79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
09.06.2025 Справа № 914/1132/25
за позовом: Приватного підприємства “Ефективна відгодівля тварин-Захід», с. Дідилів(з) Львівської області,
до відповідача: Фермерського господарства “Агрозахід Транс», с.Мшана» Городоцького району Львівської області,
про стягнення 213'072,68 грн.,
Суддя Б. Яворський,
при секретарі О. Муравець.
Представники сторін:
від позивача: Н. Зіньковська,
від відповідача: не з'явився.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст.222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу vkz.court.gov.ua.
Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області через систему “Електронний суд» надійшла позовна заява Приватного підприємства “Ефективна відгодівля тварин-Захід» до Фермерського господарства “Агрозахід Транс» про стягнення 213?072,68 грн заборгованості за договором №01 від 03.02.2020, з яких: 147'286,63 грн основний борг, 22'092,99 грн штрафу, 19'961,69 грн пені, 4'597,84 грн 3% річних та 19'133,53 грн. втрат від інфляції. У позовній заяві позивач також зазначив, що очікує понести витрати за надання правової (правничої) допомоги в розмірі 10'000,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 09 квітня 2025 справу № 914/1132/25 передано на розгляд судді Б. Яворському.
Ухвалою суду від 14.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків. Після усунення позивачем допущених недоліків, ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, призначено до розгляду на 19.05.2025, а також встановлено строк для реалізації сторонами процесуальних прав. Ухвала про відкриття провадження у справі та прийняття справи до розгляду, а також про відкладення судового засідання були надіслані в електронний кабінет відповідача та отримані ним, докази про що знаходяться в матеріалах справи. Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 19.05.2025.
06.06.2025 позивач через систему «Електронний суд» подав заяву про забезпечення позову (вх.№2482/25 від 06.06.2025), у якій просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти у розмірі 213'072,68 грн, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заява обґрунтована тим, що існує побоювання, що рішення суду не зможе бути виконане, оскільки щодо відповідача наявні інші судові провадження про стягнення заборгованості, а також наявні відкриті виконавчі провадження. Вказане, на думку заявника, свідчить про те, що відповідач може ухилятись від виконання рішення суду або передати кошти та майно третім особам.
Представник позивача у судове засідання 09.06.2025 з?явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити.
У судове засідання відповідач повторно участі свого представника не забезпечив, про причини неявки не повідомив, правом на подання відзиву не скористався.
Аргументи позивача.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині повної оплати поставленого товару за період 12.06.2023-29.01.2024, що підтверджується видатковими накладними, підписаними без зауважень, копії яких долучені до матеріалів справи. Зазначив, що відповідач оплатив вартість поставленого товару лише на суму 1'838'138,37 грн, залишок його заборгованості становить 147'286,63 грн. (неоплаченими залишились накладні за період 11-29.01.2024). За неналежне виконання договірних зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 22'092,99 грн штрафу, 19'961,69 грн пені, 4'597,84 грн 3% річних та 19'133,53 грн. втрат від інфляції.
Згідно пункту 1 ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 1 ст.202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Таким чином, оскільки відповідача було належним чином повідомлено про відкриття провадження та судові засідання, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідача.
У судовому засіданні 09.06.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
03 лютого 2020 року Приватним підприємством “Ефективна відгодівля тварин-Захід» (продавець) та Фермерського господарства “Агрозахід Транс» (покупець) укладено договір №01, відповідно до умов якого продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити продукцію (надалі в сукупності чи як окрема партія продукції, що поставляється, іменовані «товар»).
За умовами п.5.1 договору розрахунки за даним договором здійснюються шляхом оплати 100% вартості товару протягом 60-ти (шістдесяти) календарних днів з моменту отримання товару. Платіж за даним договором здійснюються покупцем на підставі рахунку на оплату, наданого продавцем покупцю на умовах даного договору (п. 5.2 договору).
Сторони погодили, що при простроченні оплати поставленого товару більш як на 15 (п'ятнадцять) днів - покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 10% від суми прострочення. При простроченні оплати поставленого товару більш як на 30 (тридцять) днів покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 15 % від суми прострочення (п.7.5 та 7.6 договору).
Відповідно до п.7.7 договору за прострочення оплати поставленого товару за цим договором, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (що діяла в період прострочення) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно з п. п. 8.6 - 8.8 договір дійсний з моменту підписання по 31 грудня 2020 року. Договір вважається пролонгованим на наступний період, якщо жодна з сторін до закінчення терміну дії даного договору письмово не повідомила про розірвання, а інша сторона письмово не підтвердила отримання листа про розірвання даного договору. Договір в будь якому випадку вважається чинним до моменту виконання сторонами усіх своїх грошових зобов'язань за ним.
Позивач зазначає, що на виконання умов договору у період з червня 2023 по січень 2024 року поставив, а відповідач прийняв товар, що підтверджується складеними та підписаними сторонами відповідними видатковими накладними. При цьому, за твердженням позивача неоплаченими є наступні видаткові накладні: №21 від 11.01.2024 року на суму 81500,00 грн; видаткова накладна №36 від 19.01.2024 року на суму 29000,00 грн; видаткова накладна №45 від 25.01.2024 року на суму 29000,00 грн та видаткова накладна №49 від 29.01.2024 року на суму 58000,00 грн. Позивач стверджує, що відповідач поставлений товар за видатковою накладною №21 від 11.01.2024 оплатив частково, що підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками.
За порушення відповідачем зобов'язань у частині оплати отриманого товару позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 22'092,99 грн штрафу, 19'961,69 грн пені, 4'597,84 грн 3% річних та 19'133,53 грн. втрат від інфляції.
ОЦІНКА СУДУ.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування.
Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.626 ЦК України).
Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.
Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору №01 від 03.02.2020.
Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).
Факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Доказів розірвання договору або визнання його недійсним матеріали справи не містять.
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивачем у повному обсязі виконано прийняті на себе зобов'язання, доставлено та передано товар покупцю.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.
Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
За умовами укладеного договору розрахунки за даним договором здійснюються шляхом оплати 100% вартості товару протягом 60-ти (шістдесяти) календарних днів з моменту отримання товару (п.5.1 договору).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).
Відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань щодо оплати отриманого товару у повному обсязі.
Матеріалами справи підтверджується, що у період 11-29.01.2024 відповідачу був відвантажений товар на загальну суму 197'500,00 грн, який ним був оплачений лише частково. Залишок заборгованості складає 147'286,63 грн. Відповідач доказів оплати поставленого товару у повному обсязі суду не надав. Вказане свідчить про неналежне виконання договірних зобов'язань зі сторони відповідача. Відтак, вимога про стягнення з відповідача 147'286,63 грн заборгованості за договором підлягає задоволенню.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У пункті 7.6 договору сторони передбачили, що при простроченні оплати поставленого товару більш як на 30 (тридцять) днів - покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 15 % від суми прострочення.
Пунктом 7.7 договору сторони погодили, що за прострочення оплати поставленого товару за цим договором, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (що діяла в період прострочення) від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
За порушення строків виконання договору позивач заявив про стягнення 22'092,99 грн штрафу (за порушення строків виконання зобов'язання понад 30 днів) та 19'961,69 грн пені.
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч.1 ст.230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України у випадку якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки невиконання грошового зобов'язання (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №904/5770/18).
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19.
Перевіривши розрахунок штрафних санкцій суд встановив, що такі нараховані позивачем правильно, отже, позовні вимоги щодо стягнення 22'092,99 грн штрафу та 19'961,69 грн пені підлягають до задоволення в повному обсязі.
Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 4'597,84 грн 3% річних та 19'133,53 грн. втрат від інфляції.
Положеннями ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та враховуючи положення ст.14 ГПК України, суд встановив, що до стягнення з відповідача, підлягають заявлені позивачем 4'597,84 грн 3% річних та 19'133,53 грн. втрат від інфляції.
Оскільки відповідач доводів позивача не спростував, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Розглянувши заяву про забезпечення позову (вх.№2482/25 від 06.06.2025), суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні з огляду на наступне.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову судом оцінюється обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.
За приписами п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
З викладених у позовній заяві обставин вбачається, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за договором на загальну суму 213'072,68 грн, з яких: 147'286,63 грн основний борг, 22'092,99 грн штрафу, 19'961,69 грн пені, 4'597,84 грн 3% річних, 19'133,53 грн. втрат від інфляції. Позивач в заяві про забезпечення позову просить накладення арешту на майно та (або) грошові кошти у розмірі 213'072,68 грн, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб. При цьому, відповідачем не викладено обставин та не надано доказів, які вказують на наміри відповідача вчиняти дії безпосередньо щодо відчуження своїх активів.
Заявник не надав суду обґрунтувань та доказів в підтвердження наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, не надав жодних доказів, які свідчать про можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або позбавлення заявника можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів забезпечення позову. Таким чином не доведено, що не накладення арешту може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду про стягнення 213'072,68 грн.
Посилання позивача на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором та наявність інших судових та виконавчих проваджень не є достатньою підставою для вжиття заходів до забезпечення позову, оскільки це мотивовано виключно припущенням про імовірну неможливість виконання рішення суду у даній справі, що не створює підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Доказів вчинення відповідачем дій чи хоча б наявності у відповідача наміру виведення коштів чи реалізації наявного у нього майна суду не подано.
З огляду на викладене та зважаючи на необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, наведені позивачем доводи не є достатньо обґрунтованою підставою для вжиття заходів забезпечення позову,
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжною інструкцією № 0.0.4294707964.1 від 07.04.2025 на суму 3'196,09 грн. При цьому, згідно з ч.3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною 2 цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Як вбачається із матеріалів справи позовна заява, подана через систему “Електронний суд». Відтак, відповідно до вимог Закону України “Про судовий збір» підлягав оплаті судовий збір у розмірі 2'556,87 грн., який відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає відшкодуванню з відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст.7 Закону України “Про судовий збір» позивач вправі звернутися до Господарського суду Львівської області із заявою про повернення надмірно сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фермерського господарства “Агрозахід Транс» (81512, Львівська область, Городоцький район, с.Мшана, вул.Січинського, 43а; ідентифікаційний код 42844846) на користь Приватного підприємства “Ефективна відгодівля тварин-Захід» (80462, Львівська область, с. Дідилів(з), вул. Т.Шевченка, 32а; ідентифікаційний код 33420204) 147'286,63 грн. основного боргу, 22'092,99 грн штрафу, 19'961,69 грн пені, 4'597,84 грн 3% річних, 19'133,53 грн. втрат від інфляції та 2'556,87 грн. судового збору.
3. У задоволенні заяви Приватного підприємства “Ефективна відгодівля тварин-Захід» про забезпечення позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 16.06.2025.
Суддя Яворський Б.І.