вул. Івана Ступака, 25, м. Фастів, Київська область, 08500, тел. (04565) 6-17-89,
e-mail: inbox@fs.ko.court.gov.ua, web: https://fs.ko.court.gov.ua, код ЄДРПОУ 26539699
2/381/1069/25
381/1546/25
13 червня 2025 року м. Фастів
Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючої судді Анапріюк С.П.,
з участю секретаря Куценко К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У березні 2025 року Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № АВНОСТ155101645255390886 в розмірі 42657,12 грн та судових витрат в розмірі 2422,40 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідач звернувся до позивача щодо отримання банківських послуг та підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.
19.02.2022 року, будучи клієнтом банку, ОСОБА_1 підписав кредитний договір, який складається із заяви Клієнта та Графіку погашення кредиту.
Позивач стверджує, що взяті на себе зобов'язання як кредитор виконав та надав відповідачу кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Відповідач свої обов'язки за вказаним кредитним договором не виконав, не повернув кредит та проценти за користування кредитом у зв'язку з чим виникла прострочена заборгованість.
Оскільки відповідач не погасив заборгованість у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07 квітня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання з викликом учасників справи.
Учасникам справи надіслано копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, якою відповідачу надано встановлений законом строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, надано строк для подання відзиву на позовну заяву.
Водночас, відповідач ухвалу судді від 07 квітня 2025 року про відкриття провадження не отримав, оскільки надіслана судом на його адресу кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву до суду не подав.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином. У прохальній частині позовної заяви представник позивача просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача за правилами спрощеного позовного провадження, не заперечував проти ухвалення судом заочного судового рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився вдруге, про день, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, водночас надіслана судом на його адресу кореспонденція повернулася до суду без вручення з відміткою уповноваженого працівника Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою»; причини неявки суду не повідомив, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подав.
Процедура здійснення судових викликів та повідомлень врегульована главою 7 ЦПК України.
За змістом п. 2 ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Крім того, суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 10.05.2023 року у справі № 755/17944/18зазначив, що довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Також Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнов проти України», вказано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 223 ЦПК України).
Зважаючи на те, що суд вжив усі необхідні передбачені процесуальним законодавством заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, у встановлений судом строк відповідач не подав до суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмовий відзив на позов, суд вирішує справу за наявними матеріалами, відповідно до правил частини п'ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.
Згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи наявність передбачених до ст. 280 ЦПК України умов для цього, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
В судовому засіданні 05.06.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та відклав його ухвалення та проголошення на 13.06.2025 (з урахуванням вихідних днів).
Дослідивши наявні у справі докази та з'ясувавши обставини справа, суд встановив таке.
19.02.2022 року будучи клієнтом банку, ОСОБА_1 підписав кредитний договір, який складається із заяви Клієнта та Графіку погашення кредиту, за умовами якого відповідачу надається кредит у сумі 20000,00 грн на 36 місяців тип кредиту - кредит строковий, процентна ставка - 75 % на рік, розмір щомісячного платежу - 1419,31 грн, номер платіжної картки на який зараховується сума кредиту - 5375235211423932, загальна сума до повернення з урахуванням суми кредиту - 51095,50 грн.
На підтвердження факту укладення кредитного договору з відповідачем банк надав до позовної заяви Анкету-заяву, Паспорт споживчого кредиту, Заяву про надання послуги «Швидка готівка».
Згідно з останнім абзацом п. 18 цієї заяви, відповідач підтвердив, що він погоджується із тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Паспортом споживчого кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять договір.
До позовної заяви позивач не надав Умови та Правила надання банківських послуг, з якими ознайомлено відповідача до підписання цієї заяви.
Наданий позивачем Паспорт споживчого кредиту не містить підпис відповідача в графі «підпис споживача».
На підтвердження обставини надання відповідачу кредитних коштів позивач подав разом з позовом меморіальний ордер № TR.22068878.18033.65455 від 19.02.2022, згідно з відомостями якого проведено успішну транзакцію у розмірі 20000,00 грн, призначення платежу: видача кредиту згідно договором АВНОСТ155101645255390886 від 19.02.2022.
Водночас, в графі платник зазначено відповідача ОСОБА_1 , в графі отримувач - АТ «А-БАНК».
На підтвердження розміру заборгованості позивач подав Виписку по кредиту за період з 19.02.2022 по 23.03.2025 за договором, згідно з якою станом на 23.03.2025 розмір заборгованості становить 42657,12 грн.
В графі «Тіло кредиту» цієї Виписки на дату 19.02.2022, а також за весь період наданих відомостей зазначено «0».
Також на підтвердження розміру заборгованості позивач надав складений ним документ з назвою «Розрахунок заборгованості», за яким заборгованість відповідача по кредитному договору станом на 24.03.2025 становить 42657,12 грн, з яких 19063,76 грн ? заборгованість за тілом кредиту, 23593,36 грн ? заборгованість за нарахованими процентами.
Нормативно-правове обґрунтування.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 525, 526, 546 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 цього Закону «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України, обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається на осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Висновки суду.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надавши оцінку зібраним у справі доказам в цілому та кожному доказу окремо, суд дійшов до таких висновків.
Вирішуючи спір у ці справі, суду належить встановити чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд зазначає таке.
Відповідно до приписів ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Звертаючись до суду з цим позовом АТ «Акцент-Банк» посилається на те, що між ним та відповідачем у справі укладено кредитний договір, на підставі якого відповідачу шляхом зарахування на зазначений у Анкеті-заяві кредитний рахунок надано кредит зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі, що погоджений сторонами договору під час його укладання.
До позовної заяви АТ «Акцент-Банк» додало розрахунок заборгованості за договором, копію Анкети-заяви відповідача про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», копію паспорта громадянина України на ім'я відповідача, Паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка», Заяву про надання послуги «Швидка готівка», розрахунок заборгованості, виписку по кредиту.
Однак, суд вважає ці документи такими, що не підтверджують умов кредитування та розміру заборгованості з огляду на таке.
Суд встановив, що, згідно з останнім абзацом п. 18 цієї заяви, відповідач підтвердив, що він погоджується із тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Паспортом споживчого кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту становлять договір.
До позовної заяви позивач не надав Умови та Правила надання банківських послуг, з якими ознайомлено відповідача до підписання цієї заяви.
Наданий позивачем Паспорт споживчого кредиту не містить підпис відповідача в графі «підпис споживача».
Також суд встановив, що надані до позовної заяви документи не доводять належність (відкриття на ім'я відповідача) рахунку, на який за твердженням позивача перераховано кредитні кошти.
Водночас на підтвердження обставини надання відповідачу кредитних коштів позивач подав разом з позовом меморіальний ордер № TR.22068878.18033.65455 від 19.02.2022, згідно з відомостями якого проведено успішну транзакцію у розмірі 20000,00 грн, призначення платежу: видача кредиту згідно договором АВНОСТ155101645255390886 від 19.02.2022.
Водночас, в графі платник зазначено відповідача ОСОБА_1 , в графі отримувач - АТ «А-БАНК».
Вказана обставина свідчить про те, що цей меморіальний ордер не свідчить про надання відповідачу кредитних коштів у спірних правовідносинах, а навпаки засвідчує обставину перерахування коштів відповідачем на користь позивача у розмірі 20000,00 грн.
Крім цього, суд встановив, що на підтвердження розміру заборгованості позивач подав Виписку по кредиту за період з 19.02.2022 по 23.03.2025 за договором.
Водночас у графі «Тіло кредиту» цієї Виписки на дату 19.02.2022, а також за весь період наданих відомостей зазначено «0».
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18-ц, виписка за картковим рахунком відповідача, що міститься в матеріалах справи є належним доказом для визначення заборгованості відповідача за тілом кредиту, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75.
Проте, надана позивачем Виписка по кредиту містить відомості виключно про нарахування, здійснені банком, та інформацію щодо заборгованості. У ній відсутня інформація про здійснення чи не здійснення відповідачем сплати коштів на виконання умов цього договору, а також не містить відомості стосовно того чи користувався він наданими у кредит коштами.
Суд бере до уваги відомості наданого позивачем складеного ним документа з назвою «Розрахунок заборгованості».
При цьому суд враховує, що цей документ складений особисто позивачем, у зв'язку з чим суд оцінює його як твердження позивача, яке підлягає доказуванню на загальних підставах.
Водночас відомості наданого позивачем Розрахунку заборгованості та Виписки по кредиту містять суперечливі відомості щодо вказаних судом обставин.
Також Розрахунок заборгованості містить інформацію про часткове погашення відповідачем суми кредиту, натомість у Виписці по кредиту ці відомості відсутні.
Суд зазначає, що ці зазначені позивачем обставини не можуть підтверджуватись Розрахунком заборгованості, як документом, що складений позивачем, оскільки спростовуються та суперечать відомостям Виписки по кредиту.
Суду не надана Виписка по рахунку, яка є первинним документом та може бути належним доказом цих обставин у розуміння означеного висновку Верховного Суду.
За таких обставин суд висновує, що до позовної заяви позивач не довів обставини погодження сторонами всіх істотних умов договору, обставини щодо належності відповідачу вказаного у позові та додатках до нього рахунку, щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, а також щодо обставин користування відповідачем кредиту та здійснення чи не здійснення ним погашення суми кредиту.
Крім цього, суд зазначає, що надані суду розрахунок заборгованості, виписка по кредиту також не є документами, які посвідчують погодження сторонами умов щодо розміру та сплати процентів.
Цей висновок суду грунтується на правовому висновку Великої Палати Верховного Суду викладеному у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, згідно з яким Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вказані висновки Великої Палати Верховного Суду є обов'язковими до врахування судом.
З огляду на предмет правового регулювання та встановлені судом обставини у цій справі, суд вважає ці висновки застосовними під час розгляду цієї справи.
Також суд критично ставиться до доводів позивача про підписання документів на укладення цього договору кредиту відповідачем за допомогою електронного підпису.
В останній графі заяви про надання послуги «Швидка готівка» зазначено, що він підписаний простим електронним підписом за допомогою відкритого ключа.
Проте, саме по собі зазначення в Заяві про її підписання електронним підписом не є підтвердженням вчинення клієнтом банку відповідних дій.
АТ «Акцент-Банк» не надано доказів ідентифікації відповідача в системі банку та вчинення ним дій, що можуть свідчити про підписання ним доданої до позовної заяви Заяви про надання послуги та Анкети-заяви.
Крім того, Паспорт споживчого кредиту взагалі не містить підпису відповідача.
Проте, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов'язку та зміст цього обов'язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру відсотків та пені, наявності доказів, що їх підтверджують).
Однак, позивач не надав суду належних та допустимих доказів погодження сторонами договору та його укладення, а також його укладення саме на таких умовах, про які стверджує позивач. Крім цього, позивач не надав доказів того які саме суттєві умови існували та були погоджені сторонами договору під час його укладання.
Водночас без наявності у матеріалах справи доказів щодо суттєвих умов кредитування, які були погоджені сторонами цього договору під час його укладання у встановленому законом порядку, а також доказів надання відповідачу кредитних коштів, користування ними, здійснення чи не здійснення часткових проплат відповідачем неможливо здійснити перевірку підстав та правильності нарахування процентів, а також встановити наявність та актуальний розмір заборгованості за цим договором.
За цих обставин суд вважає, що позивач не довів укладення договору на вказаних ним у позові умовах, наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у позовній заяві та наданих до неї документах.
Відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц висловила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, за своєю природою змагальність судочинства заснована на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства ? суду та сторін (позивача та відповідача).
Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду.
Він нівелює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме на позивача покладено процесуальний обов'язок довести заявлені позовні вимоги.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено в ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності. Принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування.
На таких правових висновках наголосив Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 у справі №679/1103/23.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності, розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.05.2022 у справі № 194/329/15-ц, загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Суд має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти».
Сам по собі наданий стороною позивача розрахунок заборгованості не підтверджує наявність у відповідача заборгованості саме в зазначеному розмірі.
Верховний Суд у постановах від 27.03.2020 у справі № 703/3063/18, від 14.07.2021 у справі № 641/2207/18 виснував, що наданий позивачем розрахунок кредитної заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.
Суд наголошує, що у справі, що є предметом розгляду, ставлячи питання про стягнення з відповідача суми заборгованості позивач в якості єдиного доказу її існування у визначеному ним розмірі надає лише односторонньо складений самим позивачем документ ? розрахунок заборгованості.
Суд вважає ці висновки Верховного Суду застосовними до спірних правовідносин.
З огляду на це суд висновує, що додані позивачем до позовної заяви документи не є належними, достатніми та допустимими доказами в справі на підтвердження факту існування у відповідача простроченої заборгованості у розмірі, який зазначений у позовній заяві.
Отже, позивач не довів вказані обставини та як наслідок позивач не довів обгрунтованість позовних вимог.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цього позову.
Вирішуючи цю справу, суд також враховує практику суду апеляційної інстанції щодо оцінки вказаних доказів (постанова Київського апеляційного суду від 15.04.2025 у справі № 355/887/24). Хоча рішення апеляційного суду не є обов'язковими для суду першої інстанції, суд бере до уваги, що забезпечення єдності судової практики та однакове застосування закону є завданням всіх судів.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи результат вирішення цієї справи розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором АВНОСТ155101645255390886 від 19.02.2022.
Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду відповідно до статей 354-355 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, визначених Цивільним процесуальним кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складене 13.06.2025.
Суддя Сніжана АНАПРІЮК
Реквізити учасників справи:
Позивач: Акціонерне товариство «АКЦЕНТ БАНК», ЄДРПОУ 14360080, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ., РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .