вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"16" червня 2025 р. м. Київ Справа № 911/1836/25
Суддя Бабкіна В.М., розглянувши заяву Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" про забезпечення позову у справі
за позовом Акціонерного товариства «Укртелеком» (01601, м. Київ, бул. Т. Шевченка, буд. 18) в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40)
до Приватного підприємства «Євро-Київ» (03164, м. Київ, вул. Академіка Булаховського, буд. 36, кв. 154)
про стягнення 173035,69 грн. заборгованості, у тому числі - 132835,94 грн. основного боргу, 17374,44 грн. інфляційних втрат, 4350,31 грн. 3% річних та 18475,00 грн. пені,
Без виклику представників учасників процесу
встановив:
До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" б/н від 30.05.2025 р. (вх. № 6051 від 02.06.2025 р.) до Приватного підприємства «Євро-Київ» про стягнення 173035,69 грн. заборгованості за договором оренди нерухомого майна № 00122-82Е00 від 13.01.2022 р., розташованого за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 32А, у тому числі - 132835,94 грн. основного боргу, 17374,44 грн. інфляційних втрат, 4350,31 грн. 3% річних та 18475,00 грн. пені.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.06.2025 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
13.06.2025 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява № 80С310/СЦ/ВИХ/603 від 12.06.2025 р. (вх. № 5407 від 13.06.2025 р.) про забезпечення позову про стягнення 173035,69 грн. заборгованості, за якою позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти відповідача - Приватного підприємства «Євро-Київ», розміщені на його банківських рахунках, в межах тієї частини позовних вимог, які становлять суму основного боргу за договором оренди в розмірі 132835,94 грн.
При цьому заявник посилається на те, що основний борг в розмірі 132835,94 грн. виник за договором оренди нерухомого майна № 00122-82Е000 від 13.01.2022 р. фактично з листопада 2023 року, при тому, що позивач надав відповідачу право протягом 6 місяців оренди сплачувати по 50% від місячної орендної плати з подальшою оплатою усієї суми орендної плати одним платежем.
Згідно з п. 3.1 укладеного сторонами договору за користування орендованим майном відповідач зобов'язаний був сплачувати позивачу орендну плату, що складається з: - плати за користування нерухомим майном площею 313,5 кв.м та становить 6421 грн. 73 коп. з ПДВ за місяць (за 1 кв. метр - 17,07 грн. без ПДВ), а відповідно до умов п. 3.11 договору, починаючи з 2023 року, з 1 січня кожного року дії оговору орендна плата збільшується на 10% від орендної плати, яка діяла за попередній рік без складання додаткових угод. Отже, з 01 січня 2023 року щомісячна орендна плата становила 18,78 грн. за 1 кв.м. без ПДВ, що становить за оренду 313,5 кв. м - 18,78х313,5 = 5887,53 грн. без ПДВ та 7065,04 грн. з ПДВ. З 01 січня 2024 року щомісячна орендна плата становила 20,66 грн. за 1 кв.м. без ПДВ, що становить за оренду 313,5 кв м - 20,66х313,5 = 6476,91 грн. без ПДВ та 7772,29 грн. з ПДВ. - плати за надання послуг з утримання майна, за переліком, якій відображено в додатку 2 до договору, орієнтовна вартість якої становила 316,64 грн. з ПДВ (фіксований розмір) та комунальних послуг (опалення) за вартістю, згідно з окремими рахунками-актами.
Заявник зазначає, що відповідач зобов'язався виконувати взяті зобов'язання, але порушив їх. Розмір орендної плати та усіх платежів до сплати були відомі відповідачу за умовами договору. Водночас, 06.05.2024 р. ПП «Євро-Київ» зверталось до АТ «Укртелеком» в особі Київської міської філії з листом щодо реструктуризації заборгованості в сумі 99129,71 грн. на строк до 30.11.2024 р. рівними платежами, при цьому зобов'язалось поточні платежі проводити своєчасно, але оплату боргу відповідач так і не здійснив, а також порушив терміни
внесення поточних платежів.
На переконання заявника, зазначене свідчить про систематичне та тривале невиконання відповідачем власних зобов'язань за договором, умови якого були відомі та погоджені відповідачем в момент його укладання. На досудове попередження відповідач також не відреагував. Таке ставлення відповідача до виконання власних зобов'язань породжує ризики для позивача, які можуть ускладнити виконання рішення суду або зроблять таке виконання неможливим.
16.06.2025 р. до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення б/н від 16.06.2025 р. (вх. № 8283/25 від 16.06.2025 р.) на заяву позивача про забезпечення позову, за якими ПП «Євро-Київ» вважає відсутніми достатні підстави для задоволення заяви про забезпечення позову та обмеження прав власника грошових коштів ПП «Євро-Київ» на вільне користування та розпорядження ними, посилаючись, зокрема, на те, що арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби - обмеженні права користування майном (постанова Верховного Суду від 08 березня 2023 року у справі № 212/7106/21), а згідно з постановою Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 761/39201/18 при розгляді заяви про забезпечення позову необхідно звернути увагу на те, що заявник повинен довести наміри відповідача щодо відчуження спірного майна або вчинення перешкод у виконанні рішення суду. Посилання в заяві про наявність обставин, які можуть унеможливити виконання рішення суду про стягнення боргу у повному обсязі зі сторони відповідача без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для її задоволення.
Також відповідач посилався на постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», згідно з якою особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовим обмеженням заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 4 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
На думку відповідача, посилання позивача на те, що накладення арешту на грошові кошти на його банківському рахунку в межах ціни позову (згідно суми основного боргу) є гарантією виконання останнім можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, із посиланням на те, що невжиття заходів забезпечення істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист його (позивача) прав, за захистом яких він звернувся, не є підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову. Водночас, заявником не надано жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позовної заяви, тоді як в заяві про забезпечення позову позивача міститься лише посилання на потенційне порушення прав заявника.
При цьому відповідач посилався на постанову Верховного Суду від 17жовтня 2019 року у справі № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18), за якою достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Таку ж позицію висловив Верховний Суд й у постанові від 13 січня 2020 року у справі № 922/2163/17.
Відповідач зазначає, що Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Київської філії АТ «Укртелеком» не навело обґрунтованих доводів та не надало доказів як щодо співмірності обраного виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами, так і щодо обґрунтованості припущення, що невжиття саме таких заходів може ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав чи інтересів, за захистом яких товариство звернулось до суду.
Дослідивши заяву Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" про забезпечення позову, запеерчення Приватного підприємства "Євро-Київ" на вказану заяву, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства України, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача.
Водночас, забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 20.12.2023 р. у справі № 910/11037/23, від 01.04.2024 р. у справі № 922/5184/23.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Водночас, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.10.2021 р. у справі № 910/20007/20, від 20.07.2020 р. у справі № 914/2157/19.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів та обгрунтувань, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно існує спір щодо відповідного, зазначеного в заяві, предмета, та що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а також з'ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам, його адекватність та співмірність.
При цьому, обов'язок доказування наведеного покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до вимог ст.ст. 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з відповідністю чи вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Водночас, слід відзначити, що згідно з приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 19.02.2025 р. у справі № 916/4912/24 Верховний Суд зазначає, що суд, оцінюючи зазначені доводи скаржника, виходить з того, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у пункті 23 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22, а також були закріплені, зокрема і у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2023 року у справі № 910/8671/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 916/3686/22, від 09 квітня 2024 року у справі № 917/1610/23, від 04 жовтня 2024 року у справі № 913/289/24, від 07 жовтня 2024 року у справі №908/1291/24 та інших.
У постанові від 03.03.2023 р. у справі № 905/448/22 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, аналізуючи питання забезпечення позову в контексті необхідності обґрунтувати припущення про можливість власника розпоряджатися своїм майном, зазначила, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін… При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.12.2023 р. у справі № 917/805/23, від 11.10.2023 р. у справі № 916/409/21, від 15.09.2023 р. у справі № 916/2359/23, від 08.08.2023 р. у справі № 922/1344/23, від 27.04.2023 р. у справі № 916/3686/22, від 22.04.2024 р. у справі № 922/3929/23.
Поряд з цим, під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів (постанова Верховного Суду від 24.05.2021 р. у справі № 910/3158/20).
За висновком суду, наведені позивачем у даній справі в заяві про забезпечення позову обставини щодо систематичного та тривалого невиконання відповідачем зобов'язань за договором підтверджують обґрунтоване припущення позивача про те, що невжиття заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача, розміщені на його банківських рахунках, в межах тієї частини позовних вимог, які становлять суму основного боргу за договором оренди в розмірі 132835,94 грн., може утруднити або унеможливити виконання рішення суду.
Також суд вбачає, що обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, розміщені на його банківських рахунках, саме в межах тієї частини позовних вимог, які становлять суму основного боргу за договором оренди в розмірі 132835,94 грн., є співмірним з позовними вимогами, має тимчасовий характер та не порушить права та інтереси відповідача й інших осіб, наведений в заяві захід забезпечення позову виключає можливість спричинення будь-яких збитків, відсутні підстави та необхідність в зустрічному забезпеченні, а також визначений позивачем захід забезпечення не завдає шкоди правам та охоронюваним інтересам осіб, що не є учасниками судового процесу.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову визначеним позивачем шляхом, а саме - шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах тієї частини позовних вимог, які становлять суму основного боргу, може призвести до утруднення чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду, оскільки у разі відхилення судом заяви про забезпечення та за наявності рішення суду по суті на користь позивача, обраний позивачем спосіб захисту може стати неефективним, оскільки необхідно буде застосовувати додатково інші способи захисту порушених прав позивача, а також докладати зусиль з метою відновлення становища, яке існувало до порушення.
Крім того, вищенаведений обраний позивачем захід забезпечення позову є адекватним та дозволяє не допустити незворотності певних наслідків, а також забезпечить дотримання необхідного балансу інтересів між усіма учасниками спірних правовідносин, які беруть участь у справі.
За таких обставин суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення заяви Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" № 80С310/СЦ/ВИХ/603 від 12.06.2025 р. (вх. № 5407 від 13.06.2025 р.) про забезпечення позову у даній справі.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
За приписами ч. 1 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Керуючись ст.ст. 137, 140, 144, 232, 233, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
постановив:
1. Заяву Акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" № 80С310/СЦ/ВИХ/603 від 12.06.2025 р. (вх. № 5407 від 13.06.2025 р.) про забезпечення позову задовольнити.
2. Накласти арешт на грошові кошти Приватного підприємства «Євро-Київ» (03164, м. Київ, вул. Академіка Булаховського, буд. 36, кв. 154, код 34351650), розміщені на його банківських рахунках, в розмірі 132835 (сто тридцять дві тисячі вісімсот тридцять п'ять) грн. 94 коп.
Стягувач: Акціонерне товариство «Укртелеком» (01601, м. Київ, бул. Т. Шевченка, буд. 18, код 21560766) в особі Київської міської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40, код 01189910)
Боржник: Приватне підприємство «Євро-Київ» (03164, м. Київ, вул. Академіка Булаховського, буд. 36, кв. 154, код 34351650)
Дана ухвала є виконавчим документом відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" та може бути пред'явлена до виконання протягом трьох років із наступного дня після набрання нею законної сили.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 235 Господарського процесуального кодексу України з моменту її підписання суддею.
Ухвалу може бути оскаржено окремо від рішення суду в порядку та строки, визначені статтями 254-256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалу підписано 16.06.2025 р.
Суддя В.М. Бабкіна