номер провадження справи 26/45/24
13.03.2025 Справа № 908/1453/24(908/89/25)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом ОСОБА_1 (ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ); представник позивача - керуючий реалізацією Рабушко Вячеслав Степанович (ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
до відповідача-1: Головного управління ДПС у Запорізькій області (ел. пошта zp.official@tax.gov.ua, адреса: 69107, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 166, ЄДРПОУ 44118663)
до відповідача-2: ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ (ел. пошта office@zp.treasury.gov.ua, адреса: 69107, Україна, Запорізька обл., місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок, 168, ЄДРПОУ 37941997)
про стягнення 12 756,00 грн
в межах справи № 908/1453/24
про банкрутство - ОСОБА_1 (ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
кредитори: 1/ Державна податкова служба України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Запорізькій області
2/ Цибран Ігор Богданович
3/ Акціонерне товариство "Прокредит Банк"
Представники сторін:
від позивача - Рабушко В.С. (присутній 04.03.25)
від відповідача-1 - Гаврик С.Є
від відповідача-2 - не з'явився
До Господарського суду Запорізької області 09.01.2025 через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі керуючого реалізацією Рабушка Вячеслава Степановича до відповідачів: Головного управління ДПС у Запорізькій області та ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ, про стягнення 12 756,00 грн, для розгляду в межах справи № 908/1453/24 про банкрутство позивача.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.01.2025 позовну заяву розподілено судді Юлдашеву О.О.
Ухвалою господарського суду від 22.01.2025 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 в особі керуючого реалізацією Рабушка Вячеслава Степановича до відповідачів: Головного управління ДПС у Запорізькій області та ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ КАЗНАЧЕЙСЬКОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ, про стягнення 12 756,00 грн, для розгляду в межах справи № 908/1453/24 про банкрутство позивача, відкрити провадження з розгляду позовної заяви; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 04.03.2025 о/об 10:45.
У судовому засіданні 04.03.2025 оголошено перерву до 13.03.2025 для оголошення вступної та резолютивної частини рішення.
До суду 06.02.2025 через систему «Електронний суд» надійшли клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі та відзив на позовну заяву.
Позивач просить суд визнати: стягнути з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у Запорізькій області (69107, Україна, Запорізька обл., місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок, 168 ідентифікаційний код 37941997) на користь фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) надмірно перераховані суми зобов'язань із сплати податків та зборів у загальному розмірі 12 756,19 грн., що складається із наступних переплат: - земельний податком з фiзичних осiб в розмірі 20,83 грн; - орендна плата з фiзичних осiб в розмірі 12735,36 грн.
Відповідач-1 у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. У клопотанні про закриття провадження у справі вказує на те, що спір не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
13.03.2025 року у судове засідання з'явився представник відповідача-1.
Позивач та відповідач-2 у судове засідання 13.03.2025 не направили своїх представників про що, повідомлені своєчасно та належним чином.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність належно повідомлених про розгляд справи позивача та відповідача-2, за наявними матеріалами справи та ухвалити рішення з метою дотримання розумного строку розгляду справи.
У судовому засіданні 13.03.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача (у попередньому засіданні) та відповідача-1, суд встановив наступне.
Постановою Господарського суду Запорізької області від 03.10.2024 р. у справі № 908/1453/24 визнано фізичну особу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) банкрутом та введено процедуру погашення боргів. Керуючим реалізацією призначено арбітражного керуючого Рабушко Вячеслава Степановича (свідоцтво № 403 від 28.02.2013; адреса: 43016, Волинська область, м Луцьк, вул. Ковельська, 22, офіс 413, а/с 24).
Під час проведення процедури реалізації майна банкрута керуючим реалізацією було встановлено, що за даними офіційного джерела "Електронний кабінет платника податків" (джерело: https://cabinet.tax.gov.ua/tax-account) за банкрутом ОСОБА_1 , РРНОКПП НОМЕР_1 обліковується переплата за: 1. Земельним податком з фiзичних осiб в розмірі 20,83 грн., яка виникла у 2020 році 2. Орендної плати з фiзичних осiб в розмірі 12735,36 грн., яка виникла 16.06.2020 року, сплачено платіжним дорученням № 49806059.
30.12.2024 року керуючий реалізацією звернувся до Відповідача із заявою про повернення переплати за податками.
03.01.2025 року Відповідач своїм рішенням відмовив в задоволенні заяви Позивача про повернення переплати зі сплачених податків фізичною особою ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пославшись на те, що підпунктом 43.1 статті 43 ПКУ передбачено, що помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на рахунок такого платника податку в банк або небанківському надавачі платіжних послуг, або на єдиний рахунок, або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, небанківському надавачеві. платіжних послуг, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків (п. 43.2 ст. 43 ПКУ). У зв'язку з тим, що у Позивача обліковується заборгованість: по коду платежу 18010300 (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нерухомості) у сумі 16560,79 грн; по коду платежу 18010700 (земельний податок з фізичних осіб) у сумі 34,30 грн. у задоволенні заяви було відмовлено.
Обґрунтовуючи незаконність дій Відповідача, Позивач зазначає, що Кодексом України з процедур банкрутства встановлено особливий порядок задоволення вимог кредиторів юридичної особи, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство. Задоволення вимог кредиторів боржника здійснюється в межах процедури банкрутства за умови подання кредитором заяви про визнання кредиторських вимог, визнання таких вимог господарським судом та подальше включення вимог кредитора до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За правилом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з п.1.1 ст. 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), (надалі - ПК України) податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства, з банків, на які поширюються норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (п.1.3 ст. 1 ПК України).
Також п. 7.3 ст. 7 ПК України встанволено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
З наведеного вбачається , що саме ПК України, як спеціальний нормативно - правовий акт, здійснює правове регулювання відносин, які виникають між платниками податків та контролюючим органом, зокрема і умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань.
Згідно пп.14.1.115 п.14.1 ст.14 ПК України надміру сплачені грошові зобов'язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету або на єдиний рахунок понад нараховані суми грошових зобов'язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату.
Підпунктом 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України передбачено, що платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.
Умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань визначає стаття 43 ПК України.
Відповідно до пункту 43.1 статті 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов'язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.
Пунктом 43.2. статті 43 ПК України встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.
Згідно з пунктом 43.3 статті 43 ПК України обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які розраховуються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
За правилами пункту 43.4 статті 43 ПК України платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на рахунок платника податків у банку, небанківському надавачу платіжних послуг; на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов'язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, небанківському надавачу платіжних послуг.
Пунктом 43.5 статті 43 ПК України передбачено, що контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету або з єдиного рахунку та подає його для виконання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/ або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Відповідно до пункту 43.6 статті 43 ПК України повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані, або з єдиного рахунку.
Положення статті 43 ПК України узгоджуються з нормами Порядку інформаційної взаємодії Державної фіскальної служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 11 лютого 2019 року N 60, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 квітня 2019 року за N 370/33341.
Усталеною є позиція Верховного Суду (зокрема, але не виключно постанови від 18 червня 2019 року у справі N 826/3490/18, від 4 березня 2021 року у справі N 280/2059/19), від 22.06.2022 року у справі №640/4087/20), відповідно до якої аналіз норм статті 43 ПК України дає підстави для висновку, що обов'язковою передумовою повернення платнику податків надміру/помилково сплачених коштів є одночасна наявність наступних обставин: 1) відсутність у такого платника податкового боргу; 2) подання платником податків заяви про повернення коштів протягом 1095 днів від дня виникнення переплати; 3) відповідність поданої заяви вимогам пункту 43.4 ПК України.
Отже, сукупність наведеного дає підстави для висновку, що правове регулювання повернення надміру сплачених грошових зобов'язань встановлено саме ПК України та Наказом Міністерства фінансів України 11 лютого 2019 року N 60, а не Кодексом України з процедур банкрутства, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника та не регулює повернення надміру сплачених грошових зобов'язань.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.06.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ). Введено процедуру реструктуризації боргів боржника.
ГУ ДПС у Запорізькій області в порядку ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства до Господарського суду Запорізької області 31.03.2024 засобами поштового зв'язку було подано заяву з грошовими вимогами до боржника у сумі 12 447, 24 грн (з яких 12 078, 45 грн - зобов'язання та 368, 79 грн - пеня).
Податковий борг виник на підставі визначення контролюючим органом сум податкових зобов'язань та винесення ППР від 18.09.2020 № 0045288-5605-0832 на суму 2 708, 18 грн; № 0045289-5605-0832 на суму 5 497, 51 грн; №0018735-5607-0832 від 21.05.2019 на суму 3 838, 46 грн з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості та ППР від 29.11.2021 № 725860-2412-0832 на суму 34, 30 грн з земельного податку з фізичних осіб.
Крім того з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості на підставі ст.129 Податкового кодексу України нарахована пеня у розмірі 368, 79 грн.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.08.2024 були визнані грошові вимоги ГУ ДПС у Запорізькій області у сумі 12 447, 24 грн (з яких 12 078, 45 грн - зобов'язання та 368, 79 грн - пеня).
Згідно обставин виниклих спірних правовідносин, представник Позивача 30.12.2024 року звернувся до Відповідача із заявою про повернення переплати за податками.
Розглянувши зазначену заяву, ГУ ДПС у Запорізькій області листом від 03.01.2025 року №256/6/08-01-24-05-11, з посиланням на положення п.43.2 ст. 43 ПК України повідомило про наявність у Позивача заборгованості по коду платежу 18010300 (податок на нерухоме майно, вiдмiнне вiд земельної дiлянки, сплачений фізичними особами, якi є власниками об'єктiв нежитлової нерухомості) у сумі 16192,20 грн та пені у розмірі 368,79 грн., за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань.
Таким чином твердження представника Позивача про можливість повернення переплат при наявності у банкрута боргів із плати податків і зборів суперечить вимогам ПК України.
Також посилання представника Позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 у справі № 826/7380/15 та постанову Верховного Суду від 21.06.2022 у справі №908/6036/14 (908/2674/20) щодо належного способу захисту порушених прав не є обгрунтованим, оскільки сформовані висновки стосуються стягнення з бюджетних коштів заборгованості бюджету з відшкодування податку на додану вартість, порядок повернення яких є відмінними, а отже наведені висновки Верховного Суду не є ревелантними.
Як було зазначено вище, порядок повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені визначено п.п. 43.4, 43.5 ст. 43 ПК України, а саме за заявою платника податків контролюючий орган готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету або з єдиного рахунку та подає його для виконання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків.
При цьому обов'язковою передумовою повернення платнику податків надміру/ помилково сплачених коштів є одночасна наявність наступних обставин: 1) відсутність у такого платника податкового боргу; 2) подання платником податків заяви про повернення коштів протягом 1095 днів від дня виникнення переплати; 3) відповідність поданої заяви вимогам пункту 43.4 ПК України.
Таким чином вимога Позивача про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління державної казначейської служби України у Запорізькій області на користь фізичної особи ОСОБА_1 надмірно перерахованих сум зобов'язань із сплати податків та зборів у загальному розмірі 12 756,19 грн., а саме земельного податку з фiзичних осiб в розмірі 20,83 грн та орендної плати з фiзичних осiб в розмірі 12735,36 грн. не відповідає законодавчо встановленому в ПК України механізму повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
При цьому, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У зв'язку з викладеним, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі залишається судом без задоволення, оскільки судом розглядались позовні вимоги про стягнення надмірно перерахованих сум зобов'язань із сплати податків та зборів у загвальному розмірі 12 756,00 грн, відповідно до ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Клопотання Головного управління ДПС у Запорізькій області про закриття провадження у справі - залишити без задоволення.
У задоволенні позову - відмовити.
У зв'язку із введенням із 05 год. 30 хв. 24.02.22 воєнного стану в Україні Указом Президента України від 24.02.22 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію Російської Федерації проти України … повний текст рішення складено 16.06.2025.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.