Номер провадження: 11-кп/813/1319/25
Справа № 496/7852/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
09.06.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6
захисника - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_8 на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 16.12.2024 року у кримінальному провадженні №12024167250000187 від 13.11.2024 року, яким:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Селидове, Донецької області, громадянина України, офіційно не працюючого, не одруженого, раніше не судимого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України,
встановив:
Оскарженим вироком ОСОБА_9 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, та йому призначене покарання: за ч.1 ст.358 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік; за ч.4 ст.358 КК України у виді обмеження волі строком на 2 (два) роки. На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у виді 2 (двох) років обмеження волі. Відповідно до ст.75 КК України, ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки, з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Запобіжний захід обвинуваченому вироком суду не обирався.
Судом вирішено долю речових доказів, заходів забезпечення та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Вироком суду ОСОБА_9 визнаний винуватим в тому, що водин із календарних днів червня 2024 року, більш точну дату та час не встановлено, він, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою підроблення посвідчення водія на власне ім'я, на одному із сайтів мережі інтернет, точний сайт дізнанням не встановлено, скачав бланк посвідчення водія встановленого зразку без заповнених відомостей та, реалізуючи кримінально-протиправний умисел, направлений на підроблення посвідчення, вніс в зазначений бланк свої анкетні відомості, помістив свою фотокартку та зазначив відкриту категорію «В», з метою отримання права на керування транспортними засобами, всупереч порядку, установленому «Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України № 340 від 08.05.1993 р.н. В подальшому, за допомогою друкуючого пристрою із термосублімаційним способом друку ОСОБА_9 роздрукував вказаний бланк посвідчення водія, тобто підробив його, та зберігав його для подальшого особистого використання.
Крім того, 13.11.2024, приблизно о 10 годині 45 хвилин, ОСОБА_9 , керуючи автомобілем "Toyota", реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснюючи рух по автодорозі «Київ-Одеса», в ході проведення фільтраційних заходів, був зупинений поліцейським взводу Управління патрульної поліції в Одеській області ОСОБА_10 для перевірки документів на стаціонарному посту «Дачне», який знаходиться на 452-му кілометрі вказаної автодороги на території Одеського району Одеської області. На вимогу поліцейського взводу Управління патрульної поліції в Одеській області пред'явити документи, ОСОБА_9 , діючи умисно, достовірно знаючи, що посвідчення водія серії НОМЕР_2 на його ім'я є підробленим, оскільки останній не отримував його в порядку, встановленому «Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженому Постановою Кабінету міністрів України № 340 від 08.05.1993 р.н., пред'явив поліцейському взводу Управління патрульної поліції в Одеській області ОСОБА_10 , завідомо підроблений документ - посвідчення водія серії НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_9 , тобто використав завідомо підроблений документ.
Суд першої інстанції визнав ОСОБА_9 винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, за кваліфікуючими ознаками: підроблення посвідчення з метою використання його підроблювачем та передбаченого ч.4 ст.358 КК України за кваліфікуючими ознаками - використання завідомо підробленого документа.
Не погоджуючись з вироком суду прокурор подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, просить скасувати вирок в частині призначення покарання та призначити ОСОБА_9 покарання: за ч.1 ст.358 КК України у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік, за ч.4 ст.358 КК України, з урахуванням вимог ст.69-1 КК України, у виді 1 (одного) року 4 (чотирьох) місяців обмеження волі. На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_9 покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 4 (чотири) місяці. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік. В інший частині вирок залишити без змін.
Прокурор посилається на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Зокрема, прокурор стверджує, що судом не застосовано закон, який підлягав застосуванню, оскільки з урахування положень ст.69-1 КК України, за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Однак наведеним вимог кримінального закону судом першої інстанції дотримано не було та обвинуваченому призначено більш суворе покарання, ніж передбачено ст.69-1 КК України.
Іншими особами, які мають право на апеляційне оскарження, вирок суду першої інстанції в даному кримінальному провадженні не оскаржений.
Судовий розгляд в суді апеляційної інстанції, у відповідності до положень ч.4 ст.405 КПК України (далі - КПК), проведено за відсутності обвинуваченого, який повідомлявся у передбачений КПК порядок, клопотань про проведення апеляційного розгляду за його участю не подавав. Разом з цим, в апеляційній скарзі прокурора не ставиться питання про погіршення становище обвинуваченого, а тому участь обвинуваченого не є обов'язковою та колегія суддів вважає, що подальше відкладення не буде слугувати положенням ст.28 КПК щодо розумного строку розгляду кримінального провадження.
Розгляд проведено за участі захисника обвинуваченого, яка не наполягала на участі останнього.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого вироку, судом були створені всі умови для реалізації права учасників судового провадження на доступ до правосуддя.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу; захисника ОСОБА_7 , яка не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги; вивчивши матеріали кримінального провадження; обговоривши доводи апеляційних скарг; провівши судові дебати; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК, вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_9 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст.358, ч.4 ст.358КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_9 не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями закріпленими в ст. 409 КПК регламентовано підстави для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, в тому числі і істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно положень ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, зокрема є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Положеннями ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
У відповідності до загальних засад призначення покарання, визначених ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Стосовно доводів апеляційної скарги прокурора щодо існування підстав для зміни вироку у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону через призначення обвинуваченому строку покарання у виді обмеження волі більшого, ніж передбачено кримінальним законом з урахуванням приписів ст. 691 КК України, колегія суддів зазначає наступне.
Частина 2 ст. 50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до приписів ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції, на виконання приписів зазначених вище норм кримінального закону та положень судової практики, врахував особу обвинуваченого та те, що він обвинувачується у вчиненні кримінальних проступків.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого суд визнав щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
Призначаючи обвинуваченому покарання суд першої інстанції врахував особу обвинуваченого, наявність вище зазначеної пом'якшуючої покарання обставини, відсутності обставин, що обтяжують покарання.
Відповідно до п. 6-2 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року №7, рішення про призначення покарання із застосуванням статті 69-1 КК у вироку має бути вмотивовано, а таке покарання не повинно перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК. Однак визначення покарання з дотриманням правил цієї норми закону можливе лише за наявності обставин, передбачених пунктами 1 та 2 частини 1 статті 66 КК (з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину; добровільне відшкодування або усунення заподіяної шкоди), а також при визнанні підсудним своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання. При цьому суди мають перевіряти, чи дійсно особа з'явилася із зізнанням, чи щиро покаялась або активно сприяла розкриттю злочину, чи добровільно відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду в повному обсязі та чи фактично визнає свою вину. Висновки суду з цих питань мають бути у вироку вмотивовані. Водночас добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не враховується тоді, коли такі збитки або шкоду не заподіяно.
В даному кримінальному провадженні матеріальна шкода відсутня.
Таким чином, судом першої інстанції, при призначенні покарання за ч.4 ст.358 КК України, не враховано вимоги ст.691 КК України та позицію Верховного Суду щодо застосування даної норми кримінального закону.
Так, положеннями ст.691 КК України передбачено, що за наявності обставин, що пом'якшують покарання, передбачених п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 66 цього Кодексу, відсутності обставин, що обтяжують покарання, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини, строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого відповідною санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.
У свою чергу, обставинами, що пом'якшують покарання та передбачені вищевказаними п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК України, які в своїй сукупності виступають умовою можливості застосування стосовно обвинуваченої особи положень ст.691 КК України, є з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.
Зі змісту положень ст.691 КК України вбачається, що передумовою її застосування, наряду з відсутністю обставин, що обтяжують покарання та визнання обвинуваченим вини у вчиненому, виступає також наявність сукупності двох обставин, які пом'якшують покарання, що свідчить про те, що у разі відсутності однієї із таких обставин, передбачених вищезгаданими п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 66 КК України, застосування стосовно особи положень ст.691 КК України неможливе.
Санкція ч.4 ст.358 КК України передбачає найбільш суворий вид покарання у виді обмеження волі на строк до 2 (двох) років.
Враховуючи приписи ст.691 КК України, максимальний розмір покарання у такому випадку не може перевищувати 1 (один) рік 4 (чотири) місяці, але вироком суду обвинуваченому за ч.4 ст.358 КК України призначено 2 (два) роки обмеження волі, що не відповідає вимогам кримінального закону.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, оскільки в такий спосіб становище обвинуваченого не погіршується.
Порушень вимог КПК, які б слугували підставами для скасування вироку, та які не зазначені в апеляційній скарзі прокурора, колегією суддів не встановлено.
В силу п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити його.
Відповідно до ч. 1 ст. 408 КПК, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, а також в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становище обвинуваченого.
Згідно п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409 КПК підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою зміну судового рішення є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.
Вимога апеляційної скарги прокурора щодо скасування вироку суду з метою пом'якшення покарання не підлягає задоволенню, оскільки призначення більш м'якого покарання не потребує скасування вироку в частині призначеного покарання.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду першої інстанції підлягає зміні в частині призначеного покарання.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 413, 414, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу прокурора Біляївської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Біляївського районного суду Одеської області від 16.12.2024 року у кримінальному провадженні №12024167250000187 від 13.11.2024 року, яким ОСОБА_9 засуджений за ч.1 ст.358 та ч.4 ст.358 КК України - змінити в частині призначеного покарання.
Викласти абзац перший резолютивної частини вироку в наступній редакції: « ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінальних проступків, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України та призначити йому покарання:
- за ч. 1 ст. 358 КК України, у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік;
- за ч. 4 ст. 358 КК України, із застосуванням положень ст.69-1 КК України, у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік 4 (чотири) місяці».
Викласти абзац другий резолютивної частини вироку в наступній редакції:
«На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_9 покарання у виді 1 (одного) року 4 (чотирьох) місяців обмеження волі».
Викласти абзац третій резолютивної частини вироку в наступній редакції:
«На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 (один) рік».
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4