Номер провадження: 11-кп/813/1652/25
Справа № 493/1668/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
11.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Балтського районного суду Одеської обл. від 14.03.2025 у к/п №12024161180000617 від 05.08.2024 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Балта Одеської обл., громадянина України, із середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, не працевлаштованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого;
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислено з моменту приведення вироку до виконання.
До набрання вироком законної сили застосовано стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту без використання електронного засобу контролю, із забороною останньому залишати житло, у період часу з 22 год. до 06 год. та покладенням відповідних обов'язків.
Скасовано арешт, накладений на майно ухвалою слідчого судді від 11.09.2024, та вирішено питання стосовно долі речових доказів.
Відповідно до оскаржуваного вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ст. 336 КК України за наступних обставин.
Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 та Закону України №2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Збройних Сил рф проти України на всій території України запроваджений воєнний стан з 05:30 год. 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово був продовжений. При цьому, указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженим Законом України №2105-ІХ від 03.03.2022, оголошена загальна мобілізація.
Згідно із ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
ОСОБА_7 , який є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнаний придатним за станом здоров'я для проходження військової служби згідно висновку ВЛК №4/1424 від 19.07.2024, не має підстав, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, 02.08.2024 з'явився згідно повістки до ІНФОРМАЦІЯ_3 , розташованого в АДРЕСА_2 , для відбуття військовозобов'язаних, які призиваються за мобілізацією, та відмовився від проходження військової служби.
Таким чином, усвідомлюючи наслідки відмови від проходження військової служби та протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_7 будучи придатним за станом здоров'я до проходження військової служби та не маючи жодних поважних причин на відстрочку, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», умисно ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, чим порушив вимоги ст. 65 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вимоги Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №56/2022 від 24.02.2022.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 не погодився із оскаржуваним вироком в частині призначеного покарання, вважаючи його занадто суворим, з урахуванням того, що ОСОБА_7 вчинив нетяжкий злочин, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимий, відповідно до довідки Подільського РВ №1 філії ДУ «Центр пробації» в Одеській обл., виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства та окремих його членів.
Посилаючись на викладені обставини, захисник ОСОБА_8 просить вирок суду змінити, вважати ОСОБА_7 засудженим за ст. 336 КК України до позбавлення волі строком на 3 роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік, з покладенням на останнього обов'язків періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_6 , яка заперечувала проти її задоволення, перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд доходить наступних висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз вироку суду 1-ої інстанції показав, що оскаржуване судове рішення приписам наведеної норми кримінального процесуального закону відповідає з наступних підстав.
Мотивуючи доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України, суд 1-ої інстанції послався у вироку на досліджені ним відповідно до вимог параграфу 3 глави 28 КПК України зібрані по справі докази, які є взаємоузгодженими між собою та відповідають фактичним обставинам зазначеного кримінального провадження.
Надавши об'єктивну правову оцінку дослідженим доказам, суд 1-ої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ст. 336 КК України та правильно кваліфікував його дії за ознаками: ухилення від призову на військову службу під час мобілізації.
Враховуючи те, що зазначені висновки суду 1-ої інстанції, в частині доведення винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правової кваліфікації його дій ніким із учасників провадження в апеляційному порядку не оскаржуються, колегія суддів, не встановивши при цьому жодних істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду дійти правильного висновку в цій частині, не вбачає підстав для їх перегляду.
Що стосується посилань сторони захисту на надмірну суворість призначеного судовм 1-ої інстанції ОСОБА_7 покарання, колегія суддів зауважує на наступних обставинах.
Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Згідно із абз. 2 п. 1 постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 (далі - постанова Пленуму ВСУ), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Санкція інкримінованого ОСОБА_7 злочину, передбаченого ст. 336 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 3-х до 5-ти років.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд 1-ої інстанції, на виконання приписів зазначених вище норм кримінального закону та положень судової практики, врахував: ступінь тяжкості вчиненого злочину; характеристику особи обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимий; відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Врахувавши зазначені обставини, суд 1-ої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ст. 336 КК України, яке буде необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Окрім того, суд 1-ої інстанції при призначенні ОСОБА_7 покарання також врахував суспільну небезпеку вчиненого злочину та той факт, що на території України введений воєнний стан, а тому дана категорія злочинів викликає значний суспільний резонанс, на підставі чого дійшов висновку про те, що звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням не сприятиме виправленню та запобіганню вчинення нових злочинів як самими обвинуваченим, так і іншими особами.
Суд апеляційної інстанції повністю погоджується із таким висновком суду 1-ої інстанції з огляду на таке.
Призначення особі, визнаній винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, відповідного покарання, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, відноситься до дискреційних повноважень суду.
Судова дискреція (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Окрім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ККС у складі ВС від 15.08.2023 у справі №295/424/21 (провадження №51-619км22), процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Надаючи оцінку вимогам сторони захисту стосовно звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, колегія суддів вважає їх безпідставними.
Так, ч. 1 ст. 75 КК України передбачає, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
В цьому контексті колегія суддів приймає до увагу правову позицію, викладену в постанові колегії суддів Першої судової палати ККС у складі ВС від 20.03.2018 у справі №302/904/16-к (провадження №51-966 км18), відповідно до якої загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Відповідно до абз. 2 п. 9 вищезазначеної постанови Пленуму ВСУ, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
В даному випадку суд апеляційної інстанції зауважує на обставинах вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину та на його ставленні до скоєного, зокрема останній пояснив, що він, після вручення йому співробітниками РТЦК та СП повістки до відправки до військової частини для проходження військової служби, відмовився від проходження військової служби, посилаючись на перебування на розгляді в суді кримінального провадження стосовно нього за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК України, а також зауважив на тому, що погодиться проходити військову службу тільки у випадку зняття з нього обвинувачень за ст. 246 КК України та закриття кримінального провадження.
Вищевказана обставина свідчить про свідоме небажання ОСОБА_7 проходити військову службу в умовах мобілізації, відверту зневагу до встановленого законом конституційного обов'язку кожного громадянина захищати Батьківщину, а також про фактичну відсутність щирого, дієвого каяття та критичного осуду своєї поведінки.
Окремо колегія суддів враховує критичну ситуацію, яка наразі склалась у країні з огляду на збройну агресію рф, внаслідок чого вчинений обвинуваченим ОСОБА_7 умисний нетяжкий злочин складає значну суспільну небезпечність, тому можливе звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створить в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації.
Що стосується посилань сторони захисту на те, що обвинувачений ОСОБА_7 вчинив нетяжкий злочин, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимий, відповідно до довідки органу пробації виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства та окремих його членів, колегія суддів наголошує на тому, що вищевказані обставини, які характеризують особу ОСОБА_7 , були враховані судом 1-ої інстанції під час призначення обвинуваченому мінімального покарання, передбаченого санкцією ст. 336 КК України.
Натомість, апеляційний суд не вважає їх переконливими та достатніми задля можливості звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від призначеного покарання з випробуванням на підставі вимог ст. 75 КК України.
Відтак, з огляду на вищезгадані обставини, колегія суддів не знаходить підстав для застосування стосовно ОСОБА_7 інституту звільнення його від відбування покарання, призначеного за вчинення злочину, передбаченого ст. 336 КК України з випробуванням, оскільки це не сприятиме виправленню та запобіганню вчиненню нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції та вважає, що призначене ОСОБА_7 покарання за вчинення інкримінованого злочину у виді позбавлення волі строком на 3 роки є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, наразі його виправлення без ізоляції від суспільства не є можливим, тому підстави для звільнення його від відбування покарання з випробуванням відсутні.
Відповідно до припису п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд 1-ої інстанції, всебічно, повно та об'єктивно розглянувши кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 , призначив йому покарання, яке є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, тому підстав для задоволення апеляційної скарги сторони захисту апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 419, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Балтського районного суду Одеської обл. від 14.03.2025, яким ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4