28 травня 2025 року Справа № 915/1534/24
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко Т.В.,
представника позивача: Авраменко Т.М.,
представника відповідача: Бортика Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Миколаївської міської ради,
до відповідача: фізичної особи-підприємця Артамонова Андрія Сергійовича,
про: визнання права оренди відсутнім,-
Миколаївська міська рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Артамонова Андрія Сергійовича, в якій просить визнати відсутнім право оренди на земельну ділянку площею 36 кв.м, кадастровий номер 4810136900:01:050:0014, зареєстроване за Артамоновим Андрієм Сергійовичем (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 401506648101).
Ухвалою суду від 16.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 22.01.2025.
24.12.2024 від відповідача до суду надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог.
02.01.2025 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив відповідача.
03.01.2025 від відповідача до суду надійшли письмові заперечення на відповідь на відзив.
27.01.2025 судом відкладено підготовче засідання на 24.02.2025 у зв'язку з неявкою відповідача.
Ухвалою суду від 24.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.03.2025.
У судовому засіданні 24.03.2025 судом оголошено перерву до 22.04.2025.
22.04.2025 судом відкладено розгляд справи на 06.05.2025 за відповідним клопотанням відповідача.
У зв'язку з перебуванням головуючого у даній справі судді Мавродієвої М.В. у відпустці призначене на 06.05.2025 судове засідання не відбулося.
Ухвалою суду від 07.05.2025 справу призначено до розгляду на 28.05.2025.
В ході розгляду справи та в судовому засіданні 28.05.2025 представники сторін підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.
У судовому засіданні 28.05.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 28.05.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
12.06.2014 між позивачем, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір оренди землі №10430 (далі - Договір оренди землі), за умовами якого орендодавець на підставі рішення Миколаївської міської ради від 25.04.2014 №39/58 орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду земельну ділянку площею 36 кв.м, у тому числі 15 кв.м під тимчасовою забудовою, 21кв.м під проходами, проїздами та площадками (за функціональним призначенням - землі громадського призначення, без права передачі її в суборенду (кадастровий номер 4810136900:01:050:0014; реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 401506648101), для обслуговування тимчасово розміщеного зупинкового комплексу по просп.Жовтневому (на даний час - просп.Богоявленський) ріг вул. Південної, непарний бік, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно (Ленінський район) (п.п.1.1, 2.1 Договору оренди землі).
Відповідно до п.3.1 Договору оренди землі, в редакції договору про зміни №242-14 від 14.10.2014, договір діє до 12.12.2019. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.
Відповідно до п.7.1 Договору оренди землі, в редакції договору про зміни №242-14 від 14.10.2014, у разі закінчення терміну оренди, припинення або розірвання договору оренди, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку вільну від споруд за актом приймання-передачі.
Позивач стверджує, що після 12.12.2019 спірний договір оренди землі продовжено не було, додаткові угоди не укладалися, відповідних рішень Миколаївською міською радою не приймалось.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:01:050:0014, площею 36 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 401506648101 - є комунальною власністю територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради. При цьому, державним реєстратором Брагарем Геннадієм Йосиповичем 28.05.2020 здійснено державну реєстрацію змін до іншого речового права, а саме строк дії Договору оренди землі до 12.12.2019 змінено на строк дії до 12.12.2030; додано термін дії договору оренди продовжено на підставі ст.33 Закону України “Про оренду землі».
На переконання Миколаївської міської ради, зазначені реєстраційні дії є протиправними, оскільки сторони за договором не вносили зміни до договору, судові рішення щодо таких змін не ухвалювались.
Також, позивач вважає, що вказані реєстраційні дії порушують права територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, як власника спірної земельної ділянки, на вільне володіння, користування та розпорядження на власний розсуд такою земельною ділянкою, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач заперечує проти вимог позивача посилаючись на те, що за інформацією розміщеною у Державному реєстрі речових на нерухоме майно за відповідачем зареєстровано право оренди на земельну ділянку (індексний номер 6252558 від 28.05.2020) з кадастровим номером 4810136900:01:050:0014 строком до 12.12.2030. Водночас, відповідач продовжує користуватись земельною ділянкою та сплачувати орендну плату за відсутністю заперечень зі сторони позивача.
Відповідач вважає, що задоволення вимог про визнання відсутнім права оренди у відповідача не відновить права Миколаївської міської ради, як власника земельної ділянки та його права користування та розпорядженням належним йому майном.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам сторін, суд дійшов наступних висновків.
Предметом позову виступає немайнова вимога позивача, як власника земельної ділянки, до відповідача, як орендаря земельної ділянки, про визнання відсутнім права оренди на земельну ділянку.
Приписи ст.33 Закону України “Про оренду землі» в редакції, чинній станом на 12.12.2019 та 28.05.2020, встановлювали, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
Приписи ст.33 Закону України “Про оренду землі», в редакції чинній на теперішній час, передбачають, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі.
В свою чергу, ст.126-1 Земельного кодексу України, в редакції чинній станом на теперішній час, врегульовано процедуру поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови.
Згідно вказаної статті Земельного кодексу України, договором оренди землі, договором про встановлення земельного сервітуту, договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може встановлюватися умова щодо поновлення таких договорів.
Умова щодо поновлення договору не може встановлюватися в договорі оренди землі, договорі про встановлення земельного сервітуту, договорах про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови щодо земельних ділянок державної та комунальної власності, крім випадків, якщо на таких земельних ділянках розташовані будівлі або споруди, що перебувають у власності користувача або набувача права користування земельною ділянкою.
Якщо договір містить умову про його поновлення після закінчення строку, на який його укладено, цей договір поновлюється на такий самий строк і на таких самих умовах. Поновленням договору вважається поновлення договору без вчинення сторонами договору письмового правочину про його поновлення в разі відсутності заяви однієї із сторін про виключення з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно відомостей про поновлення договору. Вчинення інших дій сторонами договору для його поновлення не вимагається.
З вищевикладеного вбачається, що приписи ст.33 Закону України “Про оренду землі», як в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і в редакції чинній на теперішній час, врегульовувала процедуру укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) виключно на підставі заяви орендаря та рішення орендодавця про укладення договору на новий строк, не передбачала та не передбачає право автоматичної пролонгації дії договору чи право продовження дії орендарем в односторонньому порядку.
Відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача з заявою про укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) до закінчення строку дії спірного договору оренди землі.
До того ж, судом прийнято до уваги, що ст.33 Закону України “Про оренду землі», як в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин, так і в редакції чинній на теперішній час, не передбачала підстав подовження строку договору оренди землі без відповідного рішення органу місцевого самоврядування або рішення суду.
Стаття 126-1 Земельного кодексу України передбачає право на поновлення договору оренди землі виключно за умови, якщо таке право на поновлення передбачено умовами самого договору оренди землі.
У спірному договорі оренди землі сторони не передбачали право на поновлення договору у порядку ст.126-1 Земельного кодексу України.
При цьому, ч.2 ст.126-1 Земельного кодексу України імперативно забороняє встановлювати таку умову щодо договорів оренди землі комунальної власності, крім випадків, якщо на ділянці розташовані будівлі або споруди користувача земельною ділянкою.
На спірній земельній ділянці не знаходились будівлі та споруди, що перебували у власності відповідача, умовами ж спірного договору оренди землі було передбачено заборону на оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно (п.1.1 договору).
Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про те, що умова щодо поновлення договору відповідно до ст.126-1 Земельного кодексу України не може встановлюватись до спірного договору оренди землі, оскільки це суперечить приписам ч.2 ст.126-1 Земельного кодексу України.
За приписами ч.2 ст.19 Конституції України, ч.3 ст.24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ст.ст.3, 169, 172 Цивільного кодексу України, органи місцевого самоврядування є органами, через які територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки як учасники цивільних відносин.
Стаття 327 Цивільного кодексу України визначає, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Конституція України визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.ст.13, 14 Конституції України).
За змістом ст.80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Так, згідно ч.1 ст.10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
За приписами ч.ч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
З огляду на викладене та положення ст.ст.83, 122 Земельного кодексу України, ст.ст.1, 2, 6, 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
З наведеного вбачається, що Миколаївська міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє інтереси територіальної громади міста Миколаєва, у тому числі при реалізації останньою права власності на землі комунальної власності.
Стаття 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За приписами ст.5 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.
Крім того, державна реєстрація не є способом набуття права власності, а лише становить засіб підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 27.06.2018 у справі №921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі №909/472/18, від 29.04.2020 у справі №911/1455/19.
За такого, слушними є доводи позивача про те, що зміст спірного договору оренди землі не дає змоги встановити набуття відповідачем речового права (продовження права оренди) на належну позивачу земельну ділянку в силу відсутності такого набуття (відповідної умови у договорі), а також наявність в ст.126-1 Земельного кодексу України імперативної заборони встановлювати таку умову щодо договорів оренди землі комунальної власності, що відповідно до вимог ст.24 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», - є підставою для відмови в державній реєстрації прав.
Проте, попри викладені вище обставини державним реєстратором 28.05.2020 здійснено державну реєстрацію оскаржуваних змін.
Позивач стверджує, а відповідач не спростовує, що після 12.12.2019 спірний договір оренди землі продовжено не було, додаткові угоди не укладалися, відповідних рішень Миколаївською міською радою не приймалось, судові рішення щодо таких змін не ухвалювались.
За такого, суд погоджується з доводами позивача та приходить до висновку, що державна реєстрація змін до іншого речового права - продовження права оренди відповідача на спірну земельну ділянку, - є протиправною.
Згідно п.1 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 18.04.2023 у справі №357/8277/19 щодо володіння орендарем нерухомим майном: тимчасове володіння нерухомими речами може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації такого права на це майно у встановленому порядку, тобто суб'єкт, за яким зареєстроване право тимчасового володіння, визнається тимчасовим фактичним володільцем нерухомого майна; судове рішення про задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння є підставою для внесення відповідних змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, специфіка книжкового володіння полягає, серед іншого, в тому, що нерухомістю можуть володіти одночасно кілька осіб, але щодо різних речових прав. Зокрема, якщо зареєстровані право власності і право оренди нерухомого майна, то і особа, зареєстрована як власник, і особа, зареєстрована як орендар, визнаються фактичними володільцями нерухомої речі щодо права власності і права оренди відповідно.
Подібні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №911/665/22, від 20.09.2023 у справі №910/3453/22, від 17.04.2024 у справі №640/14353/19, від 24.07.2024 у справі №920/14/23.
Тобто, реєстрація за відповідачем речового права - права оренди земельної ділянки свідчить про заволодіння відповідачем земельною ділянкою щодо права оренди, але в той же час не позбавляє територіальну громаду міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради володіння цією ж ділянкою щодо права власності.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №513/879/19 міститься правова позиція про те, що належним способом захисту прав власника, який у спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, - про визнання відсутнім права оренди.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача.
На таку правову позицію посилався і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 09.07.2024 по справі №915/1257/23.
З огляду на заявлені підстави позову та суть спірних правовідносин у даній справі, суд враховує наведений висновок Великої Палати Верховного Суду та у зв'язку з цим приходить до висновку, що позивачем обрано належний спосіб захисту - про визнання відсутнім у відповідача права оренди на спірну земельну ділянку.
При цьому, враховуючи той факт, що територіальна громада міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради є власником спірної земельної ділянки, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відсутня необхідність для пред'явлення позову про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, оскільки Миколаївська міська рада як особа, що зареєстрована як власник визнається фактичним володільцем нерухомої речі щодо права власності.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 24.07.2024 у справі №920/14/23.
Тобто, вказаним спростовуються доводи представника відповідача стосовно того, що він є неналежним відповідачем у даній справі та, що відповідачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.
Крім того, суд зазначає, що за приписами ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд може спиратись на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі “Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994, серія А, №303-А, п.29).
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Отже, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати відсутнім право оренди на земельну ділянку площею 36 кв.м, кадастровий номер 4810136900:01:050:0014 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 401506648101), зареєстроване за фізичною особою-підприємцем Артамоновим Андрієм Сергійовичем (РНОКПП НОМЕР_1 ).
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Артамонова Андрія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської міської ради (54027, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20; ідент.код 26565573) через Виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54001, м.Миколаїв, вул.Адміральська, буд.20; ідент.код 04056612) 3028,0 грн судового збору.
Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне судове рішення складено 16.06.2025.
Суддя М.В.Мавродієва