Справа № 593/72/25
Провадження №2-а/593/11/2025
"10" червня 2025 р. Бережанський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючої судді Данилів О.М.
при секретарі Паньків М.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду міста Бережани адміністративну справу за позовом, поданим представником позивача адвокатом Дарморіс Оксаною Маркіянівною в інтересах ОСОБА_1 доІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1КУпАП від 18 грудня 2024 року,-
13 січня 2025 року адвокат Дарморіс Оксана Маркіянівна в інтересах ОСОБА_1 звернулася в Бережанський районний суд із позовною заявою до відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1КУпАП від 18 грудня 2024 року.
В обґрунтування поданих вимог вказала, що коли 16 грудня 2024 року ОСОБА_1 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення військово- облікових даних, то працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 при перевірці його особи було з'ясовано, що він хоч вчасно оновив облікові дані, проте не з'явився вчасно по повістці, яка була йому направлена через Укрпошту 06.10.2024року та повернулася 18.10.2024року до ІНФОРМАЦІЯ_3 по причині відсутності адресата. З вказаного часу він був оголошений в розшук з підстав неявки згідно повістки.
У зв'язку із цим, представниками ІНФОРМАЦІЯ_3 16 грудня 2024 року складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП № 10432 тавідносно нього була винесена постанова №1/306 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. З даною постановою він не згідний, вважає її незаконною, оскільки повістки ІНФОРМАЦІЯ_1 він не отримував, про її існування не знав. Всі необхідні дані військового обліку ним уточнено вчасно. У поданому позові адвокат зазначила, що наміру ухилятись від явки до ТЦК ОСОБА_1 не мав. А так як про існування оскаржуваної постанови дізнався лише 3 січня 2025 року, а тому просила поновити їм строк на оскарження вказаної постанови та скасувати її з підстав відсутності доказів про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1КУпАП.
16 січня 2025 року ухвалою Бережанського районного суду за вказаними позовними вимогами захисника Дарморіс О.М. було відкрито провадження у справі та вирішено розглядати їх в порядку спрощеного позовного провадження, із викликом сторін.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його захисник не з'явилися. Представник позивача адвокат Дарморіс О.М. подала суду письмове клопотання про проведення розгляду справи у їх відсутності, заявлені позовні вимоги підтримують, просять їх задоволити з підстав, зазначених у поданому позові.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з'явився, подав суду відзив на позов, в якому просив вказану справу розглянути без участі їх представника та враховуючи зазначені ним у відзиві аргументи, позовні вимоги позивача просив залишити без задоволення.
Суд, вивчивши матеріали справи та взявши до уваги наданий стороною відповідача відзив на позов, прийшов до висновку, що позовні вимоги, подані захисником Дарморіс О.М. в інтересах ОСОБА_1 , слід задоволити, виходячи із наступного.
Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно ч.1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною другою ст. 286 КАСУ передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень ( постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі, зафіксовані в автоматичному режимі, протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Судом встановлено, що 18 грудня 2024 року т.в.о.начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 була винесена постанова № 1/306 в справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000грн..
Із оглянутої в судовому засіданні оскаржуваної постанови видно, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало порушення ним вимог абз. 7 п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме, що він вчасно не з'явився по повістці, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1КУпАП.
Позивач не згідний із вказаною постановою, вважає її необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки вона постановлена без належних доказів його вини. Крім вказаного, останній просив поновити йому строк на оскарження вказаної постанови, оскільки її копію він отримав лише 3 січня 2025 року за його письмовим зверненням, що підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_4 , а тому він у визначений законодавцем десятиденний строк не зміг звернутися до суду із адміністративним позовом.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Положеннями ч. 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно постанови по справі про адміністративне правопорушення № 1/306 винесеної 18.12.2024року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_3 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.
У спірній постанові зазначено, що «...16.12.2024 року близько 10 год. 40 хв. громадянин ОСОБА_1 з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_3 по АДРЕСА_1 , для звірки облікових даних. В ході перевірки документів ОСОБА_1 виявлено, що він вчасно оновив облікові дані, однак не з'явився вчасно по повістці, яка була йому направлена ч/з Укрпошту 06.10.2024 р. і по причині відсутності адресата 18.10.2024 року повернена Укрпоштою до першого відділу Тернопільського РТЦК. ОСОБА_1 був оголошений в розшук по причині неявки згідно повістки в ТЦК. ОСОБА_1 не зміг підтвердити поважність причини неявки, а тому вважається таким, що порушив чинне законодавство у особливий період...абз. 7 п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Таким чином, ОСОБА_1 здійснив правопорушення в особливий період... та порушив вимоги абз. 7 п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Враховуючи всі досліджені обставини, матеріали справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, накласти на ОСОБА_1 мінімальний розмір штрафу у сумі 17000 грн., передбачений частиною 3 статті 210-1 КУпАП...».
Позивач, не погоджуючись із винесеною щодо нього постановою, просив її скасувати послався на те, що адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є бланкетною нормою, а тому серед ознак, які мають бути відображені при викладенні суті даного правопорушення, обов'язковим є наведення конкретного нормативно-правового акту, яким встановлюються відповідні правила, за порушення яких особа притягається до адміністративної відповідальності.
І хоч оскаржувана постанова № 1/306 про притягнення до адміністративної відповідальності позивача містить відомості про порушення ним вимог абзацу 7 п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак представник позивача звертає увагу суду на те, що абзацу 7 пункту 3 ч. 1 ст. 22 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містить. Частина 1 ст. 22 вказаного Закону містить лише 5 абзаців, а тому зазначає, що ОСОБА_1 не порушував абзацу 7 п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а відтак в його діях відсутня подія і склад адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 3 ст. 210-1 КУпАП.
У поданому позові представник позивача зазначає, що згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
У розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Частиною другою ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 КУпАП України (частина 2 ст. 251 КУпАП).
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача суб'єкта владних повноважень, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності посилань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано належних, допустимих та достатніх доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Представник позивача звертає увагу суду, що ні у протоколі, ні у постанові не зазначено, якими саме доказами підтверджується вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд керується наступним.
Відповідно до ч.ч. 1-3, 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі-відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону,- за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно пп. 2 п. 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів», затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30 грудня, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
У відповідності до вимог абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію'' визначено, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Відповідно до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:
1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки, а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;
2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку:
- день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
П. 82 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 15 березня 2009 року, встановлено, що рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК».
Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію) тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Адміністративні справи про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України) розглядають територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ст. 235КУпАП).
Крім того відповідно до вимог ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.
Суд, оцінивши та дослідивши докази у їх сукупності, приходить до переконання про порушення відповідачем порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , в ході якого обставини справи були досліджені неповно, адже як встановлено в судовому засіданні, останній не був належним чином сповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення даних так як він повістки не отримував та відповідач належними та допустимими доказами не довів зворотнього.
Крім цього слід зазначити, що суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу та настає лише за умови, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій і мала прямий умисел, спрямований на ухилення від явки. Вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Тобто ОСОБА_1 мав знати, що його викликають до ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак свідомо не з'явився, при цьому обов'язок довести вказану обставину в силу ст. 77 КАС України покладається на відповідача.
Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що повістка, яка була направлена позивачу, повернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою (місцем проживання), дата відмітки 18.10.2024 року.
Як вбачається із пояснень ОСОБА_1 , викладених у поданому суду позові, він не отримував повістку про виклик у ТЦК СП, тому не з'явився.
Суд вважає, що відповідачем не доведено, що ОСОБА_1 було відомо про необхідність з'явитися на виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у зазначений у повістці строк. Отже, умисел ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 на вчинення адміністративного правопорушення не доведений «поза розумним сумнівом».
Окрім того про відсутність умислу ОСОБА_1 щодо неявки до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення даних свідчить і те, що він вперше уточнив військово-облікові дані вчасно, про що свідчить долучений до матеріалів справи витяг із застосунку «Резерв+» та сам добровільно з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 після отримання інформації у застосунку «Резерв+» про порушення ним правил військового обліку.
Окрім того слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Винятків з цього правила для справ, які розглядаються іншими уповноваженими органами, не передбачено, тобто, зазначена норма стосується усіх справ про адміністративні правопорушення. Відтак, від виявлення правопорушення до винесення постанови повинен був бути наданий строк для реалізації прав, передбачених ст.268 КУпАП, і до того ж, цей строк не може бути меншим за 3 доби, оскільки саме за такий строк повинно бути повідомлено особу про розгляд справи.
При цьому обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 року у справі за № 676/752/17 від 21.03.2019 року, у справі за №489/1004/17 від 30.01.2020 року у справі за № 308/12552/16-а. Водночас як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був несвоєчасно повідомлений щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення. Так, протокол про адміністративне правопорушення був складений відносно ОСОБА_1 16 грудня 2024 року та у ньому вказано, що розгляд справи відбудеться 18 грудня 2024 року о 10 год.30хв., що є самостійною підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною, такою, що винесена з порушенням установленої процедури, адже внаслідок цього позивача було позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, користуватись юридичною допомогою. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі № 591/2794/17, від 6.02.2020 № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі № 286/4145/15-а.
Крім цього, суд вважає, що складений 16 грудня 2024 року протокол про адміністративне правопорушення № 10432 не може бути взятий судом до уваги як доказ вини ОСОБА_1 , оскільки у ньому хоч вказано, що він складений відносно ОСОБА_1 , однак із невідомих причин містить інформацію про те, що ОСОБА_4 не зміг підтвердити поважність причин своєї неявки, а тому вважається таким, що порушив чинне законодавство у особливий період, тобто із вказаного протоколу видно, що порушив чинне законодавство у особливий період не Солярчик, а ОСОБА_5 .
Суд також погодується із твердженням сторони позивача про те, що оскаржувана ним постанова № 1/306 від 18.12.2024 року містить розбіжності у зазначенні інкримінованих відповідачем ОСОБА_1 правопорушень, а саме: про порушення ним вимог абзацу 7 п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», хоча абзацу 7 пункт 3 ч. 1 ст. 22 Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не містить. Частина 1 ст. 22 вказаного Закону містить лише 5 абзаців.
Зазначена обставина свідчить про недодержання відповідачем вимог щодо складення та оформлення постанови по справі про адміністративне правопорушення, що в свою чергу є підставою для скасування останньої та закриття провадження у справі за даним фактом.
Відповідно до вимог ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.
Виходячи із положень ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30 травня 2013 року), «Карелін проти Росії» (рішення від 20 вересня 2016 року), суд у цій справі, як і у кримінальному провадженні, має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі.
Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосудця, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно ст. 62 Конституції України, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З урахуванням викладеного, а також шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем, суд прийшов до висновку про недоведеність вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення. При цьому суд керується положеннями ч.3 ст. 62 Конституції України, відповідно до якої обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
З огляду на встановлені судом обставини, враховуючи відсутність достатніх та належних доказів на підтвердження правомірності винесення оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, прийнятим без повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, а тому підлягає скасуванню.
Крім того при задоволенні позову суд вважає, що позивачу відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 суму сплаченого ним судового збору при зверненні із адміністративним позовом в суд.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 19, 55, 62 Конституції України, ст. 7, 9, 210-1, 251, 252, 256, 268, 277-2, 278, 280, 283, 284 КУпАП, ст. ст. 9, 72-77, 242, 241-246, 257, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Позов задоволити.
Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 у справі про адміністративне правопорушення від 18.12.2024 № 1/306.
Постанову №1/306 про адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП від 18 грудня 2024 року, винесену тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 17 000 гривень визнати протиправною та скасувати, а провадження по справі закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок відшкодування сплаченого ним судового збору грошові кошти в розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Бережанського районного суду
Тернопільської області Данилів О.М.