Справа № 462/998/25
16 червня 2025 року, суддя Залізничного районного суду міста Львова Ліуш А.І., розглянувши в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
позивач звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів. Свої вимоги мотивував тим, що 17 червня 2024 року, між сторонами було укладено договір, згідно умов якого відповідач зобов'язувався виготовити з власних матеріалів згідно із затвердженими малюнками кухню та змонтувати її у місці, визначеному замовником, у строк до 31 липня 2024 року. Відповідно до вищевказаної угоди, позивачем були передані готівкові кошти в якості авансу відповідачу в сумі 88000 грн. Залишок суми згідно умов вищевказаного договору підлягає виплаті відповідачу не пізніше трьох днів після прийому замовником виготовленої продукції. Однак в обумовлені між сторонами строки, продукція відповідачем не виготовлена та не змонтована у строк до 31 липня 2024 року. Так, вказав, що позивач, неодноразово звертався до відповідача за допомогою засобів телефонного зв'язку, щоб дізнатись на якій стадії, попри порушення строків виконання зобов'язань відповідачем, перебуває виготовлення замовленої продукції, також за допомогою месенджеру Viber, писав, щоб отримати хоч якусь інформацію, але відповідач припинив будь-який контакт з позивачем.
Відповідача належним чином, згідно практики Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Лазаренко та інші проти України", повідомлено про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, направлено ухвалу про відкриття провадження у справі рекомендованою поштовою кореспонденцією, які було повернуто до суду. Відзив до суду не надійшов.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28 квітня 2025 року, продовжено процесуальний строк розгляду цивільної справи за вказаним позовом на шістдесят днів.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 19 травня 2025 року, у задоволенні клопотання позивача про перехід до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, - відмовлено за безпідставністю.
Дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що згідно договору від 17 червня 2024 року, що укладений між ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , - сторони погодили, що відповідач зобов'язувався в порядку та на умовах, зазначених в цьому договорі, виготовити з власних матеріалів згідно із затвердженими малюнками «Кухню» та змонтувати її у місці, визначеному замовником, у строк до 31 липня 2024 року.
Так, згідно п. 2.1 вказаного договору, до обов'язків замовника входить оплатити виконавцю вартість виготовлення та монтажу продукції в розмірах та строках встановлених цим договором.
Згідно п.2.2. договору, відповідач взяв на себе зобов'язання виконати роботу в обумовлений договором строк відповідно до погоджених з замовником малюнків та з дотриманням належної якості виготовленої продукції; здати замовнику виготовлену та змонтовану продукцію в обумовлений договором строк.
Відповідно до умов розділу 4 договору, вартість робіт, які обумовлені п.1 цього договору за погодженням сторін становить 127000 грн. Оплата вартості робіт відбувається готівкою. Замовник виплачує виконавцю в якості авансу 88000.00 грн., не пізніше 5 днів з моменту підписання цього договору.
Суду було надано фотокопії скріншотів повідомлень з невстановленою судом особою, що йменована «Назар Кухні». Докази належності вказаного контакту відповідачу матеріали справи не містять.
Також суду було надано претензію адресовану ОСОБА_2 та фотокопії дизайну кухні.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд вирішує цивільний спір на засадах змагальності із застосуванням принципу диспозитивності в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п.?4.3 договору від 17 червня 2024 року, сторонами погоджено, що замовник виплачує виконавцю в якості авансу 88 000 грн., не пізніше 5 днів з моменту підписання цього договору.
Так, суд вважає за необхідне зазначити, що всупереч твердженням позивача щодо начебто виконання ним договірного зобов'язання з оплати вартості робіт у вигляді передання відповідачу готівкових коштів у сумі 88?000 грн, - матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би беззаперечно підтверджував факт такої передачі коштів. Згідно з п.?4.2 договору від 17 червня 2024 року, сторонами погоджено, що оплата вартості робіт відбувається готівкою, отже, тягар доказування факту такої готівкової передачі покладається виключно на позивача, що прямо відповідає вимогам ст.?81 ЦПК України.
Так, в матеріалах справи відсутні будь-які розписки, акти прийому-передачі грошових коштів, а також інші документи, підписані сторонами, які б свідчили про реальне надходження готівки у володіння відповідача.
Скриншоти із месенджера Viber, які надано суду, не містять жодних об'єктивних ознак, що підтверджують факт передачі коштів саме відповідачу ОСОБА_2 , або хоча б зв'язок вказаного в повідомленнях контакту «Назар Кухні» із конкретною фізичною особою - відповідачем у справі. Суд не встановив особу співрозмовника, відтак такі докази не є ані належними, ані допустимими відповідно до вимог ст.?78 ЦПК України.
Більше того, надана позивачем претензія, адресована відповідачу, жодним чином не підтверджує факту передачі готівки, а є лише документом одностороннього характеру, підготовленим самим позивачем, тому не може вважатися доказом реального виконання грошового зобов'язання.
Суд звертає увагу також на те, що відповідно до чітко зафіксованого механізму в п. 2.1 договору, виконання зобов'язань відповідачем ставиться у залежність від належного попереднього виконання обов'язку зі сторони позивача - тобто здійснення авансового платежу. У зв'язку з відсутністю підтвердження такого платежу, відповідач не набув обов'язку щодо виготовлення та монтажу кухні, а отже, не може вважатися таким, що порушив строк виконання договору.
Таким чином, усі твердження позивача про порушення умов договору з боку відповідача є безпідставними, оскільки не доведено ключового елементу - факту надання авансового платежу, з якого починається відлік обов'язків виконавця. Відповідно, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів.
Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли своє повне ствердження під час розгляду справи, а тому не підлягають до задоволення.
Керуючись ст.ст. 12, 141, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, ст.ст. 525, 526, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд , -
в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - відмовити за безпідставністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: А.І. Ліуш