вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
03.06.2025м. ДніпроСправа № 904/867/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Голігорової Т.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу:
за позовом Самарівської окружної прокуратури Дніпропетровської області, Дніпропетровська область, м. Самар, в інтересах держави
до відповідача-1: Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області, Дніпропетровська область, Самарівський район, с. Гупалівка
відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Світанок", Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Михайлівка
про визнання незаконним та скасування рішення, скасування державної реєстрації права оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Представники:
від позивача: Скрипник К.Ю., прокурор відділу;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився.
Самарівська окружна прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави через систему "Електронний суд" звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області (далі - відповідач-2) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Світанок" (далі - відповідач-2, у якій просить:
1. Визнати незаконним та скасувати п.2 рішення Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 15.04.2019 № 795-34/VII “Про прийняття в комунальну власність територіальної громади земельної ділянки та надання дозволу на укладання договору її оренди» в частині укладання договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, площею 5,50 га, з Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Світанок», ЄРДПОУ 30824884.
2. Скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки сільськогосподарського виробництва, площею 5,5 га, кадастровий номер 1222381500:01:001:1259, яка розташовується на території Гупалівської сільської ради Самарівського району (Чернеччинської об'єднаної сільської територіальної громади) Дніпропетровської області, проведену за Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Світанок» (код ЄДРПОУ 30824884) на підставі рішення державного реєстратора Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 46642373 від 25.04.2019 (номер запису про право 31341466).
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Світанок» (код ЄДРПОУ 30824884) повернути земельну ділянку сільськогосподарського виробництва, площею 5,5 га, кадастровий номер 1222381500:01:001:1259, яка розташовується на території Гупалівської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області Чернеччинській об'єднаній сільській територіальній громаді в особі Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 20241361).
4. Стягнути з відповідачів у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір у розмірі 7 267,20 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.03.2025 о 12:30 год.
20.03.2025 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.
У призначене підготовче судове засідання 25.03.2025 представники відповідача-1 та відповідача-2 не з'явилися.
В підготовчому судовому засіданні 25.03.2025, яке відбулось за участі представника прокуратури, судом оголошено перерву, про що постановлено відповідну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання. Присутніх в підготовчому засіданні 25.03.2025 представника прокуратури повідомлено під розписку.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.03.2025 повідомлено відповідачів - Чернеччинську сільську раду Самарівського району Дніпропетровської області та Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Світанок" про те, що в підготовчому засіданні 25.03.2025 оголошено перерву до 24.04.2025 о 12:30 год.
31.03.2025 до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
У призначене підготовче судове засідання 24.04.2025 представники відповідача-1 та відповідача-2 не з'явилися.
У підготовчому судовому засіданні 24.04.2025 представником прокуратури зазначено, що ним було надано всі можливі та допустимі докази по справі.
Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.05.2025 о 12:00год.
У призначене судове засідання 13.05.2025 представники відповідача-1 та відповідача-2 не з'явилися.
В судовому засіданні 13.05.2025, яке відбулось за участі представника прокуратури, судом оголошено перерву, про що постановлено відповідну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання. Присутніх в підготовчому засіданні 13.05.2025 представника прокуратури повідомлено під розписку.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 повідомлено відповідачів - Чернеччинську сільську раду Самарівського району Дніпропетровської області та Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Світанок" про те, що в судовому засіданні 13.05.2025 оголошено перерву до 03.06.2025 о 11:20 год.
У призначене судове засідання 13.05.2025 представники відповідача-1 та відповідача-2 не з'явилися.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 03.06.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
Позиція прокуратури
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.04.2019 в порушення вимог ст. ст. 124, 127, 134, 135 Земельного кодексу України та окремих положень ч.3 ст.24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» на сесії Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області прийнято рішення № 795-34/УІІ без попереднього проведення земельних торгів (аукціону), а ТОВ “Агрофірма Світанок» набуло право користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення комунальної форми власності, площею 5,5 га, з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259 не на конкурентних засадах.
Позиція відповідача-1
Відповідач відзив на позов не надав.
Позиція відповідача-2
Відповідач згідно з відзивом на позовну заяву заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що вимога щодо визнання незаконним та скасування п.2 рішення Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 15.04.2019 № 795-34/УІІ“Про прийняття в комунальну власність територіальної громади земельної ділянки та надання дозволу на укладання договору її оренди» в частині укладання договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259,площею 5,50 га, зТОВ “Агрофірма Світанок», прокурором обрано неефективний спосіб захисту, у зв'язку з чим вимога про визнання незаконним та скасування наказу п.2 рішення Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 15.04.2019 № 795-34/VІІ“Про прийняття в комунальну власність територіальної громади земельної ділянки та надання дозволу на укладання договору її оренди задоволенню не підлягає.
Також відповідач-2 вважає, що прокурор грубо порушив статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та не додав до позову докази свого повідомлення до компетентного органу до подання позову, також в позові не наведені факти та докази бездіяльності компетентного органу. Недотримання прокурором порядку надсилання повідомлення передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", позбавило компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно звернутися до суду з позовом в інтересах держави.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
15.04.2019 Гупалівською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області прийнято рішення № 795-34/VІІ “Про прийняття в комунальну власність територіальної громади земельної ділянки та надання дозволу на укладання договору її оренди».
Відповідно до п. 2 якого, вирішено дозволити укладання договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, площею 5,50 га, з ТОВ “Агрофірма Світанок», вартість орендної плати складає 10% нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
На підставі зазначеного рішення 16.04.2019 між Гупалівською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області та ТОВ “Агрофірма Світанок» (відповідач-2), код ЄРДПОУ 30824884, укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, загальною площею 5,5 га, без об'єктів нерухомості, терміном на 20 років, який 23.04.2019 державним реєстратором Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (номер запису про інше речове право 31341466).
Гупалівська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області увійшла до складу Чернеччинської сілької територіальної громади, набувши в 2019 році у комунальну власність спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташовану за межами населеного пункту.
Згідно із відповіддю Чернеччинської сільської ради (відповідач-1) №06/01-13 від 02.01.2025 сільською радою рішення про проведення конкурсу (земельних торгів) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, загальною площею 5,5 га, не приймалося.
Згідно із відповіддю Чернеччинської сільської ради №06/01-13 від 02.01.2025 сільською радою рішення про проведення конкурсу (земельних торгів) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, загальною площею 5,5 га, не приймалося.
Прокуратура вважає, що рішення Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області прийнято рішення № 795-34/VІІ від 15.04.2019 “Про прийняття в комунальну власність територіальної громади земельної ділянки та надання дозволу на укладання договору її оренди» підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
Прокуратура також зазначила, що договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, загальною площею 5,5 га, укладений 16.04.2019 між Гупалівською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області та ТОВ “Агрофірма Світанок», код ЄРДПОУ 30824884, без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, то він не містить всіх істотних вимог та відповідно до ч.ч.1, 2 статті 228 ЦК України є нікчемним.
На думку прокурора, з огляду на незаконність набуття ТОВ “Агрофірма Світанок» права користування спірною земельною ділянкою, вона підлягає поверненню територіальній громаді.
Викладене стало підставою для звернення прокуратури з відповідним позовом до суду.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
При цьому, порядок набуття права користування земельною ділянкою державної та комунальної власності чітко регламентовано земельним законодавством.
Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (абзац перший частини першої, частина 2 статті 116 ЗК України).
Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього Кодексу (ч. 2 ст. 127 ЗК України у редакції, чинній на час укладення спірного договору).
Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті (частина перша статті 134 ЗК України у редакції, чинній на час укладення спірного договору).
При цьому, ч. 2, 3 ст. 134 Земельного Кодексу України передбачає виключення, серед яких відсутня передача в оренду земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно зі ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результат аукціону.
Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Зазначена норма кореспондується зі ст. 124 Земельного кодексу України, якою передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їхніми повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.
Відповідно до ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Статтею 135 Земельного кодексу України визначено, що земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.
Як встановлено судом вище, 15.04.2019 Гупалівською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області (яка увійшла до складу Чернеччинської сільської територіальної громади Самарівського району Дніпропетровської області) прийнято рішення № 795-34/VІІ “Про прийняття в комунальну власність територіальної громади земельної ділянки та надання дозволу на укладання договору її оренди», відповідно до п. 2 якого в порушення конкурентних засад набуття права оренди на земельну ділянку, без вирішення питання про оголошення та проведення земельних торгів, вирішено дозволити укладання договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, площею 5,50 га, з ТО “Агрофірма Світанок», вартість орендної плати складає 10% нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
На підставі зазначеного рішення 16.04.2019 між Гупалівською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області та ТОВ “Агрофірма Світанок», код ЄРДПОУ 30824884, укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, загальною площею 5,5 га, без об'єктів нерухомості, терміном на 20 років, який 23.04.2019 державним реєстратором Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно (номер запису про інше речове право 31341466).
Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 917/1710/23, вирішуючи питання щодо правомірності договору оренди земельної ділянки від 19.10.2016, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без проведення земельних торгів, у випадку неодноразової реалізації такого права, зазначив, що Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів" (далі - Закон № 1012- VIII), який набув чинності з 03.04.2016, було внесено зміни до частини 2 статті 134 Земельного кодексу України шляхом викладення абзацу 16 у такій редакції: "передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва". Отже, з 03.04.2016 земельні ділянки для ведення фермерського господарства було виключено з переліку земель, які не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).
Відповідно до ч. 2 ст. 135 Земельного кодексу України продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу. На земельних торгах не може бути використане переважне право купівлі.
Таким чином, необхідною умовою передачі в оренду земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, є проведення земельних торгів. Недотримання цієї процедури є порушенням чинного законодавства під час укладення договору оренди землі.
Згідно з частинами 1 і 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У постанові від 29.09.2020 в справі № 688/2908/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила: "85. Оскільки договір оренди землі від 1 липня 2015 року № 6, укладений між ГУ Держземагентства у Хмельницькій області та ОСОБА З без дотримання конкурентних засад, спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою державної власності, то він відповідно до частин першої, другої статті 228 ЦК України є нікчемним. 86. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що якщо правочин є нікчемним, то позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. Близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90 цс 19, пункт 72), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс 18, пункти 69, 70).".
Оскільки договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, загальною площею 5,5 га, укладений 16.04.2019 між Гупалівською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області та ТОВ “Агрофірма Світанок», за відсутності для цього підстав, визначених в абзаці другому частини другої статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним (близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку набуття земельної ділянки викладені у постанові від 20.07.2022 зі справи №923/196/20).
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено у постановах від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захист права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц, від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).
Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина 2 статті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина 2 статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України) (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.01.2023 у справі № 924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).
З урахуванням наведеного вище та зважаючи на підстави та зміст позову, фактичні обставини справи, спосіб захисту, який відповідає вимогам закону в даному випадку, на думку суду, передбачає звернення з негаторним позовом.
Як уже зазначено вище, договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, загальною площею 5,5 га, укладений 16.04.2019 між Гупалівською сільською радою Магдалинівського району Дніпропетровської області та ТОВ “Агрофірма Світанок» є нікчемним.
Частиною 1 ст. 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (ч.ч. 1, 2 ст. 216 Цивільного кодексу України).
Двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15.
У разі, якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, і таке майно залишається у набувача, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину є ефективним способом захисту. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.01.2024 у справі №908/1445/20, від 21.11.2023 у справі №908/423/20.
Враховуючи те, що договір оренди землі від 16.04.2019 є недійсним (нікчемним), то він не породжує правових наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю, а тому користування (зайняття) відповідачем-2 земельною ділянкою є незаконним, без встановлених законом підстав.
При цьому, у відповідності до ч. 6 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.
За таких обставин, належним та ефективним способом захисту порушеного права є вимога прокурора про зобов'язання орендаря повернути земельну ділянку власнику - об'єднаній сільській територіальній громаді в особі Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 20241361).
Проаналізувавши наведені обставини справи та норми законодавства, суд дійшов висновку, що вимога про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Світанок» повернути територіальній громаді в особі Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 20241361) земельну ділянку з кадастровим номером з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, площею 5,50 га є обґрунтованою.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди на спірну земельну ділянку.
Частинами 1, 2 ст. 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.
Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.
Відповідно до абзаців 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Таким чином, вимога про скасування державної реєстрації права оренди спірної земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) є похідною від вимог про розірвання договору оренди, сприяє усуненню перешкод власнику, тому також підлягає задоволенню.
Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування п.2 рішення Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 15.04.2019 № 795-34/VII “Про прийняття в комунальну власність територіальної громади земельної ділянки та надання дозволу на укладання договору її оренди» в частині укладання договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, площею 5,50 га, з Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма Світанок», ЄРДПОУ 30824884, суд зазначає наступне.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року за № 7-рп/2009, ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).
Позиція Конституційного Суду України від 16.04.2009 року за № 7-рп/2009 прямо вказує, що міська рада не мала права самостійно та за власною ініціативою, без волевиявлення відповідача, скасовувати рішення 35 позачергової сесії Мукачівської міської ради 8-го скликання від 04.07.2023 року за № 1077.
Натомість, таке скасування власного рішення не має правового значення в контексті спірного договору, оскільки на момент скасування такого рішення, вчинений між сільською радою та відповідачем-2 договір оренди землі був укладений та виконаний, а саме відповідач прийняв земельну ділянку, зареєстрував за собою право власності на неї.
При цьому, саме по собі скасування рішення не змінює цивільні права та обов'язки сторін за спірним договором, поза як чинність рішення лише обумовлювала умови такого договору, а також повноваження представника сільської ради на його укладення.
Подальші дії по виконанню спірного договору таким скасованим рішенням вже не охоплювалися, а відповідно і його скасування не може змінити вже реалізовану волю сторін такого правочину.
Як слідує із рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 року за № 7-рп/2009, ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Такий висновок Конституційного Суду України зроблений виходячи із того, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні»).
Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є “гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
У постанові Верховного Суду справа № 813/4387/17 від 28.09.2022 зазначено, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів “доброго врядування» і “належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до “якості» закону).
У пунктах 70-71 рішення по справі “Рисовський проти України» (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах “Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), №33202/96, пункт 120, “Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), №48939/99, пункт 128, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), №21151/04, пункту 72, “Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), №10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, пункт 74, від 20.05.2010 і “Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах “Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та “Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Водночас, потреба виправити минулу “помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), №36548/97, пункт 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі “Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах “Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункту 58, “Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), № 32457/05, пункту 40, “Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), №35298/04, пункту 67).
Суд повторно звертає увагу, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору оренди, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39) та від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження №14-206цс21).
Натомість, під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом або про визнання недійсним договору), не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред'явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - “суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109).
З огляду на викладене позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню.
Підстави для представництва прокурором інтересів держави у справі
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Статтею 23 Закону України “Про прокуратуру» визначені підстави представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме, у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 1 ст. 24 Закону України “Про прокуратуру» визначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.
Повноваження прокурорів, передбачені цією статтею, здійснюються виключно на підставах та в межах, передбачених процесуальним законодавством (ч. 7 ст. 24 Закону України “Про прокуратуру»).
Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 ГПК України.
У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф. В. проти Франції» (F. W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).
Водночас ЄСПЛ звертав увагу також на категорії справ, у яких підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): “Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не стосуються сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечення обмеження повноважень і функцій прокурорів сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему здійснення кримінального правосуддя, водночас для виконання будь-яких інших функцій має бути засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
Зважаючи на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п.3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру».
Так, відповідно до ч. 1 а.1, ч. 3 та а. 1 ч. 4 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суд.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття “інтерес держави».
В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим.
Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об'єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов'язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб'єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.
Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки: “Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, вимоги даного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Перший “виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про охорону землі» землі в межах території України є об'єктом особливої охорони держави.
Зі змісту ст.ст. 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 4, 16, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.
Натомість, як зазначалось вище, Чернеччинська сільська рада при прийнятті оспорюваного рішення внаслідок допущених порушень розпорядилась земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам Чернеччинської сільської територіальної громади та, відповідно, і держави.
Так, відповідно до ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.
Згідно з положеннями п. 5.3 ст. 288 Податкового кодексу України, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах розмір орендної плати може перевищувати граничний розмір орендної плати, який становить дванадцять відсотків від нормативно-грошової оцінки.
Конкурентний спосіб передачі земельних ділянок є ефективним інститутом державного регулювання земельних відносин та застосовується з метою отримання максимально вигідного для територіальної громади та держави результату і залучення додаткових коштів до бюджету.
Передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів порушує інтереси держави, які полягають у втраті можливості отримати територіальною громадою міста максимально великий розмір орендної плати за використання земельної ділянки у разі продажу права оренди на конкурентних засадах.
Отримані за результатами аукціону додаткові кошти можливо було б спрямувати на фінансування місцевих програм соціально-економічного та культурного розвитку, комунальних підприємств, установ та організацій, вдосконалення мережі підприємств житлово-комунального господарства, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, розвитку транспорту і зв'язку, розвитку освіти та медичного обслуговування, вирішення інших питань, що стосуються територіальної громади та фінансуються з бюджету.
Наповненість та збільшення бюджету, у тому числі місцевого як складової частини державних фінансових ресурсів, є запорукою стабільної економіки держави.
Таким чином, оскаржуваним рішенням щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду та укладенням договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без проведення торгів порушено інтереси держави в частині ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом, зокрема для Чернеччинської сільської територіальної громади.
Приймаючи оскаржуване рішення та укладаючи договір оренди земельної ділянки, Чернеччинська сільська рада діяла всупереч інтересам територіальної громади села, що є неприпустимим в розумінні положень ст. ст. 16, 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» та підтверджує наявність підстав для представництва інтересів Чернеччинської сільської територіальної громади органами прокуратури.
Інтереси держави у спірних правовідносинах.
Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.
“Інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.
Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
З огляду на наведене, положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6,10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об^єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021 внесено зміни до Земельного кодексу України та відповідно до абзацу 1 п. 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, зміст якого визначає, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:
а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);
б) оборони;
в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;
г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності;
д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;
є) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Таким чином, з 27.05.2021 правом розпорядження вказаними вище земельними ділянками наділена саме Чернеччинська сільська об'єднана територіальна громада в особі Чернеччинської сільської ради.
При цьому, відповідно до абзацу 12 пункту 24 у розділі X “Перехідні положення» Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними, а абзацом 9 пункту 24 у розділі X “Перехідні положення» Земельного кодексу України визначено, що земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Вказана позовна заява стосується питання права, яке має фундаментальне значення в умовах земельної реформи та військового стану, а зазначена справа становить значний суспільний інтерес, оскільки набуття права оренди на земельну ділянку без дотримання конкурентних засад спрямоване на незаконне заволодіння земельною ділянкою та позбавляє Український народ (стаття 13 Конституції України) та територіальну громаду правомочностей власника землі. В той час як право користування земельними ділянками повинно набуватися і реалізовуватися виключно відповідно до закону.
Суспільний інтерес звернення прокуратури до суду із вказаною позовною заявою полягає у тому, що порушення встановленого законодавством порядку набуття прав на землю завдають значної шкоди інтересам держави та територіальної громади.
Чернеччинською сільською радою заходи, спрямовані на захист порушених інтересів держави, не здійснені, претензійно-позовна робота, спрямована на припинення незаконного користування земельною ділянкою не проведена.
Самарівською (Новомосковською) окружною прокуратурою направлялися запити від 10.11.2023 № 04/62-5575вих-23, від 10.01.2024 № 62-163вих24, від 20.02.2024 № 62-965вих24, від 30.07.2024 № 62-4114вих24, від 01.10.2024 № 62-5262вих24, від 15.11.2024 № 62-6288вих24, від 31.12.2024 № 62-7099вих24 до Чернеччинської сільської ради, в яких повідомлялося про встановлені факти.
Згідно із відповідями сільської ради № 1021/01-13 від 12.12.2023, № 262/01-13 від 25.03.2024, № 262/01-13 від 25.03.2024, № 1089/01-13 від 21.11.2024, № 06/01-13 від 02.01.2025 заходи претензійно-позовного характеру, спрямовані на захист порушених інтересів держави, спричинених незаконним без дотримання конкурентних засад вибуттям із комунального користування земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, загальною площею 5,5 га, не здійснювалися.
Таким чином, при наявності загрози інтересам держави та не здійсненні їх захисту Чернеччинською сільською радою як органом, до повноважень якого відноситься розпорядження спірною земельною ділянкою, прийнятті нею незаконного рішення щодо надання у користування земельної ділянки без проведення земельних торгів, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави як самостійним позивачем.
Суд зазначає, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Отже, участь прокурора в судовому провадженні поза межами кримінального процесу, незалежно від існуючих законодавчих гарантій неупередженості та об'єктивності цього органу, допускається як виняток.
Таким чином, позиція європейських інституцій полягає у тому, що участь прокурора у судовому провадженні поза межами кримінального процесу допускається у виключних випадках, зокрема, з метою реалізації повноважень прокурора щодо захисту прав та основоположних свобод людини та громадянина, особливо у тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості осіб, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (зокрема, інтереси громади).
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).
Звернення керівника Самарівської окружної прокуратури до суду з позовом в інтересах територіальної громади у даному випадку відповідає принципу змагальності та є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що Чернеччинська сільська рада прийняття незаконне рішення та є відповідачем у справі, а іншого органу, який міг би захистити її інтереси, немає.
Отже, керівником Самарівської окружної прокуратури належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
З приводу інших аргументів, доводів та міркувань сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).
Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги прокурора підлягають частковому задоволенню.
Щодо судового збору.
Щодо розподілу судових витрат господарський суд зазначає наступне.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому, судовий збір у розмірі 4 844,80 грн слід покласти на відповідача-2.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
У визнати незаконним та скасувати п.2 рішення Гупалівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 15.04.2019 № 795-34/VII «Про прийняття в комунальну власність територіальної громади земельної ділянки та надання дозволу на укладання договору її оренди» в частині укладання договору оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 1222381500:01:001:1259, площею 5,50 га, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Світанок» (код ЄРДПОУ 30824884) - відмовити.
Скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки сільськогосподарського виробництва, площею 5,5 га, кадастровий номер 1222381500:01:001:1259, яка розташовується на території Гупалівської сільської ради Самарівського району (Чернеччинської об'єднаної сільської територіальної громади) Дніпропетровської області, проведену за Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Світанок» (код ЄДРПОУ 30824884) на підставі рішення державного реєстратора Царичанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області № 46642373 від 25.04.2019 (номер запису про право 31341466).
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Світанок» (код ЄДРПОУ 30824884) повернути земельну ділянку сільськогосподарського виробництва, площею 5,5 га, кадастровий номер 1222381500:01:001:1259, яка розташовується на території Гупалівської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області Чернеччинській об'єднаній сільській територіальній громаді в особі Чернеччинської сільської ради Самарівського району Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 20241361).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Світанок» ((51011, Дніпропетровська область, Царичанський район, с. Михайлівка, вул. Вороного, буд. 1; код ЄДРПОУ 30824884) у справі на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38; код ЄДРПОУ 02909938) судовий збір у розмірі 4 844,80 грн.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано - 13.06.2025.
Суддя В.Г. Бєлік