Справа № 462/1946/25
16 червня 2025 року Залізничний районний суд м. Львова в складі головуючої судді
Гедз Б.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
Представник ТОВ «ФК «Ейс» - адвокат Тараненко А.І. за допомогою підсистеми «Електронний суд» звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 128941 від 23.01.2024 у розмірі 10 326,25 грн, з яких: 5 556,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 4 369,25 грн - заборгованість за відсотками, 401,00 грн - комісія за кредитним договором, а також просить стягнути понесені судові витрати, які складаються із сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн. Заявлені позовні вимоги обгрунтовує тим, що 23.01.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та відповідачем ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді шляхом підписання електронним підписом Кредитний договір № 128941. Уклавши договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись умов Договору та Правил надання грошових коштів у позику. У кредитному договорі сторонами погоджено усі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки. Відповідно до п. 2.2.1. сума крелдиту становиить 5 556,00 грн, з яких не пізніше наступного дня надається 4 000,32 грн шляхом перерахування на картку позичальника, а 1 555,68 грн шляхом погашення заборговааності позичальника за комісією, нарахованою згідно п. 2.5. індивідуальної частини договору. Первісний кредитор на виконання умов укладеного із відповідачем кредитного договору, надав позичальнику грошові кошти. Натомість, відповідач взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором щодо повернення грошових коштів не виконав, у зв'язку із чим загальна сума заборгованості на момент подання позову за Кредитним договором № 128941, становить 10 326,25 грн, з яких 5 556,00 грн - заборгованість по кредиту, 4 369,25 грн - заборгованість по несплачених відсотках за користування кредитом, 401,00 грн - комісія за кредитним договором. 12.07.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» уклали Договір факторингу № 12072024, згідно якої до позивача перейшло право грошової вимоги, зокрема до відповідача за Кредитним договором № 128941 від 23.01.2024. Відтак, позивач як новий кредитор у зобов'язанні відповідача ОСОБА_1 просить позов задовольнити.
Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 27.03.2025 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.
Крім того, вказаною ухвалою судом задоволено клопотання позивача про витребування доказів у АТ «Універсал банк».
Судом вживались заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд вказаної справи у порядку спрощеного провадження, зокрема судом за адресою зареєстрованого місця проживання відповідача, а саме: АДРЕСА_1 , скеровувалась рекомендованою поштовою кореспонденцією ухвала про відкриття провадження у справі, в якій відповідачу роз'яснено право, порядок та строк подання відзиву на позовну заяву, однак як вбачається із матеріалів справи, судова кореспонденція, яка скеровувалась відповідачу повернута на адресу суду неврученою адресату із відміткою причини повернення, згідно довідки АТ «Укрпошта» - «за закінченням терміну зберігання».
За умовами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
У визначений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву, відповідачкою відзиву до суду не подано, про наявність поважних причин не подання відзиву у встановлений строк суду не повідомлено, заява про поновлення строку для подання відзиву до суду станом на день винесення рішення також не поступала.
Клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у матеріалах справи відсутні.
Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку із тим, що відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 23.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» та ОСОБА_1 в електронній формі, на сайті Товариства в Особистому кабінеті, шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, укладено електронний Договір про споживчий кредит № 128941.
Відповідно до умов Договору, кредитодавець зобов'язується надати позичальнику кредит на суму 5 556,00 грн, а позичальник зобовязується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п. 2.6. Договору та виконати інші зобовязання у повнолму обсязі ена умовах та в строки/терміни, що визначені Договором.
Згідно п. 2.2.1. Договору загальний розмір кредиту становить 5 556,00 грн, який надається не пізніше наступного дня після укладення Договору у наступному порядку: у розмірі 4 000,32 грн на картку позичальника, у розмірі 1 555,68 грн шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п. 2.5. індивідуальної частини.
Пунктом 2.3. передбачено, що проценти за корситування кредитомнараховуються за ставкою 600,00 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Проценти за користування кредитом нараховуються з дня наступного за днем отримання кредиту позичальником протягом строку кредитування, зазначений в п.2.6. цієї індивідуальної частини та/або графіком платежів. Розмір процентної ставки незмінний.
Відповідно до п. 2.4. передбачено також знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100.
Загальний строк кредитування за цим Договором складає 70 днів з 23.01.2024 (дата надання кредиту по 02.04.2024.
У відповідності до п. 2.7., 2.8., 2.9.1. Договору загальні витрати порзичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту складає (не перевищує) 5 929,93 грн. Денна процентна ставка складає 723 577,27% річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає 11 485,93 грн.
Прийнявши пропозицію кредитодавця та підписавши Кредитний договір № 128941 від 23.01.2024 відповідач як позичальник підтвердив, що погоджується з усіма додатками та невід'ємними частинами Договору в цілому, а також, що до моменту підписання індивідуальної частини ознайомився з Публічною частиною, Правилами, паспортом споживчого кредиту, графіком платежів за кредитом, усіма визначеннями, умовами та змістом, повністю розмує, погоджується і зобов'язується неухильно дотримуватись їх умов.
Окрім того, п. 7.19., 7.20 Договору ОСОБА_2 підттвердив свою згоду з умовами оферти ТОВ «Качай Гроші», графіком платежів, яким встанволено кількість платежів, їх розмір та періодичність внесення з повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також визначена загальна вартість кредиту для позичальника та реальна річна процентна ставка.
Згідно паспорта споживчого кредиту, також підписаного позичальником електронним підписом шляхом одноразового ідентифікатора, ОСОБА_1 кредитодавцем було надано інформацію про тип кредиту, суму та строк кредиту та щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту, порядок повернення кредиту та штрафи за порушення умов кредитного договору.
У відповідності до змісту Договору встановлено, що при укладенні такого та підписання ОСОБА_1 самостійно вказав реквізити своєї платіжної картки, на яку просив зарахувати у безготівковому порядку кредитні кошти.
Згідно умов договору підписання позичальником кредитного договору відбувалось із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається електронним повідолменням на мобільний номер позичальника.
На виконання умов Кредитного договору № 128941 від 23.01.2024, як вбачається із наявної у матеріалах справи довідки № 6 Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» здійснено перерахування грошових коштів у сумі 4 000,32 грн на платіжну картку із номером, який відповідає номеру платіжної картки, відкритої в АТ «Універсал Банк», зазначеної ОСОБА_1 при укладенні Кредитного договору від 23.01.2024.
Окрім того, наведене підтверджується і відповіддю АТ «Універсал Банк», наданою на виконання ухвали суду від 27.03.2025 в частині витребування інформації, згідно якої Банком підтверджено, що на імя відповідача було емітовано платіжну картку реквізити якої збігаються із реквізитами, зазначеними позичальником у Кредитному договорі № 128941 від 23.01.2024 та на вказану картку у період з 23.01.01.2024 по 28.01.2024 було здійснено зарахування платежу у сумі 4 000,32 грн.
Згідно виписки з особового рахунку за Кредитним договором № 128941 від 23.01.2024, відповідач не виконував взяті на себе зобов'язання з повернення коштів, внаслідок чого загальна заборгованість ОСОБА_1 станом на час звернення із позовом становить 10 326,25 грн, з яких 5 556,00 грн - сума заборгованості за кредитом, 4 369,25 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 401,00 грн - прострочена комісія.
Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 526, 615 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Підписавши 23.01.2024 Кредитний договір № 128941, відповідач ОСОБА_1 , у розумінні статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на визначені кредитним договором умови та взяв на себе відповідні зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплати процентів за їх користування. Однак, у визначений строк належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим заявлена вимога позивача, як нового кредитора, про стягнення із відповідача суми заборгованості по тілу кредиту та відсотків підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
У встановлений процесуальним законом строк відповідач не скористався процесуальним правом висловити свої заперечення на позов та надати докази, які мали б підтвердити належне виконання ним договірних зобов'язань.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Суд при розгляді справи виходить з того, що позивач, як правонаступник сторони договору, яка виконала свої зобов'язання за договором, має право вимагати від другої сторони належного виконання його грошових зобов'язань, а саме в частині повернення кредитних коштів, сплати відсотків.
Разом з тим, що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення суми комісії за обслуговування кредиту у розмірі 401,00 грн, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині виходячи з такого.
Відповідно до п. 2.4. кредитного договору № 128941 від 23.01.2024 встановлено комісію за обслуговування кредиту, знижений тариф якої становить 1,00 грн. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 грн.
У зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору щодо вчасного виконання взятих на себе кредитних зобов'язань, позивачем нараховано заборгованість за комісією за обслуговування кредиту у розмірі 401,00 грн
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року
№ 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, положення укладених між сторонами кредитних договорів щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними.
Відповідно до частину 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Правова позиція про те, що умова кредитного договору в частині встановлення платежу за дії, які банківська установа вчиняє на власну користь, тому що отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами - є нікчемною та не потребує визнанню недійсною, викладена у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі
№ 708/195/19 (провадження № 61-1789св19) та 01 квітня 2020 р. у справі №583/3343/19 ( провадження №61-22778св 19), а у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19.
Згідно постанови Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі
№ 363/1834/17 банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі (а) за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи (б) за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи (в) за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.
Встановлення судом нікчемності наведених умов Договору є підставою для відмови у стягненні нарахованої позивачем комісії.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що нарахування заборгованості за комісією із обслуговування кредиту у розмірі 401,00 грн не відповідає вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Як встановлено судом із матеріалів справи, 12 липня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредіплюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» було укладено Договір факторингу № 12072024, відповідно до умов якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредіплюс», як клієнт зобов'язався відступити Фактору за плату Права вимоги за укладеними кредитними договорами згідно Реєстру боржників.
Пунктом 1.2. Договору факторингу сторонами такого погоджено, що внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості та відповідно довказаних у реєстрі боржників та набуває прав грошових вимог клієнта за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за кердитними договорами.
Відповідно до Витягу з Додатку № 1 до Договору Факторингу № 12072024 від 12.07.2024 Реєстру боржників Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Кредіплюс» передало право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 128941 від 23.01.2024 Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс»».
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Таким чином, згідно із вказаними нормами щодо заміни кредитора, за своєю правовою природою договір відступлення права вимоги є договором про заміну кредитора у певному зобов'язанні, яка здійснюється без згоди боржника. В такому договорі сторони мають право самостійно визначити обсяг прав, які переходять до нового кредитора і цей обсяг не вичерпується лише існуючим боргом та при цьому чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі N 909/968/16 (провадження N 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону N 2664-III.
Представлена суду копія договору факторингу належним чином підписана уповноваженими представниками сторін договорів, скріплена їх печатками, відтак підверджують перехід права вимоги до ОСОБА_1 від первісного кредитора - ТОВ «ФК «Кредіплюс» до ТОВ «ФК «Ейс».
Враховуючи наведене, оскільки умови Кредитного договору № 128941 від 23.01.2024, укладеного між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 , останнім не виконано належним чином, право грошової вимоги за ним на підставі Договору факторингу № 12072024 від 12 липня 2024 року перейшло до позивача, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» в частині, що стосується вимог про стягнення заборгованості за кредитом та відсотками є обґрунтованим, відтак підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України у зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2 328,33 грн.
Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать також витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову на відповідача покладаються судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
У відповідності до положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18 (провадження № 61-6627св20) та від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19 (провадження № 61-14735св20).
Згідно наявного у матеріалах справи Договору про надання правової допомоги № 04/02/25-01 від 04 лютого 2025 року укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» та Адвокатським бюро «Тараненко та партнери», Додатковою угодою № 2 від 04 лютого 2025 року до Договору про надання правової допомоги № 04/02/25-01 від 04 лютого 2025 року та Акта прийому-передачі наданих послуг встановлено факт погодження сторонами та надання позивачу послуг правової допомоги.
Актом прийому-передачі наданих послуг від 04.02.205 року, підписаного уповноваженими особами виконавця - АБ «Тараненко та партнери», та клієнта - ТОВ «ФК «Ейс» сторонами підтверджено надання/отримання послуг правової допомоги у справі щодо
ОСОБА_1 на суму 7 000 грн.
Стороною відповідача заперечень щодо розрахунку розміру судових витрат не подано.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на виконання вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню на користь позивача також 6 728,16 грн понесених витрат на правову допомогу.
На підставі наведеного та керуючись ст.12, 13, 81, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»заборгованість за Кредитним договором № 128941 від 23.01.2024 у розмірі 9 925 (дев'ять тисяч дев'ятсот двадцять п'ять) гривень 25 копійок.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»2 328 (дві тисячі триста двадцять вісім) гривень 33 копійок судового збору.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс»6 728 (шість тисяч сімсот двадцять вісім) 16 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині заявлених вимог відмовити.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс», ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02090, м. Київ, Харківське шосе, буд. 19 офіс 2005.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя: (підпис) Б.М. Гедз
З оригіналом згідно.
Оригінал рішення у справі № 462/1946/25
Суддя: Б.М.Гедз