"16" червня 2025 р. Єдиний унікальний номер судової справи: 138/529/25
Номер провадження: 2/150/129/25
16 червня 2025 року с. Мазурівка
Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Суперсона С.П., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
На розгляд суду надійшла позовна заява ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 10.07.2023 між сторонами було укладено кредитний договір в електронній формі № 230710-63237-1. Згідно вказаного договору відповідачеві було надано кредит в сумі 4 000,00 грн. строком на 150 днів (до 07.12.2023), шляхом переказу коштів на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,5% від суми кредиту за кожен день користування кредитними коштами.
У зв'язку із невиконанням відповідачем взятого на себе зобов'язання, за останнім рахується заборгованість у загальному розмірі 25 000,00 грн., яка складається з наступного: 4 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 21 000,00 грн. - заборгваоністть за нарахованими відсотками відповідно до п. 1.2 кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 10.07.2023 по 07.12.2023.
Тому позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за кредитним договором та понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 гр. та на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 9 000,00 грн.
Представником позивача - адвокатом Руденко К.В. подано до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність та повне підтримання заявлених позовних вимог.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в позові в частині нарахованих відсотків за період з 04.08.2023 по 07.12.2023. В обґрунтування відповідач посилається на те, що у кредитному договорі зазначено кінцевий термін дії - 07.12.2023. При цьому, у розрахунку заборгованості планова дата повернення кредиту значиться як 03.08.2023, тобто вказане на думку відповідача свідчить про те, що кредит надавався на 24 дні, з 10.07.2023 по 03.08.2023 включно, у зв'язку із чим період з 04.08.2023 по 07.12.2023 є простроченою заборгованістю за нарахованими процентами та відповідно неправомірним користуванням грошовими коштами, відповідно до ст.. 625 ЦК України.
З огляду на п. 18 Прикінцевих та Перехідних Положень ЦК України, вважає, що відсотки нараховані за вказаний період не підлягають нарахуванню.
Також відповідач посилається на те, що 10.07.2023 НБУ анульовано усі ліцензії ТОВ «ФК «РІАЛЬТО», зокрема на надання коштів у позику.
Тому вимоги щодо стягнення кредитного боргу вважає безпідставними.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу відповідач посилається, що договір про надання правової допомоги позивач уклав не з адвокатом, а з фізичною особою підприємцем, а тому вважає що вказані витрати є витратами на юридичні послуги, а не на правову допомогу, тому в цій частині просить також відмовити.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи та наявні при ній докази дійшов висновку про задоволення позовних вимог за наступних обгрунтувань.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).
За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч.3 ст.11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст.12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що 10.07.2023 між сторонами у справі було підписано кредитний договір № 230710-63237-1, відповідачем було підписано договір, таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача, інформаційне повідомлення, одноразовим електронним ідентифікатором 489412.
24.03.2023 ОСОБА_2 скеровано підтвердження кредитного договору.
Сторони погодили надання відповідачеві кредиту в сумі 4 000,00 грн. (п. 1.1 договору).
Пунктом 1.3 сторони погодили строк надання кредиту на 150 днів.
Пунктом 1.2 передбачено періодичність платежів зі сплати відсотків кожні 24 дні, Пунктом 1.2 передбачено відсоткову ставку за користування кредитом у розмірі 3,5% від суми кредиту за кожен день (річна відсоткова ставка 1 277,50%) користування кредитом у межах строку, визначеного п. 1.3 цього договору .
Відповідно до довідки АТ «ТАСКОМБАНК» від 13.02.2025 № 5374/47.1 та виписки за договором б/н за період з 10.07.2023 по 15.07.2023, наданої АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виконання ухвали суду про витребування доказів, підтверджено зарахування на картковий рахунок саме відповідача грошових коштів за кредитним договором у розмірі 4 000,00 грн.
Однак, відповідач не виконав взятого на себе зобов'язання щодо повернення тіла кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 25 000,00 грн., яка складається з наступного: 4 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 21 000,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками відповідно до п. 1.2 кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 10.07.2023 по 07.12.2023.
За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ч. 1ст. 527 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (положення статті 611 ЦК України).
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, з 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан, який діє і донині.
Положеннями п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Враховуючи викладене, суд зазначає, що помилковим є ототожнення вдіповідачем інфляційні втрати та 3% річних, які банк має право вимагати у боржника за прострочення зобов'язання на підставі ст. 625 ЦК України, із нарахованими відсотками за користування кредитом, передбаченими кредитним договором.
Суд зауважує, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, не передбачає списання кредитодавцем відсотків за користування кредитними коштами, натомість лише забороняє нарахування компенсаційних витрат, визначених ст. 625 ЦК України, а також неустойки (штрафу, пені).
У свою чергу, на час дії воєнного стану законодавство України не передбачає скасування нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Таке нарахування є правомірним з боку кредитора.
За таких підстав, правомірним є нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами, в межах строку дії кредитного договору - 150 днів.
Тому суд вбачає доведеною заборгованість відповідача за кредитним договором у загальному розмірі 25 000,00 грн., яка складається з наступного: 4 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 21 000,00 грн. - заборгваоністть за нарахованими відсотками відповідно до п. 1.2 кредитного договору за ставкою 3,5% за кожен день користування кредитом за період з 10.07.2023 по 07.12.2023.
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15 зазначив, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.
Із вказаного слідує, що доведення факту повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, є обов'язком ОСОБА_1 , як позичальника, а не позивача.
При цьому, відповідач доказів щодо спростування розміру суми заборгованості не надав, а тому суд дійшов висновку про неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань, внаслідок чого права позивача порушенні, існує заборгованість за кредитним договором, розмір якої встановлений судом, яка і підлягає стягненню з відповідача.
Щодо посилань відповідача про анулювання ліцензії позивача суд зауважує, що згідно з рішенням НБУ про застосування заходу впливу до ТОВ «ФК «Ріальто» набирає чинності з 11 липня 2023 року, тобто через день після укладення кредитного договору. Тому вказані доводи сторони відповідача не спростовують факту укладеності кредитного договору між його сторонами та повно важності сторін на момент укладення правочину.
Вирішуючи питання щодо присудження з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до статті 1 Закону № 5076 договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини першої статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 5076 документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути, зокрема, договір про надання правової допомоги та довіреність.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 цього Закону).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а у разі наявності заперечень позивача щодо співрозмірності заявленої суми компенсації також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Позивачем пред'явлено до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн. та надано суду на підтвердження свідоцтво адвоката Руденко К.В. на зайняття адвокатською діяльністю, договір про надання юридичних послуг № 02/06/2022 від 02.06.2022, додатковий договір № 1 від 28.12.2023 до договору № 02/06/2022 про надання юридичних послуг від 02.06.2022, акт приймання-передачі наданих послуг № 299 від 26.12.2024, витяг з реєстру № 1 від 26.12.2024 до акту приймання-передачі наданих послуг № 299 від 26.12.2024 до договору № 02/06/2022 про надання юридичних послуг від 02.06.2022, де зазначено детальний опис наданих послуг у даній справі та їхню вартість, а також платіжну інструкцію № 2133 від 27.12.2024 про оплату адвокату Руденко К.В. вартості наданих адвокатських послуг.
В заперечення відповідач просить відмовити у стягненні вказаних витрат посилаючись на те, що договір було укладено не з адвокатом Руденко К.В., а ФОП ОСОБА_3 .
Згідно з постановою ВС КГС від 01.02.2022 по справі № 910/10935/20 укладення Договору ОСОБА 1 як фізичною особою - підприємцем не позбавляє його статусу адвоката, а тому в розумінні наведених приписів процесуального закону і не впливає на правильність розподілу судових витрат у справі.
За таких обставин суд встановив, що адвокат Руденко К.В. був представником позивача в ході даної судової справи та діяв на підставі укладеного між позивачем та адвокатом договору про надання юридичних послуг; ТОВ «ФК «Ріальто» оплатило вартість правничої допомоги в сумі 9 000 грн., що було погоджено між замовником та адвокатом, перелік, обсяг, зміст та реальність наданих адвокатом послуг, що пов'язані з розглядом даної справи, доведено матеріалами справи, натомість відповідачем не доведено неспіврозмірність наданих послуг їхній вартості, а тому суд дійшов висновків щодо пов'язаності даних витрат із розглядом справи, їх розумності та реальності, співмірності сум витрат із складністю справи, та вказані кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Окрім того, згідно положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2422,40 грн. судового збору (судовий збір визначений з урахуванням понижуючого коефіцієнта).
Керуючись ст. ст. 10, 11, 81, 141, 259, 263 - 265, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -- задоволити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» (код ЄДРПОУ 43492595) заборгованість за кредитним договором від 10.07.2023 № 230710-63237-1 у розмірі 25 000,00 (двадцять п'ять тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації місця проживання АДРЕСА_1 ) на користь ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» (код ЄДРПОУ 43492595) витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 9 000,00 (дев'ять тисяч) грн. та судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Вінницького апеляційного суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України, тобто, у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Головуючий суддя С.П. СУПЕРСОН