Справа № 585/1489/24
Номер провадження 1-кп/585/140/25
11 червня 2025 року м.Ромни
Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1
секретаря ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ромни матеріали кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12024200470000260 від 15.03.2024 року, відносно :
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Чорна-Кам'янка Маньковського району Черкаської області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, не працюючого, здійснює догляд за матір'ю у виді соціальної послуги на непрофесійній основі, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактичної проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4
обвинуваченого ОСОБА_3
захисника ОСОБА_5
ОСОБА_3 , будучи військовозобов'язаним та визнаним придатним до військової служби, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, в категоричній формі відмовившись від отримання повістки 14.02.2024 щодо прибуття до кінцевого пункту призначення та, будучи обізнаним про зміст повістки, дату та час відправки у складі команди, не прибув без поважних причин до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , у встановлені дату та час - 15.02.2024 о 05 год. 30 хв.
Згідно з вимогами ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-ХІІ від 06.12.1991 та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21.10.1993 особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
17.03.2014 Указом Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» на території України оголошено часткову мобілізацію та, після його затвердження 17.03.2014 Верховною Радою України, цей Указ набрав чинності, у зв'язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» розпочався особливий період, який діє до цього часу.
Вищий адміністративний суд України в постанові від 16.02.2015 (справа № 800/582/14) зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.
Відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 65/2022 від 24.02.2022 та № 69/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 2105-ІХ від 03.03.2022, на території України оголошено загальну мобілізацію протягом 90 діб із дня набрання чинності Указу Президента України № 65/2022, а також Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» № 342/2022 від 17.05.2022 на території України продовжено строк проведення загальної мобілізації з 25 травня 2022 року на 90 діб. В подальшому строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено.
Згідно ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, військовозобов'язаними є особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У зв'язку з проведенням загальної мобілізації на території України, до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , було викликано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 , для перевірки та уточнення його облікових даних, оскільки останній є військовозобов'язаним, раніше проходив військову службу.
В лютому місяці 2023 року ОСОБА_3 було видано направлення на проходження військово-лікарської комісії.
24.03.2023 військово-лікарською комісією до ІНФОРМАЦІЯ_3 було надано картку дослідження та медичного огляду військовозобов'язаного, згідно якої ОСОБА_3 визнано придатним до військової служби згідно вимог «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402.
З метою комплектування Збройних сил України, військовозобов'язаного ОСОБА_3 було викликано шляхом вручення йому повістки та мобілізаційного розпорядження, які він відмовився отримувати, про що складено акт про відмову від отримання повістки та мобілізаційного розпорядження на відправку від 14.02.2024, але достовірно знаючи про зміст повістки, дату та час необхідності прибуття для відправки, згідно якої останній був зобов'язаний прибути 15.02.2024 о 05 год. 30 хв. до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправлення в складі команди НОМЕР_1 до військової частини, тим самим в категоричній формі відмовився їхати до пункту кінцевого призначення, мотивуючи свою відмову поганим станом здоров'я та не бажанням у зв'язку з цим проходити військову службу за мобілізацією, в такий спосіб, діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, без поважних причин за обставин, викладених вище, не прибув до місця дислокації військової частини, в розпорядження якої останній був спрямований.
Отже, військовозобов'язаний ОСОБА_3 , не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а саме останнім відповідних документів, що підтверджують обставини, передбачені ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ до ІНФОРМАЦІЯ_2 надано не було, в порушення вимог ч. 3 ст. 22 цього ж Закону, діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, без поважних причин не прибув у вказані в повістці дату та час, а саме 15.02.2024 о 05 год. 30 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , не повідомивши заздалегідь та в подальшому про причини свого неприбуття.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав, однак надав суду показання про те, що його відмова від отримання повістки та подальшого з'явлення за викликом до місця дислокації військової частини не пов'язана із відмовою від захисту Держави та не була умисною, а пов'язана із рядом непереборних особистих факторів, які він не мав змоги усунути протягом доби, з 14 до 15 лютого 2024 р.
З цього приводу ОСОБА_3 суду пояснив, що орієнтовно у березні 2023 року він пройшов ВЛК та був визнаний придатним, вказане рішення ВЛК самостійно відніс до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Протягом 2023 року його матері було зроблено операцію на тазостегновому суглобі і вона залишилась лежачою нерухомою, без сторонньої допомоги не могла та досі не може за собою піклуватись, опікуватись за нею нікому, оскільки його сестра проживає у Київській області та може приїздити лише раз на місяць. Крім того, протягом цього ж 2023 року у нього загострились хронічні хвороби. 12.02.24 р. йому по телефону подзвонив працівник ІНФОРМАЦІЯ_3 та наказав з'явитись до військомату для оновлення даних, і в цей же день він туди прибув, у ході оновлення даних він повідомляв працівнику, що у нього відбулось погіршення стану здоров'я за минулий рік та він збирає документи, щоб оформити догляд за лежачою матір'ю, що працівником РТЦК було проігноровано, йому не пояснили, що він має право повторно пройти ВЛК. У цей же день йому вручили повістку на 14.02.2024 року для повторного оновлення даних. 14.02.2024 року у кабінеті РТЦК повідомили, що 15.02.2024 року о 05 год. 30 хв. необхідно прибути для мобілізації, він відмовився отримувати повістку. Умислу прямого уникати у нього не було, він просив надати йому тиждень часу для того, щоб вирішити із ким залишити неходячу матір та повідомити на роботу, що його мобілізують. 15.02.24 р. він за викликом не прибув і надалі залишився проживати вдома у матері у с.Новоселівка, ходив на роботу, а у березні 2024 р звідти звільнився, доглядав за матір'ю, після 15.02.2024 року працівники ТЦК до нього більше не звертались, один раз приїздив дільничий. До травня 2024 року він зібрав усі документи по стану здоров'я матері та оформив за нею догляд як соціальну послугу піклувальника, з цієї підстави йому ІНФОРМАЦІЯ_4 оформлено відстрочку від призову, яку він періодично продовжує, останній раз продовжив до серпня 2025 року. Просив суд врахувати усі суттєві обставини його життя, факт того, що йому немає на кого залишити хвору матір, а у липні 2025 р. йому виповниться 60 років, а тому просив призначити йому покарання із відстрочкою виконання покарання та не позбавляти його волі реально.
Окрім визнання вини обвинуваченим, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення також повністю підтверджується показаннями свідків.
Так, допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , надала показання про те, що вона працює головним спеціалістом юрисконсультом ІНФОРМАЦІЯ_3 . У лютому 2024 року ОСОБА_3 з'явився до мобілізаційного відділення, її запросили для складання акту про відмову ОСОБА_3 від отримання мобілізаційної повістки, повторно повторили процедуру вручення мобілізаційної повістки. Потім вона збирала матеріали для направлення до Роменського ВРП ГУНП в Сумській області. ОСОБА_3 говорив, що стан здоров'я йому перешкоджає проходити військову службу, але яку має хворобу не вказував, ВЛК пройшов у 2023 році, рішення останньої не оскаржував, про хвору матір нічого не говорив, права на відстрочку ОСОБА_3 не мав, усно також про це не повідомляв. Також вона складала протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_3 .
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , надала показання про те, що вона працює у відділі кадрів ІНФОРМАЦІЯ_3 , у лютому 2024 року її покликали бути свідком та підписати акт щодо відмови ОСОБА_3 у отриманні бойової повістки, він скаржився на стан здоров'я, на наступний день мав їхати вже до військової частини. Коли вона прийшла, то ОСОБА_3 був категорично проти отримання повістки, у її присутності було складено акт про відмову, який вона підписала, та протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_3 .
Крім того, винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення також повністю підтверджується письмовими доказами, наданими прокурором у судовому засіданні та дослідженими безпосередньо судом, а саме:
- витяг з ЄРДР від 15.03.2024, згідно якого було внесено відомості за № 12024200470000260, за повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , ухиляється від призову на військову службу під час мобілізації, що попередньо кваліфіковано дії за ст. 336 КК України;
- висновок лікаря № 504 від 21.03.2023 року, згідно якого ОСОБА_3 , 1966 р.н., визнаний придатним до військової служби;
- картка дослідження та медичного огляду військовозобов'язаного № 244 від 24.02.2023, відповідно до якої ОСОБА_3 , 1966 р.н., придатний до військової служби;
- розписка ВОС № 430 на ім'я ОСОБА_3 від 14.02.2024, дата та час прибуття до РТЦК та СП 15.02.2024 о 05:30 год., без підпису ОСОБА_3 ;
- мобілізаційне розпорядження щодо солдата ОСОБА_3 , 1966 р.н., від 14.02.2024 без підпису останнього;
- акт відмови від мобілізаційного розпорядження від 14.02.2024 ОСОБА_3 , 1966 р.н.;
- протокол № 173 АП-2024 про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 210-1 КУпАП щодо ОСОБА_3 ;
- заява ОСОБА_3 від 14.02.2024, в якій останній відмовився від отримання мобілізаційного розпорядження, про кримінальну відповідальність за ст. 336 КК України повідомлений;
- розписка ВОС № 140 на ім'я ОСОБА_3 від 14.02.2024, дата та час прибуття до РТЦК та СП 15.02.2024 о 05:30 год., без підпису ОСОБА_3 ;
- копія сторінки журналу про вручення повісток, згідно якої 14.02.2024 відсутній підпис ОСОБА_3 , 1966 р.н.;
- лист № 01-20/622 від 21.03.2024, відповідно до якого адміністрація КНП «Роменська ЦРЛ» РМР повідомляє, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 , на стаціонарному лікуванні в КНП «Роменська ЦРЛ» РМР в період з 12.02.2024 по 20.02.2024 не перебував;
- лист СФ ТОВ «СЕКЬЮРАЙТІ» № 225 від 19.03.2024, згідно якого ОСОБА_3 звільнений з підприємства 18.03.2024, в період з 12.02.2024 по 20.02.2024 не перебував на стаціонарному чи амбулаторному лікуванні, в період з 12.02.2024 по 20.02.2024 ОСОБА_3 перебував на робочому місці, а саме: 12, 15, 16, 19, та 20 лютого 2024 року, бронюванні на період дії воєнного стану та на період мобілізації ОСОБА_3 не здійснювалось;
- наказ СФ ТОВ «СЕКЬЮРАЙТІ» № 89-к від 18.03.2024 про звільнення ОСОБА_3 за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.
Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов'язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст.91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленому ст.93 КПК України, жодних обставин, передбачених ст.87 КПК України, з якими закон пов'язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв'язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.
Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов'язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством.
Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву в своїй належності та допустимості, не викликають.
Відповідно, дослідженими в судовому засіданні документами підтверджується, що обвинувачений ОСОБА_3 є придатним до проходження військової служби, жодних підстав для звільнення від проходження служби під час мобілізації немає, однак відмовився від призову на військову службу.
Таким чином, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, тобто в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, доведена повністю, його дії кваліфіковано вірно.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, характеризуючи дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, злочин, передбачений ст. 336 КК України, вчинений обвинуваченим ОСОБА_3 , згідно ч. 4 ст. 12 КК України, відповідно до класифікації злочинів, відноситься до категорії нетяжких злочинів.
Крім того, суд бере до уваги положення абз. 3 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року, згідно якому, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Як особа обвинувачений ОСОБА_3 характеризується наступним чином: одружений, має зареєстроване місце реєстрації та місце проживання, позитивно характеризується за місцем проживання та за місцем колишнього працевлаштування у ТОВ «Секьюрайті», на даний час здійснює надання соціальної послуги у виді догляду за матір'ю та має дійсну відстрочку від призову на військову службу, на непрофесійній основі, до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався, має ряд хронічних захворювань хребта та нижніх кінцівок, виразкову хворобу та хронічний гастродуоденіт, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває і не перебував.
Згідно ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Крім того, суд бере до уваги положення п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику призначення судами кримінального покарання № 7 від 24.10.2003 року, згідно якому, виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно ст. 66 КК України, суд вважає: - вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин (перебування на утриманні та догляд за матір'ю похилого віку, яка внаслідок оперативного втручання потребує постійного стороннього догляду та відсутність інших родичів, які можуть здійснювати цей догляд, ненадання строку органом мобілізації для вирішення суттєвих особистих питань) ; - хворобливий стан винного у вчиненні злочину у зв'язку із встановленими йому сукупністю діагнозів за рядом хронічних захворювань; - повне визнання своєї вини у вчиненні злочину.
Крім того, враховуючи, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, мають бути суворо додержані вимоги ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за можливе взяти до уваги наступне.
Можливість врахування обставини, яка пом'якшує покарання винної особи, а саме наявність на утриманні винної особи матері пенсійного віку, яка внаслідок хвороби веде малорухливий спосіб життя та потребує сторонньої допомоги, що підтверджено медичними документами, при призначенні покарання обґрунтовується принципом гуманізму, справедливості, індивідуалізації покарання. Наявність на утриманні винної особи матері похилого віку розуміється як надання винною особою відповідним особам матеріального забезпечення, яке майже завжди є основним джерелом існування для таких осіб. Крім того, наявність на утриманні винної особи матері похилого віку означає, що винна особа бере безпосередню участь в забезпеченні її соціально-побутових потреб та здійсненні щодо неї інших обов'язків повнолітнього сина у розумінні сімейного законодавства. Наявність на утриманні винної особи матері похилого віку, окрім її матеріального забезпечення, означає також, що винна особа здійснює догляд за нею, якщо ця особа потребує стороннього догляду. Державі не може бути байдуже, у якому становищі опиниться особа, яка знаходиться на утриманні винної особи, після засудження останнього до реального покарання, оскільки у такому випадку суд буде зобовзяний застосувати наслідки ст. 378 КПК України, якою визначено порядок встановлення заходів піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна обвинуваченого.
Можливість врахування обставини, яка пом'якшує покарання винної особи, вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин обґрунтовується тим, що поєднання несприятливих для особи обставин фізичного, матеріального або морального характеру, що негативно впливають на основні умови її життя, заподіюють особі страждання, негативно впливають на її психіку, можуть викликати у неї стан розпачу, надмірну дратівливість, що не сприяє належному здійсненню самоконтролю поведінки, послаблюють волю особи, знижують її опірність негативним умовам, підсилюють роль ситуативних моментів. Впливаючи на свідомість особи, ці негативні чинники визначають вибір лінії поведінки людини. Визнання цієї обставини такою, що пом'якшує покарання, пояснюється тим, що особа знаходиться під виливом відповідних негативних зовнішніх чинників (тяжких особистих, сімейних чи інших обставин) , які здійснюють тиск на свідомість та волю особи, обмежуючи свободу вибору варіанту поведінки, та схиляють до вчинення суспільно небезпечного діяння. Крім того, наявність цієї обставини свідчить, як правило, про випадковість злочину, про відсутність у винного антисоціальних установок. КК України не розкриває змісту цієї обставини, яка пом'якшує покарання. Визнання тих чи інших чинників тяжкими особистими, сімейними чи іншими обставинами здійснюється судом. Встановити вичерпний перелік їх у законі неможливо. Юридична теорія та судова практика тяжкими особистими, сімейними чи іншими обставинами визнає: тяжку хворобу винного, його рідних, близьких або інших осіб; складні взаємовідносини в сім'ї; пережиту душевну травму; стихійне лихо, гострий конфлікт в сім'ї, на роботі; відсутність заробітку; неможливість утримувати сім'ю; негативні життєві умови; складне матеріальне становище; безробіття; несприятливі житлові умови. Збіг цих обставин здійснює вплив на формування мотивів вчинення злочину, послаблює волю особи та обумовлює вибір злочинної поведінки. Особа вчиняє злочин з метою усунення або послаблення впливу тяжких обставин, їх негативних наслідків, або в результаті того, що вплив цих обставин на психіку особи послабив її вольовий контроль, знизив її увагу, обережність, здатність керувати своїми діями. Навіть одна, але тяжка обставина може вплинути на психіку особи, послабити волю, знизити її опірність ситуації, що згідно з морально-етичними нормами суспільства викликає поблажливе ставлення до особи, яка вчинила злочин. Таким чином, враховуючи те, що певні тяжкі обставини (обставина) виступають домінантою у мотивації злочинної поведінки особи, і вона вчиняє злочин для того, щоб уникнути подальшого негативного впливу цих обставин (обставини) , або внаслідок того, що вплив цих обставин (обставини) на психіку особи знизив її здатність керувати своїми діями, вчинення злочину під впливом тяжкої особистої, сімейної чи іншої обставини (обставин) є підставою для поблажливого ставлення до особи, яка вчинила злочин, з боку суду та визнання цієї обставини такою, що пом'якшує покарання.
Можливість врахування обставини, яка пом'якшує покарання винної особи, хворобливий стан винного у вчиненні злочину обґрунтовується тим, що визнання хворобливого стану винного обставиною, яка пом'якшує покарання, пов'язується з принципами доцільності призначеного покарання та гуманізму. Хворобливий стан винного може створити перешкоди для відбування винним покарання та для досягнення мети покарання. Застосування до особи, яка має певні хронічні захворювання та потребує періодичного підтримуючого лікування, покарання може завдати їй фізичних та моральних страждань, і навіть створити загрозу її життю чи призвести до серйозно погіршення здоров'я. На необхідність з'ясування стану здоров'я при дослідженні даних про особу винного вказується також в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику призначення судами кримінального покарання № 7 від 24.10.2003 року.
Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого - судом не встановлено.
Судом відзначається, що відповідно до ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, та інших обставин, що впливають на призначення покарання.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Окремо суд враховує суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, оскільки ухилення від призову на військову службу під час мобілізації створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони та призводить до незабезпечення обороноздатності України, зокрема комплектування її збройних сил, на які відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.
На підставі вказаного суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 слід призначити покарання, передбачене санкцією ст.336 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Разом з тим, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, характер вчиненого ОСОБА_3 діяння, обстановку, спосіб, місце і час його вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, мотиву і мети кримінального правопорушення, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов'язані із вчиненням обвинуваченим кримінального правопорушення, характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушень, та індивідуальних властивостей обвинуваченого, зокрема його перед пенсійного віку, незадовільного стану здоров'я, способу життя та обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд приходить до висновку, що вищенаведене істотно знижує фактичну ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і ступінь небезпечності винної особи для суспільства, а тому, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, суд вважає можливим виправлення винного без реального відбування покарання, із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, яке буде достатнім для виправлення ОСОБА_3 та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
При цьому, визнаючи можливість призначення покарання ОСОБА_3 з випробуванням згідно ст.ст. 75, 76 КК України, суд також враховує, що останній на дату вчинення кримінального правопорушення мав вік 57 років та 8 місяців, станом на дату постановлення вироку досяг віку 59 років та 11 місяців, а у липні 2025 року досягне віку 60 років, тобто того граничного віку, з якого, відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», останній не може бути призваний на військову службу під час мобілізації та підлягає виключенню із військового обліку.
Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні, цивільний позов не заявлявся, запобіжні заходита заходи забезпечення кримінального провадження - не застосовувались.
Керуючись ст. 349, 373, 374, 392-395 КПК України, суд
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з випробуванням - іспитовим строком, тривалістю 3 (три) роки, якщо протягом указаного строку він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст. 76 КК України, покласти на засудженого такі обов'язки:
1. періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2. повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Відповідно до п.2 ч.3 ст. 76 КК України, покласти на засудженого обов'язок не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов у провадженні не заявлявся, судові витрати та заходи забезпечення кримінального провадження відсутні.
Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Роменський міськрайонний суд Сумської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_8