Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"16" червня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/470/25
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ
до Управління державної казначейської служби України у Дворічанському районі Харківської області, смт. Дворічна Куп'янського району
про стягнення 14 609,79 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС 14 лютого 2025 року із позовною заявою про стягнення з Управління державної казначейської служби України у Дворічанському районі Харківської області (надалі - Відповідач) загальну суму заборгованості у розмірі 14609,79 грн (де: основна заборгованість у розмірі 8982,09 грн, інфляційні втрати у розмірі 809,93 грн, 3% річних у розмірі 710,97 грн, пеня у розмірі 2106,80 грн), а також судові витрати у вигляді суми судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем - Управління державної казначейської служби України у Дворічанському районі Харківської області своїх зобов'язань за договором постачання природного газу № 19-1170/21-БО-Т від 18.11.2021 в частині оплати за поставлений природний газ в розмірах та в строки, передбачені зазначеним договором.
Ухвалою від 19.02.2024 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/470/25, розгляд якої вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Як встановлено судом, Позивач і Відповідач мають зареєстровані Електронні кабінети в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Відтак, для надання можливості сторонам скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст. 167 та ст. 251 - 252 ГПК України, суд, направив на адреси зареєстрованих Електронних кабінетів в підсистемі Електронний суд ЄСІТС сторін ухвалу суду про відкриття провадження від 19.02.2025.
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 909/595/21).
Отже, враховуючи приписи п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, суд дійшов висновку, що Відповідач, є належно повідомленим про відкриття провадження у даній справі, оскільки ухвалу суду було направлено на адресу зареєстрованого Електронного кабінету Відповідача в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.
Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.
Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.
Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.
Також Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), відсутність електроенергії у зв'язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об'єкти, які живлять місто), пошкодження будівлі, де розміщений суд, а отже призвело до певних перебоїв у роботі, таким чином суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Крім того, суд звертає увагу, що в свою чергу Відповідач своїм правом наданим відповідно до ст. 251, ст. 252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
Матеріалами справи встановлено, а учасниками справи не спростовується, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (Постачальник) та Управлінням державної казначейської служби України у Дворічанському районі Харківської області (Споживачем з ЕІС-кодом 56XS00011QC9800P) 18.11.2021 було укладено договір постачання природного газу № 19-1170/21-БО-Т (надалі - Договір).
Сторони умовами Договору визначили, що Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору). Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем для своїх власних потреб. (п. 1.2. Договору).
Постачальник передає Споживачу на умовах цього Договору замовлений Споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 7,060 тис.куб.метрів, в тому числі по місяцях (п. 2.1. Договору). Перегляд та коригування замовлених Споживачем обсягів природного газу за цим Договором може відбуватися шляхом підписання Сторонами додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного розрахункового періоду. Споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно (до кінця відповідного розрахункового періоду) надавати Постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених за цим Договором. В будь-якому випадку, обсяг, визначений в акті приймання-передачі природного газу, оформленого відповідно до пункту 3.5. цього Договору, вважається фактично використаним за цим Договором обсягом природного газу (п. 2.4. Договору).
Згідно п. 3.5.-3.5.1. Договору, приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на Документ сформований в системі підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
Пунктом 3.5.2. Договору визначено, що на підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Постачальника.
Сторони п. 3.5.3. Договору передбачили, що Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
Пунктом 3.5.4. Договору встановлено, що у випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору.
Відповідно до умов п. 4.1 Договору, ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ становить - 13658,42 грн, крім того ПДВ за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 163,89 грн за 1000 куб. м. Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим Договором становить 16554,00 грн.
Згідно з п. 5.1. Договору, оплата за природний газ за віповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ - до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому Споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно ло умов підпункту 3.5.4. пункту 3.5. цього Договору.
Обов'язки Споживача визначені у п. 6.2. Договору, а саме: 1) мати діючий (діючі) договір/договори на розподіл природного газу з оператором(ами) газорозподільних мереж на обсяги газу, що постачаються за дим Договором (для Споживачів, об'єкти яких приєднані до газорозподільних мереж) та підтримувати чинність зазначених договорів протягом дії даного Договору; 2) самостійно контролювати власне використання природного газу за цим Договором і своєчасно коригувати замовлені обсяги шляхом підписання додаткової угоди; 3) самостійно припиняти (обмежувати) використання природного газу в разі:
- порушення строків оплати за договором про постачання природного газу;
- перевищення обсягів використання газу, зазначених в пункті 2.1 цього Договору, без їх коригування додатковою угодою;
- невключення/виключення Споживача до/з Реєстру споживачів Постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС;
- інших випадках, передбачених цим Договором та законодавством;
4) прийняти газ на умовах цього Договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу в розмірі та порядку, що передбачені цим Договором; 5) компенсувати Постачальнику вартість послуг на відключення газопостачання Споживачу; 6) не допускати використання природного газу за договорами, укладеними з іншими постачальниками, в розрахункових періодах, в яких діє цей Договір без його розірвання в порядку, передбаченому розділом 9 Договору.
Згідно з п. 7.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим Договором Сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавствам і цим Договором.
У разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього Договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.2. Договору).
Відповідно до п. 13.1. Договору, даний Договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до «31» грудня 2022 р. включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою Сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач - ТОВ “Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на виконання умов Договору у період з листопада 2021 року по травень 2022 року передав у власність Відповідача - Управління державної казначейської служби України у Дворічанському районі Харківської області природний газ на загальну суму 52 569,60 грн, що підтверджується наданими до позовної заяви копіями актів приймання-передачі природного газу за вказаний період, а саме:
- акт приймання-передачі природного газу від 30.11.2021 (за листопад 2021 року), обсяг переданого газу: 0,40113 тис. м куб., вартістю 6 640,30 грн;
- акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2021 (за грудень 2021 року), обсяг переданого газу: 0,91088 тис. м куб., вартістю 15 078,70 грн;
- акт приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 (за січень 2022 року), обсяг переданого газу: 0,86192 тис. м куб., вартістю 14 268,23 грн;
- акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 (за лютий 2022 року), обсяг переданого газу: 0,53041 тис. м куб., вартістю 8 780,40 грн;
- акт приймання-передачі природного газу від 25.04.2022 (за березень 2022 року), обсяг переданого газу: 0,47169 тис. м куб., вартістю 7 801,33 грн;
- акт приймання-передачі природного газу від 30.04.2022 (за квітень 2022 року), обсяг переданого газу: 0,00002 тис. м куб., вартістю 0,32 грн;
- акт приймання-передачі природного газу від 31.05.2022 (за травень 2022 року), обсяг переданого газу: 0,00002 тис. м куб., вартістю 0,32 грн.
Як вбачаться з матеріалів справи, акти приймання-передачі природного газу від 30.11.2021 та від 31.12.2021 підписані обома сторонами та засвідчені печатками сторін без зауважень та заперечень, інші наведені акти підписані лише з боку Постачальника.
Як стверджує Позивач, Споживачем не було надано Постачальнику акт приймання-передачі природного газу за періоди поставки січень - травень 2022 року згідно умов Договору. Тим самим, Споживач ухилився від документального оформлення спожитого обсягу природного газу за зазначений період.
Відповідно до підпункту 19 пункту 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю «ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» (03065, м. Київ, проспект Гузара Любомира, 44; код ЄДРПОУ 42795490).
Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за №1378/27823 (далі - «Кодекс ГТС»).
Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС:
-інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.
Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Отже, суб'єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.
Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень. (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у відповідь на адвокатський запит представника позивача - ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» листом від 28.11.2024 №ТОВВИХ-24-18323 повідомлено, що обсяг природного газу, використаного Споживачем з ЕІС-кодом 56XS00011QC9800P за період з 21.11.2021 по 31.12.2022 та внесений в алокацію постачальника ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (ЕІС-код 56X930000010610X), становить:
з 21.11.2021 по 30.11.2021 - 401,13 м3;
з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 910,88 м3;
з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 861,92 м3;
з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 530,41 м3;
з 01.03.2022 по 31.03.2022 - 471,69 м3;
з 01.04.2022 по 30.04.2022 - 0,02 м3;
з 01.05.2022 по 31.05.2022 - 0,02 м3;
з 01.06.2022 по 30.06.2022 - 0,00 м3;
з 01.07.2022 по 31.07.2022 - 0,00 м3;
з 01.08.2022 по 31.08.2022 - 0,00 м3;
з 01.09.2022 по 30.09.2022 - 0,00 м3;
з 01.10.2022 по 31.10.2022 - 0,00 м3;
з 01.11.2022 по 30.11.2022 - 0,00 м3;
з 01.12.2022 по 31.12.2022 - 0,00 м3.
З відповіді на адвокатський запит Оператора ГТС від 28.11.2024 №ТОВВИХ-24-18323 вбачається, що Відповідачем у спірний період спожито природний газ з ресурсу Позивача в обсягах, зазначеним Позивачем в актах приймання-передачі природного газу за період січень 2022 року - травень 2022 року, які не підписані з боку Відповідача.
Так, враховуючи дані Інформаційної платформи щодо обсягів спожитого природного газу є встановленими, а вартість природного газу визначена з урахуванням ціни такого газу, що узгоджена сторонами в Договорі, суми в актах приймання-передачі природного газу за період січень 2022 року - травень 2022 року є підтвердженими.
Суд вважає за доцільне відзначити, що згідно з усталеною судовою практикою, схвалення правочину може відбутись також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (у розглядуваному випадку - здійснення часткової оплати за спожитий природний газ). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/11163/17.
Як зазначалось вище, у період листопад 2021 року - травень 2022 року Відповідач спожив природний газ на загальну суму 52 569,60 грн. При цьому, оплату за переданий газ Відповідач здійснив частково у сумі 43 587,51 грн, що підтверджується інформаційною довідкою у листі Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" від 26.11.2024 № 77/4-11/145394/2024 про надходження коштів на рахунки ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» за період з 18.11.2021 по 21.11.2024, отже, розмір несплаченої суми основного боргу за поставлений природний газ складає 8 982,09 грн.
Крім того, позивач нарахував відповідачу за неналежне виконання грошового зобов'язання за Договором: пеню в розмірі 2106,80 грн; 3% річних у розмірі 710,97 грн; інфляційні втрати в розмірі 2809,93 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.
Згідно з ч. 1 ст. 174 ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Положеннями ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Положеннями ч. 1-3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За приписами положень ч. 1 ст. 265 ГК України, ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з положеннями ст. 655 ЦК України, за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Закону України “Про ринок природного газу» (далі - Закону), права та обов'язки постачальників і споживачів природного газу визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Згідно з ч. 4 Закону, правила постачання природного газу є обов'язковими для виконання всіма постачальниками та споживачами.
Пунктом 2 Розділу 2 Правил постачання природного газу, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила) встановлено, що постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Відповідно до п. 5 Розділу 1 Правил, діючий постачальник - постачальник природного газу, з яким укладено договір постачання природного газу і який постачає природний газ споживачу; постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживач - юридична або фізична особа або фізична особа - підприємець, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб або використання в якості сировини, а не для перепродажу; об'єкт побутового споживача - територіально відокремлена газифікована споруда (житловий будинок, квартира, майстерня, літня кухня тощо), що належить споживачеві на правах власності або користування.
За змістом п. 2, 3 Розділу II Правил «Порядок постачання природного газу споживачам, що не є побутовими»: постачання природного газу споживачу здійснюється за договором постачання природного газу, який укладається відповідно до вимог цього розділу, за яким постачальник зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для споживача об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Договір постачання природного газу укладається на весь очікуваний обсяг споживання природного газу, необхідний споживачу, або по його точці комерційного обліку, якій присвоєно окремий ЕІС-код, та на строк, який кратний величині розрахункового періоду, визначеного в договорі постачання природного газу.
Відповідно до п. 2 Розділу III Правил «Порядок постачання природного газу побутовим споживачам»: постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором, які є однаковими для всіх побутових споживачів України. За договором постачання природного газу постачальник зобов'язаний поставити побутовому споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а побутовий споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені договором. Договір постачання природного газу побутовим споживачам укладається з урахуванням ст. 633, 634, 641 та 642 ЦК України шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання природного газу побутовим споживачам, що розміщений на офіційному веб-сайті Регулятора та постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми договору. На письмову вимогу побутового споживача постачальник зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дати отримання такого письмового звернення безкоштовно надати побутовому споживачу підписану уповноваженою особою постачальника письмову форму договору постачання природного газу побутовим споживачам.
З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши правовідносини, які склались між ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (Постачальником) та Управлінням державної казначейської служби України у Дворічанському районі Харківської області (Споживачем) на підставі укладеного між ними договору постачання природного газу № 19-1170/21-БО-Т від 18.11.2021, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором постачання природного газу та відповідає вимогам чинного законодавства України, сторонами досягнуто всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому, з огляду на положення ст. 629 ЦК України, зазначений договір є обов'язковим для виконання обома сторонами.
Матеріалами справи підтверджено, що Позивач - ТОВ “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» належним чином виконав умови Договору, у період з листопада 2021 року по травень 2022 року передав у власність Відповідача - Управління державної казначейської служби України у Дворічанському районі Харківської області природний газ на загальну суму 52 569,60 грн, що підтверджується наданими до позовної заяви відповідними актами приймання-передачі природного газу за вказаний період, які підписані обома сторонами та засвідчені печатками сторін без зауважень та заперечень, та Витягом з інформаційної платформи щодо використання споживачем з ЕІС-кодом 56XS00011QC9800P за період з 21.11.2021 по 31.12.2022 та внесений в алокацію постачальника ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (ЕІС-код 56X930000010610X) Оператора ГТС, наданим листом-відповіддю на адвокатський запит від 28.11.2024 №ТОВВИХ-24-18323.
Відповідач - Управління державної казначейської служби України у Дворічанському районі Харківської області, в свою чергу, не виконав умови Договору, оплату за переданий газ здійснив лише частково, у зв'язку з чим у Відповідача залишилась заборгованість з оплати поставленого природного газу в розмірі 8 982,09 грн.
Станом на момент ухвалення судом даного рішення сторонами не надано суду доказів погашення Відповідачем - Управління державної казначейської служби України у Дворічанському районі Харківської області вказаної заборгованості з оплати поставленого природного газу в розмірі 8 982,09 грн.
За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
На підставі викладеного, зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні і сторонами не надано відповідно до вимог ст. 73, 74 ГПК України доказів, які б могли спростувати наявність у Відповідача перед Позивачем основної заборгованості за Договором на загальну суму 8 982,09 грн, суд дійшов висновку, що вимоги Позивача в частині стягнення з Відповідача основного боргу в розмірі 8 982,09 грн є обґрунтованими та доведені належними і допустимими доказами, тому задовольняє позовні вимоги в цій частині в повному обсязі.
Щодо стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (частини перша статті 216 ГК України).
За змістом ч. 3 ст. 11, ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 4 ЦК України передбачено, що цей Кодекс є основним актом цивільного законодавства України.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Початком відліку періоду прострочення зобов'язання (моментом прострочення) у відповідності до ст. 253 ЦК України, є день, наступний після визначеної (кінцевої) дати виконання цього зобов'язання.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема в постановах: від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц та від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з пунктом 7.2. Договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1. та/або строків оплати згідно з пунктом 8.4. цього Договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Наведені вище норми права та встановлені судом обставини, а саме факт прострочення виконання Відповідачем грошового зобов'язання, свідчать про правомірність нарахування Позивачем 3% річних та інфляційних втрат.
Перевіривши правильність здійснених Позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що останні виконані арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов Договору. Доказів протилежного Відповідачем не надано.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 710,97 грн та інфляційних втрат у сумі 2809,93 грн є законними та обґрунтованими, а отже такими що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з Відповідача 2 106,80 грн пені, суд зазначає наступне.
Частина 1 статті 217 ГК України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст. ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може бути непомірним тягарем для споживача і джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013). Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення.
При цьому, суд не може не врахувати таке.
Основними засадами цивільних правовідносин є справедливість, добросовісність, розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).
Частиною першою статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. У частині третій статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У відповідності до наведених правових норм інститут зменшення неустойки (пені та штрафу) є механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Він покликаний протидіяти необґрунтованому збагаченню однією із сторін за рахунок іншої. Цей інститут спрямований на забезпечення цивільно-правових принципів рівності і балансу інтересів сторін. Право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладені договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
При цьому ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Наразі існують об'єктивні обставини, які в сукупності свідчать про те, що належні до сплати штрафні санкції є надмірно великі порівняно зі збитками кредитора. Їх сплата не відповідатиме принципам розумності, добросовісності, справедливості цивільного законодавства. Стягнення пені у заявленому розмірі призведе до порушення балансу майнових інтересів сторін зобов'язання, спотворить мету неустойки, перетворивши її зі стимулу належного виконання зобов'язань на спосіб отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, ставши при цьому непомірним тягарем для боржника (Відповідача).
В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на звільнення Відповідача від штрафних санкцій.
Так, суд вважає за доцільне звернути увагу на встановлену правову позицію викладену у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Вирішуючи питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18). При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19). При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Об'єднана палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її в конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно й апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивного стану сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому Суд звернув увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - ст. 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі.
Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Постановою ОП ВС зауважено та викладено таке: "п. 7.45. У зв'язку з викладеним, враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, Суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 щодо застосування, зокрема, положень частини третьої статті 551 ЦК України із висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.".
Отже, враховуючи обставини, які склалися у зв'язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, враховуючи поточну обстановку, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо смт. Дворічне Куп'янського району Харківської області, суд зазначає про наявність правових підстав для зменшення Відповідачу розміру пені на 90%. Таким чином суд дійшов до висновку про зменшення розміру пені встановивши розмір пені за порушення зобов'язання до стягнення з Відповідача у розмірі 210,68 грн.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі № 800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Управління державної казначейської служби України у Дворічанському районі Харківської області (адреса: 62702, Харківська обл., Куп'янський р-н, селище міського типу Дворічна(з), вул.Куп'янська, будинок 2 код, ЄДРПОУ 37948332) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 42399676) загальну суму заборгованості 12 713,67 грн (де: основний борг - 8982,09 грн, пеня - 210,68 грн, три проценти річних - 710,97 грн, інфляційні втрати - 2809,93 грн), а також суму судового збору в розмірі 2 108,01 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В задоволені позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 1 896,12 грн - відмовити.
Повне рішення складено "16" червня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя І.П. Жигалкін