи на рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду представником позивача документів, не значну складність проведених розрахунків, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, враховуючи предмет та підстави позову (стягнення 33469,29 грн інфляційних нарахувань та відсотків річних), суд вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу в сумі 20000,00 грн є неспівмірною зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, необхідністю витраченого часу на надання таких послуг, а також не відповідає критерію розумності їх розміру.
Отже, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру, з огляду на розумну необхідність судових витрат у цій справі до 6000 грн.
В решті вимог позивача слід відмовити як таких, що не відповідають зазначеним вище принципам та критеріям.
Водночас суд застосовує загальне правило щодо розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України та часткове задоволення позову в даній справі.
Отже, враховуючи вищевикладене у сукупності, виходячи з конкретних обставин справи, обсягу та співмірності наданих позивачу послуг правничої допомоги, керуючись ч. 4 ст. 129 ГПК України, у зв'язку з частковим задоволенням позову, відповідні витрати позивача покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як наслідок, розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача, становить 5963,81 гривні.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов товариства з обмеженою відповідальністю "ОК Данаприс" до акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" про стягнення 33469,29 грн задовольнити частково.
Стягнути з акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" (30100, вул. Енергетиків, 20, м. Нетішин, Хмельницька обл., код 21313677) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОК Данаприс" (49083, просп. Слобожанський, 35а, м. Дніпро, Дніпропетровська область, код 42956110) 32012,58 грн (тридцять дві тисячі дванадцять гривень 58 коп.) інфляційних втрат, 1254,81 грн (одну тисячу двісті п'ятдесят чотири гривні 81 коп.) 0,3% річних, 2407,78 грн (дві тисячі чотириста сім гривень 78 коп.) судового збору, 5963,81 грн (п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят три гривні 81 коп.) витрат на професійну правову допомогу.
Видати наказ.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.
Суддя В.В. Виноградова