05 червня 2025 року м. Харків Справа № 917/18/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.
за участю секретаря Андерс О.К,
за участю представників сторін:
позивача - Козаченко Т.П.,ордер серії ВІ від 15.05.2025 № 1302207;
відповідача-не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю “Квант Плюс» вх.№902 П/2Х/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 20.03.2025 у справі №917/18/25 (повний текст рішення складено та підписано 20.03.2025 суддею Байдуж Ю.С. у приміщенні Господарського суду Полтавської області)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавська бурова компанія", м. Полтава,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант Плюс", м. Полтава,
про стягнення 4 391 518,03 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтавська бурова компанія" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант Плюс" про стягнення 3556478,08 грн боргу з повернення попередньої оплати за договором купівлі-продажу від 01.02.2022 №010222 та нарахованих на цей борг 581731,53 грн інфляційних втрат та 253308,42 грн 3% річних.
Позов обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору купівлі-продажу від 01.02.2022 №010222 у частині здійснення у встановлений строк поставки попередньо оплаченого позивачем товару вартістю 4 735500 грн та наявністю через це у позивача, у відповідності до положень ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, права вимагати повернення попередньої оплати, яке було реалізовано останнім шляхом надсилання відповідачу листом від 05.12.2022 № 718 відмови від Договору із вимогою про повернення попередньої оплати, яку відповідач виконав лише частково, повернувши частину попередньої оплати в розмірі 1 179021,92 грн, а інша частина в розмірі 3 556478,08 грн залишилась неповернутою, у зв'язку з чим відповідно до ч. 2 статті 265 Цивільного кодексу України, крім повернення вказаної суми попередньої оплати, відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму відповідного грошового зобов'язання за відповідні періоди прострочення 3% річних та інфляційні втрати.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 20.03.2025 у справі №917/18/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Квант Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавська бурова компанія" 3556478,08 грн попередньої оплати, 581731,53 грн інфляційних втрат, 253308,42 грн 3% річних, а також 65872,79 грн витрат на відшкодування судового збору.
Рішення обґрунтовано наявністю підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України щодо повернення спірної суми попередньої оплати, а саме: здійснення позивачем на виконання умов Договору попередньої оплати товару на суму 4 735500 грн; порушення відповідачем умов Договору щодо поставки цього товару у встановлений строк; здійснення позивачем повідомлення відповідача про відмову від договору із пред'явленням вимоги про повернення попередньої оплати, яку останнім виконано лише частково шляхом повернення 1 179021,92 грн, а інша частина попередньої оплати в розмірі 3 556478,08 грн залишилась неповернутою, а також правомірністю нарахування на неповернуту суму попередньої оплати на підставі до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат та 3% річних.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Квант Плюс" подало на зазначене рішення до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, нез'ясування обставин, що мають значення для справи, просить це рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю; судові витрати покласти на позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неврахування судом першої інстанції форс-мажорних обставин, які об'єктивно унеможливили виконання зобов'язань за Договором, оскільки період виконання Договору припав на час військової агресії рф проти України, у зв'язку з чим був запроваджений військовий стан на території України, що в свою чергу зумовило виникнення несприятливої фінансової ситуації (скрутного фінансового становища) на підприємстві відповідача, що в свою чергу, з урахуванням відсутності доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме розумності, справедливості та добросовісності, відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України є підставою для зменшення штрафних санкцій.
Згідно з витягом з протоколу передачі справи раніш визначеному складу суду від 21.04.2025 для розгляду справи сформовано склад суду: головуючий суддя-доповідач Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А.
Згідно з витягом з протоколу передачі справи раніш визначеному складу суддів від 12.05.2025 у зв'язку з відпусткою судді Пуль О.А., для розгляду справи сформовано склад суду: головуючий суддя-доповідач Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 у справі № 917/18/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю “Квант Плюс» на рішення Господарського суду Полтавської області від 20.03.2025 у справі №917/18/25 та призначено її до розгляду в судове засідання з повідомленням сторін на 05.06.2025 о 12:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду.
15.05.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 6117), в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення -без змін.
В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що твердження відповідача про неможливість виконання зобов'язань за Договором через введення воєнного стану не грунтуються на умовах Договору та фактичних обставинах справи, враховуючи те, що відповідно до пункту 3.1. Договору товар, поставка якого є предметом Договору, був в наявності на складі продавця за адресою: Дніпропетровська область, м. Павлоград, а визначений Договором базис поставки EXW (Ex Works) відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс передбчає обов'язки продавця: надати вантаж на власній складській території покупцю із переданням супровідних документів, доведення до відома покупця інформації про місце і дату передачі вантажу, у зв'язку з чим, враховуючи наявність товару на складі з 09.02.2022 і після початку військової агресії рф з 24.02.2022 у відповідача була можливість повідомити позивача про готовність товару до відвантаження, при тому, що м. Павлоград Дніпропетровської області ніколи не входив до переліку територіальних громад, що розташовані в зоні бойових дій, або перебувають в тимчасовій окупації, оточені, блоковані.
Також позивач зазначив про безпідставність доводів відповідача про можливість зменшення заявлених до стягнення сум інфляційних та 3% річних на підставі ч. 1 статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України оскільки ці норми передбачають право суду зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки), до яких не належить нарахування 3% річних та інфляційних втрат.
В судовому засіданні представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив оскаржуване рішення залишити без змін.
Відповідач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання представника для участі в ньому не направив, про причини неявки суд не повідомив, що відповідно до ч.1, п. 1 ч. 3 статті 202, ч. 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України є підставою для розгляду справи за його відсутності.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволеню не підлягає, зважаючи на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю “Полтавська бурова компанія» та відповідачем -Товариством з обмеженою відповідальністю "Квант плюс" укладено договір купівлі-продажу від 01.02.2022 за № 010222 (надалі - Договір), строком дії з моменту його підписання сторонами і до 31.12.2022 (преамбула та п. 12.2. Договору).
Предметом Договору є продаж відповідачем (Продавець за Договором) позивачу (Покупець за Договором) товару - труби обсадної діаметром 244,48 х 11.05 мм, Р-110мм; TSH Blue, виробництво Tenaris, в кількості 115,5 тон за ціною 41 000,00 грн, в тому числі ПДВ за одну тону, на загальну суму 4 735 500,00 грн, на умовах цього Договору (п. 1.1. Договору).
Умовами поставки товару сторони визначили:
- EXW, склад Продавця: Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Промислова,1. Товар є в наявності на складі Продавця (п. 3.1. Договору);
- Покупець проводить попередню оплату в розмірі 100% вартості товару двома платежами: 50 % вартості товару в строк до 05.02.2022, 50% - до 11.02.2022 (п. 4.1. Договору);
- передання товару Продавцем Покупцеві за кількістю і якістю здійснюється повноважними представниками сторін на місці отримання товару (склад Продавця) та оформлюється видатковою накладною. Датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної (п. 7.1. Договору).
Строки поставки товару між сторонами спору укладеним Договором узгоджені не були.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач виставив позивачу Рахунок на оплату від 03.02.2022 за № 11 на загальну суму 4 735 500, 47 грн, в тому числі ПДВ.
Позивач, в свою чергу оплатив цей рахунок в повному обсязі двома платежами:
- в сумі 2 367 750,00 грн згідно платіжного доручення від 04.02.2022 № 1436603;
- в сумі 2 367 750,00 грн згідно платіжного доручення від 09.02.2022 № 1436777.
В подальшому позивач направив на адресу відповідача лист від 02.09.2022 за вих. № 441 з проханням повідомити дату та місце відвантаження товару та вказати контактну особу.
Листом від 19.09.2022 за вих. № 44 відповідач відповів про неможливість виконання Договору зі свого боку до закінчення періоду дії форс-мажорних обставин - війни.
Листом від 20.09.2022 за вих. № 483 позивач направив Вимогу щодо виконання зобов'язань за Договором відповідачем, яка була отримана останнім 29.09.2022.
Проте, поставка товару відповідачем так і не відбулася, оскільки відповідач не повідомив про готовність товару до розвантаження, у зв'язку з чим, позивач направив відповідачу повідомлення про відмову від Договору та вимогу щодо повернення передоплати в сумі 4 735 500,00 грн від 05.12.2022 за вих. № 718, яким повідомив про відмову від Договору та вимагав повернути попередню оплату у строк до 08.12.2022.
Дане повідомлення відповідач отримав 14.12.2022, згідно з офіційними даними сайту Укрпошта за номером накладної про відправлення цінного листа з описом вкладення.
В подальшому між сторонами продовжувала вестися переписка стосовно повернення передплати, з суті якої вбачається підтвердження відповідачем неможливості виконання ним Договору в зв'язку з війною, а також гарантування ним повернення отриманої передплати за Договором - спершу в строк до 31.03.2023, а в подальшому відповідач змінив свої запевнення, зазначивши графік розстрочення платежу.
З огляду на наведені обставини, відповідач повернув позивачу 1 179 021,92 грн передплати, що підтверджується платіжним дорученням від 22.02.2024 за № 68.
Решта коштів отриманої відповідачем передплати у сумі 3 556 478,08 грн повернута не була.
На суму неповернутої передплати позивач на підставі ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 253 308,42 грн 3% річних та 581 731,53 грн інфляційних втрат за період прострочення з 15.12.2022 по 09.12.2024.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на таке.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Згідно зі статтею 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 174 Господарського кодексу України серед підстав виникнення господарських зобов'язань передбачено господарські договори.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобовязання з передання покупцю товару у встановлений строк та в разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.
При цьому можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Законом не визначено форму предявлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою, тощо
У спірних правовідносинах наявні зазначені умови для застосування положень частини другої статті 693 Цивільного кодексу України щодо повернення попередньої оплати .
Як зазначено вище, позивач на виконання умов Договору здійснив 100 % передплату товару на суму 4 735500 грн.
Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною другою цієї статті передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як правомірно зазначив суд першої інстанції, зміст договору укладеного між сторонами спору не дає змоги визначити строки поставки товару відповідачем, а тому строк поставки має визначатися з урахуванням положень ч. 2 статті 530 Цивльного кодексу України -у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Така вимога була направлена відповідачу листом від 20.09.2022 за вих. № 483, яка була отримана останнім 29.09.2022 -а тому відповідач мав вчинити передбачені дії з виконання свого обов'язку з передання товару покупцеві до 06.10.2022 включно.
В пункті 1.2. Договору зазначено, що умови цього Договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів поставки «Інкотермс» ( в редакції 2020 року)
Як зазначено вище, пунктом 3.1. Договору передбачено базис поставки - EXW, склад Продавця: Дніпропетровська обл., м. Павлоград, вул. Промислова,1. Товар є в наявності на складі Продавця (п. 3.1. Договору)
Відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів поставки «Інкотермс» ( в редакції 2020 року) термін EXW,"франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці, без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.
Відповідно до статі 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
З вищенаведених обставин вбачається, що незважаючи на звернення позивача та настання строку з поставки товару, відповідач не вчинив дії з виконання свого обов'язку щодо надання товару у розпорядження покупця шляхом повідомлення позивача про те, що товар, який знаходиться на складі продавця, готовий до передання та відмовився від виконання відповідного обов'язку, повідомивши позивача про неможливість його виконання протягом дії воєнного стану.
Разом з цим, позивач у зв'язку з відмовою відповідача у виконанні свого обов'язку з поставки товару у встановлений строк, скористався своїм правом на одностороннє розірвання Договору відповідно до частини 1 статті 665 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу, одночасно, у відповідності до ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, заявивши вимогу про повернення опередньої оплати.
Отже, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для повернення спірної суми передплати.
Щодо нарахованих на спірну суму передплати інфляційних втрат на 3% річних колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про їх задоволення, виходячи з наступних підстав.
Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річнихвід несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти), відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Сулду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19.
Позивач правомірно у відповідності до ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України за прострочення відповідачем грошового зобов'язання з повернення спірної суми попередньої оплати нарахував до стягнення спірні суми 3% річних та інфляційних втрат за відповідні періоди прострочення, що наведені в розрахунку суми позову.
Щодо посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, як підстави для звільнення його від відповідальності, які полягали у військовій агресії російської федерації проти України, що стало підставою введення на території країни воєнного стану, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями ст. 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України, сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Отже, за чинним законодавством форс-мажорні обставини можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, але не від виконання зобов'язань, зокрема від повернення суми попередньої оплати за непоставлений у строк товар.
Крім цього ч. 2 статті 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено імперативну норму, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Виходячи з наведених норм, обставини, на які посилається відповідач, а саме: відсутність грошових коштів для виконання ним свого зобов'язання з повернення суми попередньої оплати через обставини, пов'язані з введенням воєнного стану, не вважаються форс-мажорними відповідно до чинного законодавства, а також випадком, тобто порушенням зобов'язання за відсутності вини, а отже ці обставини виключають звільнення останнього від відповідальності.
Разом з цим, предмет позову у даній справі складають вимоги щодо зобов'язання відповідача повернути позивачу попередню оплату та сплатити нараховані на відповідну суму інфляційні втрати та 3% річних, і зазначене зобов'язання з повернення попередньої оплати за своєю правовою природою не є відповідальністю, а є, як зазначено вище, грошовим зобов'язанням продавця, умовою виникнення якого є саме порушення продавцем свого обов'язку з поставки товару у встановлений строк, безвідносно до того, чи відбулось таке порушення внаслідок форс-мажорних обставин чи з інших обставин, а також пред'явлення покупцем вимоги про повернення попередньої оплати, що мало місце у спірних правовідносинах, а передбачені частиною другою статті 625 ЦК України нарахування за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю, встановленою статтею 611 ЦК України та статтею 217 ГК Україн, а тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 ЦК України та статтею 218 ГК України, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України.
Відповідна правова позиція щодо незастосування до нарахувань за ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України правил щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені статтею 617 ЦК України та статтею 218 ГК України, наведена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 16.05.2024 у справі № 913/308/23.
Отже, питання щодо наявності саме форс-мажорних обставин не має значення для даної справи.
Разом з цим відповідач просить зменшити спірні суми інфляційних та 3% річних на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.
Щодо вказаного питання колегія суддів зазначає наступне.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Положеннями частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 67/1346/15-ц.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
При цьому, ані у зазначених нормах, ані в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18.
При цьому обґрунтованість заявленої до стягнення суми основної заборгованості та недоведеність відповідачем наявності форс-мажорних обставин як підстави для його звільнення від відповідальності за порушення умов Договору не виключають передбачене ст. 551 Цивцільного кодексу України та ч. 3 ст. 233 Господарського кодексу України право суду зменшити розмір штрафних санкцій за наявності виняткових обставин.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України не є штрафними санкціями, а є мірою спеціальною відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 виклала висновок щодо того, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника, а тому, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проте, у даному випадку, окрім того, що заявлений розмір 3% річних очевидно не може вважатися надмірним, оскільки відповідає розміру, встановленому законом (ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України), відповідач не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення розміру процентів річних та під час розгляду справи в суді першої інстанції не посилався на певні виняткові обставини, в той час як введення в Україні воєнного стану не встановлює презумпцію наявності виняткових обставин щодо всіх суб'єктів господарювання, оскільки для цього повинен бути наявним причинний зв'язок між воєнним станом та порушенням певних зобов'язань саме у спірних правовідносинах, про що відповідач взагалі не повідомляв суд першої інстанції, що не давало підстав для реалізації судом першої інстанції своїх дискреційних повноважень, передбачених статтею 233 Господарського кодексу України та ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
До того ж, як обгрунтовано зазначив відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, обставини, на які послався відповідач в апеляційній скарзі як на підставу для зменшення процентів річних, не можуть вважатися винятковими обставинами, з огляду на те, що відповідно до пункту 3.1. Договору, товар, поставка якого є предметом Договору, був в наявності на складі продавця за адресою: Дніпропетровська область, м. Павлоград, а визначений Договором базис поставки -EXW (Ex Works,Франко завод ) відповідно до офіційних правил тлумачення торговельних термінів поставки Міжнародної торгової палати Інкотермс передбчає обов'язки продавця надати вантаж на власній складській території покупцю із переданням супровідних документів, доведення до відома покупця інформації про місце і дату передачі вантажу, у зв'язку з чим, враховуючи наявність товару на складі з 09.02.2022 і після початку військової агресії рф з 24.02.2022 у відповідача була можливість повідомити позивача про готовність товару до відвантаження, при тому, що м. Павлоград Дніпропетровської області ніколи не входив до переліку територіальних громад , що розташовані в зоні бойових дій, або перебувають в тимчасовій окупації, оточені, блоковані.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, а оскаржуване рішення ухвалено при дотриманні норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Квант Плюс» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 20.03.2025 у справі №917/18/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 16.06.2025.
Головуючий суддя І.В. Тарасова
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов