вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"22" травня 2025 р. м. Київ Справа № 911/811/25
Суддя Господарського суду Київської області Смірнов О.Г., за участю секретаря судового засідання Дубенко Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №911/811/25
за позовом: Фізичної особи - підприємця Іванової Анни В'ячеславівни ( АДРЕСА_1 )
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Рибалко Тетяни Сергіївни ( АДРЕСА_2 )
про стягнення 165870,79 грн.
за участю представників:
від позивача: Купельський О.М., ордер серія АІ №1879259 від 23.04.2025
від відповідача: не з'явився
Фізична особа - підприємець Іванова Анна В'ячеславівна звернулася до Господарського суду Київської області з позовною заявою за вих. №б/н від 05.03.2025 до Фізичної особи-підприємця Рибалко Тетяни Сергіївни про стягнення 165870,79 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2025 наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.
Ухвалою суду від 17.03.2025 позовну заяву Фізичної особи - підприємця Іванової Анни В'ячеславівни залишено без руху в порядку ч. 1 ст. 174 ГПК України.
19.03.2025 на адресу суду від позивача надійшла заява, відповідно до якої усунуто недоліки, які зумовили залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою суду від 19.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 24.04.2025 о 10:45.
Ухвалою суду від 24.04.2025 відкладено розгляд справи на 22.05.2025 о 11:45.
24.04.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.
22.05.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з хворобою адвоката. Доказів хвороби представника відповідача останнім суду не надано.
За результатами розгляду вказаного клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд в судовому засіданні 22.05.2025 дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з підстав заявлених у ньому, з огляду на таке.
Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Також суд наголошує, що норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами, відтак, у позивача є можливість забезпечити участь будь-якого іншого уповноваженого представника для захисту своїх прав, при розгляді даної справи.
У судове засідання 22.05.2025 з'явився представник позивача та підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідача в судове засідання 22.05.2025 не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правові норми, які підлягають застосуванню, враховуючи позицію позивача, суд встановив.
Позов мотивовано тим, що як зазначає позивач, 27.09.2024 між сторонами була
досягнута усна домовленість, яка згодом мала бути оформлена у письмовій формі,
щодо надання послуг з підготовки документів для податкової перевірки та супроводу
цієї перевірки. Узгоджена вартість послуг становила 3 000, 00 грн., з яких 1 400, 00 грн. мали бути сплачені авансом.
Позивач вказує, що вказана вище домовленість була підтверджена усною розмовою між сторонами в телефонному режимі.
В позові позивач вказує, що 02.10.2024 отримала рахунок від ФОП Рибалко Т.С. на суму 140 000, 00 грн., замість узгоджених 1 400, 00 грн.
Позивач наголошує на тому, що через поспіх та неуважність, викликану терміновістю виконання роботи з боку відповідача, а також через погіршенням стану здоров'я, вона помилково здійснила оплату рахунку відповідача на суму 140 000, 00 грн.
В якості підтвердження факту погіршення стану здоров'я позивачем надано суду медичну карту офтальмологічного хворого №12568 від 02.10.2024 та витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Позивач вказує, що після виявлення факту помилкової сплати рахунку відповідача, вона звернулась до Фізичної особи-підприємця Рибалко Тетяни Сергіївни через месенджери з вимогою повернути кошти, однак доказів такого звернення позивачем суду не надано.
Також, позивач зазначає, що зверталась до відповідача з вимогою про повернення коштів листами 08.10.2024, 18.10.2024 та 24.10.2024, на підтвердження чого надала суду відповідні листи з доказами направлення відповідачу.
Однак, позивач наголошує, що вказані вище листи були повернуті їй поштою з відміткою про закінчення терміну зберігання.
Позивач вказує, що інформація про помилково перераховані відповідачу кошти у розмірі 138 600, 00 грн. була надана до банківських установ сторін. Проте, доказів вказаного позивачем суду надано не було.
Таким чином, позивач наголошує на тому, що грошові кошти у розмірі 138 600, 00 грн. були перераховані відповідачу помилково.
З приводу грошових коштів у розмірі 1 400, 00 грн. позивач вказує, що відповідачем не було надано їй послуг, за умовами усної домовленості.
Позивач наголошує на тому, що доказами того, що відповідачем не було надано їй послуг стосовно підготовки документів для податкової перевірки та її супроводу є застосування до позивача штрафних санкцій. Однак, доказів застосування до позивача штрафних санкцій суду надано не було.
Позивач вказує, що 21.10.2024 відповідач направила їй Акт виконаних робіт на суму 140 000, 00 грн., які позивач не замовляла, а зазначена сума не відповідає реальній вартості заявлених послуг, у зв'язку з чим позивач повернула відповідний Акт виконаних робіт відповідачу поштою, однак поштове відправлення повернулось за закінченням терміну зберігання.
Разом з цим, позивач наголошує на тому, що 03.12.2024 направила відповідачу претензію з вимогою повернути грошові кошти, однак 25.12.2024 претензія повернулась позивачу за закінченням встановленого терміну зберігання. Відповідну претензію та докази направлення відповідачу її поштою позивачем надано до суду.
Позивач також зазначає, що направляв вказану вище претензію відповідачу через месенджери та на електронну пошту відповідача, однак доказів такого направлення позивачем суду не надано.
Відтак, позивач просить суд, з огляду на приписи ст. 1212 ЦК України, стягнути з відповідача помилково сплачені грошові кошти у розмірі 138 600, 00 грн. та передоплату за не надані відповідачем послуги у розмірі 1 400, 00 грн., оскільки зазначені вище заходи не призвели до відновлення її порушених прав.
Разом з цим, у зв'язку з несвоєчасним поверненням відповідачем грошових коштів позивачу, остання просить суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 1 711, 66 грн., інфляційні втрати у розмірі 9 029, 60 грн. та пеню у розмірі 15 129, 53 грн.
Дослідивши надані позивачем докази у розрізі приписів норм законодавства, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем) з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Між тим, з платіжної інструкції №142 від 02.10.2024 на суму 140 000, 00 грн., вбачається, що в призначенні даного платежу зазначено: «№128 від 02.10.2024».
Разом з цим, в матеріалах справи міститься рахунок на оплату №128 від 02.10.2024 виставлений відповідачем позивачу на оплату юридичних послуг на загальну суму 140 000, 00 грн. У вказаному рахунку позивача визначено покупцем, а відповідача постачальником. Також, у рахунку зазначений Договір №24/01-2024 від 24.01.2024.
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно із ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Нормою ч. 1 ст. 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Згідно із ч. 1, 2 ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.
Відповідно до ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. В такому разі договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч. 1 ст. 640 ЦК України).
Частиною 2 ст. 642 ЦК України визначено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Матеріали справи свідчать, що відповідачем була здійснена пропозиція укласти договір надання послуг шляхом оформлення рахунку на оплату №128 від 02.10.2024 на загальну суму 140 000, 00 грн., в якому визначались умови правочину надання послуг, а саме юричних.
Докази у справі свідчать, що 02.10.2024 в підтвердження прийняття запропонованих відповідачем умов, позивач здійснив оплату за вищевказаним рахунком на загальну суму 140 000, 00 грн., платіжним дорученням №142 від 02.10.2024 на суму 140 000, 00 грн. (в призначенні платежу якого зазначено: «№128 від 02.10.2024»).
З урахуванням вказаного вище, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою між сторонами укладений договір про надання послуг у спрощений спосіб. Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов відносно цього типу договору, встановили його предмет, визначили ціну, порядок виконання робіт, вартість робіт та порядок проведення розрахунків, а тому в розумінні вимог ст. ст. 638, 639, 901, 903 ЦК України договір вважається укладеним, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.
За приписами частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частинами 1, 2 статті 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
В силу загальної норми, передбаченої у статті 599 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов.
Відповідно, на момент перерахування позивачем відповідачу коштів у розмірі 138 600, 00 грн. правова підстава їх перерахування існувала, оскільки між сторонами було укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб. Таким чином, за своєю правовою природою спірна сума коштів не є безпідставно отриманою, а відтак і відсутні підстави для застосування до даних правовідносин статті 1212 ЦК України, яка передбачає позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права.
Таким чином, встановлені вище обставини, спростовують твердження позивача про відсутність між сторонами господарського договору, а отже і договірних зобов'язань, оскільки за наявними у справі доказами, суд дійшов висновку про те, що між сторонами укладено договір про надання послуг у спрощений спосіб.
За таких обставин позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Іванової Анни В'ячеславівни до Фізичної особи-підприємця Рибалко Тетяни Сергіївни про стягнення 138 600, 00 грн. задоволенню не підлягають.
З наявного в матеріалах справи рахунку №128 від 02.10.2024 вбачається, що сторони узгодили надання юридичних послуг. При цьому зміст послуг (завдання) та строк їх надання сторонами не визначені.
Договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги передує надання замовником завдання (доручення).
Однак, у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про надання позивачем завдання відповідачу щодо надання юридичних послуг.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відтак, оскільки в укладеному сторонами у спрощений спосіб договорі не встановлено строк виконання зобов'язання з надання послуг і позивач не пред'явив відповідачу вимогу щодо його виконання, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відбулось прострочення кредитора.
Так, згідно з частиною 1 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Відповідно до частини 2 статті 613 Цивільного кодексу України якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
За приписами частини 1 статті 907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.
Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України, якій кореспондує частина 1 статті 188 Господарського кодексу України, визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Доказів досягнення сторонами згоди щодо розірвання укладеного між ними договору у спрощений спосіб матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 2 статті 903 Цивільного кодексу України у разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази пред'явлення відповідачу вимоги про надання юридичних послуг за укладеним у спрощений спосіб договором, а також доказів того які саме послуги мали бути надані та у який строк, суд дійшов висновку, що неможливість виконання відповідачем договору виникла саме з вини позивача.
За таких обставин, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості позовних вимог в частині повернення попередньої оплати позивачу.
Відтак, позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Іванової Анни В'ячеславівни до Фізичної особи-підприємця Рибалко Тетяни Сергіївни про стягнення попередньої оплати у розмірі 1 400, 00 грн. задоволенню не підлягають.
Відмова у задоволенні основної вимоги позову, в даному випадку, зумовлює відмову у задоволенні похідних вимог про стягнення з відповідача пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
За викладених обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача - Фізичну особу - підприємця Іванову Анну В'ячеславівну.
У судовому засіданні, яке відбулось 22.05.2025, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.
Керуючись ст. ст. 7, 8, 13, 74, 86, 123, 129, 233, 236, 238, ч. 1 ст. 240 ГПК України, суд
1. У задоволенні позову Фізичної особи - підприємця Іванової Анни В'ячеславівни до Фізичної особи-підприємця Рибалко Тетяни Сергіївни відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Повний текст рішення складено 16.06.2025.
Суддя О.Г. Смірнов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.