65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"16" червня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1062/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Мусієнко О.О.,
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Одеського обласного комунального підприємства «Служба експлуатації цілісного майнового комплексу-адміністративного будинку № 2» (65107, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83)
до відповідача: Телерадіокомпанії «Одеса-Плюс» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, буд. 16/3, кв. 3, 13)
про стягнення заборгованості 62 417, 96 грн
1. Короткий зміст позовних вимог.
20.03.2025 Одеське обласне комунальне підприємство «Служба експлуатації цілісного майнового комплексу-адміністративного будинку № 2» (далі - ООКП «СЕЦМК-Адмінбудинку № 2», позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом, сформованим в системі «Електронний суд» (вх. № 1089/25 від 20.03.2025), в якому просить стягнути на його користь з Телерадіокомпанії «Одеса-Плюс» у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТРК «Одеса-Плюс», відповідач) заборгованість за договором № 136 від 01.01.2012 оренди нежитлового приміщення з небюджетною організацією у розмірі 62 417, 96 грн, яка складається із основного боргу у розмірі 22 222, 32 грн, інфляційних втрат у розмірі 11 958, 76 грн, 3 % річних у розмірі 2190, 74 грн, пені у розмірі 26 046, 13 грн; покласти судові витрати на відповідача.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження; встановлено відповідачу строк на подання до суду відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, позивачу - строк на подання до суду відповіді на відзив протягом 7 днів з дня отримання відзиву на позов, відповідачу - строк на подання до суду заперечень на відповідь на відзив протягом 7 днів з дня отримання відповіді на відзив.
3. Позиція учасників справи.
Доводи позивача - ООКП «СЕЦМК-Адмінбудинку № 2».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.01.2012 між позивачем та відповідачем був укладений договір № 136 оренди нежитлового приміщення з небюджетною організацією, строк дії якого було продовжено на період дії карантину та карантинних обмежень з 12.03.2020 по 30.06.2023, а також було продовжено на період дії воєнного стану, введеного в Україні із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX.
Вказує, що оскільки договір було пролонговано, на виконання його умов позивачем надано послуги у 2021 році відповідно до актів надання послуг.
ООКП «СЕЦМК-Адмінбудинку № 2» складено рахунки за послуги з оренди нежитлового приміщення за період з грудня 2020 року по грудень 2021 року на загальну суму 6028, 79 грн. Загальний розмір зобов'язань з оплати за надані послуги за період з грудня 2020 року по грудень 2021 року на підставі виставлених рахунків складає 62 201,78 грн. (6 028,79 грн + 56 172,99 грн).
Зазначає про визнання відповідачем пролонгації договорів, що підтверджується здійсненням ним оплати наданих у 2020-2021 році послуг та орендної плати та здійснення перерахунку коштів на користь позивача: оплата № 26 від 13.04.2021 у сумі 9778, 04 грн; оплата № 48 від 20.07.2021 у сумі 2487, 07 грн; оплата № 49 від 20.07.2021 у сумі 3333, 89 грн; оплата № 55 від 02.09.2021 у сумі 9090, 80 грн; оплата № 66 від 06.10.2021 у сумі 4284, 06 грн; оплата № 65 від 06.10.2021 у сумі 1169, 02 грн; оплата № 72 від 31.10.2021 у сумі 583, 63 грн; оплата № 73 від 31.10.2021 у сумі 9252, 86 грн.
Вказує, що з урахуванням сум, внесених відповідачем, станом на день подання позову наявна заборгованість у сумі 22 222, 32 грн (62 201, 78 грн - 39 979, 46 грн). Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою щодо сплати заборгованості, а саме 06.08.2021 позивачем нарочно було передано відповідачу повідомлення за вих. № 314 від 06.08.2021, в якому позивач вимагав сплатити заборгованість, що станом на 01.07.2021 складала 13 085, 65 грн.
Позивач зазначає, що зважаючи на те, що ТРК «Одеса-Плюс» частково здійснювало погашення заборгованості по орендній платі та по експлуатаційним витратам, першим місяцем, за який відповідач не вніс орендну плату та суму боргу по сплаті експлуатаційних витрат, є вересень 2021 року.
Повідомляє, що акт звірки взаєморозрахунків був направлений відповідачу разом із претензією за вих. № 620 від 17.12.2021, в якому серед іншого заявив вимогу про сплату заборгованості на суму у розмірі 22 222, 32 грн. Проте, станом на день звернення з позовом відповідач не виконав зобов'язань зі сплати зазначених сум.
Відповідач ТРК «Одеса-Плюс».
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.04.2025 було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 ГПК України; доведено до відмова учасників справи обов'язок дотримання вимог, передбачених Законом України від 29.06.2023 № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» щодо запровадження обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів (ЕК) у ЄСІТС.
Ураховуючи відсутність у відповідача електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена йому рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця знаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 65039, м. Одеса, проспект Гагаріна, буд. 16/3, кв. 3, 13.
Проте, конверт із копією ухвали суду повернуто на адресу суду підприємством поштового зв'язку без вручення відповідачу із зазначенням причини такого повернення: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Положеннями статей 89, 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління і обліку. Відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом, вносяться до єдиного державного реєстру.
Таким чином, направлення ухвали суду здійснено за відповідною адресою місцезнаходження відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно з ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Отже, ухвала суду в справі направлялася за адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяви про зміну його місцезнаходження.
За приписами ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила № 270), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
При цьому, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Відтак, відповідач мав право та можливість ознайомитися з ухвалою суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Також, з метою додаткового повідомлення учасників справи, судом здійснювалася публікація на сайті «Судова влада України», що підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою.
Згідно довідки Господарського суду Одеської області за вих. № 916/1062/25/24220/25 ухвалу про відкриття провадження у справі від 16.04.2025 по справі № 916/1062/25 було надіслано одержувачу ТРК «Одеса-Плюс» на його електронну адресу personal@glas.odessa.ua та доставлено до електронної скриньки: 29.04.2025.
Тобто, станом на дату ухвалення рішення відповідач відзиву не надав, будь-яких пояснень по суті спору не представив.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Враховуючи ту обставину, що в умовах воєнного стану суди продовжують працювати в штатному режимі, з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи з метою забезпечення доступу до правосуддя, гарантованого державою та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути дану справу в межах розумного строку.
4. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
01.01.2012 між ООКП «СЕЦМК-Адмінбудинку № 2» (орендодавець) та ТРК «Одеса-Плюс» (орендар) було укладено договір № 136 оренди нежитлового приміщення з небюджетною організацією, п. 1.1. якого передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення на 15 поверсі, що складається з 1 кімнати, загальною площею 19,20 кв.м, що розташоване в адміністративному будинку № 2 Одеської обласної ради за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 83, вартість якого згідно з незалежною оцінкою від 31 жовтня 2011 р. становить 55 123, 20 грн (далі «майно» або «приміщення») з метою використання під розміщення телерадіокомпанії.
Згідно з п. 2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання - передавання майна.
Відповідно до п. 3.1. договору орендна плата сплачується орендодавцю щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - листопад 2011 року - 321, 87 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - січень - визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень 2011 року та січень 2012 року. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць та індекс інфляції за наступний місяць. На суму орендної плати нараховується ПДВ за ставкою 20% згідно діючого законодавства.
П. 3.3. договору передбачено, що орендна плата, сплачена несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується орендодавцеві з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочки, включаючи день оплати.
Згідно з п. 3.4. договору вказана у п.3.1 орендна плата не враховує ПДВ, експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню об'єкта оренди, які сплачуються орендарем на підставі встановлених орендодавцем рахунків за ставками, що діють на час сплати, не пізніше 15 числа кожного місяця, наступного за звітним.
П 4.10. договору визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно та повністю відшкодувати орендодавцю усі експлуатаційні витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна та компенсувати комунальні послуги, фактично отримані ним згідно потужності наявних приладів та обладнання.
Відповідно до п. 9.1. договору договір діє з 01.01.2012 по 31.12.2012.
Згідно з п. 9.4. договору дія договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі майна, що орендується; достроково за згодою сторін, або за рішенням суду (господарського суду); банкрутства орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
П. 9.10. договору передбачено, що у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він може бути продовженим на той самий термін і тих самих умовах. У такому разі сторони оформляють таке продовження його дії додаткової угодою до договору, яка погоджується з власником.
Між сторонами був складений та підписаний акт прийому-передачі майна за договором від 01.01.2012 № 136, відповідно до якого 01.01.2012 дійсно було передано 1 кімнату за номером 1503а площею 19, 20 кв.м.
Сторонами укладались та підписувались додаткові угоди від 29.12.2012, 19.05.2014, 31.12.2014, 31.12.2015, 26.12.2016, 29.12.2017, 28.12.2018, 28.12.2019 до договору № 136 від 01.01.2012 оренди нежитлового приміщення з небюджетною організацією, зокрема, щодо продовження терміну його дії.
Додатковою угодою від 28.12.2019 до договору оренди № 136 від 01.01.2012 нежитлового приміщення з небюджетною організацією сторонами домовились продовжити термін дії договору оренди, укладеного 01.01.2012 по 31.12.2020 включно; в розділі 9 «Строк дії, умови зміни, припинення дії та розірвання договору» додати пункт 9.12. наступного змісту: « 9.12. орендар письмово повинен сповістити орендодавця про намір продовжити цей договір оренди за 35 днів до закінчення терміну його дії, а орендодавець отримавши від орендаря такий лист в свою чергу повинен за 30 днів до закінчення терміну дії цього договору сповістити про це власника».
Таким чином, договір № 136 оренди нежитлового приміщення з небюджетною організацією від 01.01.2012 є чинним до 31.12.2020.
В матеріалах справи наявні:
акт надання послуг № 244 від 31.03.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 3333, 89 грн (відшкодування теплопостачання, водопостачання і водовідведення, вивезення побутових відходів, експлуатаційних послуг за березень 2021);
акт надання послуг № 289 від 31.03.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 752, 87 грн (орендна плата (доплата за лютий 2021 - 10 днів та орендна плата за березень 2021).
акт надання послуг № 359 від 30.04.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 4806, 83 грн (відшкодування водопостачання і водовідведення, електроенергії, вивезення побутових відходів, експлуатаційних послуг за квітень 2021);
акт надання послуг № 360 від 30.04.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 575, 57 грн (орендна плата за квітень 2021);
акт надання послуг № 476 від 31.05.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 4284, 06 грн (відшкодування водопостачання і водовідведення, електроенергії, вивезення побутових відходів, експлуатаційних послуг за травень 2021);
акт надання послуг № 541 від 31.05.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 575, 57 грн (орендна плата за травень 2021);
акт надання послуг № 622 від 30.06.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 4284, 06 грн (відшкодування водопостачання і водовідведення, електроенергії, вивезення побутових відходів, експлуатаційних послуг за червень 2021);
акт надання послуг № 623 від 30.06.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 583, 06 грн (орендна плата за червень 2021);
акт надання послуг № 826 від 30.07.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 4520, 90 грн (відшкодування водопостачання і водовідведення, електроенергії, вивезення побутових відходів, експлуатаційних послуг за липень 2021);
акт надання послуг № 827 від 30.07.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 584, 22 грн (орендна плата за липень 2021);
акт надання послуг № 867 від 31.08.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 4731, 96 грн (відшкодування водопостачання і водовідведення, електроенергії, вивезення побутових відходів, експлуатаційних послуг за серпень 2021);
акт надання послуг № 868 від 31.08.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 584, 80 грн (орендна плата за серпень 2021);
акт надання послуг № 951 від 30.09.2021 на загальну суму 4586, 11 грн (відшкодування водопостачання і водовідведення, електроенергії, вивезення побутових відходів, експлуатаційних послуг за вересень 2021);
акт надання послуг № 952 від 30.09.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 583, 63 грн (орендна плата за вересень 2021);
акт надання послуг № 1074 від 31.10.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 591, 22 грн (орендна плата за жовтень 2021);
акт надання послуг № 1148 від 31.10.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 4490, 27 грн (відшкодування водопостачання і водовідведення, електроенергії, вивезення побутових відходів, експлуатаційних послуг за жовтень 2021);
акт надання послуг № 1181 від 30.11.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 4773, 42 грн (відшкодування водопостачання і водовідведення, електроенергії, вивезення побутових відходів, експлуатаційних послуг за листопад 2021);
акт надання послуг № 1182 від 30.11.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 596, 54 грн (орендна плата за листопад 2021);
акт надання послуг № 1351 від 31.12.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 6583, 45 грн (відшкодування водопостачання і водовідведення, електроенергії, вивезення побутових відходів, експлуатаційних послуг, теплопостачання за грудень 2021);
акт надання послуг № 1352 від 31.12.2021 на загальну суму з врахування ПДВ 601, 31 грн (орендна плата за грудень 2021).
Вищезазначені акти надання послуг підписані зі сторони позивача, підпис відповідача відсутній.
Сторонами був складений та підписаний акт № ОУ-0001644 здачі-приймання робіт (надання послуг) про те, що виконавцем були проведені такі роботи (надані такі послуги) по рахунку № СФ-0001644 від 28.12.2020: відшкодування теплопостачання, водопостачання і водовідведення, електроенергії, вивезення побутових відходів, експлуатаційних послуг, додатково за електроенергію за грудень 2020 на загальну суму з ПДВ 3110, 26 грн.
Сторонами був складений та підписаний акт № ОУ-0000208 здачі-приймання робіт (надання послуг) про те, що виконавцем були проведені такі роботи (надані такі послуги) по рахунку № СФ-0000208 від 28.02.2021: відшкодування теплопостачання, водопостачання і водовідведення, електроенергії, вивезення побутових відходів, експлуатаційних послуг за лютий 2021 на загальну суму з ПДВ 3333, 89 грн.
Сторонами був складений та підписаний акт № ОУ-0000042 здачі-приймання робіт (надання послуг) про те, що виконавцем були проведені такі роботи (надані такі послуги) по рахунку № СФ-000000 від 29.01.2021: відшкодування теплопостачання, водопостачання і водовідведення, електроенергії, вивезення побутових відходів, експлуатаційних послуг за січень 2021 на загальну суму з ПДВ 3333, 89 грн.
У повідомленні від 06.08.2021 № 314, адресованому директору відповідача, позивач вказав, що станом на 01.07.2021 склалась заборгованість у розмірі 13 085 грн, яку необхідно погасити в термін до 20.08.2021.
На зазначеному повідомленні наявна відмітка: «вх. № 6-08/21-1 от 6 серпня 2021» з підписом без ідентифікації особи, якою проставлено таку відмітку та підпис.
У претензії від 17.12.2021 № 620, адресованій генеральному директору відповідача, позивач зазначив про наявність заборгованості станом на 01.12.2021 в розмірі 13 849, 80 грн - за відшкодування експлуатаційних та комунальних витрат, в розмірі 1187, 76 грн - за орендну плату та вимагав у 10-ти денний строк з моменту отримання претензії оплатити заборгованість за спожиті послуги в розмірі 15 037, 56 грн.
Також, у претензії позивач вказав про надсилання актів звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2021-01.12.2021 в двох примірниках, один з яких просив повернути на адресу ООКП «СЕЦМК-Адмінбудинку № 2» після підписання та просив звільнити займане приміщення.
В акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2012 до 29.01.2025 між ООКП «СЕЦМК-Адмінбудинку № 2» та ТРК «Одеса-Плюс» заборгованість відповідача перед позивачем складає 22 222, 32 грн. Акт звірки підписаний зі сторони позивача, підпис відповідача відсутній.
Позивачем надані розрахунок, згідно якого орендна плата за листопад 2011 становить 321, 87 грн, розрахунок, згідно якого орендна плата за листопад 2014 становить 295, 59 грн та розрахунок, відповідно до якого орендна плата за листопад 2017 - 403, 68 грн.
5. Позиція суду.
Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки недоведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів ст. 4 ГПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
В силу ч. ч. 1, 4 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 ГК України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
В силу ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Приписами частини першої статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України унормовано, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Частиною першою статті 763 ЦК України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Згідно з ч. 2 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною четвертою статті 284 ГК України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).
Подібні за змістом правові приписи містяться і в Законі України від 10.04.1992 № 2269-XII «Про оренду державного та комунального майна», чинного до 01.02.2020.
У ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним станом на момент укладення між сторонами договору оренди, визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.
Проте, положення договору чи то дії сторін, учасників господарських правовідносин не можуть суперечити вимогам законодавства, яке має вищий пріоритет.
03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ, у пункті 1 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).
Водночас згідно з п. 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-XII від 10.04.1992.
Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні «Голос України» 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі «Прикінцеві та перехідні положення»).
За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (ч. 1 ст. 5 ЦК України).
Відповідно до п. 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 19.07.2022 у справі № 924/852/21 та від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством (ч. 2 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019).
Ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 передбачено, що право на отримання в оренду державного та комунального майна без проведення аукціону мають: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, інші установи і організації, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів; релігійні організації для забезпечення проведення релігійних обрядів та церемоній; Пенсійний фонд України та його органи; дипломатичні представництва, консульські установи іноземних держав, представництва міжнародних міжурядових організацій в Україні для виконання функцій дипломатичного представництва, консульських і статутних функцій міжнародних міжурядових організацій; орендарі земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об'єктом - щодо оренди гідротехнічних споруд, які можуть бути передані в оренду.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ від 03.10.2019 право на отримання в оренду державного та комунального майна, що не міститься в Переліку першого типу, без проведення аукціону також мають: музеї; державні та комунальні підприємства, установи, організації у сфері культури і мистецтв чи громадські організації у сфері культури і мистецтв (у тому числі національні творчі спілки або їх члени під творчі майстерні); заклади освіти всіх форм власності, що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності; громадські організації ветеранів для розміщення реабілітаційних установ для ветеранів; реабілітаційні установи для осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю для розміщення таких реабілітаційних установ; надавачі соціальних послуг, які включені до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг, відповідно до Закону України "Про соціальні послуги". Таким надавачам соціальних послуг заборонено укладати договори суборенди щодо цього майна; державні видавництва і підприємства книгорозповсюдження; вітчизняні видавництва та підприємства книгорозповсюдження, що забезпечують підготовку, випуск та (чи) розповсюдження не менш як 50 відсотків книжкової продукції державною мовою (за винятком видань рекламного та еротичного характеру); народні депутати України і депутати місцевих рад для розміщення громадської приймальні; потенційні орендарі для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів на строк, що не перевищує п'яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб'єктам виборчого процесу з метою проведення публічних заходів (зборів, дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії; потенційні орендарі для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів на строк, що не перевищує 30 календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організації конгресів і торговельних виставок; державні та комунальні спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту закладів вищої освіти, фізкультурно-оздоровчі заклади, центри фізичного здоров'я населення, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, а також бази олімпійської, паралімпійської та дефлімпійської підготовки; громадські об'єднання фізкультурно-спортивної спрямованості, що є неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових установ та організацій, утворені ними спортивні клуби (крім спортивних клубів, що займаються професійним спортом), дитячо-юнацькі спортивні школи, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту закладів вищої освіти, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, що є неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових установ та організацій, - виключно для проведення спортивних заходів або надання послуг у сфері фізичної культури і спорту; потенційні орендарі для організації та надання послуг з метою боротьби та протидії поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України; молодіжні та дитячі громадські об'єднання, які протягом останніх двох років, що передують року звернення, співпрацюють з органами державної влади та/або органами місцевого самоврядування щодо виконання державних цільових, регіональних, місцевих та інших програм у сфері молодіжної політики; молодіжні центри, що є неприбутковими установами державної та комунальної форм власності; переможці аукціону з розподілу квоти підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газу, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малі гідроелектростанції), проведеного згідно із статтею 9-3 Закону України "Про альтернативні джерела енергії", за умовами якого в оренду для будівництва (монтажу) об'єктів електроенергетики, що виробляють електричну енергію з енергії сонячного випромінювання, надаються дахи та/або фасади будівель та інших капітальних споруд; державні та комунальні підприємства, громадські об'єднання, благодійні організації з метою надання цього майна для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб.
В силу ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна», яка набрала чинності 17.06.2020, затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (надалі - Порядок), який визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Зокрема, цим Порядком передбачено й процедуру продовження договорів оренди як за результатами проведення аукціону, так і без його проведення у передбачених Законом випадках (пункти 134 - 152).
Відповідно до п. 134 Порядку продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону або без проведення аукціону в передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна" випадках.
За приписами п. 143 Порядку орендар, що має намір продовжити договір оренди, що підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, звертається до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Якщо орендар не подав заяву про продовження договору оренди у зазначений строк, то орендодавець не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору оренди повідомляє орендаря про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв'язку з тим, що орендар не подав відповідну заяву у визначений Законом строк, та повідомляє про необхідність звільнення орендованого приміщення і підписання акта приймання-передачі (повернення з оренди) орендованого майна. Заява подається шляхом заповнення електронної форми через особистий кабінет в електронній торговій системі.
За змістом пункту 144 Порядку передачі майна в оренду після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених частиною дев'ятою статті 18 Закону.
Рішення про відмову в продовженні договору оренди може бути прийнято у випадках, передбачених статтею 19 Закону, а також у разі невідповідності орендаря вимогам, установленим статтею 4 Закону. Таке рішення оприлюднюється орендодавцем в електронній торговій системі протягом трьох робочих днів з дати прийняття такого рішення.
У разі прийняття рішення про відмову у продовженні договору оренди на підставі необхідності майна для власних потреб балансоутримувача, здійснюються дії, передбачені пунктом 142 цього Порядку.
Рішення про оголошення аукціону та оголошення про проведення аукціону на продовження договору оренди оприлюднюються орендодавцем в електронній торговій системі протягом десяти робочих днів з дати прийняття такого рішення.
Пункти 145 - 147 Порядку визначають зміст оголошення про проведення аукціону, порядок визначення стартової орендної плати та розміру гарантійного внеску.
Пунктами 148 - 150 Порядку встановлено безпосередньо порядок проведення електронного аукціону, який передбачає можливість участі в ньому як чинного орендаря та реалізації його переважного права на продовження договору оренди в ході аукціону, так і участі інших учасників з метою набуття права оренди щодо об'єкта оренди.
Аналізуючи положення Порядку в контексті Закону України № 157-ІХ, суд зазначає, що передбачена цим Порядком процедура продовження договору оренди через аукціон із залученням широкого кола учасників додатково підтверджує висновок про необхідність дотримання встановленого механізму. Зокрема, ця процедура передбачає ухвалення орендодавцем відповідного рішення (протягом десяти робочих днів з дати отримання заяви) про оголошення аукціону або відмову у продовженні договору.
Разом з тим, суд наголошує, що зазначена процедура може бути застосована лише за умови, якщо орендар вчинив дії в межах правового поля та відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема звернувся до орендодавця із заявою про продовження договору оренди не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку його дії. У разі недотримання цієї вимоги настають правові наслідки, визначені пунктом 143 Порядку передачі майна в оренду, а саме припинення договору оренди у зв'язку із закінченням строку, на який його було укладено, обов'язок орендаря звільнити орендоване приміщення та підписати акт приймання-передачі (повернення з оренди) майна.
З огляду на вищезазначені положення законодавства, а також на правові висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 28.02.2023 у справі № 910/13661/21, що у порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157-ІХ. Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону України № 2269-XII.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 9 Цивільного кодексу України та частини першої статті 2 Закону України № 157-ІХ цей Закон є спеціальним щодо загальних положень статті 764 Цивільного кодексу України та частини четвертої статті 284 Господарського кодексу України. У зв'язку з цим положення пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-ІХ мають пріоритетне застосування у спірних правовідносинах, що унеможливлює поширення на них загальних норм цивільного та господарського законодавства у частині, що регулює поновлення договорів оренди.
Правовий висновок щодо необхідності чіткого розмежування порядку та підстав продовження договорів оренди державного та комунального майна, передбачених нормами Закону України № 2269-XII (чинного до 31.01.2020) і Закону України № 157-ІХ (введеного в дію з 01.02.2020), викладено в постановах Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 05.07.2022 у справі № 909/479/21, від 19.07.2022 у справі № 924/852/21, від 13.12.2022 у справі № 916/4073/21, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 26.09.2024 у справі № 902/489/23).
Відповідні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29.01.2025 у справі № 904/5468/23.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Суд наголошує на тому, що за змістом наведених вище норм чинного законодавства із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, такий договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін усіх його умов.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, які передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно із ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов'язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20, на які посилається скаржник).
За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у ст. 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.
Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.
Судом встановлено:
За своєю юридичною природою укладений між ООКП «СЕЦМК-Адмінбудинку № 2» та ТРК «Одеса-Плюс» договір № 136 від 01.01.2012 є договором найму (оренди) комунального майна, на виконання умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування (оренду) нежитлове приміщення на 15 поверсі, що складається з 1 кімнати, загальною площею 19, 20 кв.м, що розташоване у адміністративному будинку № 2 Одеської обласної ради за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 83.
У п. 9.1 договору № 136 від 01.01.2012 визначено строк його дії - до 31.12.2012, при цьому з метою пролонгації орендних правовідносин за вказаним правочином було підписано низку додаткових угод, у зв'язку з чим строк дії даного договору оренди неодноразово продовжувався, зокрема, в останній раз до 31.12.2020 включно (на підставі додаткової угоди від 28.12.2019).
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що строк дії укладеного між сторонами договору № 136 від 01.01.2012 було продовжено до 31.12.2020, а відтак не закінчився 01.07.2020, правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовано Законом України «Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019.
Докази своєчасного (не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, а в даному випадку за три місяці до 31.12.2020) звернення відповідача до позивача з відповідною заявою щодо продовження договору № 136 від 01.01.2012 у матеріалах справи відсутні; додаткова угода до договору про продовження його дії у відповідності до вимог п. 9.10. договору у матеріалах справи також відсутня.
Таким чином, договір № 136 від 01.01.2012 припинився 31.12.2020 у зв'язку зі спливом строку, на який він був укладений (з урахуванням минулих пролонгацій).
Позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з експлуатаційних витрат були заявлені позивачем з підстав неналежного виконання відповідачем обов'язку, передбаченого п. 3.4 договору № 136 від 01.01.2012, за період з грудня 2020 року по грудень 2021, тобто як в період дії договору, так і за період, протягом якого зобов'язальні відносини сторін за вказаним договором оренди вже перестали існувати у зв'язку зі спливом строку його дії.
Однак, позивачем у позовній заяві зазначено про здійснення відповідачем перерахунків коштів на його користь, а саме: оплата № 26 від 13.04.2021 у сумі 9778, 04 грн; оплата № 48 від 20.07.2021 у сумі 2487, 07 грн; оплата № 49 від 20.07.2021 у сумі 3333, 89 грн; оплата № 55 від 02.09.2021 у сумі 9090, 80 грн; оплата № 66 від 06.10.2021 у сумі 4284, 06 грн; оплата № 65 від 06.10.2021 у сумі 1169, 02 грн; оплата № 72 від 31.10.2021 у сумі 583, 63 грн; оплата № 73 від 31.10.2021 у сумі 9252, 86 грн.
Також позивач вказав, що зважаючи на те, що ТРК «Одеса-Плюс» частково здійснювало погашення заборгованості по орендній платі та експлуатаційних витратах, першим місяцем, за який відповідачем не внесено орендної плати та заборгованості по сплаті експлуатаційних витрат є вересень 2021 року.
У заяві про усунення недоліків позивач стосовно надання доказів здійснення оплати відповідачем повідомив про відсутність таких та, відповідно, до матеріалів справи не додав.
Отже, з огляду на припинення дії (чинності) пункту 3.4 договору № 136 від 01.01.2012 внаслідок спливу строку дії вказаного договору 31.12.2020, відшкодування експлуатаційних витрат на підставі вказаного пункту договору за період після 31.12.2020 не допускається, натомість відповідні витрати, які були понесені позивачем, можуть бути відшкодовані як збитки, а не як заборгованість за договором оренди.
Отже, оскільки за встановлених судом обставин, договір оренди вже продовжувався й відповідач не належить ані до суб'єктів, перелік яких наведений у ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України № 157-ІХ, ані до підприємств, що надають соціально важливі послуги населенню, відповідний договір підлягає продовженню виключно за результатами проведення аукціону й автоматична його пролонгація є неможливою.
Оскільки договір № 136 від 01.01.2012 оренди нежитлового приміщення з небюджетною організацією припинив свою дію 31.12.2020, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу з орендної плати та з експлуатаційних витрат за грудень 2020 - грудень 2021 з підстав, які заявлені позивачем у позові, задоволенню не підлягають.
Водночас, відмова у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу є підставою для відмови позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 11 958, 76 грн, 3 % річних в розмірі 2190, 74 грн, пені у розмірі 26 046, 13 грн, які нараховані позивачем на суму основного боргу.
Обставини подальшого перерахування відповідачем орендної плати за вказаним договором господарським судом до уваги не приймаються, оскільки проведення відповідної оплати не є безумовною підставою для пролонгації відповідного договору.
Подібна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18.
Ураховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.
Суд зазначає наступне.
Обов'язок орендаря нерухомого майна оплачувати комунальні послуги та витрати на утримання цього майна незалежно від укладеного договору у сфері комунальних послуг випливає також з положень Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (статті 19, 20 - в редакції, чинній до введення в дію з 01.05.2019 нової редакції цього Закону, статті 9 - чинній з 01.05.2019), відповідно до яких споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними; факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 7128916/17-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17, від 09.10.2018 у справі №910/9829/17, від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17.
При цьому, для встановлення розміру цього обов'язку орендаря нерухомого майна (вартості спожитих послуг) визначальним є не факт оренди конкретного нерухомого майна, а факт споживання відповідної послуги орендарем та її розмір.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження розміру фактично спожитої у відповідному періоді орендарем послуг; доказів як фактичного надання відповідачу послуг, так і доказів отримання ним актів наданих послуг.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги відмову у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову повністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст. 256 ГПК України.
Суддя О.О. Мусієнко