ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.06.2025Справа № 904/851/25
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Марганецький рудоремонтний завод", Дніпропетровська область, м. Марганець
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегабуд-БК", м. Київ
про стягнення 27 481,15 грн, -
28.02.2025 року до Господарського суду Дніпропетровської області надійшов позов Приватного акціонерного товариства "Марганецький рудоремонтний завод" (позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегабуд-БК" (відповідач) суми коштів в розмірі 17 280,00 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору на придбання (мобільних) укриттів №89 від 11.11.2024 року в частині складання та монтажу залізобетонних конструкцій та про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 10 201,15 грн, у зв'язку з невчасною поставкою відповідачем товару за вказаним договором.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2025 року справу №904/851/25 було передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 09.04.2025 року в електронному вигляді було надіслано відповідачу в його електронний кабінет (довідка про доставку електронного листа 09.04.2025 року міститься в матеріалах справи).
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 24.04.2025 року (включно).
Відповідач правом на подачу до суду відзиву на позовну на заяву не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
11.11.2024 року між Приватним акціонерним товариством «Марганецький рудоремонтний завод» (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегабуд-БК» (постачальник, відповідач) укладено Договір на придбання первинних (мобільних) укриттів №89 (надалі - Договір), відповідно до умов до п. 1.1. предметом цього Договору є укриття для захисту цивільного населення у вигляді конструкцій збірних залізобетонних швидкоспоруджувальних захисних - 2 шт (надалі - товар) у постачальника Постачальник зобов'язаний поставити товар у порядку визначеному цим Договором, а покупець зобов'язаний прийняти й вчасно оплатити товар згідно умов даногоДоговору.
Відповідно до п. 2.1. Договору ціна становить 600 000,00 грн, в т.ч. ПДВ - 100 000,00 грн.
Ціна цього Договору визначається на підставі специфікації або інших розрахунків, що є невід'ємною частиною Договору (Додаток №1). (п. 2.2. Договору).
Після підписання Договору постачальник зобов'язаний передати покупцеві товар в термін до 09.12.2024 року, та надати накладні, що підтверджуть постачання товару. (п. 4.1. Договору).
Відповідно до п. 4.2. Договору постачальник буде вважатись таким, що виконав зобов'язання зпоставки товару, якщо внаслідок прийому буде встановлено, що товар повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, технічним, якісним та кількісним характеристикам у замовленні покупця, та іншим умовам даного Договору.
Оплата за придбаний товар проводиться покупцем протягом 5 банківських днів з дати отримання покупцем бюджетних коштів на свій рєстраційний рахунок. (п. 4.7. Договору).
Цей Договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2024 включно, а в частині прийнятих зобов'язань, у тому числі відносно фінансових розрахунків та оплати штрафних санкцій - до повного їх виконання сторонами. (п. 9.1. Договору).
Додатком до Договору сторонами оформлено специфікцацію, в якій зазначено, що: укриття для захисту цивільного наседеня у вигляді конструкцій збірних залізобетонних швидкоспоруджувальних захистних (5 осіб) з доставкою в кількості 1 шт коштують 199 500,00 грн без ПДВ; укриття для захисту цивільного наседеня у вигляді конструкцій збірних залізобетонних швидкоспоруджувальних захистних (10 осіб) з доставкою в кількості 1 шт коштують 271 700,00 грн без ПДВ; послуги консультаційні зі збору захисної споруди коштують 28 800,00 грн.
На виконання умов Договору, позивачем, згідно платіжної інструкції №2191 від 12.11.2024 року, здійснено оплату відповідачу за товар на суму в розмірі 256 680,00 грн.
Відповідачем згідно видаткової накладної №12 від 03.02.2025 року поставлено позивачу укриття для захисту цивільного наседеня у вигляді конструкцій збірних залізобетонних швидкоспоруджувальних захистних (5 осіб) з доставкою в кількості 1 шт вартістю 239 400,00 грн з ПДВ (товарно-транспортна накладна №Р87 від 03.02.2025 року).
10.02.2025 року позивачем направлено відповідачу претензію №1/15, в який позивач вказав, що переплата в сумі 17 280,00 грн підлягає поверненню, при цьому, поставка товару відбулась не в строк обумовлений Договором, тому є підстави для сплати відповідачем пені. В претензії позивачем також зазначено, що Договір підлягає розірванню.
У відповідь на вказану претензію відповідачем направлено позивачу лист №33 від 11.02.2025 року, в якому відповідач погоджується із розірванням Договору та не погоджується із нарахованими штрафними санкціями, оскільки в решті решт товар позивачу поставлено належної якості.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати у сумі 17 280,00 грн, у зв'язку з тим, що відповідачем не надавались послуги на цю суму, а також просчить стягнути з відповідача пеню в розмірі 10 201,15 грн, узв'язку з порушенням строків поставки товару.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст Договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що згідно платіжної інструкції №2191 від 12.11.2024 року позивачем здійснено попередню оплату на рахунок відповідача за товар на суму в розмірі 256 680,00 грн.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Як погоджено сторонами, а саме п. 4.1. Договору, постачальник зобов'язаний передати покупцеві товар в термін до 09.12.2024 року.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був поставити позивачу товар обумовлений Договором у строк до 09.12.2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем згідно умов Договору, поставку товару здійснено згідно видаткової накладної №12 від 03.02.2025 року на суму 239 400,00 грн (поставлено позивачу укриття для захисту цивільного наседеня у вигляді конструкцій збірних залізобетонних швидкоспоруджувальних захистних (5 осіб) з доставкою в кількості 1 шт), що також підтверджується товарно-транспортною накладною №Р87 від 03.02.2025 року.
Таким чином, оплату товару позивачем здійснено на суму в розмірі 256 680,00 грн, в той час як поставку товару відповідачем здійснено на суму 239 400,00 грн.
При цьому, інших видаткових накладних на поставку товару чи надання інших послуг, в межах укладеного між сторонами Договору, сторони не складали та не підписували.
Строк на поставку товару, визначений п. 4.1. Договору, минув.
Відповідно до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов'язок продавця поставити товар припиняється.
Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов'язань сторін за договором, в тому числі припинення обов'язку продавця поставити погоджений товар (в межах зобов'язання, яке виникло з конкретної погодженої поставки).
Якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. (ч. 1 ст. 670 Цивільного кодексу України).
Також, ч. 2 ст. 693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем з поставки товару і виникає нове грошове зобов'язання.
10.02.2025 року позивачем направлено відповідачу претензію №1/15, в який позивач вказав, що переплата в сумі 17 280,00 грн підлягає поверненню, при цьому, поставка товару відбулась не в строк обумовлений Договором, тому є підстави для розірвання Договору та сплати пені.
У відповідь на вказану претензію відповідачем направлено позивачу лист №33 від 11.02.2025 року, в якому відповідач погоджується із розірванням Договору тане погоджується з нарахованими штрафними санкціями.
Пунктом 10.5. Договору визначено, у разі прийняття рішення стороною, про дострокове розірвання Договору, та сторона повідомляє про це письмово/в електронному вигляді іншу сторну не менш ніж за 10 календарних днів до введення в дію такого рішення і якщо протягом цього терміну обставини, що зумовили прийняття такого рішення, істотно не змінилися, Договір вважається розірваним.
З огляду на фактичні обставини справи, суд доходить висновку, що укладений між сторонами договір був розірваний позивачем в односторонньому порядку.
Таким чином, як встановлено господарським судом, договір припинив свою дію 20.02.2025.
Положеннями частин 1, 3 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов'язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
У статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.
Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 та відступила від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2021 року у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23 квітня 2019 року у справі №918/47/18, від 17 серпня 2021 року у справі №913/371/20 та від 27 березня 2019 року у справі №905/1313/18.
Відмова покупця від договору є підставою для задоволення вимоги про повернення відповідачем позивачу оплати відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.
Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі №910/13332/17, від 14.06.2018 у справі №912/2709/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.06.2021 у справі №916/2368/18.
При цьому, у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Враховуючи наслідки розірвання договору та той факт, що підстава, на якій відповідач отримав оплату за договором відпала (в частині, на яку поставка здійснена не була), господарський суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку повернути позивачу суму грошових коштів, сплачену позивачем за договором поставки у розмірі 17 280,00 грн.
Що стосується нарахування позивачем суми пені в розмірі 10 201,15 грн за період з 09.12.2024 по 03.02.2025, у зв'язку з поставкою відповідачем товару з порушенням передбаченого Договором строку, то суд вказує наступне.
За умовами 7.2. Договору сторони передбачили, що у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язання за даним Договором постачальник сплачує покупцеві штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день затримки.
Штрафними санкціями відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд здійснивши перевірку нарахування пені, встановив, що вказані розрахунки здійснено арифметично вірно, оскільки період нарахування позивачем здійснено до моменту розірвання Договору, у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума пені в розмірі 10 201,15 грн.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката на суму в розмірі 7 500,00 грн, Суд відзначає наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 11.02.2025 року між адвокатом Білоус Геннадієм Борисовичем та позивачем (клієнт) було укладено Договір про надання правничої допомоги №11-02/25, відповідно до якого адвокат зобов'язався надати клієнту правничу допомогу з представлення інтересів клієнта.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано до суду:
- Додаткову угоду №1 від 25.02.2025 року, в якій визначено, що вартість адвокатських послуг становитиме 7 500,00 грн;
- Акт прийому-передачі виконаних робіт (надання послуг) від 25.02.2025 року до Договору про надання правничої допомоги №11-02/25 від 11.02.2025 року, згідно якого вартість адвокатських послуг становить 7 500,00 грн.
Проаналізувавши зазначені вище докази, враховуючи час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн.
Судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мегабуд-БК» (ідентифікаційний код 41464974, адреса: 03179, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 131, офіс 3) на користь Приватного акціонерного товариства «Марганецький рудоремонтний завод» (ідентифікаційний код 05448389, місцезнаходження: 53401, Дніпропетровська область, місто Марганець, вул. Єдності, 162) суму коштів в розмірі 17 280,00 грн (сімнадцять тисяч двісті вісімдесят гривень 00 копійок), суму пені в розмірі 10 201,15 грн (десять тисяч двісті одна гривня 15 копійок), суму судового збору в розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн (сім тисяч п'ятсот гривень 00 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С. МОРОЗОВ