Справа № 564/1684/25
16 червня 2025 року
Суддя Костопільського районного суду Рівненської області Цвіркун О. С. розглянувши матеріали, що надійшли від ІНФОРМАЦІЯ_1 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , заступник командира 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 за ч.2 ст.172-15 КУпАП,
На розгляд до Костопільського районного суду Рівненської області від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов протокол про військове адміністративне правопорушення серії ЛВР №238 від 04.04.2025 відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.172-15 КУпАП.
Згідно зазначеного протоколу ОСОБА_1 будучи заступником командира 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), в умовах особливого періоду в порушення вимог ст.ст.2, 3, 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст.4, 5, 6, 11, 16, 26, 29, 31, 113, 114 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, положень Військової присяги, під час виконання своїх посадових обов'язків, неналежним чином виконував вищевказані вимоги, зокрема не забезпечив належного дотримання контролю за наявністю особового складу, не забезпечив дотримання військової дисципліни у розташуванні підрозділу на території військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), внаслідок чого в період з 01.03.2025 по 31.03.2025 військовослужбовці 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 у кількості 10 осіб самовільно залишили розташування підрозділу та військової частини НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.
Відповідно до ч.2 ст.268 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення за ч.2 ст.172-15 Кодексу України про адміністративні правопорушення, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов'язковою.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.
Статтею 7 КУпАП встановлено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст.251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема і протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП.
Частиною 2 ст.172-15 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до військової служби, вчинене в умовах особливого періоду.
Об'єктивною стороною недбалості, тобто недбале ставлення до служби передбачає невиконання або неналежне виконання службових обов'язків через недбале чи несумлінне ставлення до них. При цьому, якщо особа не мала реальної можливості взагалі проявити ставлення до своїх службових обов'язків, то не можна говорити про те, що воно було недбалим чи несумлінним (хвороба, відсутність досвіду, нетривалість служби). Недбале ставлення військової службової особи до своїх службових обов'язків характеризує, перш за все, об'єктивну сторону вчиненого і виявляється в тому, що за наявності в особи реальної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, винний або взагалі не діє, не виконує службові обов'язки, або хоча і діє, але виконує ці обов'язки неналежним чином, не відповідно до закону або відповідно до нього, проте неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччя з установленим порядком і тією обстановкою, що склалася, тощо.
Верховний Суд України у своїй постанові від 21.05.2021 року справі № 185/12161/15-к вказав, що при встановленні недбалого ставлення до військової служби у формі невиконання службових (посадових) обов'язків необхідно встановити, що винний зобов'язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов'язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов'язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається.
До протоколу про військове адміністративне правопорушення серії ЛВР №238 від 04 квітня 2025 року долучено витяг з наказу №67 від 05.03.2025, службову характеристику, медичну характеристику, письмові пояснення військовослужбовця ОСОБА_2 від 04.04.2025 та ОСОБА_3 від 04.04.2025, аналітичну довідку.
Однак, суду не було надано переконливих доказів, які б свідчили про наявність в діях ОСОБА_1 як об'єктивної, так і суб'єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст.172-15 КУпАП.
Зокрема, не надано акт перевірки, яким виявлено недбале ставлення військової службової особи, ОСОБА_1 , до військової служби, списків військовослужбовців, які перебували у підпорядкуванні ОСОБА_1 , наказів про зарахування військовослужбовців до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Окрім того, як вбачається з витягу з наказу №67 від 05.03.2025, старший лейтенант ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків заступника командира 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 з 05.03.2025, в той час як згідно протоколу про військове адміністративне правопорушення серії ЛВР №238 від 04 квітня 2025 року у вину ОСОБА_1 ставиться період з 01.03.2025 по 31.03.2025.
З аналітичної довідки, яка долучена до матеріалів справи №10181 від 15.04.2025, неможливо встановити, яка кількість військовослужбовців 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 самовільно залишила розташування підрозділу та військової частини НОМЕР_1 у період з 05.03.2025 по 31.03.2025.
Таким чином суд приходить до висновку, що порушивши вимоги ст.255 КпАП України відносно обов'язку збирання доказів особами, уповноваженими на складання протоколів про адміністративні правопорушення, викладені в протоколі обставини не підтверджуються доказами, які б надавали правові підстави для висновку про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-15 КпАП України.
Статтею 62 Конституції України регламентовано, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. За змістом цієї норми на особу не може бути покладений і обов'язок доводити свою невинуватість в учиненні адміністративного правопорушення.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18) у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене та аналізуючи надані докази, суд приходить до висновку, що провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.172-15 КУпАП підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі наведеного та керуючись п.1 ч.1 ст.247, 251, 255, 280 КУпАП, суд
Справу відносно ОСОБА_1 за ч.2 ст.172-15 КУпАП закрити в зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі скарги через Костопільський районний суд.
СуддяО. С. Цвіркун