про залишення позовної заяви без руху
13 червня 2025 року Київ № 320/28756/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Скрипка І.М., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
позивач в особі представника - адвоката Хомича І.О. 30.05.2025 звернувся через підсистему «Електронний суд» до суду з указаним позовом (автоматизований розподіл здійснено 10.06.2025), який не відповідає вимогам процесуального закону, оскільки матеріали позовної заяви не містять доказів сплати збору з урахуванням кількості заявлених позовних вимог немайнового характеру, а також заяви про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та його поновлення.
Статтею 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру, а частиною третьої статті 4 цього закону визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
У позовній заяві позивачем об'єднано вісім вимог немайнового характеру, чотири з яких є взаємопов'язаними, проте відповідно до квитанції про сплату судового збору сплачено лише за одну вимогу немайнового характеру, без урахуванням коефіцієнту 0,8, у розмірі 1211,20 грн.
Отже, при зверненні до суду із цим позовом, позивачеві слід було сплатити 3875,84 грн. судового збору з коефіцієнтом 0,8 за заявлені позовні вимоги немайнового характеру (основні та похідні).
Таким чином судовий збір сплачено не в повному обсязі.
Також судом установлено, що позов подано з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із аналізу положень статті 122 Кодексу слідує, що законодавець передбачив, що у разі, якщо особа не знала про допущене порушення, але з певної дати повинна була про нього дізнатись, перебіг строку обчислюється саме з моменту, коли особа повинна була дізнатись про відповідне порушення її прав.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі й встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. При цьому позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Із матеріалів позову слідує, що позивач в особі представника подав до відповідача запит (зареєстрований 02.05.2025), відповідь на який отримано листом від 07.05.2025.
Із урахуванням викладеного, про порушення своїх прав позивач дізнався з відповіді відповідача від 07.05.2025, у зв'язку із чим уважає, що строк звернення до суду, починаючи з 01.03.2022, не пропущений.
Із такими твердженнями суд не погоджується, з огляду на наявність правових висновків Верховного Суду, викладених в його постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема щодо строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії, оскільки отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
У позовній заяві представник посилається як на підставу передчасного обмеження шестимісячним строком обов'язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного права на виплату пенсії, на положення статей 256 та 257 ЦК України та встановленим у них трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Уважає, що в іншому випадку, обов'язок громадянина, зокрема у формі майнового зобов'язання перед державою підлягав би судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов'язок держави перед громадянином - 6 місяців.
Зазначили, що у спірних правовідносинах не піддягає застосуванню шестимісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 122 Кодексу, із посиланням на норми статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, у зв'язку із чим в окружного адміністративного суду, на думку представника, відсутні підстави для відмови у відкритті провадження у справі з підстав пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до суду з вимогою до відповідача щодо перерахунку пенсії з урахуванням коефіцієнтів індексації пенсії у відповідних розмірах, право на яке не обмежується строком звернення до суду.
Дослідивши вказані обставини, суд зазначає, що такі твердження представника про незастосування строку звернення до суду у спірних правовідносин, спростовуються наведеними обставинами та не є поважними причинами пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог.
Крім того суд відхиляє повідомлені представником обставини, що адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком, оскільки у силу вимог статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Буквальний зміст цієї норми пенсійного законодавства імперативно визначає, що саме нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Доказів того, що позивачу була нарахована відповідачем сума індексації пенсії з урахуванням відповідних коефіцієнтів, та не виплачена з вини відповідача позивачу, матеріали заяви не містять взагалі.
Із урахуванням викладеного, судом не встановлено підстав для визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду з 01.03.2022, оскільки із цим позовом позивач звернувся до суду у травні 2025 року.
Із позовної заяви та доданих до неї матеріалів судом не встановлено поважних причин пропуску строку звернення до суду в зазначеній частині позовних вимог, тому керуючись положеннями частини першою статті 123, статтею 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву слід залишити без руху як таку, що не відповідає вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вказані недоліки повинні бути усунені шляхом подання до суду:
- оригіналу документа про доплату 2664,64 грн. судового збору, із урахуванням положень частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір»;
- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цієї ухвали.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
позовну заяву - залишити без руху.
Встановити позивачу десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити позивачу, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позов.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Скрипка І.М.