04 червня 2025 року м. Харків Справа № 922/928/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Борсук В.Б.,
за участю представників учасників справи:
від позивача (апелянта): Кемінь В.В., довіреність № 96 від 26.08.2024;
від відповідача: не з'явилися;
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ (вх. № 1021 Х/2),
на рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2025 (повний текст складено 21.04.2025) у справі № 922/928/25 (суддя Байбак О.І.),
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ,
до Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт Борова, Борівський р-н, Харківська обл.,
про стягнення 492218,20грн,
У березні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Борівського комунального підприємства теплових мереж (далі - Борівське КПТМ) про стягнення грошових коштів у загальній сумі 492218,20грн, з яких: 370658,19грн - пені, 72249,28грн - 3% річних, 49310,73грн - інфляційних втрат.
Позов обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору постачання природного газу № 2010-ПСО(ТКЕ)-32 від 09.11.2022 щодо своєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ у період грудень 2022 - березень 2023 року.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.04.2025 у справі №922/928/25 позов задоволено частково.
Стягнуто з Борівського КПТМ на користь ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг": 37065,81грн - пені, 7224,92грн - 3% річних, 49310,73грн - інфляційних втрат та 5906,62грн - витрат по сплаті судового збору.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Приймаючи рішення у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що наданими до справи доказами підтверджується факт належного виконання позивачем умов договору щодо поставки відповідачу природного газу упродовж грудня 2022 року - березня 2023 року та обсяг такої поставки, тоді як відповідачем порушено строки його оплати, визначені п. 5.1. договору, тобто допущено прострочення виконання грошового зобов'язання. Суд встановив, що позивачем на підставі умов договору та відповідно до вимог чинного законодавства правомірно нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 72249,28грн 3% річних, 49310,73грн інфляційних втрат та 370658,19грн пені за прострочення платежів у спірний період. При цьому, за результатами перевірки наданого позивачем розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат на предмет їх правильності та обґрунтованості, судом констатовано, що його здійснено арифметично вірно, у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства.
Разом з цим, приймаючи рішення в частині стягнення пені та 3% річних, суд першої інстанції, користуючись правом, передбаченим ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, дійшов висновку про наявність підставі для зменшення розміру зазначених нарахувань на 90%, з огляду на:
1) вид та мету господарської діяльності відповідача, як і важливість значення діяльності вказаного підприємства для життєзабезпечення регіону;
2) відповідач не є фактичним споживачем поставленого позивачем природного газу за договором, тоді як останній використовується з метою задоволення потреб населення та інших категорій споживачів Борівської територіальної громади в забезпеченні тепловою енергією;
3) обставини перебування підприємства відповідача під окупацією та на даний час в зоні активних бойових дій, які вкрай негативно впливають на діяльність Борівського КПТМ та на можливість вчасного виконання ним своїх зобов'язань з оплати вартості спожитого природного газу на користь позивача;
4) факт повної оплати відповідачем вартості поставленого позивачем природного газу за договором, однак з частковим простроченням платежів;
5) відсутність доказів понесення позивачем збитків в результаті прострочення відповідачем договірних зобов'язань;
6) стягнення у повному обсязі заявлених в позові сумі може призвести до погіршення можливості підприємства відповідача забезпечувати на належному рівні задоволення потреб населення та інших категорій споживачів Борівської територіальної громади тепловою енергією, що в умовах воєнного стану та близькості селища до лінії фронту є надскладним та важливим завданням.
Суд першої інстанції, з урахуванням необхідності забезпечення балансу інтересів сторін, виходячи з загальних засад, встановлених ст. 3 ЦК України, дійшов висновку про необхідність зменшення суми пені та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, на 90%, та, як наслідок, задовольнив позовні вимоги частково, а саме, стягнув з відповідача на користь позивача 37065,81грн пені, 7224,92грн 3% річних та 49310,73грн інфляційних втрат, а в решті вимог (в частині стягнення 333592,38грн пені та 65024,36грн 3% річних) у задоволенні позову відмовив.
Не погодившись із вищевказаним рішенням, позивач - ТОВ "ГК "Нафтогаз України" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2025 у справі №922/928/25 в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 65024,36грн 3% річних та 333592,38грн пені, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити. Також апелянт просить стягнути з відповідача на свою користь судовий збір за подання апеляційної скарги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на наступне:
- судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права (ч. 3 ст. 551, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 233 ГК України) та порушено норми процесуального права (ч. 2 ст. 46, ч. 3 ст. 185, п. 7 ч.1 ст. 228, ч. 6 ст. 236 ГПК України), а також не з'ясовано обставини, що мають значення для справи;
- з урахуванням приписів ч. 1 ст. 550 ЦК України посилання відповідача як на підставу зменшення пені та 3% річних на відсутність доказів щодо завданих збитків позивачу, а також бойові дії на території діяльності відповідача, є необґрунтованими, адже, такі доводи не є виключними обставинами, які можуть стати підставою для зменшення пені; до того ж, судом не було з'ясовано фінансовий стан відповідача;
- єдиним джерелом компенсації понесених постачальником втрат є стягнення з контрагентів усіх можливих штрафних санкцій, а також 3% річних та інфляційних втрат, що передбачено законодавством України і умовами укладеного договору; до того ж, сума неустойки (пені) у співвідношенні до суми несвоєчасно сплаченого основного боргу є незначною, а стягнення пені у такому розмірі не набуде карального характеру для відповідача та не створить для нього надмірного фінансового навантаження (протилежних доказів відповідачем не надано);
- позивач не вбачає виключних та достатніх підстав для зменшення пені та 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача, оскільки посилання на норми ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, не є підставою для звільнення від господарсько-правової відповідальності, з огляду на те, що між сторонами у цій справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
За наведеного позивач вважає, що рішення суду першої інстанції, в оскарженій частині, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без дослідження усіх істотних обставин справи.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 30.04.2025 для розгляду справи визначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Гетьман Р.А., суддя Крестьянінов О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2025 у справі №922/928/25; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень; призначено розгляд апеляційної скарги у справі №922/928/25 на 04.06.2025 о 10:00 год у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, м. Харків, просп. Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №105.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.05.2025 задоволено заяву представника ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" - адвоката Кеміня В.В. про участь у судових засіданнях у справі №922/928/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.06.2025, у зв'язку з відпусткою судді Гетьмана Р.А. для розгляду справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Крестьянінов О.О., суддя Лакіза В.В.
До початку розгляду апеляційної скарги відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.
У судовому засіданні апеляційної інстанції 04.06.2025 приймав учать в режимі відеоконференції представник позивача (апелянта), який підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині зменшення пені і 3% річних, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Уповноважені представники відповідача у судове засідання 04.06.2025 не з'явилися; про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги всі учасники справи повідомлені у встановленому законом порядку.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача, у зв'язку з чим переходить до її розгляду по суті.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 09.11.2022 між ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" (постачальником) та Борівським КПТМ (споживачем) укладено договір постачання природного газу №2010-ПСО(ТКЕ)-32 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити, на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем для своїх власних потреб або в якості сировини і не може бути використаний для перепродажу (п.п. 1.1 - 1.2 договору).
За умовами п. 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з вересня 2022 року по березень 2023 року (включно), в кількості 1268,352 тис. куб. метрів.
Пунктом 3.5 договору визначено, що приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Ціна на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється у порядку, передбаченому п. 4.1. договору.
Відповідно до п.п. 3.5.1 п. 3.5. договору споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 7-го (сьомого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, по два примірники актів приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником споживача, саме: акт обсягу І (фіксований), акт обсягу ІІІ (фіксований) та акт на обсяг ІІ. В актах зазначаються фактичні обсяги використання природного газу, які визначаються з урахуванням вимог п. п. 3.5.2 цього договору, їх ціна (визначається відповідно до розділу 4 цього договору) та вартість.
На підставі п. 5.1 договору споживач здійснює розрахунок за придбані обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов п.п. 3.5.3 п. 3.5 цього договору.
За змістом п. 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за п. 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У відповідності до п. 13.1 даний договір діє до 31 березня 2023 року включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
Дослідженими судом матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором та здійснив поставку відповідачу природного газу на суму 10242447,36грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за період грудень 2022 - березень 2023 року, які містять печатки та підписи уповноважених представників сторін (а.с. 20-24, т. 1).
Звертаюсь до господарського суду першої інстанції з позовом у даній справі, позивач зазначає, що спожитий природний газ був повністю оплачений відповідачем у загальному розмірі 10242447,36грн, однак з порушенням строків, встановлених п. 5.1. договору.
З огляду на прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань з оплати природного газу, позивачем на підставі умов договору та відповідних норм чинного законодавства нараховано та заявлено до стягнення з відповідача:
- 72249,28грн - 3% річних за прострочення кожного з щомісячних платежів за загальний період прострочення з 16.02.2023 по 17.03.2024;
- 49310,73грн - інфляційних втрат за прострочення кожного з щомісячних платежів за загальний період прострочення квітень 2023 - лютий 2024 року;
- 370658,19грн - пені за прострочення кожного з щомісячних платежів за загальний період прострочення з 01.07.2023 по 15.11.2023.
Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Харківської області 21.04.2025 ухвалено оскаржуване рішення у справі №922/928/25, яким позов задоволено частково:
- стягнуто з відповідача на користь позивача 37065,81грн пені, 7224,92грн 3% річних та 49310,73грн інфляційних втрат та 5906,62грн;
- у задоволенні іншої частини позову (щодо стягнення 333592,38грн пені та 65024,36грн 3% річних) судом відмовлено у зв'язку із зменшенням відповідних нарахувань на 90%.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що скаржник оскаржує рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2025 у справі №922/928/25 в частині відмови у стягненні 333592,38грн пені та 65024,36грн 3% річних, з підстав їх зменшення судом першої інстанції на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах цих вимог.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для зменшення заявлених позивачем суми неустойки та відсотків річних, враховуючи наступне.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, Господарським судом Харківської області встановлено, що між сторонами виникли правовідносини за договором постачання природного газу № 2010-ПСО(ТКЕ)-32 від 09.11.2022, на виконання якого постачальник (позивач) поставив споживачу (відповідачу) природний газ, однак споживач належним чином не виконав свої зобов'язання з своєчасної оплати, у зв'язку із чим постачальник нарахував та заявив до стягнення, зокрема, пеню в загальній сумі 370658,19грн та 3% річних в сумі 72249,28грн.
Суд першої інстанції встановив, що розрахунок пені та 3% річних є законним, обґрунтованим та арифметично вірним. Проти вказаного розрахунку не заперечує ані позивач - ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", ані відповідач - Борівське КПТМ. Спірним у даному випадку є питання щодо наявності або відсутності підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені та відсотків річних.
Щодо зменшення розміру пені, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Положеннями ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право суду при прийнятті рішення на зменшення у виняткових випадках розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (ч. 1). Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ч. 2).
Правовий аналіз вищенаведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку виняткових обставин та врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, та розмір такого зменшення (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20)).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України), а також принципах господарського судочинства відповідно до ст. 2 ГПК України (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №910/1269/23).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються у ст. 551 ЦК України та у ст. 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (див. рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією зі сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
При цьому, визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.01.2024 у cправі № 911/2269/22).
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст.ст. 86, 210, 237 ГПК України.
Що стосується питання зменшення заявлених до стягнення відсотків річних, судова колегія враховує наступне.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості.
Відповідно до правового висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не мають характеру штрафних санкцій і є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та річних.
Вимагати сплату суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (див. постанову Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (ст. 607 ЦК України) або на відсутність вини (ст. 614, 617 ЦК України чи ст. 218 ГК України).
Визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
Згідно з п. 8.38 постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції урахувавши конкретні обставини цієї справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем розміру пені та 3% річних за час прострочення грошового зобов'язання на 90 %.
Приймаючи відповідне рішення, суд обґрунтовано врахував наступні обставини.
Так, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач - Борівське КПТМ відноситься до підприємства комунальної форми власності, основним видом економічної діяльності якого є: 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
З наведеного вбачається, що основною метою діяльності Борівського КПТМ є задоволення потреб населення та інших категорій споживачів Борівської територіальної громади Ізюмського району Харківської області в забезпеченні тепловою енергією. Отже, господарська діяльність вказаного підприємства має надзвичайно важливе значення для життєзабезпечення регіону.
Водночас, судом прийнято до уваги те, що Борівське КПТМ не є фактичним споживачем поставленого позивачем природного газу за договором, а весь поставлений природний газ ним використовується з метою задоволення потреб населення та інших категорій споживачів Борівської територіальної громади в забезпеченні тепловою енергією.
Разом з цим слід врахувати, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.22 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався і діє донині.
Судом встановлено, що фактичним місцезнаходженням та адресою реєстрації Борівського КПТМ є: вул. Поштова, буд. 3, смт Борова, Харківська область, 63801.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (із змінами) смт Борова Борівської селищної територіальної громади з 13.04.2022 року була внесена до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих військами російської федерації, а подальшому смт Борова Борівської селищної територіальної громади була звільнена з 03.10.2022.
Тобто, з самого початку повномасштабного вторгнення військ рф на територію України смт Борова Ізюмського району Харківської області перебувало в окупації та лише з жовтня 2022 року, тобто за 2 місяці до початку споживання природного газу за договором, було звільнено Збройними Силами України.
Враховуючи, що господарська діяльність відповідача могла відбуватися лише за місцем його знаходження, то очевидним є те, що у вказаних умовах, які з початку широкомасштабного вторгнення військї рф на територію України становили небезпеку для життя та здоров'я людей, в тому числі працівників відповідача, останній був позбавлений можливості належним чином забезпечувати проведення стабільної господарської діяльності, а також отримувати достатній прибуток від її здійснення для погашення заборгованості..
Судом також обґрунтовано прийнято до уваги й ті загальновідомі обставини, що після звільнення смт Борова бої навколо селища не припинялися, а станом на цей час лінія бойового зіткнення знаходиться на відстані 10 - 15 км від населеного пункту внаслідок чого воно постійно перебуває під обстрілами військ рф. При цьому понад 30% населеного пункту смт Борової зруйновано через постійні обстріли, хоча в селищі і досі проживають 6200 жителів (у т.ч. ВПО з окупованих або інших прифронтових територій) (https://www.slk.kh.ua/oblast-online/borova.html).
Факт повномасштабної військової агресії, пошкодження багатьох інфраструктурних об'єктів, у т.ч. майна Борівського КПТМ, яке знаходиться зіткнення та в зоні активних бойових дій, істотним чином впливає на можливість здійснення відповідачем господарської діяльності, а також негативно впливає на його фінансовий стан, а також на можливість своєчасного виконання зобов'язань без залучення додаткових інвестиційних коштів та державної підтримки.
При цьому, колегія суддів враховує, що діяльність відповідача має критично важливе значення для забезпечення життєдіяльності Борівської територіальної громади, оскільки послуги з постачання теплової енергії та гарячої води напряму впливають на життєзабезпечення населення на території смт Борова та наближених населених пунктів.
У зв'язку з цим, першочерговим завданням підприємства на теперішній час є проведення робіт зі своєчасної підготовки до початку опалювального сезону 2025/2026 років, а також забезпечення безперебійної роботи підприємства, ліквідації наслідків обстрілів, відновлення об'єктів теплопостачання та надання послуг споживачам тощо.
Крім того, апеляційним судом приймається до уваги, що спірна заборгованість перед позивачем виникла у відповідача за період з грудня 2022 по березень 2023 року, а прострочення зобов'язань відбулось у той період, коли відповідач здійснював свою господарську діяльність в зоні активних бойових дій, наближеній до лінії фронту. Вказані обставини є такими, що не підлягає доказуванню, оскільки є загальновідомими.
Разом з цим, з наданих до суду документів, зокрема, з довідки про рух коштів на рахунку №15932/10066/2024 від 05.04.2024 (а.с. 25-26, т. 1), а також виписки про рух коштів на рахунку (а.с. 28-42, т. 1) вбачається, що Борівським КПТМ було погашено основну заборгованість щодо оплати поставленого природного газу в повному обсязі, однак з порушенням строків, визначених п. 5.1. договору.
Отже, місцевим господарським судом обґрунтовано враховано ступінь виконання відповідачем основного зобов'язання, а саме повне погашення боргу.
Колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21, де, зокрема, вказано, що на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи із принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, у тому числі і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.
При вирішенні питання щодо зменшення пені та 3% річних у даній справі суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками місцевого суду, виходить з того, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу, а саме:
1) статус відповідача, який є комунальним підприємством, створеним для задоволення потреб споживачів (населення), який не уповноважений чинним законодавством самостійно встановлювати тарифи, які відповідають витратам за надання послуг, тому постачає теплову енергію по вартості нижчої її собівартості;
2) ту обставину, що прострочення оплати по договору спричинено, у тому числі несвоєчасними розрахунками кінцевих споживачів, оскільки природний газ отриманий за умовами договору постачання природного газу № 2010-ПСО(ТКЕ)-32 від 09.11.2022 використовується виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та іншими споживачами, у т.ч. бюджетними установами;
3) важливість збереження та підтримання стабільної господарської діяльності відповідача, який у 2022 році знаходився під окупацією та на даний час розташований та здійснює свою господарську діяльність у надзвичайних умовах - в зоні проведення активних бойових дій;
4) стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та пені в заявлених сумах може значно погіршити можливість підприємства відповідача і надалі забезпечувати на належному рівні задоволення потреб населення та інших категорій споживачів Борівської територіальної громади тепловою енергією, що в умовах воєнного стану та близькості селища до лінії фронту є надскладним та важливим завданням;
4) факт повного погашення відповідачем основної заборгованості та відсутність доказів понесення позивачем негативних наслідків (збитків) внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань у спірних правовідносинах;
5) також враховуються інтереси позивача як об'єкта, що має стратегічне значення для економіки держави.
Колегія суддів враховує, що пеня та 3% річних не є основною заборгованістю і, відповідно, при зменшенні їх розміру кредитор не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, з урахуванням задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат, а також пені та 3% річних у зменшеному розмірі.
Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року №7-рп/2013.
З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стягнення з відповідача пені та 3% у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
У свою чергу, стягнення інфляційних втрат, а також пені та 3% у зменшеному розмірі річних компенсують позивачу ті негативні наслідки, які викликані простроченням сплати відповідачем суми заборгованості.
При цьому, в контексті доводів апеляційної скарги судова колегія зазначає, що сам факт підписання договору, в якому сторони, зокрема, погодилися про стягнення пені та відсотків річних у разі порушення виконання грошового зобов'язання, ще не є безумовною підставою для стягнення суми пені та 3% річних у повному обсязі та не свідчить про неможливість зменшення їх розміру.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було досліджено усі обставини справи та враховано як ступень виконання грошового зобов'язання та вини відповідача, так і взято до уваги співвідношення майнових інтересів обох сторін.
З огляду на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, приймаючи до уваги відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов'язання, ступінь виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань та поведінку останнього, а також виходячи із загальних засад цивільного законодавства, беручи до уваги кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії проти України, а також знаходження підприємства відповідача у зоні активних бойових дій, як і важливість підтримання його господарської діяльності для життєзабезпечення регіону, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати сум пені та відсотків річних на 90%, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Відтак, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у спірних правовідносинах підстав для зменшення розміру пені та відсотків річних на 90%, а саме, стягнення з відповідача на користь позивача 37065,81грн - пені та 7224,92грн - 3% річних. У задоволенні іншої частини позову про стягнення 333592,38грн - пені та 65024,36грн - 3% річних судом обґрунтовано відмовлено у позові з вищенаведених мотивів.
Посилання скаржника щодо помилкового застосування судом першої інстанції правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю. Так, у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зменшила погоджений сторонами у договорі розмір відсотків річних, надавши перевагу принципам розумності, справедливості та пропорційності відносно принципу свободи договору, з огляду на конкретні обставини справи. Таким чином, вирішуючи питання про зменшення розміру процентів річних, Велика Палата Верховного Суду виходила з конкретних встановлених обставини справи №902/417/18, які мали юридичне значення для такого зменшення.
У пункті 85 постанови від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Інакше кажучи, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (пункт 8.38)).
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у справі №902/417/18 сформувала загальний висновок про можливість суду зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави й обставини для такого зменшення суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку (див. ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №904/3177/20, від 28.02.2024 у справі № 915/534/22).
Подібний висновок щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду виснувала і у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, відповідно до якого зменшення судом заявлених до стягнення відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду, і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції у цій справі не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі №902/417/18 про те, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, а також процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Подібна за змістом позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №910/10010/23.
Доводи апеляційної скарги позивача наведених висновків суду не спростовують та фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка.
Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2025 у справі № 922/928/25 слід залишити без змін.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника.
Керуючись ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2025 у справі №922/928/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 21.04.2025 у справі №922/928/25- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 13.06.2025.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.В. Лакіза