вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2467/24
Господарський суд Київської області у складі судді Смірнова О.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “СОКОЛ ОЙЛ» (33013, м. Рівне, вул. Відінська, буд. 8, оф.1-Б)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Узинський цукровий комбінат» (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н., м. Узин, вул. Симиренка, буд. 2)
про стягнення 421901,51 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «СОКОЛ ОЙЛ» звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. № б/н від 28.08.2024 до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» про стягнення 421901,51 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2024 вищевказану позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 18.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та запропоновано відповідачу не пізніше п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати заяву із запереченнями щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
14.10.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
15.10.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, у якій зазначив, що після подання позовної заяви до суду відповідач сплатив заборгованість за Договором, яка існувала на момент подання позову в розмірі 421 901,54 грн.
Судом прийнято до уваги, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення або зменшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога.
Приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України передбачено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Оскільки заява позивача про зменшення розміру позовних вимог подана позивачем у відповідності до приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 та ч. 3 ст. 252 ГПК України з наданням доказів її направлення з додатками на адресу відповідача, відтак суд приймає її до розгляду.
Таким чином, з урахуванням поданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог має місце нова ціна позову, з якої спір вирішується судом по суті, а саме: вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 6423, 99 грн., трьох процентів річних в сумі 1053, 05 грн.
Ухвалою суду від 29.10.2024 клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального провадження з викликом сторін залишено без розгляду, у зв'язку із тим, що строк для подання відповідного клопотання сплинув, причин пропуску строку відповідач не навів, клопотання про поновлення пропущеного строку не надав.
01.11.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про долучення доказу, а саме копію платіжної квитанції № 4111 від 31.10.2024, яка підтверджує витрати позивача на правову допомогу.
Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно із ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Відповідно до ч. 5 ст. 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно ч. 11 ст. 242 ГПК України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала суду від 18.09.2024 була доставлена до електронного кабінету відповідача 18.09.2024 о 20:15, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа.
Про хід розгляду справи відповідач також міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України "Єдиний державний реєстр судових рішень": https://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Судом враховано, що відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008, сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Таким чином, не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що відповідача було повідомлено про розгляд справи № 911/2467/24, а судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 7, 8, 13 ГПК України.
Однак, відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Суд наголошує на тому, що вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов'язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі.
Права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм ч. 2 ст. 2 ГПК України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 16.06.2025.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд встановив.
Позов мотивовано заборгованістю Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (далі - відповідач, Замовник) перед Товариством з обмеженою відповідальністю «СОКОЛ ОЙЛ» (далі - позивач, Перевізник), що утворилась внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору № 1 про надання транспортних послуг від 20.05.2024 (далі - Договір).
Так, 20.05.2024 між Товариством з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОКОЛ ОЙЛ» було укладено Договір, відповідно до п. 1.1. якого Перевізник зобов'язується приймати, а Замовник надавати вантажі для здійснення міжнародних та міжміських автомобільних перевезень, а також здійснювати оплату їх вартості.
Пунктами 3.2.1 та 3.4.2. Договору передбачено, що Перевізник зобов'язаний забезпечити подання автотранспорту на вказану в заявці адресу і час в технічно оправному стані та своєчасно доставити вантаж до вказаної в заявці адреси.
Згідно з п. 4.4. Договору вантаж вважається прийнятим до перевезення Перевізником після його навантаження на транспортний засіб, опломбування пломбою вантажовідправника та митниці країни вантажовідправника, отримання водієм товаро-транспортної накладної та інших необхідних документів (CMR, інвойсу та ін..), що відповідають цьому вантажу.
Відповідно до п. 4.5. Договору вантаж вважається прийнятим вантажоодержувачем, якщо він прибув у справному транспортному засобі, з непошкодженими пломбами вантажовідправника і відповідає товарно-транспортним документам за кількістю місць. В транспортній накладній ставиться відмітка вантажоодержувача про отримання вантажу, яка засвідчується підписом і печаткою.
Так, на виконання умов вказаного Договору та отриманих усних заявок від Замовника позивачем було здійснено 5 перевезень вантажу спеціалізованим автомобільним транспортом.
Зокрема, 22.05.2024 відповідно до наявної у матеріалах справи товарно-транспортної накладної на переміщення спирту етилового від 22.05.2024 №0000092 ТДВ «Узинський цукровий комбінат» навантажив на транспортний засіб позивача біоетанолу класу 2207100090 на суму 10 789,92 євро масою нетто 23 656,00 кг, спецтранспорт перевідника опломбований зазначеними у накладній пломбами.
Факт відвантаження на автомобіль перевізника також підтверджується Актом про відвантаження та приймання біоетанолу №86 від 22.05.2024, що наявний у матеріалах справи.
Факт доставки вантажу перевізником вантажоодержувачу підтверджує міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) №86 від 22.05.2024 з відміткою Замовника від 28.05.2024 про отримання вантажу у графі з номером 24 «Вантаж отриманий».
Також 24.05.2024 відповідно до товарно-транспортної накладної на переміщення спирту етилового від 24.05.2024 №0000104 ТДВ «Узинський цукровий комбінат» навантажив на транспортний засіб позивача біоетанолу класу2207100090 на суму 10 811,66 євро масою нетто 23 705,00 кг, спецтранспорт перевідника опломбований зазначеними у накладній пломбами.
Факт відвантаження на автомобіль перевізника також підтверджуєтьсяАктом про відвантаження та приймання біоетанолу №98 від 24.05.2024.
Факт доставки вантажу перевізником вантажоодержувачу підтверджує міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) №98 від 24.05.2024 з відміткою Замовника вІд 31.05.2024 про отримання вантажу у графі з номером 24 «Вантаж отриманий».
Також 26.05.2024 відповідно до товарно-транспортної накладноїнапереміщення спирту етилового ТДВ «Узинський цукровий комбінат» навантажив на транспортний засіб позивача з номерним знаком НОМЕР_1 , причепа пересувного акцизного складу) ВК 5476 ХР біоетанолу класу 2207100090 масою нетто 23 646,00 кг. Копія товарно-транспортної накладної не була надіслана замовником позивачу, тому номер вищевказаного документу невідомий.
Факт доставки вантажу перевізником вантажоодержувачу підтверджує міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № 99 від 26.05.2024 з відміткою Замовника від 31.05.2024 про отримання вантажу у графі з номером 24 «Вантаж отриманий»
Також 26.05.2024 переміщення спирту етилового від 26.05.2024 №0000108 відповідно до товарно-транспортної накладної на ТДВ «Узинський цукровий комбінат» навантажив на транспортний засіб позивача біоетанолу класу 2207100090 на суму 10766,16 євро масою нетто 23 605,00 кг, спецтранспорт перевізника опломбований зазначеними у накладній пломбами (копія товарно-транспортної накладної додається).
Факт відвантаження на автомобіль перевізника також підтверджується Актом про відвантаження та приймання біоетанолу № 102 від 26.05.2024.
Факт доставки вантажу перевізником вантажоодержувачу підтверджує міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) №102 від 26.05.2024 з відміткою Замовника від 31.05.2024 про отримання вантажу у графі з номером 24 «Вантаж отриманий».
Таким чином, надані позивачем документи підтверджують надання позивачем транспортних послуг з перевезення вантажу відповідачеві.
Пунктом 5.4. Договору передбачено, що Замовник проводить оплату протягом 8(восьми) банківських днів після надання Перевізником рахунку-фактури та/або інвойсу, акту виконаних робіт.
За результатами наданих замовнику послуг, а саме перевезення вантажу автомобільним транспортом Перевізника позивач у день розвантаження вантажу виставив на електронну адресу відповідача наступні рахунки з вимогою їх оплати протягом 8 днів:
Рахунок №446 від 28.05.2024 на загальну суму 103 516,29 грн (міжнародна ТТН №80);
Рахунок №454 від 31.05.2024 на загальну суму 103 868,44 грн (міжнародна ТТН №98);
Рахунок №443 від 31.05.2024 на загальну суму 103 609,01 грн (міжнародна TTH №99);
Рахунок №452 від 31.05.2024 на загальну суму 103 430,26 грн (міжнародна ТТН №102).
Окрім того, вказані рахунки були отримані відповідачем 01.07.2024 разом з претензією позивача від 26.06.2024, про що свідчить опис вкладення до поштового відправлення доданий до матеріалів справи.
Вартість одного міжнародного перевезення по Договору №l від 20.05.2024, як зазначає позивач, була узгоджена сторонами в усній заявці відповідно до п.2.4 Договору і розраховувалася виходячи з вартості 100 євро за 1000 кг. перевезеного біоетанолу з перерахунку по офіційному валютному курсу євро на гривні на день розвантаження (отримання замовником).
Відповідно до даних офіційного сайту НБУ офіційний валютний курс гризні щодо євро станом на 28.05.2024 становив 43,7590 грн; а станом на 31.05.2024 - 43,8171 грн
Перше перевезення вантажу за вказаним Договором було здійснено позивачем 28/05/2024 та оплачено відповідачем повністю в розмірі 103 608, 18 грн. виходячи з узгодженого сторонами розрахунку вартості перевезення по Договору, про що свідчить копія рахунка на оплату №445 від 28.05.2024 та платіжної інструкції №14202 від 18.06.2024.
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати за поставлений товар ТОВ «СОКОЛ ОЙЛ» 26.06.2024 поштою скерувало на адресу ТДВ «Узинський цукровий комбінат» (що підтверджується копіями опису вкладення до цінного листа, накладної та фіскального чека) претензію з вимогою про сплату заборгованості за договором поставки в сумі 414 424,90 грн., яка відповідачем отримана 01.07.2024 (що підтверджується долученою копією повідомлення про вручення та роздруківкою з сайту АТ «Укрпошта»).
Проте до моменту подання позовної заяви відповідач за отримані послуги перевезення не розрахувався. Невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором в частині оплати товару на суму 414 424,90 грн. стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в примусовому порядку.
Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами було укладено договір перевезення вантажу. Відповідно до вимог ГК України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх істотних умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, умови передачі товару, порядок та терміни проведення розрахунків, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 712 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним.
Відповідно до ч.1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право не одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Статтею 307 ГК України також визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
У частині 2 статті 307 ГК України визначено, що договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 року (далі - Конвенція).
Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 15.05.2007 року №72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007 року.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема наданою сторонами CRM, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції. вантажної накладної не впливають на існування та чинність поговору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Матеріали справи свідчать, що на виконання умов Договору позивач у період з 22.05.2024 по 31.05.2024 навантажив та виконав перевезення вантажу спеціалізованим автомобільним транспортом за чотирма заявками відповідача на загальну суму 414 424, 00 грн. Наявні у матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних, а також міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) є належними доказами, які підтверджують, що відповідач отримав надані позивачем послуги щодо перевезення вантажу у відповідних обсягах на вказану суму.
Відповідно до п. 5.4. Договору, Замовник проводить оплату протягом 8 (восьми) банківських днів після надання Перевізником рахунку-фактури та/або інвойсу, акту виконаних робіт.
Таким чином, з наведених умов Договору вбачається, що сторонами добровільно узгоджено порядок оплати наданих послуг.
Докази у справі свідчать, що відповідач здійснив оплату наданих послуг за Договором, що підтверджується платіжними інструкціями, копії яких містяться у справі: № 14469 від 13.09.2024 на суму 103516,29 грн., № 14643 від 27.09.2024 на суму 103430,26 грн., № 14517 від 19.09.2024 на суму 103609,91 грн., № 14516 від 19.09.2024 на суму 103868,44 грн.
Відповідно до статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи, що позивачем було здійснено перевезення вантажу, а відповідачем до моменту подання позову не сплачено послуги з перевезення у повному обсязі, беручи до уваги норми закону та положення укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що відповідач порушив зобов'язання за Договором в частині оплати.
Відтак, з підстав порушення строків виконання грошового зобов'язання позивач також заявив вимоги про стягнення з відповідача 1 053,05 грн. трьох процентів річних та 6 423,99 грн. пені за період з 10.07.2024 по 09.08.2024.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень ст. 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
Отже, якщо боржником оплату послуг фактично не виконано або виконано з простроченням, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум відсотків річних, аж до повного виконання боржником грошового зобов'язання.
Суд, перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, встановив, що такі нарахування відповідають вимогам чинного законодавства, умовам договору та фактичним відносинам, що склались між сторонами, арифметично обчислення здійснені вірно, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 ЦК України). Виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України).
Умовами пункту 6.2. Договору встановлено, що за несвоєчасну оплату транспортних послуг Замовник сплачує Перевізнику пеню в розмірі 0.5% від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив, що таке нарахування відповідає умовам договору та фактичним відносинам, є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 6423, 99 грн. також підлягають задоволенню.
Пунктом 5 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору, в тому числі визначено підстави такого повернення, яке здійснюється за ухвалою суду.
Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 6 328,52 грн.
В процесі розгляду справи позивач звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судовий збір в сумі 6 214, 61 грн., сплачений позивачем згідно платіжної інструкції № 3839 від 12.08.2024 підлягає поверненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог.
Витрати зі сплати судового збору в сумі 113, 91 грн. покладаються на відповідача у зв'язку із задоволенням позову відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Крім того, позивач в прохальній частині заяви про зменшення розміру позовних вимог просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000, 00 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами 3, 4 ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому судом враховано, що поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», де зазначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
В якості підтвердження витрат на послуги адвоката позивач надав копію договору про надання правничої допомоги від 01.08.2024, який укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю «СОКОЛ ОЙЛ» та адвокатським бюро Губар Наталії.
Відповідно до п. 1.1. Договору від 01.08.2024 клієнт (Позивач) в порядку та на умовах, визначених договором, доручає, а бюро приймає на себе зобов'язання з ведення справи за позовом Клієнта до ТзДВ «Узинський цукровий комбінат» про стягнення заборгованості.
Відповідно до п. 2.1. Договору вартість професійної правничої допомоги за Договором визначена сторонами у фіксованому розмірі та складає 8 (вісім тисяч) гривень.
Адвокатським бюро Губар Наталії відповідно до умов Договору про надання правничої допомоги від 01.08.2024 у повному обсязі надано правову допомогу Клієнту в порядку та обсязі, визначеному п.1.4 Договору, а саме адвокатом бюро - Губар Наталією Всеволодівною надано юридичні послуги, опис яких міститься у Акті виконаних робіт від 14.10.2024.
Відповідно до вказаного Акту виконаних робіт сторони підтвердили, що всього клієнту надано послуг на суму 8 000 грн., адвокатське бюро повністю виконало свої зобов'язання і жодних претензій з боку клієнта немає.
У матеріалах справи міститься ордер серії ВК № 1141120 на ім'я адвоката Губар Наталії Всеволодівни та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю на ім'я адвоката Губар Наталії Всеволодівни.
З матеріалів справи вбачається, що за підписом адвоката Губар Н.В. було подано позовну заяву, заяву про зменшення розміру позовних вимог та клопотання про долучення доказу.
Згідно із ч. 3-6 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Такої позиції також притримується Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.
Приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 3 ст. 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Враховуючи доведення позивачем факту надання послуг з правничої допомоги, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000, 00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 126, 129, 233, 236, 238, 247-252 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СОКОЛ ОЙЛ» до Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (09161, Київська обл., Білоцерківський р-н., м. Узин, вул. Симиренка, буд. 2, код ЄДРПОУ 00372536) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОКОЛ ОЙЛ» (33013, м. Рівне, вул. Відінська, буд. 8, оф.1-Б, код ЄДРПОУ 41763557) пеню у розмірі 6 423 (шість тисяч чотириста двадцять три) грн. 99 коп., три проценти річних у розмірі 1 053 (одна тисяча п'ятдесят три) грн. 5 коп., витрати зі сплати судового збору у розмірі 113 (сто тринадцять) грн. 91 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп., видавши наказ.
Повний текст рішення складено 16.06.2025.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.