ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.06.2025Справа № 910/4101/25
Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва (04212, м. Київ, вул. Героїв полку «Азов», 10) в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, місто Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, будинок 50-Г, ідентифікаційний код юридичної особи 19030825)
до за участю проТовариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» (01042, місто Київ, ТВЕРСЬКИЙ ТУПИК, будинок 5-А, ідентифікаційний код юридичної особи 41374540) Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача Державного підприємства «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНИХ РОЗВІДУВАНЬ ДЛЯ БУДІВНИЦТВА» (01133, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26, ідентифікаційний код юридичної особи 38488780) стягнення заборгованості у розмірі 459 058 грн. 89 коп., розірвання договору та повернення майна
Представники: без повідомлення представників сторін
Заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 459 058 грн. 89 коп., розірвання договору та повернення майна.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/4101/25, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 року залучено до участі у справі в якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача - Державне підприємство «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНИХ РОЗВІДУВАНЬ ДЛЯ БУДІВНИЦТВА» (01133, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26, ідентифікаційний код юридичної особи 38488780).
15.04.2025 року через систему «Електронний суд» від прокуратури надійшла заява на виконання вимог ухвали суду.
05.05.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшли пояснення по справі.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.04.2025 року була направлена до електронного кабінету прокуратури, Позивача у порядку, визначеному законом, та рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Відповідача, що підтверджується повідомленнями про доставку процесуального документа до електронного кабінету прокуратури, Позивача та поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення ухвали суду уповноваженій особі Відповідача.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцем проживання Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» є 01042, місто Київ, ТВЕРСЬКИЙ ТУПИК, будинок 5-А.
Суд зазначає, що Ухвала Господарського суду міста Києва у справі №910/4101/25 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.
Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
31.01.2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» (Орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення на 6-му поверсі будівлі загальною площею 214,70кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, що перебуває на балансі ДП «Український інститут інженерно - технічних розвідувань для будівництва», код за ЄДРПОУ 38488780 (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.07.2017 і становіть 4171100,00 грн без ПДВ. (зворотна частина а.с.14-17)
Орендар вступає у строкове платне користування Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання-передавання Майна.. (п.2.1 Договору)
У п.3.1 Договору зазначено, що орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПІДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2017 року - 18083,26грн. Орендна плата за перший місяць оренди лютий 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за грудень місяць 2017 рок; січень, лютий 2018 року. Сплачений гарантійний внесок переможця конкурсу у розмірі 108499,56 грн. без ПДВ зараховується в рахунок майбутніх платежів з орендної плати та перераховується до державного бюджету і балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30%.
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. (п.3.2 Договору)
Згідно з п.3.3 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.
Відповідно до п.3.6 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Пунктом 3.7 Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.
У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості. (п.3.8 Договору)
Згідно з п.3.11 Договору у разі припинення (розірвання) Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов?язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.
Відповідно до п.10.1 Договору цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 31.01.2018 року до 31.12.2020 року включно.
Згідно з п. 10.4 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору.
Згідно з п.10.7 Договору сторони погоджуються, що цей Договір буде достроково розірваний на вимогу Орендодавця, якщо Орендар:
10.7.1. користується Майном не відповідно до умов Договору;
10.7.2. навмисно або з необережності погіршує стан Майна та іншого обладнання;
10.7.3. систематично /більше трьох раз/ порушує терміни здійснення будь-яких платежів за цим договором та не надав платіжні доручення до регіонального відділення;
10.7.4. не робить згідно з умовами Договору ремонт орендованого Майна;
10.7.5. передає орендоване Майно, його частину у суборенду, укладає договори про сумісну діяльність, де внеском сторони є право на оренду орендованого за цим Договором Майна;
10.7.6 перешкоджає співробітникам Орендодавця та Балансоутримувача здійснювати перевірку стану орендованого Майна;
10.7.7 не переглядає орендну плату, в разі внесення змін до Методики, яка передбачає збільшення орендної плати;
10.7.8 не виконав зобов'язання п. 5.2 та/або п.5.8 та/або 5.15 цього Договору.
Майно вважається поверненим Орендодавцю / Балансоутримувачу з моменту підпискання Сторонами акта приймання-передавання. Обов?язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на Орендаря. (п.10.10 Договору)
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року Орендодавець передав, а Орендар в свою чергу прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення на 6-му поверсі будівлі загальною площею 214,70кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, що перебуває на балансі ДП «Український інститут інженерно - технічних розвідувань для будівництва», код за ЄДРПОУ 38488780, що підтверджується Актом приймання - передавання орендованого майна від 31.01.2018 року. (а.с.18)
Договором про внесення змін №8025/02 від 11.03.2024 року до Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року Сторони пункт 3.1 розділу 1 договору оренди від 31.01.2018 №8025 виклали в наступній редакції: «3.1. Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 №630, зі змінами до неї (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - січень 2024р.: 57938,22 грн. Орендна плата за перший місяць оренди березень 2024 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за лютий, березень місяць 2024 року». (а.с.19)
Листом №930-02-06-314 від 24.01.2025 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву надіслало на адресу Відповідача повідомлення про дострокове розірвання Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року. (а.с.20)
Листом №6541 від 05.10.2024 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» про відмову від Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року. (а.с.21)
Листом №54-1208вих-25 від 19.02.2025 року заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва просив Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву надати розрахунок заборгованості Відповідача за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року. (а.с.23) У відповідь на який останній листом №930-13-913 від 28.02.2025 року надав розрахунки. (а.с.24)
Листом №54-2198вих-25 від 25.03.2025 року заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва повідомив Фонд державного майна України по місту Києву про представництво інтересів держави та намір звернутися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» про стягнення заборгованості. (а.с.28-, 30)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, прокурор зазначає, що Відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати орендних платежів, страхування об'єкта оренди. Таким чином, в результаті неналежного виконання Відповідачем зобов'язань у останнього утворилась заборгованість по орендній платі у розмірі 367 344 грн. 73 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, прокурор просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» інфляційні у розмірі 36 049 грн. 27 коп., пеню у розмірі 44 644 грн. 55 коп. та штраф у розмірі 11 020 грн. 34 коп. За таких підстав, просить Суд розірвати Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ», зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» повернути за актом приймання-передавання Державному підприємству «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» державне нерухоме майно - частину нежитлових приміщень, загальною площею 214,7 кв.м., розташовані на шостому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Законом України "Про прокуратуру" визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною 3 цієї норми прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.
Частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право: 1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом; 2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
Аналіз положень частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною.
"Неналежність захисту" може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 923/129/17, від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 02.10.2018 у справі № 4/166«б», від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18, від 30.01.2019 року у справі №47/66-08, у справі № 923/35/19 від 31.10.2019, у справі № 925/383/18 від 23.07.2020.
Крім того, необхідно враховувати рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді №3-рп/99 від 08.04.1999).
Так, Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 1311 Конституції України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб'єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб'єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Доведення цих підстав здійснюється відповідно до вимог статей 74, 76, 77, 79 ГПК України шляхом подання належних, допустимих та достатніх доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Зокрема, звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Розумність строку звернення визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значущість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №906/982/19.
При цьому, обставини дотримання прокурором установленої частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" процедури, яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до приписів статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. Аналогічні висновки щодо застосування цієї норми викладені у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №920/284/18, від 03.04.2019 у справі №909/63/18, від 17.04.2019 у справі №916/641/18, від 31.07.2019 у справі №916/2914/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18, від 15.12.2020 у справі №904/82/19, від 27.07.2021 у справі №909/835/18.
Частина четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.
Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор визначив позивачем Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву.
Прокурор зазначає, що факт незвернення до суду РВ ФДМУ по м. Києву з позовом про стягнення спірної заборгованості, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган державної влади не виконує свої повноваження щодо захисту інтересів держави. При цьому згідно з інформацією Позивача причиною невжиття РВ ФДМУ по м. Києву заходів на захист інтересів держави є відсутність коштів на сплату судового збору. Вказане свідчить про те, що РВ ФДМУ по м. Києву протягом тривалого часу не здійснювало захист інтересів держави, а отже у прокурора наявні підстави для представництва.
Згідно з ч. 1 ст. 287 ГК України, Фонд державного майна України, його регіональні відділення є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендодавцями державного майна є Фонд державного майна України та його регіональні відділення.
Згідно з п. 1 «Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву», затвердженого наказом голови ФДМУ від 18.04.2023 № 712, Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління.
У сфері оренди державного майна регіональне відділення, зокрема, здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди, укладених регіональним відділенням, та договорах оренди, укладених підприємствами, організаціями, установами, розмір орендної плати по яких погоджений регіональним відділенням (п. 5.3 Положення).
Таким чином, органом уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, є Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, яке має право та обов'язок контролювати виконання орендарями своїх обов'язків за договорами оренди державного майна щодо перерахування до державного бюджету орендної плати , а тому позов подається прокурором в його інтересах.
Суд зауважує, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99).
Таким чином, прокурор правильно визначив Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву Позивачем у даному спорі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено Судом, листом №54-1208вих-25 від 19.02.2025 року заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва просив Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву надати розрахунок заборгованості Відповідача за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року. (а.с.23) У відповідь на який останній листом №930-13-913 від 28.02.2025 року надав розрахунки. (а.с.24)
Листом №54-2198вих-25 від 25.03.2025 року заступник керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва повідомив Фонд державного майна України по місту Києву про представництво інтересів держави та намір звернутися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» про стягнення заборгованості. (а.с.28-, 30)
Поряд з цим, уповноважений орган у подальшому не звернувся до суду з позовом, і не повідомив прокурора у листі про намір такого звернення, про ініціювання проведення перевірки, службового розслідування, і цей орган не мав наміру звертатися до суду з позовом, або вживати заходи для усунення порушень інтересів держави, перевірки обставин, які викладені прокурором у листах.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що при зверненні до суду з вказаним позовом заступником керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва було дотримано вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру", у зв'язку з невжиттям компетентним органом жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у спірних відносинах протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо про порушення інтересів держави.
Крім того, закон не зобов'язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.
Крім того, саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо. В такому разі, прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків тощо).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №922/901/17, від 31.10.2018 у справі №910/6814/17 та від 06.02.2019 у справі №927/246/18.
Зазначене у сукупності свідчить про належне підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави у цій справі в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву в порядку, передбаченому статтями 53, 54 ГПК України та статті 23 Закону "Про прокуратуру".
Внаслідок укладення Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Статтею 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року Орендодавець передав, а Орендар в свою чергу прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення на 6-му поверсі будівлі загальною площею 214,70кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, що перебуває на балансі ДП «Український інститут інженерно - технічних розвідувань для будівництва», код за ЄДРПОУ 38488780, що підтверджується Актом приймання - передавання орендованого майна від 31.01.2018 року, який оформлений належним чином та підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку (а.с.18)
У п.3.1 Договору зазначено, що орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПІДВ за базовий місяць розрахунку листопад 2017 року - 18083,26грн. Орендна плата за перший місяць оренди лютий 2018 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за грудень місяць 2017 рок; січень, лютий 2018 року. Сплачений гарантійний внесок переможця конкурсу у розмірі 108499,56 грн. без ПДВ зараховується в рахунок майбутніх платежів з орендної плати та перераховується до державного бюджету і балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30%.
Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. (п.3.2 Договору)
Згідно з п.3.3 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Оперативна інформація про індекси інфляції, розраховані Державною службою статистики України, розміщується на веб-сайті Фонду державного майна України.
Відповідно до п.3.6 Договору орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 70 % до 30 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.
Судом встановлено, що заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» перед Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року за період січень 2020 року - січень 2025 року становить 367 344 грн. 73 коп., що підтверджується детальним розрахунком заборгованості, наданим Позивачем. (а.с.29)
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи вищенаведені умови Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року, обов'язок Відповідача по оплаті орендної плати за період січень 2020 року - січень 2025 року на момент розгляду даної справи настав.
Однак, Суд звертає увагу на те, що до матеріалів справи не було додано належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем заборгованості перед Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву по орендній платі у загальному розмірі 367 344 грн. 73 коп.
Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату по орендній платі в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по орендній платі у розмірі 367 344 грн. 73 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При зверненні до суду прокурор просив стягнути з Відповідача на користь Позивача інфляційні за загальний період прострочки лютий 2023 - січень 2025 року у розмірі 36 049 грн. 27 коп.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки лютий 2023 - січень 2025 року у розмірі 36 049 грн. 27 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Крім того, прокурор також просив стягнути з Відповідача на користь Позивача пеню за загальний період прострочки з 16.03.2023 р. по 26.02.2025 р. у розмірі 44 644 грн. 55 коп. та штраф у розмірі 11 020 грн. 34 коп.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року)
Пунктом 3.7 Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, уключаючи день оплати.
Суд, перевіривши розрахунок пені, у зв'язку з неналежним виконанням умов Договору, за загальний період прострочки виконання Відповідачем його договірного грошового зобов'язання за загальний період з 16.03.2023 р. по 26.02.2025 р. у розмірі 44 644 грн. 55 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком прокурора в частині визначення початку прострочення за зобов'язаннями березня, червня, вересня 2023 р., травня, серпня, листопада 2024 р. Так, прокурором не враховано, що Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. (ч.5 ст. 254 Цивільного кодексу України) таким чином, з Відповідача на користь Державного бюджету підлягає стягненню пеня за загальний період з 16.03.2023 р. по 26.02.2025 р. у розмірі 44 364 грн. 12 коп.
У разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, Орендар також сплачує штраф у розмірі 3 % від суми заборгованості. (п.3.8 Договору)
Суд, перевіривши розрахунок штрафу на підставі п.3.8 Договору у розмірі 11 020 грн. 34 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» на користь на Державного бюджету України підлягає стягненню заборгованість у розмірі 367 344 грн. 73 коп., інфляційні у розмірі 36 049 грн. 27 коп., пеня у розмірі 44 364 грн. 12 коп. та штраф у розмірі 11 020 грн. 34 коп.
Відповідно до п.10.1 Договору цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 31.01.2018 року до 31.12.2020 року включно.
Згідно з п. 10.4 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору.
Відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору
Відповідно до статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Частина третя статті 653 ЦК України, частина четверта статті 188 ГК України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.
При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №910/22259/17, від 14 серпня 2018 року у справі №910/22454/17, від 28 серпня 2018 року у справі №910/20932/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/21033/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №910/3568/18, від 17 квітня 2019 року у справі №910/6381/18.
Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №910/6381/18.
Таким чином, чинне законодавство визначає, що підставою для розірвання договору у судовому порядку може бути доведений належними та допустимими доказами факт невиконання стороною зобов'язань за договором.
Відповідно до статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
У п. 5.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" роз'яснено, що вирішуючи питання щодо дострокового розірвання договору оренди у зв'язку з несплатою орендарем (наймачем) платежів, господарським судам слід враховувати таке.
Законом (частина третя статті 291 ГК України, частина друга статті 651, стаття 783 ЦК України) передбачено можливість розірвання договору найму (оренди) за рішенням суду на вимогу однієї з сторін, а статтею 782 ЦК України - право наймодавця на односторонню відмову від такого договору у разі невнесення наймачем плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Відповідне право наймодавця на відмову від договору найму не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою щодо розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо має місце істотне порушення умов договору.
Відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів.
У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.
Згідно з п.10.7 Договору сторони погоджуються, що цей Договір буде достроково розірваний на вимогу Орендодавця, якщо Орендар:
10.7.1. користується Майном не відповідно до умов Договору;
10.7.2. навмисно або з необережності погіршує стан Майна та іншого обладнання;
10.7.3. систематично /більше трьох раз/ порушує терміни здійснення будь-яких платежів за цим договором та не надав платіжні доручення до регіонального відділення;
10.7.4. не робить згідно з умовами Договору ремонт орендованого Майна;
10.7.5. передає орендоване Майно, його частину у суборенду, укладає договори про сумісну діяльність, де внеском сторони є право на оренду орендованого за цим Договором Майна;
10.7.6 перешкоджає співробітникам Орендодавця та Балансоутримувача здійснювати перевірку стану орендованого Майна;
10.7.7 не переглядає орендну плату, в разі внесення змін до Методики, яка передбачає збільшення орендної плати;
10.7.8 не виконав зобов'язання п. 5.2 та/або п.5.8 та/або 5.15 цього Договору.
Листом №930-02-06-314 від 24.01.2025 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву надіслало на адресу Відповідача повідомлення про дострокове розірвання Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року. (а.с.20)
Листом №6541 від 05.10.2024 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» про відмову від Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року. (а.с.21)
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази направлення на адресу Відповідача та отримання останнім листів №930-02-06-314 від 24.01.2025 року, №6541 від 05.10.2024 року Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що у зв'язку з невиконанням Відповідачем зобов'язань за Договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року, Позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору, а тому позовні вимоги прокурора про розірвання договору є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується позовних вимог в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» повернути за актом приймання-передавання Державному підприємству «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» державне нерухоме майно - частину нежитлових приміщень, загальною площею 214,7 кв.м., розташовані на шостому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, Суд зазначає.
Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Разом із тим за змістом статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Судом встановлено, що орендоване майно є комунальним, тому на спірні правовідносини поширюється також і дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у частині 1 статті 2 якого наведено аналогічне визначення оренди.
Таким чином, відповідно до положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" сторонами договору найму (оренди) з відповідними правами та обов'язками є наймодавець (орендодавець) і наймач (орендар).
Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Майно вважається поверненим Орендодавцю / Балансоутримувачу з моменту підпискання Сторонами акта приймання-передавання. Обов?язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення Майна покладається на Орендаря. (п.10.10 Договору)
Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Таким чином, у разі розірвання цього Договору, у Відповідача виникає обов'язок повернути Позивачу майно з оренди, оскільки Договір припинив свою дію, внаслідок чого Орендар втратив право на користування об'єктом оренди.
Суд зазначає, що Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року є розірваним, а тому у Відповідача виник обов'язок з повернення об'єкту оренду за Актом приймання-передачі Підприємству - Балансоутримувачу.
Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення Відповідачем об'єкту оренду за Актом приймання-передачі Підприємству - Балансоутримувачу.
Таким чином, позовні вимоги Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву в частині зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» повернути за актом приймання-передавання Державному підприємству «Український інститут інженерно-технічних розвідувань для будівництва» державне нерухоме майно - частину нежитлових приміщень, загальною площею 214,7 кв.м., розташовані на шостому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» про стягнення заборгованості у розмірі 459 058 грн. 89 коп., розірвання договору та повернення майна є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги Заступника керівника Оболонської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» (01042, місто Київ, ТВЕРСЬКИЙ ТУПИК, будинок 5-А, ідентифікаційний код юридичної особи 41374540) на користь Державного бюджету України заборгованість у розмірі 367 344 (триста шістдесят сім тисяч триста сорок чотири) грн. 73 коп., інфляційні у розмірі 36 049 (тридцять шість тисяч сорок дев'ять) грн. 27 коп., пеню у розмірі 44 364 (сорок чотири тисячі триста шістдесят чотири) грн. 12 коп. та штраф у розмірі 11 020 (одинадцять тисяч двадцять) грн. 34 коп.
3. Розірвати Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, №8025 від 31.01.2018 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (01032, місто Київ, БУЛЬВАР ТАРАСА ШЕВЧЕНКА, будинок 50-Г, ідентифікаційний код юридичної особи 19030825) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» (01042, місто Київ, ТВЕРСЬКИЙ ТУПИК, будинок 5-А, ідентифікаційний код юридичної особи 41374540).
4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» (01042, місто Київ, ТВЕРСЬКИЙ ТУПИК, будинок 5-А, ідентифікаційний код юридичної особи 41374540) повернути за актом приймання-передавання Державному підприємству «УКРАЇНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНІЧНИХ РОЗВІДУВАНЬ ДЛЯ БУДІВНИЦТВА» (01133, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26, ідентифікаційний код юридичної особи 38488780) державне нерухоме майно - частину нежитлових приміщень, загальною площею 214,7 кв.м., розташовані на шостому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕМБАТ» (01042, місто Київ, ТВЕРСЬКИЙ ТУПИК, будинок 5-А, ідентифікаційний код юридичної особи 41374540) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 45/9, Ідентифікаційний код юридичної особи 02910019) судовий збір у розмірі 10 350 (десять тисяч триста п'ятдесят) грн. 14 коп.
6. В іншій частині позову - відмовити.
7. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
8. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
9. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 09 червня 2025 року.
Суддя О.В. Чинчин