Справа №:755/193/23
Провадження №: 2/755/3/25
"13" червня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Гаврилової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дніпровська набережна 9А» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по внескам на утримання будинку та прибудинкової території, -
Представник позивача ОСББ «Дніпровська набережна 9А» - Н.Герман звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по внескам на утримання будинку та прибудинкової території.
Згідно заявлених вимог, представник позивача просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість по сплаті внесків на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 10 968,57 грн, інфляційні втрати - 2 375,98 грн, 3% річних - 437,54 грн.
Вимоги позову обґрунтовані тим, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . 08 листопада 2017 року біло зареєстровано ОСББ «Дніпровська набережна 9А». Загальними зборами ОСББ «Дніпровська набережна 9А», оформленими протоколом від 20 березня 2018 року, затверджено з 01 липня 2018 року розмір внесків співвласників житлових приміщень будинку на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території з розрахунку 6,00 грн/кв.м для першого поверху і з 6,80 грн/кв.м з другого по дев'ятий. Представник позивача зазначає, що відповідач не виконує у повному обсязі свій обов'язок співвласника будинку щодо сплати відповідних внесків на утримання будинку та прибудинкової території, в результаті чого у період з 01 липня 2018 року по 09 вересня 2022 року щомісячних внесків на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території у відповідача утворилась заборгованість перед об'єднанням, яка станом на 09 вересня 2022 року становить 10 968,57 грн. Посилаючись на ст. 625 ЦК України, представником позивача нараховано інфляційні втрати в розмірі 2 375,98 грн та 3% річних у розмірі 437,54 грн.
Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 13.01.2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
09.11.2023 від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 03.01.2024 заяву відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі, подану представником - ОСОБА_2 - задоволено. Зупинено провадження у справі №755/11247/22 за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дніпровська набережна 9А» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по внескам на утримання будинку та прибудинкової території до припинення перебування відповідача ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
19.09.2024 відповідачем ОСОБА_1 подана заява про застосування строків позовної давності.
Також відповідачем ОСОБА_1 був поданий відзив на позовну заяву в якому останній просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначив, що відповідно до посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 19.06.2017, відповідач з 22.01.2015 по 27.11.2018 був військовослужбовцем. 06.04.2022 він повернувся на військову службу у зв'язку із повномасштабним вторгненням та перебував на військовій службі до 23.07.2024. У зв'язку із пораненням відповідач отримав посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи серії НОМЕР_2 від 05.02.2019. Отже, на думку відповідача, у період з 19.06.2017 по 05.02.2019 він мав пільгу на оплату комунальних послуг з 75-процентною знижкою, а з 05.02.2019 має право на знижку на оплату комунальних послуг в розмірі 100 процентів. В порушення цього, позивач вимагає стягнення з відповідача заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Крім того, в періоди з 22.01.2015 по 27.11.2018 та з 06.04.2022 по 23.07.2024 відповідач перебував у складі Збройних Сил України, отже не користувався комунальними послугами. Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач заперечує в повному обсязі з посиланням на введення карантину. (а.с.68-73)
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03.10.2024 поновлено провадження у справі.
Згідно вимог ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Таким чином, розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що надані докази та повідомлені сторонами обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, є достатніми для прийняття рішення у справі в порядку спрощеного позовного провадженням, як це передбачено ст. 279 ЦПК України.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи та прийняті судом, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом установлено, що згідно витягу із протоколу від 20.03.2018 загальних зборів ОСББ «Дніпровська набережна 9а» проведених 25.02.2018 за місцезнаходженням: АДРЕСА_2 , прийнято рішення про затвердження з 01 квітня 2018 року розміру внесків співвласників житлових приміщень будинку на утримання (обслуговування) будинку та прибудинкової території з розрахунку 6,00 грн./ м.кв. для першого поверху і 6,80 грн./м.кв. з другого по дев'ятий (а.с. 12-13).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків» об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво-, або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.
Відповідно до відомостей Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА № 87807241 від 09.01.2023, відповідач ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 01.04.1999 по теперішній час (а.с. 24).
За повідомленням Київського міського бюро технічної інвентаризації Київської міської ради від 05.08.2016 № 10213 (И-2016), квартира АДРЕСА_4 зареєстрована за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (в рівних долях) (а.с. 9-9 звор).
З долучених до відзиву копій свідоцтв про смерть убачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (а.с. 79) та ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 (а.с. 80).
Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути правовою підставою для звільнення споживача від оплати за спожиті послуги. (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 462/1232/23)
Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Згідно із статтею 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» вищим органом управління об'єднання є загальні збори. Рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх співвласників. Рішення загальних зборів може бути оскаржене в судовому порядку. До компетенції загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку належить визначення розмірів платежів та внесків членів об'єднання.
У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об'єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду (частина 6 статті 13 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»).
Частиною 1 статті 20 вказаного Закону встановлено, що частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
Згідно із статтею 22 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», з метою надання населенню, що проживає в багатоквартирних будинках, у яких створено об'єднання, пільг та субсидій для відшкодування витрат на оплату комунальних послуг визначається розмір внесків (платежів) на відповідні потреби, затверджений загальними зборами об'єднання, але не більше найвищого у відповідному населеному пункті тарифу на відповідні комунальні послуги, встановленого відповідним державним органом або органом місцевого самоврядування для суб'єктів господарювання.
Частина 3 статті 23 цього Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначає, що внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об'єднання та/або рішенням загальних зборів.
Отже, відповідно до наведених вимог чинного законодавства особа, яка є власником квартири, і водночас співвласником будинку, в якому створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, однак не є членом цього об'єднання, зобов'язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а об'єднання наділено правом у разі нездійснення цією особою таких дій звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих платежів по цим витратам.
Реалізація вказаних вище положень здійснюється на підставі статті 12 Закону, яка передбачає, що управління багатоквартирним будинком об'єднання здійснює через свої органи управління.
За змістом ст. 319, 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Правила користування приміщеннями житлових будинків, затвердженні Постановою КМУ України від 08 жовтня 1992 року № 572, п.18 зобов'язують наймача, власника й орендаря житлового приміщення оплачувати житлово-комунальні послуги, тому враховуючи положення ст. 541 ЦК України зобов'язання з оплати комунальних послуг мають солідарний характер, а тому особи, що є співвласниками квартири несуть солідарні зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг.
Таким чином, на відповідача, як власника квартири покладається обов'язок щодо сплати всіх внесків у строки та в розмірах, які затверджені протоколами загальних зборів.
Згідно довідки про стан заборгованості зі сплати внесків для здійснення витрат на управління будинком за період з 01.07.2018 станом на 09.09.2022 відповідач має заборгованість в розмірі 10 968,57 грн. (а.с. 14)
Обґрунтовуючи відсутність підстав для стягнення з нього заявленої суми заборгованості, відповідач зазначає, що в період з 19.06.2017 по 05.02.2019 він мав 75-процентну знижку на оплату комунальних послуг, як учасник бойових дій, а з 05.02.2019 відповідач є особою з інвалідністю внаслідок війни та відповідно має пільгу на 100-процентну знижку.
Так, згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , дата видачі 19.06.2017, ОСОБА_1 отримав статус ветерана війни - учасника бойових дій. (а.с. 78).
В подальшому, а саме 09.02.2021 Безпечний отримав посвідчення особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни серії НОМЕР_2 - довічно (а.с. 77) та 16.02.2021 отримав пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 , вид пенсії: по інвалідності 3 група інвалідність внаслідок війни (а.с. 75).
Суд враховує, що відповідач має статус ветерана війни - учасника бойових дій, а тому на нього поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів та гарантії їх соціального захисту».
Пунктом 5 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів та гарантії їх соціального захисту» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: 75-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю).
Вказана норма поширювалась на відповідача з 01.07.2018 (дати виникнення заборгованості) по 08.02.2021 (день, що передував отриманню посвідчення особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни).
Також, п. 5 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів та гарантії їх соціального захисту» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин), особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: 100-процентна знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених чинним законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім'ю).
Відповідно дана норма поширювалась на відповідача з 09.02.2021 (дата отримання посвідчення) по 09.09.2022 (останній день виникнення заборгованості).
Порядок та механізм отримання пільги закріплений в Положенні про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 № 117 та Порядок надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг у грошовій формі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373.
Відповідно до п. 1 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, - автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою згідно із законами України, отримують соціальні стипендії, державну допомогу постраждалим учасникам масових акцій громадського протесту та членам їх сімей.
Відповідно до цього ж Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, а саме п. 5 для включення до Реєстру інформації про пільговика він подає уповноваженому органу копії документів, що підтверджують право пільговика та членів його сім'ї на пільги (з пред'явленням оригіналів цих документів), копію довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, пред'являє паспорт та надає інформацію про характеристику житла та послуги, щодо отримання яких він має пільги та реально ними користується.
Таким чином, задля реалізації пільговиком пільги передбаченої Законом України «Про статус ветеранів та гарантії їх соціального захисту», така особа повинна була звернутися до уповноваженого органу із відповідною заявою з метою включення його до такого реєстру.
Пунктом 7 Порядку надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 373 встановлено, що пільговики, яким надається пільга у грошовій формі, зобов'язані сплачувати щомісяця вартість фактично спожитих житлово-комунальних послуг з урахуванням суми пільги, виплаченої таким пільговикам готівкою.
Відповідно до п. 7 Порядку надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 373, виплата розрахованої суми пільги здійснюється у грошовій безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Мінсоцполітики в АТ Ощадбанк на підставі укладеного між Мінсоцполітики та АТ Ощадбанк договору. За заявою пільговика, поданою структурному підрозділу з питань соціального захисту населення до 15 жовтня (15 травня), але не пізніше 15 жовтня 2022 року, у якій зазначаються виплатні реквізити, виплата пільги здійснюється у грошовій готівковій формі з початку опалювального (неопалювального) сезону.
Отже, відповідачу ОСОБА_1 необхідно було вчинити ряд дій з метою реалізації пільг передбачених Законом України «Про статус ветеранів та гарантії їх соціального захисту», а саме: подати заяву про включення його до реєстру пільговиків, та подати заяву до відповідного органу про надання пільг на оплату житлово-комунальних послуг з підтверджуючими документами.
Однак, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем були дотримані законодавчі механізми отримання відповідної пільги. Більше того, відповідач в будь-якому випадку не звільняється від сплати коштів за житлово-комунальні послуги, оскільки різниця між фактичною сплатою (в повному обсязі) та застосуванням пільги у відповідному процентному співвідношення повертається пільговику у безготівковій чи готівковій формі.
Підсумовуючи наведене вище, слід зазначити, що відповідачем не спростовано того, що позивачем неправомірно нараховано заборгованість у розмірі 10 968,57 грн за сплату внесків на утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території за період з 01.07.2018 станом на 09.09.2022, а тому суд в цій частині приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.
Згідно аналізу практики застосування статті 625 ЦК України в цивільному судочинстві, підраховуючи суми стягнень, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, суди повинні враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в певний період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті «Урядовий кур'єр».
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
На відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.
За відсутності оформлених договірних відносин, але в разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15).
З огляду на те, що відповідачі, прострочили виконання грошового зобов'язання, вони на вимогу позивача повинні сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми (Висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 14-448цс19-ц).
По даній справі позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних та інфляцію за період з липня 2018 року по серпень 2022 року в сумі: інфляція - 2 375,98 грн та 3 % річних - 437,54 грн, згідно наданого розрахунку (а.с.15).
Загальновідомим є той факт, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, строк дії якого неодноразово продовжено та є діючим і на час вирішення справи.
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану»: в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.
Зміни до вказаної Постанови в частині переліку населених пунктів де нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням, забороняється, внесені лише 29.12.2023 Постановою №1405.
Зважаючи на викладене та враховуючи, що з 24.02.2022 введено воєнний стан в Україні, на період дії якого Постановою Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану», з урахуванням змін внесених Постановою №1405 від 29.12.2023, заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі, нарахування та стягнення судом пені, 3% річних та інфляційних втрат за період з 24.02.2022 є помилковим та порушує норми матеріального права, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності.
Відповідно до положень статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які відбулися у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No.2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 457/462/16-ц, провадження № 61-21807св19.
Пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 2 квітня 2020 року.
Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року. Враховуючи постанову Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641, постанову Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236, карантин на території України, установлений 12 березня 2020 року, неодноразово продовжувався та діяв до 30 червня 2023 року.
Окрім того, згідно пунктом 19 Розділу «Прикінцеві положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався і діє станом на дату ухвалення рішення.
Разом із тим, внесено зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 «Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації» і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Продовжено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 квітня 2023 року. Також продовжено на всій території України карантин до 30 квітня 2023 року.
Враховуючи викладене вище, строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину та строк воєнного, надзвичайного стану.
Карантин був введений 12 березня 2020 року, отже строк позовної давності необхідно відраховувати саме з цієї дати, тобто на користь позивача з відповідача підлягають стягненню платежі з 12 березня 2017 року, у зв'язку з чим заява відповідача ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) міститься правовий висновок про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене вище, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дніпровська набережна 9А» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по внескам на утримання будинку та прибудинкової території частково, а саме стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Дніпровська набережна 9А» заборгованості по внескам за утримання будинку та прибудинкової - 10 968,57 грн, інфляційних втрат за період з 01.07.2018 - 23.02.2022 - 908,28 грн та 3 % річних за період з 01.07.2018 - 23.02.2022 - 286,75 грн.
Що стосується розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 481,00 грн, при цьому вимоги задоволено частково на суму 12 163,60 грн, що складає 88,26 % від заявлених вимог.
Керуючись ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційного розміру задоволених позовних вимог, що складає 2 189,74 грн (2481,00 грн х 88,26%/100%).
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ч. 1, 2 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України)
Відповідно до частин 4-6 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правничу допомогу.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (постанова Верховного Суду від 01 лютого 2023 року у справі № 160/19098/21).
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 у справі № 927/237/20).
У рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не лише того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
У п. 140-145 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права».
Судом установлено, що 22.06.2019 між Адвокатським бюро «Наталії Гнатуш» та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Дніпровська набережна 9А» укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги № 3, відповідно до якого, бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором та домовленістю сторін щодо захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та всі фактичні понесені адвокатським бюро витрати у зв'язку з виконання цього договору. (а.с. 16-18)
Відповідно до п. 3.1 Договору, розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами на підставі Додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору. Додаток №1 до даного договору набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.
В Додатку №1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги №3, який підписано між Адвокатським бюро «Наталії Гнатуш» та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Дніпровська набережна 9А», міститься види послуг: усна консультація - вартість від 450 грн.; усна консультація із визначенням документів - вартість від 550 грн.; адвокатський запит - вартість від 600 грн.; письмова консультація - вартість від 1250 грн.; представництво в підприємствах, установах, організаціях - вартість від 1000 грн; представництво в судах загальної юрисдикції - вартість від 1300 грн./судодень; представництво в господарський судах - вартість від 1750 грн./судодень; представництво в апеляційних судах загальної юрисдикції - вартість від 1800 грн./судодень; представництво в апеляційних господарських/адміністративних судах - вартість від 2250 грн./судодень; касаційна інстанція судів загальної юрисдикції - вартість від 2100 грн./судодень; касаційна інстанція в господарських судах - вартість від 2500 грн./судодень; гонорар за прийняті рішення на користь клієнта - 5-15%; слідчі дії: захист свідка, потерпілого, підозрюваного обвинуваченого (досудове розслідування) - вартість від 2000 грн./слідча дія; аналіз документі, вибір правової позиції - вартість від 3500 грн.; підготовка і подання заяви по суті до суду, позовна заява, відзив, відповідь на відзив, пояснення - вартість від 2500 грн.; підготовка і подання апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу - вартість від 3500 грн.; підготовка і подання апеляційної скарги, відзиву на касаційну скаргу - вартість від 4500 грн.; базова вартість «години продуктивної роботи»: підготовка документів, правова оцінка документів, наданих клієнтом, присутність на перемовинах - вартість від 2100 грн./год.; вартість термінового виконання доручення - коефіцієнт 1,74;вартість часу проїзду до клієнта чи по його дорученню - коефіцієнт 0,5; вартість годин продуктивної роботи з 18 до 9 - коефіцієнт 1,5; вартість години продуктивної роботи у вихідні, святкові дні - коефіцієнт 2.0. (а.с. 19)
Також позивачем додатково подано до суду рахунок-акт №3/9-А-1 від 29.12.2022 до Договору про надання правової (правничої) допомоги №3 від 22.06.2019, в якому відображені послуги: вивчення наданих документів по кв. АДРЕСА_5 , підготовка та оформлення документів до позовної заяви, підготовка та подання заяви по суті до суду: позовна заява (кв. 345) з додатками, додаткових документів; зазначено загальну вартість наданих послуг в сумі 3 950,00 грн. (а.с.30)
У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому адвокатам, враховуючи положення статті 28 Правил адвокатської етики (затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Також суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням не лише того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд звертає увагу на те, що в укладеному позивачем та адвокатом договорі визначено, що оплата здійснюється не пізніше 2-х робочих днів з моменту надіслання та отримання клієнтом рахунку бюро (п.3.2. договору), рахунок підписаний сторонами 29.12.2022, доказів оплати за договором матеріали справи не містять, позовну заяву підписано та подано до суду головою ОСББ, всі додатки до позову також завірені головою ОСББ.
За таких обставин відповідач не довів яка саме правова допомога була надана адвокатом, як і не надав доказів її сплати, внаслідок чого суд позбавлений можливості визначити розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Тому в стягненні витрат на правову допомогу слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 319, 322, 526, 610, 612, 625, 626, 628, 629 Цивільного кодексу України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», статтями 2, 4, 10, 12, 76-81, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дніпровська набережна 9А» (ЄДРПОУ 41716051, місцезнаходження: м. Київ, вул. Дніпровська набережна, буд. 9-А) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) про стягнення заборгованості по внескам на утримання будинку та прибудинкової території - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Дніпровська набережна 9А» заборгованість по внескам на утримання будинку та прибудинкової території з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 12 163,60 грн, витрати та судовий збір у розмірі 2 189,74 грн.
В іншій частині позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: