ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.06.2025Справа № 910/2378/25
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УБМ-ГРУП"
(04209, м. Київ, вул. Лебединська, буд. 2, літ. А;
ідентифікаційний код: 39907319)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСС СТРОЙ ГРУП"
(02155, м. Київ, вул. Каунаська, буд. 27;
ідентифікаційний код: 42315381)
про стягнення 360 075,33 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "УБМ-ГРУП" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСС СТРОЙ ГРУП" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у зв'язку із неналежним виконанням умов Договору №65/23 від 01.11.2023 в загальному розмірі 360 075,33 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/2378/25. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
08.04.2025 відповідачем подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
12.05.2025 відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі, в котрому вказує, що після відкриття провадження відповідачем здійснено оплату суми основної заборгованості 04.04.2025 в сумі 116 160,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 166 та 09.05.2025 в сумі 244 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 276
12.05.2025 позивачем подано заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв'язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
01 листопада 2023 року між Відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "МАСС СТРОЙ ГРУП", як замовником, та Позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "УБМ-ГРУП", як виконавцем, укладено договір № 65/23 (далі - Договір). "Предметом даного Договору є надання Виконавцем послуг по виконанню будівельно-монтажних робіт (далі - Послуги) на ділянці будівництва Будинку № 5 на об'єкті: "Будівництво багатоповерхового житлового комплексу з підземним паркінгом та наземними паркінгами, адміністративно-офісними приміщеннями, торговельно-розважальними, навчальними, оздоровчими закладами та іншими об'єктами загального користування на вул. Каунаська, 27 у Дніпровському районі міста Києва. Будинок № 5 " (далі Будівельний об'єкти)" (пункт 1.1 Договору).
Відповідно до пункту 1.2. Договору "Виконавець надає Послуги на Будівельному об'єкті баштовим(и) краном(ами) модифікації Jaso 110N (далі - БК) в кількості визначеній в Проекті виконання робіт (далі - ПВР), а Замовник організовує надання Послуг БК на Будівельному об'єкті та проводить своєчасну оплату наданих Виконавцем Послуг".
Згідно пункту 2.14. Договору Відповідач взяв на себе обов'язок "Щомісячно підписувати Первинні документи та проводить оплату наданих Виконавцем Послуг відповідно до умов цього Договору'.
На виконання договірних зобов'язань в період з 01 листопада 2023 року по 31 січня 2025 року, Позивачем надано Відповідачу Послуги на суму 1 832 160 грн 00 коп., а Відповідачем надані Послуги прийнято, як належні, що підтверджується підписаними та скріпленими печаткам Позивача та Відповідача первинним документами.
Пунктом 5.4. Договору передбачено, що "Замовник щомісячно до 25-го числа місяця наступного за звітним проводить оплату наданих Послуг за попередній місяць. Оплата наданих Послуг проводиться на підставі Первинних документів. При несплаті послуг до 25-го числа Виконавець має право в односторонньому порядку, зупинити роботу БК до повного розрахунку за надані Послуги, а в майбутньому надавати Послуги на умовах повної або часткової передоплати.
Звертаючись до суду із позовом, Позивач вказує, що відповідно до вимог пунктів 1.2. 2.14. та 5.4. Договору, Відповідач зобов'язаний щомісячно в термін до 25-го числа, проводить оплату наданих Позивачем Послуг за попередній місяць, проте Відповідач всупереч вищезазначених статей та умов Договору оплату за надані Послуги провів часткову 1 483 680 грн 00 коп., в наслідок чого на час звернення до суду, заборгованість Відповідача перед Позивачем за надані Послуги складає 348 480 грн 00 коп., а саме: - заборгованість за послуги надані у листопаді 2024 року складає 116 160 грн 00 коп., (відповідно до пункту 5.4. Договору мали бути оплачені до 25 грудня 2024 року); - заборгованість за послуги надані у грудні 2024 року складає 116 160 грн 00 коп., (відповідно до пункту 5.4. Договору мали бути оплачені до 25 січня 2025 року); - заборгованість за послуги надані у січні 2025 року складає 116 160 грн 00 коп., (відповідно до пункту 5.4. Договору мали бути оплачені до 25 лютого 2025 року).
Позивач свої зобов'язання по Договору виконав в повному обсязі, вчасно та без порушень надав Відповідачу послуги із експлуатації баштового крану. В свою чергу, Відповідач взяті на себе згідно вищезгаданого Договору обов'язки не виконав: не сплатив за послуги, якими скористався в листопаді. грудні 2024 року та в січні 2025 року.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач у позовній заяві зазначає про порушення відповідачем умов укладеного договору в частині оплати отриманих послуг у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Водночас, матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що після відкриття провадження у справі Відповідачем на користь Позивача в рахунок погашення основної заборгованості сплачено 04.04.2025 - 116 160,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 166 (призначення платежу зазначено "Плата за експлуатацію баштового крану згідно договору № 65/23 від 01 листопада 2023 року); 09.05.2025 - 244000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 276 (призначення платежу зазначено "Плата за експлуатацію баштового крану згідно договору № 65/23 від 01 листопада 2023 року).
Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено на користь позивача суму основної заборгованості.
Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.
Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.
Враховуючи, що предмет спору (стягнення в сумі 348 480,00 грн.) припинив своє існування після звернення позивача з даним позовом до суду та відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 348 480,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Водночас, заперечуючи проти клопотання Відповідача про закриття провадження у справі, Позивач вказує, що ним власний розсуд здійснено розподіл отриманих від Відповідача коштів, враховуючи зазначене платником призначення платежу.
У постанові Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №911/2630/18 зазначено, що «наведений вище алгоритм розподілу коштів урегульований в статті 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов'язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:
- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов'язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);
- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;
- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.
Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "призначення платежу" платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов'язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.
Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту "Призначення платежу" чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5429/18.
З наведеного вбачається, що у разі сплати боржником заборгованості перед кредитором без зазначення призначення вказаного платежу, кредитор може застосовувати норму статті 534 ЦК України та здійснювати зарахування суми заборгованості у відповідності до норм вказаної статті.
Проте, якщо боржником у реквізиті "призначення платежу" зазначено, на виконання якого грошового зобов'язання здійснено відповідний платіж, черговість сплати заборгованості, встановлена статтею 534 цього Кодексу, застосовуватися не може.
Разом з тим умовами договору № 65/23 від 01 листопада 2023 року не визначено порядок погашення вимог кредитора за даним договором.
Так, при сплаті Відповідачем 244 000,00 грн. за платіжною інструкцією № 276 від 09.05.2025відповідачем в графі призначення платежу зазначено «Плата за експлуатацію баштового крану згідно договору № 65/23 від 01 листопада 2023 року».
Судом встановлено, що у період з 01 лютого 2025 року по 30 квітня 2025 року, Позивачем надано, а Відповідачем прийнято послуги на суму 348 480 грн 00 коп., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 73 від 28 лютого 2025 року; № 113 від 31 березня 2025 року; № 191 від 30 квітня 2025 року (період з 01 лютого 2025 року по 30 квітня 2025 року не є предметом спору по справі 910/2378/25).
Так, з наведеного вбачається, що Відповідачем було сплачено 244 000,00 грн. за квитанцією № 276 від 09.05.2025 саме у рахунок погашення основної заборгованості, а отже, за висновками суду, вказана сума не може бути зарахована Позивачем як сплата Відповідачем суми штрафних санкцій та судових витрат.
Позивачем заявлено до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 973,67 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 393,92 грн. та пені у розмірі 9 227,74 грн.
Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Поряд з цим, ст. 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.2. Договору сторони передбачили, що у разі порушення Замовником строків оплати за Договором, Виконавець має право нарахувати Замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаних грошових зобов'язань за кожен день прострочення.
Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).
Здійснивши перерахунок суми 3% річних у розмірі 973,67 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 393,92 грн. та пені у розмірі 9227,74 грн., суд визнав його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку із чим вимога про стягнення 3 % річних, інфляційних втрат та пені є такою, що підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов'язані із правовою допомогою у розмірі 9 000, 00 грн.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
03.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УБМ-ГРУП" та Адвокатом Онопрієнком Олександром Петровичем укладено договір № 030225 про надання правової допомоги, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту спрямованої на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта.
У відповідності до п.4.1 Договору № 030225 від 03.02.2025 загальна вартість Послуг за цим Договором складається із сумарної вартості наданих послуг, зазначених в актах приймання-передачі наданих послуг.
Пунктами 4.4-4.5 Договору № 030225 від 03.02.2025 визначено, що остаточна вартість наданих послуг визначається в актах приймання-передачі наданих послуг, які складаються адвокатом по факту надання послуг. Приймання-передача наданих послуг оформлюється актом.
Суд вказує, що позивачем, у підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу надано до матеріалів справи лише договір про надання правової допомоги № 030225 від 03.02.2025 та попередній орієнтовний розрахунок вартості послуг по договору.
Інші докази, такі як акт виконаних робіт та інші, які б свідчили про те, що позивачем реально було понесено такі витрати, матеріали справи не містять.
При цьому суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
В свою чергу, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі "East/West" проти України" від 23 січня 2014 року).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При вирішенні питання про покладення на відповідача витрат позивача на правничу допомогу суд встановив, що позивач в позові зазначив, що орієнтовною сумою витрат на професійну правничу допомогу є 9 000,00 грн, однак при цьому позивач, всупереч ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України не зазначив, що докази понесення судових витрат у справі будуть надані суду до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду та такі докази до винесення рішення судом не надав, у зв'язку з чим, оскільки станом на момент прийняття даного рішення в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження таких витрат, суд відмовляє позивачу у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Враховуючи, що судом закривається провадження в частині стягнення суми боргу в розмірі 348 480,00 грн, у зв'язку з відсутністю предмета спору в цій частині, останній має право на повернення судового збору в розмірі 5227,20 грн.
У відповідності до ч.2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Позивачем клопотання про повернення з Державного бюджету сплаченої суми судового збору за подання цього позову не заявлялось, а тому в суду наразі відсутні підстави для повернення позивачу сплаченої суми судового збору.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Провадження у справі №910/2378/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УБМ-ГРУП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСС СТРОЙ ГРУП" про стягнення 360 075,33 грн. - закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 348 480,00 грн.
2. Позовні вимоги задовольнити частково.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАСС СТРОЙ ГРУП" (02155, м. Київ, вул. Каунаська, буд. 27; ідентифікаційний код: 42315381) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УБМ-ГРУП" (04209, м. Київ, вул. Лебединська, буд. 2, літ. А; ідентифікаційний код: 39907319) 3% річних у розмірі 973,67 грн., інфляційних втрат у розмірі 1 393,92 грн., пені у розмірі 9 227,74 грн. та 173,93 грн. - судового збору.
4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов