Справа № 304/1049/25 Провадження № 2/304/544/2025
04 червня 2025 рокум. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Ганька І. І.,
за участі секретаря судового засідання - Галас Т.Ю.,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/1049/25 за позовом ОСОБА_1 до Перечинської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Ужгородська районна державна адміністрація - Ужгородська районна військова адміністрація про визнання права власності на земельну частку (пай),
позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати за нею право власності на земельну частку (пай) відповідно до сертифікату на земельну частку (пай) серії ЗК № 0033326, зареєстрованого в Книзі № 3 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КСГП ім. І.Франка за № 47 від 18 червня 1997 року. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 18 червня 1997 року їй, як колишньому члену КГСП ім. І.Франка, було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) члена КГСП ім. І.Франка серії ЗК № 0033326, площею 2,1 умовних кадастрових гектарів, який був зареєстрований в книзі реєстрації сертифікатів за № 47. Збираючи необхідний пакет документів для виділення земельної частки (паю) в натурі вона виявила, що належний їй сертифікат втрачено. З метою отримання дублікату втраченого сертифікату вона звернулася до Ужгородської РДА, яка у відповідь повідомила, що у неї відсутні бланки сертифікатів на право на земельну частку (пай), оскільки на виконання Указу Президента України «Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» 08 серпня 1995 року № 720/95 Кабінетом Міністрів України було організовано виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай) в необхідній кількості. На сьогоднішній день земельне законодавство не передбачає виготовлення сертифікатів на право на земельну частку (пай). Водночас зазначено, що право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено у судовому порядку. Також 13 березня 2025 року її адвокатом Зизич Н.Ю. було надіслано запит щодо видачі сертифікату на право на земельну частку (пай) до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області. Відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області № 29-7-0.31-1231/2-25 від 21 січня 2025 року їх було проінформовано, що порядок видачі сертифікатів на земельну частку (пай) регулювався Порядком виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2000 року № 1619 «Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів». Згідно п. 5 даного Порядку передбачалося, що державні органи земельних ресурсів можуть виконувати та надавати на платній основі такі види земельно-кадастрових робіт і послуг, як, зокрема, і підготовка дублікатів на право на земельну частку (пай). Розмір оплати земельно-кадастрових робіт та послуг визначався спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 15 червня 2001 року № 97/298/124 «Про затвердження розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 579/5770, та становив 17 грн. На сьогодні вищезазначені постанови та наказ є такими, що втратили чинність. Відтак, станом на даний час діє розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 травня 2014 року №523-р «Деякі питання надання адміністративних послуг органів влади через центри надання адміністративних послуг», відповідно до якої видача сертифікатів на право на земельну частку (пай) чи їх дублікатів не передбачена. Водночас також було зазначено, що в управлінні відсутня інформація щодо видачі державного акта на право власності на земельну ділянку на підставі сертифіката серії ЗК № 0033326. Крім цього, 27 березня 2025 року вона звернулася до Перечинської міської ради із заявою про виділення їй в натурі (на місцевості) земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства згідно сертифікату на земельну частку (пай) серії ЗК № 0033326. Листом № М.311/07-06 від 04 квітня 2025 року Перечинська міська рада її повідомлено, що зважаючи на відсутність сертифікату на право на земельну частку (пай) в доданих документах, виділити їй земельну ділянку неможливо. Відтак, оскільки станом на сьогодні отримати дублікат втраченого сертифікату є неможливо, тому просить позов задовольнити.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 травня 2025 року головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі визначено суддю Ганька І.І.
Ухвалою судді Перечинського районного суду Закарпатської області від 06 травня 2025 року прийнято подану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Перечинської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Ужгородська районна державна адміністрація - Ужгородська районна військова адміністрація про визнання права власності на земельну частку (пай); залучено Ужгородську районну державну адміністрацію - Ужгородську районну військову адміністрацію до участі у даній справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, відтак призначено підготовче судове засідання та визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позовну заяву.
У підготовче судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Зизич Н.Ю. не з'явилися, однак остання подала клопотання про проведення розгляду справи без їх участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила такі задовольнити, при цьому питання розподілу судових витрат не вирішувати.
Представник Перечинської міської ради Закарпатської області як відповідача у підготовче судове засідання також не з'явилася, подала заяву про розгляд справи без її участі, не заперечує проти задоволення позовної заяви.
У підготовче судове засідання представник Ужгородської районної державної адміністрації - Ужгородської районної військової адміністрації як третьої особи не з'явився, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки не повідомив, пояснення щодо позову не подав.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суд встановив, що згідно запису № 47 від 18 червня 1997 року у Книзі 3 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), що видається Перечинською райдержадміністрацією Сімерської сільської Ради по КГСП ім. І.Франка, за ОСОБА_1 , яка проживає у АДРЕСА_1 , обліковується сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0033326. Розмір земельної частки (паю) становить 2,1 умовних кадастрових гектарів та його вартість становить 3 022 грн.
Як вбачається з Архівного витягу з рішення шістнадцятої сесії третього скликання Сімерської сільської ради Перечинського району Закарпатської області від 02 лютого 2001 року «Про взяття на облік частково виділених паїв (рілля)», вказана сільська рада вирішила взяти на облік частково виділені паї (рілля), які знаходяться в користуванні жителів села і занести їх в погосподарські книги згідно поданих списків правонаступником колгоспу ім. І.Франка, ТзОВ «Земледар» згідно списку. У Списку громадян, які одержали частину паю в урочищі «Лази» (1,14 га), значиться, серед інших, ОСОБА_1 .
Поряд з цим, звертаючись до суду з даним позовом позивач стверджує, що втратив оригінал сертифікату на земельну частку (пай) серії ЗК № 0033326, у зв'язку з чим у нього існують перешкоди у виділенні в натурі належної йому земельної частки (паю).
Так, згідно повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 18 березня 2025 року № 29-7-0.31-1231/2-25, за нормою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), свідоцтво про право на спадщину, посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додаються сертифікат на право на земельну частку (пай), рішення суду про визнання права власності на земельну частку (пай). Порядок видачі сертифікатів на земельну частку (пай) регулювався Порядком виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів» від 01 листопада 2000 року № 1619 «Про затвердження Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів». Згідно пункту 5 даного Порядку передбачалось, що державні органи земельних ресурсів можуть виконувати та надавати на платній основі окремі види земельно-кадастрових робіт і послуг, зокрема, підготовку сертифікатів на право на земельну частку (пай). Розмір оплати земельно-кадастрових робіт та послуг визначався спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 15 червня 2001 року № 97/298/124 «Про затвердження розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 579/5770, та становив 17 грн. На сьогодні вищезазначені постанова та наказ є такими, що втратили чинність. Відтак, станом на даний час діє розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 травня 2014 року № 523-р «Деякі питання надання адміністративних послуг органів влади через центри надання адміністративних послуг», відповідно до якої видача сертифікатів на право на земельну частку (пай) чи їх дублікатів не передбачена. Крім цього зазначено, що у Головному управління відсутня інформація щодо видачі державного акта на право на земельну ділянку на підставі сертифікатів на право на земельну частку (пай) серія ЗК № 0033326.
З повідомлення Перечинської міської ради Закарпатської області № М-311/07-06 від 04 квітня 2025 року вбачається, що відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією, який ОСОБА_1 не було надано до пакету документів. Заважаючи на відсутність сертифікату на право на земельну частку (пай) в доданих ОСОБА_1 документах Перечинська міська рада не може виділити земельну ділянку частку (пай).
Згідно зі статтями 22, 23 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) 1990 року право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 червня 2003 року № 899-ІV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, громадяни та юридичні особи, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).
З 01 січня 2019 року набув чинності Закон України від 10 липня 2018 року №2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил користування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в України», згідно з яким землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад.
Згідно з пунктом 21 Перехідних положень ЗК України (який є чинним з 01 січня 2019 року), з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.
Тобто, вказаним законом оновлено та конкретизовано порядок використання земель зазначеної категорії та, відповідно, єдиною підставою для виділення таких земельних ділянок в натурі (на місцевості) після 01 січня 2019 року є рішення територіальної громади (в особі відповідної сільської, селищної, міської ради).
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 530/467/19, від 06 червня 2023 року у справі № 371/153/22.
Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року N 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Відповідно до пункту 2 зазначеного Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Згідно з частинами першою та другою статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в числі членів колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.
Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 13 вересня 2023 року у справі № 192/1822/21 (провадження № 61-5386св23), від 02 березня 2020 року у справі № 573/813/19-ц (провадження № 61-1543св20), від 13 травня 2020 року у справі № 627/66/17 (провадження № 61-42431св18), від 20 травня 2020 року у справі № 384/642/17 (провадження № 61-37931св18), від 02 вересня 2020 року у справі № 530/311/19 (провадження № 61-18113св19), від 22 жовтня 2020 року у справі №149/2978/18 (провадження № 61-4932св19), від 16 грудня 2020 року у справі №637/672/19-ц (провадження № 61-553св20), від 23 грудня 2020 року у справі № 609/1117/18 (провадження № 61-5685св19), від 16 червня 2021 року у справі № 137/1642/19 (провадження № 61-13243св20).
За таких обставин паюванням земель є визначення розміру земельної частки (паю) виключно у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Разом із тим, питання приватизації земель урегульовано, зокрема, статтями 25, 116, 118, 119, 121, 122 ЗК України, які регулюють правовідносини передачі у приватну власність земельних ділянок з державної або комунальної власності.
Відповідно до пункту 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Суд звертає увагу на те, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) або сертифікат було втрачено.
У відповідності до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зазначена норма національного законодавства кореспондується із нормами міжнародного права. Відповідно до ст. 1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно із статтею 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Відповідно до ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Оскільки сертифікат на право земельну частку (пай) позивачем ОСОБА_1 було втрачено, то вона не має можливості документально посвідчити своє право на земельну частку (пай) та одержати належну їй земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), так як закон не передбачає видачу дубліката сертифіката втраченого документа, та беручи до уваги положення частини 2 статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», згідно з якими рішення суду про визнання права на земельну частку (пай) є документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), а також з огляду на норми ст. 328, 392 ЦК України, суд прийшов до переконання про обрання позивачем вірного способу захисту, оскільки саме у такий спосіб буде реалізовано відновлення в повному обсязі порушених прав позивача, як власника земельної частки (паю), задля ефективного вирішення питання виділення йому земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).
Враховуючи наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім цього, суд встановив, що згідно платіжної інструкції № 0.0.4343206517.1 від 01 травня 2025 року позивачем сплачено 1 211,20 грн судового збору.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Як встановлено у судовому засіданні, адвокат Зизич Н.Ю., з урахуванням принципу диспозитивності, просить не вирішувати питання розподілу понесених позивачем судових витрат, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що оскільки таке її волевиявлення не суперечить вимогам закону та не порушує права відповідача, тому може бути задоволене судом.
На підставі наведеного та керуючись ст. 14, 41, 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 22, 23 ЗК України в редакції 1990 року, ст. 78, 81 та п. 21 Перехідних положень ЗК України, ст. 321, 328, 392 ЦК України, ст. 12, 13, 76-83, 141, 142, 200 ч. 3, 206 ч. 4, 258-259, 265 ЦПК України, суд,
позов ОСОБА_1 до Перечинської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Ужгородська районна державна адміністрація - Ужгородська районна військова адміністрація про визнання права власності на земельну частку (пай) - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну частку (пай) відповідно до сертифікату на земельну частку (пай) серії ЗК № 0033326, зареєстрованого в Книзі № 3 реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) по КСГП ім. І.Франка за № 47 від 18 червня 1997 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 .
Представник позивача: адвокат Зизич Наталія Юріївна, РНОКПП: НОМЕР_2 ; місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Відповідач: Перечинська міська рада Закарпатської області, ЄДРПОУ: 04351274; місцезнаходження: 89200, Закарпатська область, Ужгородський район, м. Перечин, пл. Народна, 16.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Ужгородська районна державна адміністрація - Ужгородська районна військова адміністрація, ЄДРПОУ: 04053849; місцезнаходження: 88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4.
Головуючий: Ганько І. І.