ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.06.2025Справа № 910/1406/25
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця»
доДержавного підприємства «Гарантований покупець»
простягнення 174 140 494,66 грн.
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача:Топольницький А.Й.;
від відповідача:Акуленко А.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» (надалі - ТОВ «Енера Вінниця») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (надалі - ДП «Гарантований покупець») про стягнення 174 140 494,66 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати послуги з постачання електричної енергії на підставі договору №2294/02/21 від 15.09.2021, у зв'язку з чим позивачем заявлено про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 40 126 360,00 грн. та інфляційних в розмірі 134 014 134,66 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
27.02.2025 до Господарського суду міста Києва від ДП «Гарантований покупець» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляду на відсутність простроченого виконання грошового зобов'язання, а також вказує на невірний розрахунок 3% річних і інфляційних та наявність підстав для їх зменшення до 1,00 грн., крім того стверджує про обставини непереборної сили у спірних правовідносинах.
04.03.2025 до Господарського суду міста Києва від ТОВ «Енера Вінниця» надійшла відповідь на відзив, в якій позивач надав пояснення щодо заперечень відповідача, викладених у відзиві, підтримав позов та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
10.03.2025 до Господарського суду міста Києва від ДП «Гарантований покупець» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач надав додаткові пояснення по суті спору, заперечив проти позову та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.05.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 призначено справу до судового розгляду по суті на 04.06.2025.
Присутній в судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті спору, позов підтримав та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, проти позову заперечив та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні 04.06.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України №483 від 05.06.2019 та спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільних інтересів в процесі функціонування ринку електричної енергії на період з 01.10.2021 до 30.12.2023, з метою надання послуг із забезпечення доступності для побутових споживачів, відповідно до вимог Положення 15.09.2021, між ТОВ «Енера Вінниця» (постачальником за договором, позивач у справі) та Державним підприємством «Гарантований покупець» (замовник за договором, відповідач у справі) укладено Договір про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг №2294/02/21 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуги), а замовник зобов'язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року №483 (зі змінами).
Місце надання послуг-територія України. Строк надання послуг - з 01 жовтня: 2021 року до 30 квітня 2022 року.
Розділами 2 - 8 Договору сторони узгодили вартість послуг та порядок оплати, права та обв'язки сторін, відповідальність і порядок розрахунків, обставини непереборної сили, інші умови, строк дії договору тощо.
За умовами пункту 34 Договору цей договір набирає чинності з 15.09.2021 та діє до 30.04.2022. Сторона, яка вважає за необхідне розірвати цей договір, повинна надіслати пропозиції про це іншій стороні не пізніше ніж за 30 робочих днів до дати припинення дії договору.
Додатковими угодами №747/02/22 від 20.04.2022, №2226/02/22 від 31.10.2022, №629/04/23 від 28.03.2023, №838/04/23 від 27.04.2023, №1700/04/23 від 01.06.2023 сторони продовжили строк надання послуг та строк дії Договору до 31.12.2023.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України, а також враховуючи специфіку правовідносин сторін та предмет договору, нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно п. 10 Договору факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг.
Постачальник надсилає не пізніше 11 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи акт приймання-передачі послуг, складений на підставі фактичної вартості наданих послуг у розрахунковому періоді.
Замовник розглядає акт приймання-передачі послуг та у разі відсутності зауважень підписує його кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи протягом, двох робочих днів з дня. отримання акта приймання-передачі послуг або надсилає постачальнику обґрунтовану відмову в його підписанні із зазначенням причин відмови, які повинні бути усунені.
Постачальник надсилає не пізніше 12 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику поштою або передає через уповноваженого представника постачальника два примірники підписаних із своєї сторони акта приймання-передачі послуг. Замовник протягом трьох робочих днів після отримання оригіналів акта приймання-передачі послуг підписує їх та повертає, один оригінал на адресу постачальника.
Судом встановлено, що на виконання цього пункту Договору позивачем складено, підписано та направлено на адресу відповідача, а останнім, в свою чергу, підписано без зауважень Акти приймання-передачі послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів до Договору за період травня 2023 року по листопад 2024 року, а саме: №20/05.2023 від 31.05.2023, №21/06.2023 від 30.06.2023, №22/07.2023 від 31.07.2023, №23/08.2023 від 31.08.2023, №24/09.2023 від 30.09.2023, №25/10.2023 від 31.10.2023, №26/11.2023 від 30.11.2023, №27/12.2023 від 31.12.2023, №28/01.2024 від 31.01.2024, №29/02.2024 від 29.02.2024, №30/03.2024 від 31.03.2024, №31/04.2024 від 30.04.2024, №32/05.2024 від 31.05.2024, №33/06.2024 від 30.06.2024, №34/07.2024 від 31.07.2024; №35/08.2024 від 31.08.2024, №36/09.2024 від 30.09.2024, №37/10.2024 від 31.10.2021, №38/11.2024 від 30.11.202,4 копії яких наявні в матеріалах справи.
Факт прийняття послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів згідно вказаних Актів приймання - передачі послуг відповідачем підтверджується засвідченим відбитком печатки та підписом представника ДП «Гарантований покупець» на зазначених актах.
При цьому, як вбачається із наданих позивачем актів, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку замовника відсутні.
Доказів пред'явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг та підписання актів приймання - передачі наданих послуг, а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору про надання послуг в частині, зазначеній у вказаних актах, до суду не надходило.
Відтак позивачем виконано прийняті на себе за Договором зобов'язання з надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, в обсягах, зазначених в актах приймання - передачі послуг, а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.
Крім того, факт надання послуг та прийняття їх замовником на час підписання актів приймання наданих послуг сторонами не заперечується.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з надання послуг відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з їх оплати, є акти приймання - передачі послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість наданих послуг (послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів).
У відповідності до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Згідно частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Пунктом 4 Договору визначено, що загальна вартість послуг за цим Договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.
Згідно пункту 5 Договору прогнозна вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником відповідно додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії.
За умовами пункту 6 Договору до 15 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 2-5 до цього Договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікованого електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу по одному примірнику оригіналу.
Відповідно до пункту 7 Договору оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника таким чином:
перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг ( з податком на додану вартість);
другий платіж - до 3 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг ( з податком на додану вартість);
третій платіж - до 9 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг ( з податком на додану вартість);
четвертий платіж - до 15 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг ( з податком на додану вартість);
п'ятий платіж - до 21 (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг ( з податком на додану вартість);
шостий платіж - до 14 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом у розмірі, який визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього Договору, та сумою перших п'яти платежів.
У разі, якщо дата платежу припадає на вихідний/святковий день, такий платіж здійснюється на наступний робочий день після такого вихідного/святкового дня.
Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозованої вартості за розрахунковий місяць (сума перших п'яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15 (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.
Пунктом 8 Договору визначено, що фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних даних.
Згідно пункту 9 Договору до 10 числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 1-4 до цього Договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на електронну поштову адресу по одному примірнику оригіналу.
Докази того, що сторони узгодили інший порядок та строк оплати послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за Договором в матеріалах справи відсутні.
На виконання вищезазначених умов Договору позивачем було направлено відповідачу інформацію за формою, встановленою в додатку №5 до Договору «Розрахунок платежів прогнозної вартості послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, що надається постачальником універсальних послуг гарантованому покупцю у розрахунковому періоді» за періоди з травня 2023 року по листопад 2024 року, копії відповідних розрахунків наявні в матеріалах справи.
Таким чином, підписання замовником (відповідачем) актів приймання - передачі послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та домовленостей сторін є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за фактично надані позивачем послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до положень статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, з інша - боржником, з в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Так, згідно актів зарахування зустрічних позовних вимог від 13.10.2023, від 14.11.2023, від 12.12.2023, від 12.01.2024, від 17.01.2024, від 14.02.2024, від 12.03.2024, від 15.04.2024, від 14.05.2024, від 17.06.2024, від 15.07.2024, від 13.08.2024, від 13.09.2024 та від 14.10.2024 між сторонами відбулись взаєморозрахунки за Договором.
Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Згідно зі статтею 602 Цивільного кодексу України не допускається зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інших випадках, встановлених договором або законом.
Наразі, випадки недопустимості зарахування зустрічних вимог, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за даних обставин відсутні.
Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
Таким чином, господарський суд дійшов висновку про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог у вказаних в актах сумах за наявності умов, встановлених статтею 601 Цивільного кодексу України, та за відсутності обставин, передбачених статтею 602 Цивільного кодексу України, за яких зарахування зустрічних вимог не допускається.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що в порушення умов Договору відповідач несвоєчасно здійснював оплати у спірний період, на підтвердження чого до позову додано довідки банку.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано факту несвоєчасного виконання зобов'язання щодо сплати ТОВ «Енера Вінниця» як постачальнику послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів грошових коштів у спірний період.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
У відзиві на позов відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на наявність відкладальної обставини при проведенні розрахунків за Договором, у зв'язку з чим суд зазначає, що підпунктом 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 05.06.2019 передбачено, що гарантований покупець зобов'язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення.
Відповідно до вимог пункту 5 Положення до спеціальних обов'язків належить придбання постачальниками універсальних послуг, що діють в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України», за результатами проведення електронних аукціонів у ДП «НАЕК «Енергоатом» стандартних продуктів BASE_M для постачання побутовим споживачам таких постачальників універсальних послуг в обсязі їх мінімального споживання електричної енергії в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» за годину в аналогічному місяці попереднього року за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні «об'єднаної енергосистеми України» («бази») за період M-3, де M-розрахунковий місяць.
Згідно висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі №910/1294/23, норма пункту 5 Положення носить визначений, недвозначний характер і її не можливо тлумачити без урахування її дійсного змісту (ширше, ніж буквальний текст), так як відповідне може призвести до безпідставного та довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту. При цьому зміст положень наказу Міністерства енергетики України №114 від 13.03.2022 «Про забезпечення продажу електричної енергії операторам системи розподілу та постачальникам універсальних послуг» не можна розглядати як такий, що сам по собі скасовує, змінює чи відміняє дію норм Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483 враховуючи ієрархію правових актів між собою, зокрема, за суб'єктами нормотворення. Отже, висновки скаржника про те що, дією наказу Міністерства енергетики України №114 від 13.03.2022 не скасовується підпункт 2 пункту 8 Положення є правильними, але при цьому він не врахував, що у спірних правовідносинах, врегульованих Положенням, також відсутні і підстави для зміни пункту 5 того самого Положення відповідним наказом, що було враховано судами попередніх інстанцій у прийнятті рішення.
Як встановлено судом за матеріалами справи, з метою виконання спеціальних обов'язків для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії та з метою надання послуг із забезпечення доступності для побутових споживачів, у відповідності до вимог Положення, між ТОВ «Енера Вінниця» як постачальником універсальних послуг та ДП «НАЕК «Енергоатом» як продавцем було укладено Договір №65-150-SD-21-00415 від 24.09.2021 купівлі-продажу електричної енергії постачальником універсальних послуг (далі - Договір 1), за умовами якого продавець зобов'язаний продати, а постачальник універсальних послуг зобов'язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію (стандартний продукт BASE-M) для постачання побутовим споживачам ПУП (пункт 2.1.Договору).
Пунктом 3.1. Договору 1 визначено, що періодом постачання електричної енергії є календарні дати з 00.00 год. першого календарного дня по 24.00 останнього календарного дня такого періоду (далі - Період постачання), що зазначаються в Додатковій угоді для Періоду постачання за результатами проведеного електронного аукціону.
Згідно пункту 4.1 Договору 1 купівля-продаж електричної енергії здійснюється за ціною індекс РДН BASE в торговій зоні «Об'єднаної енергосистеми України» («бази») за період М-3, де М-розрахунковий місяць, яка зазначається в аукціонному свідоцтві та Додатковій угоді для Періоду постачання.
Відповідно до пункту 4.2. Договору 1 вартість електричної енергії визначається як арифметичний добуток обсягу електричної енергії на ціну за 1 (один) МВт.год, та зазначається в Додатковій угоді для Періоду постачання.
Як передбачено пунктом 4.3. Договору 1, оплата за електричну енергію здійснюється у формі попередньої оплати. ПУП оплачує вартість електричної енергії до початку Періоду постачання у строки та у розмірі, відповідно до умов Додаткової угоди для періоду постачання.
При здійсненні платежів постачальник універсальних послуг повинен вказувати у платіжному дорученні призначення платежу, в якому зазначається відповідний договір та додаткова угода (п. 4.5. Договору 1).
Згідно пункту 6 додатку 1 до Договору 1 визначено, що оплата за куплену електричну енергію у Розрахунковому місяці здійснюється в такому порядку:
- за 2 банківські дні до Розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці;
- не пізніше 4-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці;
- не пізніше 10-го числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці;
- не пізніше 16-числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці;
- не пізніше 22-числа (включно) Розрахункового місяця - у розмірі 20% вартості електричної енергії, купленої у Розрахунковому місяці.
Як вбачається з наведеного вище та умов Договорів, ТОВ «Енера Вінниця», отримуючи кошти за Договором № 2294/02/21 на добу раніше взяло на себе зобов'язання здійснити оплату вартості купленої електричної енергії за договором №65-150-SD-21-00415 від 24.09.2021.
Пунктом 10 Положення передбачено, що постачальники універсальних послуг мають право отримувати від гарантованого покупця оплату вартості послуги постачальників універсальних послуг.
Інших джерел фінансування, окрім коштів отриманих за умовами Договору №2294/02/21 на оплату вартості купленої електричної енергії за Договором №65-150- SD-21-00415 від 24.09.2021 не передбачено.
Відповідно до Наказу Міністерства енергетики України від 13.03.2022 №114 «Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг» (далі - Наказ) встановлено, що на час дії воєнного стану і до останньої доби місяця (включно), наступного за місяцем, в якому воєнний стан припинено або скасовано учасники ринку електричної енергії, на яких згідно з Положенням, покладені спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, зобов'язані забезпечити виконання вимог цього наказу та інших вимог Положення у частині, що не суперечать цьому наказу.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 Наказу ДП «НАЕК «Енергоатом» має забезпечити на визначений період постачання, продаж електричної енергії постачальникам універсальних послуг, у тому числі тим, територією ліцензованої діяльності яких до об'єднання торгових зон була територія торгової зони «Острів Бурштинський ТЕС», за двосторонніми договорами без проведення електронного аукціону.
Отже, виконання спеціальних обов'язків в частині купівлі-продажу електричної енергії у визначений період, а саме з наступного розрахункового періоду (періоду постачання) після прийняття Наказу та до поточного розрахункового періоду між ТОВ «Енера Вінниця» та ДП «НАЕК «Енергоатом» забезпечувалося шляхом укладення додаткових угод до Договору №65-150-SD-21-00415 від 24.09.2021, копії яких наявні і матеріалах справи, без проведення процедури електронного аукціону, та з квітня 2022 року по жовтень 2023 року позивач не закуповував електричну енергію у ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів у відповідності до вимог пункту 5 Положення.
Зокрема, за змістом Додаткової угоди №6 від 16.02.2022 року до Договору 1 відповідно до результатів електронного аукціону №ЕР-110222-ЕнераВінниця, що відбувся 11.02.2022, аукціонного свідоцтва №03-ЕР-110222-ЕнераВінниця-1-1 та Договору 1, постачальник універсальних послуг (позивач) купує у продавця (ДП «НАЕК «Енергоатом») електричну енергію, періодом постачання якої є календарні дати з 01.03.2022 по 31.03.2022, відпуск/відбір електричної енергії здійснюється з 00:00 по 24:00 години кожного торгового дня періоду постачання.
В той же час, за умовами Додаткової угоди №7 від 28.03.2022 року до Договору 1, та подальших додаткових угод постачальник універсальних послуг (позивач) купує у продавця (ДП «НАЕК «Енергоатом») електричну енергію відповідно до Положення про покладення спеціальних обов'язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальнодоступних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483, та наказу Міністерства енергетики України від 13.03.2022 №114, періодом постачання якої є календарні дати з 01.04.2022 по 30.04.2022, відпуск/відбір електричної енергії здійснюється з 00:00 по 24:00 години кожного торгового дня періоду постачання.
Таким чином, системний аналіз зазначених вище положень законодавства та фактичні обставини справи свідчать про те, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів, проте наявність такої заборгованості за спірний період відповідачем належними та допустимими доказами не доведена, відтак, підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення відсутні.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк.
Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи викладене та у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 40 126 360,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 134 014 134,66 грн. за період травня 2023 року по листопад 2024 року у розмірі 111 103 337,85 грн., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто, визначаючи розмір заборгованості, зокрема, в частині відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За результатами здійсненої перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції, враховуючи заперечення відповідача в частині невірного розрахунку, судом встановлено, що розмір заявлених вимог є вірним.
Стосовно заперечень відповідача щодо можливості зменшення заявлених 3% річних та інфляційних суд зазначає наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку посилається відповідач, зроблено висновок про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Зокрема, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних процентів), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Суд відзначає, що такі висновки були зроблені виходячи з того, що у справі №902/417/18 стягувана позивачем з відповідача сума відсотків річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Тобто, можливість зменшення розміру річних була пов'язана з тим, що в договорі сторонами був передбачений інший розмір відсотків річних за порушення грошового зобов'язання ніж передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, а тому Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов'язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.
Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Таким чином, не підлягають застосуванню положення щодо зменшення розміру заявлених у даній справі 3% річних.
Посилання відповідача на обставини непереборної сили не приймаються судом з огляду на наступне.
Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Вказаний лист адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 зазначено, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні», а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
Таким чином, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин (Постанова Верховного Суду від 13.09.2023 у справі №910/7679/22).
Крім того, за умовами п. 21 Договору, у разі виникнення обставин, зазначених у пункті 17 цього договору, сторона, яка зазнала їх впливу, повинна негайно за допомогою будь-яких доступних засобів повідомити про такі обставини іншій стороні у максимально стислий строк шляхом надіслання письмового повідомлення про настання таких обставин. Проте, матеріали справи не містять доказів надіслання ДП «Гарантований покупець» письмового повідомлення про настання таких обставин.
Доводи відповідача про застосування, у даному випадку, обставин непереборної сили виключно по відношенню до ДП «Гарантований покупець» щодо неналежного виконання ним умов договору, не відповідають принципам добросовісності, законності та справедливості, оскільки позивач також здійснює свою господарську діяльність в умовах військової агресії російської федерації проти України та на нього покладено спеціальні обов'язки на ринку електричної енергії, зокрема функцію постачальника універсальних послуг та надання гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення з ДП «Гарантований покупець» на користь ТОВ «Енера Вінниця» 3% річних у розмірі 40 126 360,00 грн. та інфляційних в розмірі 134 014 134,66 грн.
На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» (21037, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Пирогова, буд. 131; ідентифікаційний код 41835359) 3% річних у розмірі 40 126 360 (сорок мільйонів сто двадцять шість тисяч триста шістдесят) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 134 014 134 (сто тридцять чотири мільйони чотирнадцять тисяч сто тридцять чотири) грн. 66 коп. та судовий збір у розмірі 847 840 (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок) грн. 00 коп. Видати наказ.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 16.06.2025.
Суддя В.П. Босий