Дата документу 11.06.2025Справа № 554/1462/25
Провадження № 2/554/2189/2025
11 червня 2025 року м. Полтава
Шевченківський районний суд м. Полтави у складі:
головуючий суддя: Сініцин Е.М.,
за участю секретаря: Снігур В.В.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України, про стягнення моральної шкоди, -
До Октябрського районного суду м. Полтави надійшов позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України, про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим що, з 1996 року є єдиним засновником, директором ПП «Кампус Плюс». В 2000 році купила на вторинному ринку трьох поверхову будівлю, ремонтувала її, відкрила ресторан, стала добудовувати поверхи. За необхідності коштів для розширення бізнесу, 04 грудня 2008 року нотаріально оформила частину будівлі на іншу особу, яка обіцяла негайно розрахуватися та в подальшому почати інвестування будівництва. Проте після перереєстрації права власності, інша особа не виконала свої зобов'язання, не віддала кошти та відмовилася від подальшої співпраці, в зв'язку з чим позивачка звернулася до суду за захистом своїх справ в порядку цивільного судочинства. Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави по справі № 2-2781/10 від 23 березня 2010 року, поновлена реєстрація права власності на нежитлові приміщення за ПП «Кампус Плюс».
31 березня 2010 року інша особа, на яку переоформлялася частина будівлі ПП «Кампус Плюс» звертається до УБОЗ ГУ МВС України в Полтавській області з заявою щодо неправомірних дій директора ПП «Кампус Плюс». Незважаючи на Рішення Октябрського районного суду міста Полтави по справі № 2-2781/10 від 23 березня 2010 року, іншу особу визнають потерпілим у кримінальній справі. Починається кримінальне переслідування позивачки. Позивачку викликають на допити, допитують її рідних, працівників підприємства. В квітні-травні 2010 року їй надходять погрози. На підприємство почали надходити запити від поліції та прокуратури. Проводяться обшуки за місцем її проживання та за місцем проживання її старшої доньки. В травні-червні місяцях 2010 року в готелі було проведено масований обшук. Працівники Київського УВОЗУ попередньо заселилися до декількох номерів готелю, а зранку готель було оточено декількома десятками озброєних правоохоронців в масках. Було заблоковано усі поверхи готелю і почався обшук усіх приміщень готелю, включаючи номери із гостями. Гості та клієнти готелю були налякані. Був перекритий рух по вулиці. Вилучена уся наявна в готелі документація, яку без опису завантажили у 22 мішки та усі комп'ютери. Вказані дії мали значний резонанс в місті. Про події в готелі вийшов сюжет на телебаченні.
В подальшому проводяться обшуки в Полтавській міській раді, першого заступника голови, головного архітектора, в управлінні ЖКГ в Полтавському БТІ, у партнерів контрагентів.
Правоохоронні органи накладають судовий арешт на підприємство, готель та ресторан. Після чого Приватбанк закриває їй кредитну лінію, підвищує відсоткову ставку. Працівники банку приходять до готелю із вимогою огляду майна.
За таких обставин, багато знайомих та партнерів починають уникати спілкування з нею та розривати ділові стосунки, скоротилося відвідування до ресторану, втрачається більша частина доходів, звільняються працівники підприємства.
Правоохоронні органи встановили стеження за нею, будинком та роботою. Вона знаходиться в постійному стресі, напрузі.
Після вказаних подій в неї стався нервовий зрив, втрачала свідомість, декілька днів поспіль викликали швидку допомогу. Вона не могла нормально спілкуватися із чоловіком, приділяти час для виховання 15 річною доньки - підлітка, зривалася і почала відчувати, що втрачає родину. Внаслідок вживання заспокійливих препаратів та антидепресантів повністю втратила можливість працювати.
Незважаючи на те, що в судовому порядку Полтавській апеляцій суд в листопаді 2010 року підтвердив Рішення Октябрського районного суду міста Полтави по справі № 2-2781/10 від 23 березня 2010 року та було встановлено, що особа не сплатила коштів за отриману нерухомість, і що цей спір є цивільно-правовим, працівники правоохоронних органів продовжували розслідування примушували «домовлятися» з іншою особою.
В січні 2011 року Верховний суд остаточно визнає її правоту і ставить точку в цивільній справі.
Проте правоохоронні органи на це не зважають та продовжують проведення слідчих дій. В лютому 2011 року працівниками поліції проводяться декілька сумнівних експертиз по копіям документів і кримінальне переслідування продовжується. Постійні погрози та пропозиції «домовитися». Стан її здоров'я значно погіршується і вона тривалий час взагалі не може вийти із дому, бо кожної миті могла втратити свідомість, навіть падала дома зі сходинок.
Відчувала безсилля перед беззаконням та свавіллям. Не могла повірити, що маючи повністю виграні судові справи, де було встановлено, що в неї намагалися відібрати власність та не розрахувалися, вона нічого не може вдіяти із правоохоронними органами, які відкрито примушують віддати майно.
В 2012 року кримінальну справу закривають, однак весь час продовжують надходити погрози.
Оскільки справа була закрита, вона здійснювала ряд дій, щоб розпочати новий етап своєї професійної кар'єри. 17 квітня 2014 року була обрана Головою Наглядової Ради великого промислового підприємства - Полтавського тепловозоремонтного заводу. Це підприємство мало широкі міжнародні зв'язки, робота була пов'язана із розвитком машинобудування. Три роки займалася налагодженням сучасного виробництва, розширенням міжнародних зв'язків. Проте, через наявність кримінального переслідування вона була змушена припинити роботу на цьому підприємстві 13 червня 2017 року, адже наявність обвинувачення Голови Наглядової ради у скоєнні тяжкого, корисливого злочину спричиняло шкоди діловій репутації заводу.
В березні 2014 року Прокуратура Полтавської області відновлює кримінальну справу і знову почалися активні слідчі дії по кримінальній справі. По новому колу починаються допити - її, працівників готелю, партнерів та контрагентів. Знову прокуратура намагається накласти арешти на все майно. Постійні судові справи про арешт майна. Спочатку в Октябрському суді м. Полтави, а потім в Диканському районному суді, оскільки, для досягнення «позитивного» результату прокуратура змінили підсудність.
В неї знову загострюються проблеми із здоров'ям, постійно втрачає свідомість, починає знову приймати антидепресанти.
За весь час кримінального переслідування жодне судове рішення не було на користь іншої особи та правоохоронців. Вона послідовно в судових інстанціях доводила безпідставність її переслідування. Проте ці обставини жодним чином не зупиняли правоохоронців які постійно намагалися в різних судах завдати шкоди шляхом спроб арештів майна, зупинення діяльності, її арештом, погрозами, що санкція статті передбачає 10 років ув'язнення з конфіскацією майна.
В 2015 році на вимогу правоохоронних органів проводиться камеральна податкова перевірка за 2008 рік по документам, які були вилучені в 22 мішках в травні 2010 року, яка вказує на нібито порушення податкового законодавства з її боку. В кримінальному провадженні з'являється нова стаття - ухиляння від сплати податків. Вона знову в судовому порядку доводить, що жодних порушень податкового законодавства не допустила і суд скасовує рішення податкової.
Проте це не зупиняє правоохоронців і вони продовжують розслідування відносно неї щодо несплати податків. Ці нові обставини значно ускладнюють роботу підприємства, адже було внесено відомості щодо ухиляння від сплати податків до відповідних реєстрів. Партнери та контрагенти починають вимагати від підприємства виключно роботу по передоплаті, незважаючи на те, що вона десятиріччями мала бездоганну ділову репутацію.
Стан здоров'я значно погіршився і вона була змушена взяти відпустку та виїхати на санітарно-курортне лікування до санаторію в м. Трускавець. Проте працівники поліції та прокуратури прибули в м. Трускавець та намагалися проводити з нею слідчі дії, що призвело до погіршення стану здоров'я і ще 5 днів вона знаходилася під крапельницями майже без свідомості.
Кримінальне переслідування продовжувалося 150 місяців. 3 серпня 2015 року по 04 листопада 2024 року тривав судовий розгляд справи в судах усіх інстанцій.
Незважаючи на явну безпідставність обвинувачення прокуратура продовжувала наполягати на її винуватості.
Вироком Октябрського районного суду міста Полтави від 04 вересня 2019 року по справі №554/10204/15-к її - ОСОБА_1 , було визнано невинуватою та виправдано за недоведеністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366 КК України.
Вирок було оскаржено в апеляційному і в касаційному порядку. Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року, вирок Октябрського районного суду міста Полтави від 04 вересня 2019 року було залишено без змін, а касаційні скарги потерпілого та прокурора залишені без задоволення.
Вироком Октябрського районного суду міста Полтави від 04 вересня 2019 року було встановлено, що 04.12.2008 року ОСОБА_1 , будучи директором ПП «Кампус Плюс», уклала із гр. ОСОБА_2 три договори купівлі-продажу частин нежитлової будівлі № 6605, № 6608 та № 6602. В подальшому, у зв'язку з відсутністю оплати за вказаними договорами ПП «Кампус Плюс» було подано позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання законною відмову від договорів купівлі-продажу частин нежитлової будівлі № 6605, № 6608, № 6602 від 04.12.2008 року. Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави № 2-2781/10 від 23 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 18.10.2010 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.01.2011 року, позовні вимоги ПП «Кампус Плюс» задоволено частково.
За ці роки досудового розслідування було проведено безліч слідчих дій, виїмок, обшуків, допитів підлеглих, співробітників, сусідів, членів родини та працівників її підприємства. Були проведені обшуки за місцем проживання, місцем роботи, місцем проживання членів сім'ї, зокрема родини доньки з однорічним онуком.
Орган досудового розслідування, за погодженням Прокуратури, за результатами проведених масованих слідчих дій, висунули необґрунтовані та непідкріплені належним чином обвинувачення щодо нібито вчинення нею ряду злочинів, у тому числі особливо тяжких, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366 КК України.
Починаючи з березня 2015 року, була під масованим психологічним терором з боку прокуратури та органів МВС. Було організовано прослуховування телефонів, більш ніж 20 осіб її близького оточення, встановлене цілодобове стеження, метою якого було спонукання її до незаконних перемовин з іншою особою та виплати їй грошових коштів, яких чомусь були дуже зацікавлені слідчі органи.
Було проведено близько 50 судових засідань. Перед кожним засіданням вона не могла працювати, приділяти увагу родині. Постійна загроза втрати волі не залишала її 9 років, вона ходила та їздила по вулиці з «тривожною» сумкою. Відповідачі обвинувачували в тяжкому злочині і прокурори в судах кожен раз вимагали призначити 10 років позбавлення волі за те, що вона в судовому порядку захистила свої цивільні права.
Внаслідок незаконного кримінального переслідування, їй спричинено непоправні моральні втрати, нестерпні душевні страждання, які, зокрема виразилися у руйнуванні життєвих планів та соціальних зв'язків, тривалому психологічному відриву від сім'ї, негативному впливу на честь, гідність та ділову репутацію серед друзів, знайомих, родичів та колег по роботі, не тільки її, а й її доньок.
Внаслідок здійснення неправомірних та замовних дій МВС та Прокуратури, вона була змушена всі ці роки відчувати психологічний тиск, великі моральні страждання, що полягали у намаганні, в цій замовній справі, заплямити її репутацію чесного бізнесмена більш ніж з 30-ти річним бездоганним діловим стажем, у невизначеності ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків, стурбованості та тривоги через те, що ситуація неконтрольовано виходить з правового поля та має негативний вплив на членів її сім'ї та всього колективу. Велике психічне напруження, глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим незаконним і безпідставним обвинуваченням у такому особливо тяжкому злочині завдало непоправної шкоди не тільки сім'ї, а й репутації, та її здоров'ю.
На жаль, вказані дії Відповідачів призвели до виникнення непоправних тяжких наслідків здоров'я.
З посиланням на Постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.11.2019 року по справі № 750/6330/17, зазначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідне відображено і в ст. 3 Конституції України. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов'язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.
Відповідно до висновків, викладених у багатьох постановах Верховного Суду, (від 10.04.2019 по справі №464/3789/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц), адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини - є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
В справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. 64, в 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст.19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції, які можуть досягати рівня моральних страждань, або приниження, які завдають моральну шкоду.
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та розміру її відшкодування, визначеного позивачем.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.
При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
Окрім того, визначення розміру відшкодування може відбуватись і без врахування мінімальної заробітної плати, о вимога про відшкодування моральної шкоди визначена не у відповідній величині. Таким чином, позивач у справі може встановити будь-який розмір відшкодування моральної шкоди, опираючись лише на суб'єктивну оцінку моральних страждань тощо, а суд в свою чергу, зобов'язаний визначити чи відповідає такий розмір відшкодування об'єктивним обставинам справи.
Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлено у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18, від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6 20/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 465/5299/15-ц, від 11 жовтня 019 року у справі 757/53996/17.
Підстави для відшкодування моральної шкоди закріплені в ч.1 ст.1173, ч.1 ст.1176, ч.ч.1-4 ст.23 ЦК України.
Згідно до вимог ст. 23, ст. 48 Бюджетного Кодексу України, п.35 Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників» від 03.08.2011 року № 845 визначено, що виконання судових рішень, передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також суддів здійснюється Державним казначейством України за вимогою органів Державної виконавчої служби України за черговістю їх надходження, за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на цю мету.
Подібна позиція, зокрема, випливає з висновку, викладеному у рішенні Колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних; справ у справі №6-42168св14 та інших подібних судових справах.
На підставі викладеного, з урахуванням Висновку експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл.проф. М.С. Бокаріуса №388 від 28.03.2025 року, в якому зазначено, що ситуація, що досліджувалась вплинула на особистість як психотравмуючий фактор, що полягає у значних перешкод її звичної життєдіяльності, подолання яких протягом 15 років й дотепер вимагає від неї додаткових надлишкових зусиль, вона просить стягнути з держави Україна на її користь 8 640 000,00 гривень та судові витрати.
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 10.02.2025 року відкрито загальне позовне провадження з повідомленням всіх учасників справи.
28 квітня 2025 року, згідно Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів», назву Октябрського районного суду м. Полтави було змінено на «Шевченківський районний суд міста Полтави».
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Полтави від 13.05.2025 року закрито підготовче судове провадження, справа призначена до розгляду по суті.
Позивачка в судовому засіданні найбільш повно та ширше надала пояснення, ніж викладені в позовній заяві, емоційно викладала обставини подій, що сталися з нею, повідомила, що правоохоронні органи по цей час не принесли вибачення, що змусило її звернутися до суду з даним позовом. Просила позов задовольнити в повному обсязі.
Представники позивачки - адвокати Делія В.М. та Петько А.В. підтримали позов в повному обсязі та зазначали про обґрунтованість позову наданими доказами - письмовими та показаннями свідків.
Представник відповідача - Полтавської обласної прокуратури, в судовому засіданні підтримала доводи, що викладені в Відзиву та пояснила, що вони не заперечують про спричинення позивачці моральної шкоди внаслідок незаконних дій правоохоронних органів, однак заперечують проти відшкодування шкоди саме в розмірі, визначеному позивачкою - 8 640 000,00 гривень. Вважають, що Висновок експерта №388 від 28.03.2025 року не може бути належним доказом, оскільки експерт, хоча і вільний при виборі застосування Методики, але при визначенні розміру відшкодування, користувався Методикою, яка містить коефіцієнти, поняття яких не відповідають українському законодавству. А також зазначила, що кримінальне провадження тривало 103 місяці з 03.08.2015 року, тобто з дати повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення - 18.03.2015 року до 01.03.2024 року. Вони вважають, що розмір відшкодування повинен вираховуватися відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», тобто із розміру мінімальної заробітної плати за кожен місяць знаходження під слідством та судом. Крім того, повідомила, що їй, як представнику прокуратури, невідомо, що Прокуратура просила вибачення у ОСОБА_1 .. Просила зменшити розмір відшкодування моральної шкоди, визначений позивачкою.
Представник відповідача - Головного управління національної поліції в Полтавській області, в судовому засіданні, підтримав позицію Управління, що викладена в Відзиві про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи й не повинен призводити до її збагачення з посиланням на правову позицію Верховного Суду України від 18.11.2009 року по справі №6-12041св09 та Рішення Вищого Спеціалізованого Суду України від 10.12.2014 року по справі №6-32078св14. А також пояснив, що Головне управління національної поліції в Полтавській області було утворено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 ороку №730, а обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 вже був складений 03.08.2015 року, тому вони не є належними відповідачами. Просив відмовити в позові або зменшити розмір відшкодування.
Всудовому засіданні представник відповідача - Державної казначейської служби України, пояснив, що заперечують проти задоволення позовних вимог, оскільки їх діями ніяких моральних страждань позивачці не спричинено, вони не є належним відповідачем. У разі стягнення коштів на користь позивачки, вони будуть зобов'язані виконати рішення суду. В позовних вимогах пред'явлених до них просить відмовити.
Суд, заслухавши представників сторони, свідків, надавши оцінку доказам та доводам сторін, дійшов наступного висновку.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно зі ст.ст.12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
В частинах 1 та 6 статті 82 ЦПК України закріплено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. А також - Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Судом встановлені обставини, що Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави № 2-2781/10 від 23 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 18.10.2010 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.01.2011 року, встановлено, що особа, на яку було зареєстровано право власності на частину будівлі не сплатила коштів за отриману нерухомість, а також була поновлена реєстрація права власності на нежитлові приміщення за ПП «Кампус Плюс».
12 травня 2010 року була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_1 , проводилися ряд оперативно-слідчих дій, а 29 травня 2010 року винесена постанова про закриття, яка скасована 09 червня 2010 року. Знову здійснюються слідчі дії - обшуки, в тому числі на підприємстві з виїмкою документації та комп'ютерів, за місцем проживання ОСОБА_1 , за місцем проживання її дочки, а також у інших юридичних та фізичних осіб, що на думку правоохоронних органів були пов'язані з ОСОБА_1 , накладаються арешти на майно, обираються зразки підпису, знову накладаються арешти, призначаються експертизи. 04 листопада 2011 року виноситься постанова про закриття кримінальної справи. 18 березня 2014 року скасовується постанова про закриття кримінального провадження, розпочинається кримінальне провадження №12014170000000086. Виносяться клопотання про проведення обшуку, внаслідок безпідставності та необґрунтованості, суд відмовляє в наданні дозволу на обшук, тоді прокуратура змінює підслідність та доручає здійснення досудового розслідування іншому органу поза територіальними межами місця скоєння «злочину» та знаходження органу досудового розслідування. Проводяться обшуки в житлі та в іншому володінні особи, здійснюється тимчасовий доступ до документів, призначаються ряд експертиз, вручається доручення про проведення слідчих (розшукових) дій у порядку ст.40 КПК України, призначається позапланова документальна комплексна перевірка. 03 червня 2015 року ОСОБА_1 вручається повідомлення про підозру зі збільшенням об'єму обвинувачення. Винесено клопотання про арешт майна ОСОБА_1 .. Проводиться огляд, призначається експертиза, відбувається об'єднання матеріалів досудового розслідування. 03 серпня 2015 року відносно ОСОБА_1 складений обвинувальний акт.
Встановлені судом обставини знайшли своє підтвердження в поясненнях сторін та відображені в Реєстру матеріалів досудового розслідування кримінального провадження №12014170000000086.
Вироком Октябрського районного суду міста Полтави від 04 вересня 2019 року по справі №554/10204/15-к, ОСОБА_1 , було визнано невинуватою та виправдано за недоведеністю складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366 КК України, що підтверджено апеляційною та касаційною інстанціями - Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року.
На підставі встановлених обставин, суд вважає, що кримінальне переслідування позивачки відбувалося з 12 травня 2010 року по 21.11.2024 року, оскільки, хоча Вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 04 вересня 2019 року по справі №554/10204/15-к і набув законної сили після його перегляду апеляційною інстанцією, однак, вказане не надавало переконаності в тому, що касаційна інстанція його не скасує з будь-яких - навіть і незначних причин. Відповідно, саме Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року було поставлений остаточний висновок по кримінальному провадженню №12014170000000086.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, Конституційний Суд України в п.4.1 рішення від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Вимога ефективності судового захисту, закріплена в національному законодавстві, перегукується з міжнародними зобов'язаннями України.
Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Держава є гарантом прав людини та громадянина, що закріплені в статтях 21-24, 28-32 Конституції України.
Крім того, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (стаття 1 Конституції України), Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
В статті 19 Конституції України закріплено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.
Суд вважає, що кримінальне переслідування ОСОБА_1 відбувалося з 12 травня 2010 року по 21.11.2024 року, незаконність дій та рішень органів, які здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури встановлена Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 04 вересня 2019 року по справі №554/10204/15-к та підтверджено апеляційною та касаційною інстанціями - Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року.
Додаткове чи окремо визнавати дії та рішення органів, які здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури - незаконними, є абсурдним й безпідставним.
Позивачкою доведено, що Полтавська обласна прокуратура порушила відносно неї кримінальну справу та здійснювала досудове розслідування незважаючи на те, що спір між ОСОБА_1 і особою, з якою у позивачки відбулося укладання нотаріальних договорів, є цивільно-правовим, що встановлено Рішенням Октябрського районного суду міста Полтави №2-2781/10 від 23 березня 2010 року.
Більш того, заява про порушення кримінальної справи надійшла 31 березня 2010 року, що підтверджено Реєстром матеріалів досудового розслідування кримінального провадження №12014170000000086, тобто вже після винесення судом Рішення.
Зазначене підтверджує обґрунтованість припущення позивачки про зацікавленість органів прокуратури в порушенні кримінальної справи відносно неї та замовний характер.
Також, з Реєстру матеріалів досудового розслідування кримінального провадження №12014170000000086 вбачається, що 04 листопада 2011 року була винесена постанова про закриття кримінальної справи, а 18 березня 2014 року вона була скасована.
Суд вважає, що така обставина підтверджує заінтересованість Полтавської обласної прокуратури здійснювати тиск на ОСОБА_1 для виправдування своїх незаконних дій починаючи з 12 травня 2010 року, а можливо - здійснення дій за замовленням іншої особи з метою збагачення та допомоги рейдерського захвату нерухомості, як про це зазначає позивачка.
Крім того, пред'явлення підозри в більшому об'єму обвинувачення, суд розцінює як зухвалість правоохоронних органів для зломлення морального духу ОСОБА_1 , з подальшим її погодженням відмовитися від своєї частки в праві власності, або погодженням хоч з будь-якої статтею обвинувачення для уникнення відповідальності.
На підстави вищезазначеного, суд дійшов висновку, що вина Полтавської обласної прокуратури, в скоєнні незаконних дій, встановлена та підтверджена як в даному судовому засіданні, так і Рішеннями та Вироками судів.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).
Частинами шостою, сьомою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Суд наголошує, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконних дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, а порядок її відшкодуванню передбачений як нормативними актами, так і Законом.
Згідно з положеннями статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладання арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
В статті 23 ЦК України закріплено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд вважає, що ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, що виразилась у незаконному притягненні до кримінальної відповідальності, що підтверджено виправдувальним Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 04 вересня 2019 року по справі №554/10204/15-к, а також апеляційною та касаційною інстанціями - Постановою Верховного Суду від 21 листопада 2024 року; в душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї; у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з реакцією організму на незаконне притягнення до кримінальної відповідальності з санкцією статті - позбавлення волі строком до десяти років з конфіскацією майна; у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації ОСОБА_1 як підприємця та засновника і директора юридичної особи - ПП «Кампус Плюс».
Суд вважає, що позивачкою ОСОБА_1 доведено спричинення моральної шкоди неправомірними діями Полтавської обласної прокуратури внаслідок порушення кримінальної справи та в подальшому кримінального провадження, що потягло безліч процесуальних дій досудового розслідування - обшуки, виїмки, накладення арештів.
Проведення обшуків у фізичних та юридичних осіб, у партнерів контрагентів, на переконання суду, дійсно потягло розрив ділових стосунків, втрачання частини доходів, звільнення працівників підприємства, уникнення спілкування з позивачкою знайомих та партнерів.
За наявності проблем у ОСОБА_1 з правоохоронними органами, поведінка партнерів та контрагентів, які вимагали від підприємства виключно працювати по передоплаті, що гальмувало бізнес, є зрозумілою.
Крім того, було проведено гучний, резонансний обшук в готелі Палаццо з подальшим висвітленням в ЗМІ, що не оспорювалось відповідачами. Такі слідчі дії привели до втрати довіри та відтоку клієнтів готелю, відповідно, принизили честь позивачки та ділову репутацію готелю.
А також, ОСОБА_1 довелося звільнитися з посади Голови Наглядової Ради з причин наявності кримінального переслідування. Зазначене було підтверджено в судовому засіданні свідком ОСОБА_3 , який повідомив про те, що в квітні 2014 року ОСОБА_1 була обрана Головою Наглядової Ради ПАТ «Тепловозоремонтний завод» та приклала багато зусиль для відновлення виробництва, розширення міжнародних зв'язків, але за наявності кримінального провадження, що могло скомпрометувати підприємство, була вимушена звільнитися, щоб не створювати негатив відносно підприємства.
Встановлена обставина підтверджує спричинену моральну шкоду позивачці, внаслідок незаконного кримінального переслідування і ОСОБА_1 довелося кинути роботу, результатами якої вже могла хвалитися, не довівши її до бажаного.
Суд вважає, що вказаними діями Полтавська обласна прокуратура принизила честь та гідність позивачки, а також ділову репутацію як підприємця так і юридичної особи - ПП «Кампус Плюс», в якому ОСОБА_1 є єдиним засновником і директором.
Всудовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили проведення резонансних обшуків в готелі Палаццо, в тому числі і в кімнатах, де на той час проживали клієнти. Після таких подій, партнери та контрагенти вимагали працювати виключно по передоплаті. Приватбанк збільшував відсоткові ставки за кредитом та кожен тиждень перевіряв наявність майна. Відбувався відтік клієнтів як з готелю, так і з ресторану, внаслідок чого звільнялися працівники підприємства. В 2010 році за наслідками обшуків, ОСОБА_1 стала втрачати свідомість, вони викликали їй швидку медичну допомогу. Погіршився її психологічний стан, вона стала пригнічена, не могла в повній мірі віддаватися роботі, докладала багато зусиль для спокійного спілкування з працівниками підприємства та клієнтами. Навіть на цей час, за наявності виправдувального вироку, вона повністю не відновилася і знаходиться в нестабільному емоційному стані.
Медичними документами - консультативними висновками, довідками, результати медичних досліджень, протоколами досліджень, виписками із медичної карти, підтверджується, що стан здоров'я позивачки під час незаконного кримінального переслідування значно погіршився.
Причино-наслідковий зв'язок, між погіршенням здоров'я та неправомірними діями відповідача, не може бути підтверджений однозначними доказами, однак, суд вважає, що за встановленими обставинами, тривалістю подій та виникнення захворювань під час кримінального переслідування, що безумовно викликало стрес у позивачки та суттєво впливало на імунітет та стан здоров'я, позивачкою обґрунтована та підтверджена спричинена моральна шкода.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , який є чоловіком позивачки, підтвердив, що з 2010 року у ОСОБА_1 відбуваються нервові зриви, вона стала втрачати свідомість, падала дома зі сходинок, він часто викликає їй швидку допомогу. Тривалий час не виходила з дому, бо могла втратити свідомість. Дружина приймає заспокійливі препарати та антидепресанти, внаслідок чого не відбуваються нормальні шлюбні стосунки. Вона не змогла приділяти часу для виховання доньки-підлітка, якій було 15 років у 2010 році, що відображається на їх не дуже довірительному спілкуванні на цей час. Завжди брала з собою «тривожну» сумку, оскільки знаходилась під загрозою бути арештованою в будь-який момент. Перебуваючи в готелі ОСОБА_7 в м. Трускавець її намагалися арештувати, але в зв'язку з погіршенням стану її здоров'я зазначене не відбулося. Знаходилась у пригніченому моральному стані. Внаслідок таких подій, ОСОБА_1 набула ряд захворювань.
Як встановлено в судовому засіданні, правоохоронні органи так і не попросили вибачення у ОСОБА_1 , що не заперечувалось представниками правоохоронних органів, і зазначене є ще однією підставою для відшкодування шкоди.
Суд вважає, що позивачка довела спричинення їй моральної шкоди внаслідок постійної загрози втрати волі, були зруйновані життєві плани та погіршені соціальні зв'язки, відбувався тривалий психологічний відрив від сім'ї. Відповідачем скоєний негативний вплив на честь, гідність та ділову репутацію серед друзів, знайомих, родичів та колег по роботі. У неї викликало занепокоєння невизначеність ситуації за результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків. Велике психічне напруження, глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим незаконним і безпідставним обвинуваченням у особливо тяжкому злочині завдало непоправної шкоди її здоров'ю.
Враховуючи, що ОСОБА_1 перебувала в стані морального напруження тривалий час - з 12 травня 2010 року по 21 листопада 2024 року, а обставину поновлення кримінального переслідування з 18 березня 2014 року, після закриття кримінальної справи 04 листопада 2011 року, суд вважає такою, що лише підтверджує обґрунтованість морального напруження навіть під час коли кримінальна справа була закрита, що збільшує обсяг моральної шкоди, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 була спричинена тривала, глибока моральна шкода і позивачка має право на її відшкодування.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом.
Визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
Окрім того, визначення розміру відшкодування може відбуватись і без врахування мінімальної заробітної плати, о вимога про відшкодування моральної шкоди визначена не у відповідній величині. Таким чином, позивач у справі може встановити будь-який розмір відшкодування моральної шкоди, опираючись лише на суб'єктивну оцінку моральних страждань тощо, а суд в свою чергу, зобов'язаний визначити чи відповідає такий розмір відшкодування об'єктивним обставинам справи.
Аналогічний висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлено у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18, від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6 20/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 465/5299/15-ц, від 11 жовтня 019 року у справі 757/53996/17.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості, про що зазначено в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
На підтвердження розміру моральної шкоди, позивачкою наданий Висновок експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл.проф. М.С. Бокаріуса №388 від 28.03.2025 року, в якому встановлено, що «Психологічний аналіз ситуації, яка розглядається, показав, що саме незаконні дії правоохоронних органів, обвинувачення у тяжких злочинах та кримінальне переслідування протягом тривалого часу, мають прямий причинно-наслідковий зв'язок із значним утиском та ураженням особистих інтересів, провідних цінностей та значного погіршення соматичного здоров'я ОСОБА_1 , що для її особистості є надзвичайно значимим, і це безпосередньо зумовило значне погіршення її психологічного комфорту та фізичного благополуччя… Ситуація, що досліджувалась (незаконні дії правоохоронних органів відносно ОСОБА_1 ), вплинула на особистість ОСОБА_1 , як психотравмуючий фактор. Вплив психотравмуючого фактору на особистість ОСОБА_1 полягає у заподіянні значних перешкод її звичній життєдіяльності, подолання яких протягом 15 років й дотепер вимагає від неї додаткових надлишкових зусиль. Зазначене суттєво негативно вплинуло на психологічний стан, значно перешкодило оптимальному та звичному для її особистості соціальному функціонуванню, зруйнувало життєві плани та перспективи, порушило зміст та якість усталеного життя. Ситуація, що досліджувалась (незаконні дії правоохоронних органів відносно ОСОБА_8 ), зумовила й підтримує у ОСОБА_1 протягом тривалого часу існування психологічно складних (на моральному рівні) негативних переживань (моральні страждання). Завдані ОСОБА_1 моральні страждання деструктивно впливають на всі основні сфери її життєдіяльності, інтенсивністю, стійкістю, тривалістю впливу та негативними наслідками для її особистості є суттєвими. Наявність моральних страждань, які мають стійке місце в особистості ОСОБА_1 мають прямий причинно-наслідковий зв'язок з незаконними діями правоохоронних органів. Розмір грошової компенсації ОСОБА_1 , у разі встановлення судом, за заподіяні моральні страждання становить 1080 МЗП (одна тисяча вісімдесят мінімальних заробітних плат), установлених на момент розгляду справи судом.
Враховуючи, що розмір мінімальної заробітної плати дорівнює 8000,00 гривень, то позивачка вірно вирахувала суму, що встановлена експертом в розмірах мінімальної заробітної плати - 8 640 000,00 гривень.
Суд вважає, що наданий позивачкою Висновок експерта Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл.проф. М.С. Бокаріуса № 388 від 28.03.2025 року є належним та допустимим доказом.
При проведенні експертизи, експерт був обізнаний про кримінальну відповідальність за дачу неправдивого висновку, про що вказано в тексті Висновку. Експертом в повній мірі з'ясовані обставини спричинення моральної шкоди, час її виникнення, глибина страждань, в тому числі і на підставі показів свідків, які в судовому засіданні були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих свідчень і підтвердили свої покази, що були надані експерту. Експертом встановлено, що саме порушення кримінальне переслідування спричинило моральну шкоду та незворотні наслідки погіршення стану здоров'я ОСОБА_1 .. Висновок виконаний з урахуванням Методики та сучасного підходу до визначення розміру відшкодування моральної шкоди.
У суду відсутні підстави для визнання Висновку або окремих чи одиничних його положень не обґрунтованим чи сумнівним, тому, вважає Висновок таким, що вірно визначив розмір відшкодування моральної шкоди.
Посилання представника відповідача - Полтавської обласної прокуратури, що Висновок експерта №388 від 28.03.2025 року не може бути належним доказом, оскільки експерт, хоча і вільний при виборі та застосуванні Методики, але при визначенні розміру відшкодування користувався Методикою, яка містить коефіцієнти, поняття яких не відповідають українському законодавству, суд вважає необґрунтованим.
Оскільки, як вірно зазначив представник відповідача, експерт вільний при виборі та застосуванні Методики. Крім того, відповідачем не обґрунтовано, що коефіцієнти, які застосовані експертом не тотожні коефіцієнтам вказаним в інших Методиках, або вони не підлягають застосуванню для встановлення розміру моральної шкоди. Також, відповідачем не доведено - яку саме Методику, на його думку, повинен був застосовувати експерт за встановлених обставин для правильного розрахунку.
Відповідно, представник відповідача не довів необґрунтованості висновку експерта, як вимагає ст.81 ЦПК України.
Суд наголошує, що позиція представника Полтавської обласної прокуратури відносно розміру відшкодування шкоди і необхідності його вирахування відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є безпідставною, оскільки суперечить правовим висновкам викладеним в постановах Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 644/9923/18, від 24 лютого 2020 року у справі № 405/6 20/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 465/5299/15-ц, від 11 жовтня 019 року у справі 757/53996/17 та багатьох інших.
Що стосується позиції Полтавської обласної прокуратури, з посиланням на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 року у справі №752/17832/14-ц де зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, суд вказує, що визначений судом розмір 8 640 000,00 гривень, не приводить до «безпідставного збагачення», а є вибаченням держави України за незаконні дії деяких працівників її правоохоронних органів, встановленням справедливості, підтвердження, що Україна - правова держава.
А також, суд вказує, що зазначення представника відповідача - Полтавської обласної прокуратури про право позивача на відшкодування шкоди з моменту повідомлення про підозру, а саме з 18.03.2014 року, є безпідставним. Оскільки кримінальна справа була порушена відносно ОСОБА_1 31 березня 2010 року, саме з цього часу відбувалось незаконне кримінальне переслідування. Крім того, інститут повідомлення про підозру був запроваджений лише за набуттям чинності діючого КПК України - з 20 листопада 2012 року, а справа була порушена раніше вказаної дати.
Суд, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховує вимоги розумності і справедливості, сукупність встановлених обставин та доказів, які в повні мірі доведені позивачем і не спростовані в законний спосіб відповідачем, тому вважає за необхідне стягнути з держави Україна в особі відповідача Полтавської обласної прокуратури суму коштів у розмірі 8 640 000,00 гривень.
Саме такий розмір відшкодування моральної шкоди буде належною сатисфакцією держави України позивачу.
Суд наголошує, що підстави для скасування чи зміну рішення суду зазначені в статтях 376-378 ЦПК України. При винесенні рішенні суд першої інстанції, за своїм внутрішнім переконанням, підкреслюю - внутрішнім переконанням, виносить рішення, тому суди вищої інстанції не можуть втручатися та змінювати розмір моральної шкоди встановлений судом першої інстанції.
Підстав для зміни рішення з причин іншого внутрішнього переконання суддями вищої інстанції законодавством не передбачено, тому таке втручання в рішення суду виходить за межі наданих суду вищої інстанції повноважень.
Суд вважає, що позов поданий до держави України, в особі Полтавської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України, які саме в статусі відповідачів подали відзиви на позовну заяву, однак їх належність потребує встановленню.
Так, суд дійшов висновку, що Головне управління національної поліції в Полтавській області, не є належним відповідачем по справі, оскільки було утворено на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 і не є правонаступником Управління Міністерства Внутрішніх Справ, яке порушувало кримінальну справу та кримінальне провадження, тобто після того, як обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 складений 03.08.2015 року перебував на розгляді в суді.
Відповідно, позовні вимоги ОСОБА_1 пред'явлені до ГУНП в Полтавській області як до неналежного відповідача, тому необхідно відмовити, а доводи ГУНП викладені в Відзиву не підлягають дослідженню.
Вирішуючи питання щодо порядку відшкодування шкоди державою, судом враховуються правові позиції, викладені Верховним Судом у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102cв21), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 07 грудня 2022 року у справі № 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) де зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.
Позивачем зазначений відповідач - Державна казначейська служби України, яка є лише виконавцем рішення суду, вона не здійснювала жодних незаконних дій відносно позивача, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги, які пред'явлені до Державної казначейської служби України, пред'явлені до неналежного відповідача, тому в цій частині позову необхідно відмовити.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково, в частині відшкодування моральної шкоди з держави Україна в особі Полтавської обласної прокуратури, у розмірі 8 640 000,00 гривень, а в позовних вимогах до ГУНП в Полтавській області та Державної казначейської служби України в Полтавській області - необхідно відмовити.
Відповідно до частин 1,3 ст.133 ЦПК України - судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
В частинах 3,4,6,9 ст.139 ЦПК України закріплено, що експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов'язану зі справою, якщо це не входить до їхніх службових обов'язків. Суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов'язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивачкою надана квитанція про сплату рахунку №469 від 25.02.2025 року для оплати експертних послуг, код квитанції 9371-5390-3323-2334 на суму 50889,60 гривень, який сплачено 04.03.2025 року у повному обсязі, наданий Акт №388 здачі-приймання висновку експерта від 28.03.2025 року, тому суд вважає за необхідне стягнути вказану суму з відповідача.
При зверненні позивачки до суду, ОСОБА_1 не сплатила судовий збір на підставі п.11 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», тому судові витрати відносяться за рахунок держави.
На підставі статей 21-24, 28-32,55,56 Конституції України, ст.ст.23,1167,1173,1174,1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», керуючись ст.ст. 2, 4, 76, 81, 82, 89,133,139,141, 263-265,268 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України, про стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди суму у розмірі 8 640 000,00 грн. (вісім мільйонів шістсот сорок тисяч гривень нуль копійок).
В позові ОСОБА_1 до Держави України в особі Головного управління національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України - відмовити.
Стягнути з Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з оплатою експертизи у розмірі 50889,60 гривень.
Судові витрати у вигляді судового збору відносяться за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса - АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .
Полтавська обласна прокуратура, адреса - 36000, вул. 1100-річчя Полтави, буд. 7, код в ЄДРПОУ - 02910060.
Головне управління національної поліції у Полтавській області, адреса - 36039, м. Полтава, вул. Пушкіна, буд. 83, код в ЄДРПОУ - 40108630.
Державна казначейська служба України, адреса - 36014, м. Полтава, вул. Шевченка, буд. 1, код в ЄДРПОУ - 37959255.
Повний текст складено 16 червня 2025 року.
Суддя: Е.М. Сініцин.