79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
10.06.2025 Справа № 914/1128/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Гармонія», м. Львів
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бойка Назара Михайловича, м. Львів
про стягнення 181 300,00 грн
Суддя Наталія Мороз
За участю секретаря с/з Василини Федак
Представники:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: не з'явився
Суть спору:
У провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Гармонія» до Фізичної особи-підприємця Бойка Назара Михайловича про стягнення 181 300,00 грн.
Ухвалою суду від 14.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 13.05.2025.
13.05.2025 розгляд справи відкладено на 10.06.2025, про що сторін повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.
В судове засідання 10.06.2025 представник позивача не з'явився. Клопотанням від 12.05.2025 просить суд здійснювати розгляд справи без участі представника позивача за наявними матеріалами, зазначивши, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
Суд зазначає, що поштова кореспонденція надсилалася на адресу Фізичної особи-підприємця Бойка Назара Михайловича, що вказана у позовній заяві, а також у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1 .
Однак, поштові відправлення були повернуті на адресу суду з відмітками установи поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання», що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими конвертами з вкладеннями та Довідками Ф.20.
Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.
Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відсутній», «закінчення терміну зберігання» тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов'язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.
Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
З огляду на викладене, враховуючи термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв'язку та її повернення до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання», суд дійшов висновку, що відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України ухвали суду вважаються врученими відповідачу в день проставлення у поштовому відділенні штампу.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи наведене, справа розглядається за наявними матеріалами.
Позиція позивача.
В обґрунтування позовних вимог посилається на укладення між сторонами в усній формі договору поставки амортизаторів. На підтвердження вказаного, відповідачем виставлено рахунок на оплату на суму 181 300,00 грн, який оплачено позивачем.
Однак, незважаючи на отримання грошових коштів, відповідач свого зобов'язання щодо поставки товару не виконав.
Враховуючи наведене, позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача суми сплачених коштів у розмірі 181 300,00 грн.
Позиція відповідача.
Відповідач участі у судових засіданнях особисто або через уповноваженого представника не забезпечив, правом подання відзиву на позовну заяву в порядку статті 80 ГПК України не скористався.
Обставини справи.
За взаємною усною домовленістю сторін, на виконання замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Гармонія» щодо поставки амортизаторів, Фізичною особою-підприємцем Бойком Назаром Михайловичем виставлено рахунок № 0000000918 від 17.07.2024 на суму 181 300, 00 грн із зазначенням найменування товару - передні амортизатори у кількості 2 шт; платник ТзОВ «Гармонія». Рахунок підлягає оплаті до 26.07.2024.
18.07.2024 позивач перерахував відповідачу кошти згідно рахунку № 0000000918 від 17.07.2024 в сумі 181 300,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 631.
Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань Фізичною особою-підприємцем Бойком Назаром Михайловичем не поставлено оплачений позивачем товар.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з вимогою від 12.03.2025 № 31 про поставку товару або повернення суми попередньої оплати в розмірі 181 300,00 грн у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Однак, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Поштове відправлення з вимого повернуто відправнику з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Враховуючи наведене, ТзОВ «Гармонія» звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з ФОП Бойка Назара Михайловича 181 300,00 грн суми попередньої оплати.
Оцінка суду.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. (ст. 639 ЦК України).
За змістом ч.1 ст. 640 та ч.2 ст.642 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Відповідно до ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Сторони є вільними в укладенні договору, а також у визначенні форми договору (усна чи письмова), що підтверджується ст. 218 ЦК України, яка передбачає, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом
Отже, в даному випадку між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.
У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/5424/23.
Суд зазначає, що двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19.
Позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти в сумі 181 300,00 грн в якості оплати згідно виставленого рахунку № 0000000918 від 17.07.2024 в сумі 181 300,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 631 від 18.07.2024.
Однак, відповідач свої зобов'язання щодо поставки товару не виконав, товар не передав.
Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільною законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондує з приписами ст. 193 ГК України.
В силу приписів статті 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Згідно з ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду від 13.06.2022 в справі № 522/799/16-ц здійснено правозастосування, яке є релевантним до даного спору, у відповідності до якого, днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Отже, враховуючи вищевикладені обставини, відсутність доказів повернення відповідачем коштів чи поставки товару, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Доказів зворотного суду не надано.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).
В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам, надано можливість сторонам обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.
У справі «Трофимчук проти України», Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Судові витрати.
Згідно з п. 2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі, відтак, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Суд також звертає увагу позивача, що нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору є Закон України "Про судовий збір".
Відповідно до ст. 4 вказаного Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня - 3028 гривень.
Згідно з ч.3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
В даному випадку, за подання до господарського суду через систему «Електронний суд» позову майнового характеру позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено 3 028,00 грн судового збору, згідно платіжного документа № 1639 від 02.04.2025.
Судом встановлено, що позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України судового збору у розмірі 605,60 грн (у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом).
З підстав відсутності клопотання позивача про повернення судового збору, суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 124, 126, 129, 231, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бойка Назара Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельно-виробнича компанія «Гармонія» (м. Львів, вул. Угорська, 22, ідентифікаційний код 41732597) - 181 300,00 грн - суми попередньої оплати та 2 422,40 грн судового збору.
Рішення складено 16.06.2025
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.