13 червня 2025 року Київ справа №320/15211/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 914190875294 від 21.03.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у переході на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України №3723-XII «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зазначеної у довідках № 9/3-36 від 21.02.2024; № 9/3-37 від 21.02.2024; №47-Ф від 01.02.2024; №4.1- 4/Рб від 26.01.2024; №3 від 16.02.2024; № 2725-2298/О-06/8-0500/24 від 05.02.2024; № 2600- 0602- 8/19943 від 30.01.2024; № 4 від 06.03.2024.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсії державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до ст. 37 Закону України №3723-XII «Про державну службу» з 15.03.2024, у розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зазначеної у довідках №9/3-36 від 21.02.2024; №9/3-37 від 21.02.2024; №47-Ф від 01.02.2024; №4.1- 4/Рб від 26.01.2024; № 3 від 16.02.2024; №2725-2298/ О-06/8-0500/24 від 05.02.2024; №2600- 0602-8/19943 від 30.01.2024; № 4 від 06.03.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 01.11.2016 є особою з інвалідністю ІІ групи (загальне захворювання) та отримує пенсію по інвалідності на підставі Закону України №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Поряд з цим, 15.03.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про переведення його на пенсію за віком державного службовця, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу». Однак Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області відмовлено у перерахунку пенсії у зв'язку з тим, що відсутні підстави для переведення на інший вид пенсії.
Позивач, вважаючи протиправною відмову відповідача щодо не переведення її з одного виду пенсії на інший, звернулася до суду за захистом свого порушеного права.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.05.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 залучено до участі у справі співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області.
В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду у Київській області та отримує пенсію по інвалідності на підставі закону України №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії АВ №0877109 від 01.11.2016 позивач є особою з інвалідністю ІІ групи (загальне захворювання). Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про переведення з пенсії по інвалідності другої групи, призначеної відповідно до Закону № 1058-ІV на пенсію відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від №914190875294 позивачу було відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» у зв'язку із відсутністю підстав.
Із вказаним рішенням позивач не згодна, вважає такі дії відповідача протиправними і такими, що порушують її право на пенсійне забезпечення, та у зв'язку з цим звернулася до суду із даним позовом.
Відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, подано відзив на позовну заяву, де вказує, що відповідачем винесено Рішення №914190875294 про відмову в переведенні з пенсії по інвалідності за Законом № 1058 на пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 889, оскільки на дату звернення із заявою про переведення на пенсію згідно Закону України «Про державну службу» вік Позивача 42 роки, тобто вона не досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Законом №1058 (60 років), відповідно право на перехід на пенсію по інвалідності згідно Закону України «Про державну службу» відсутнє. Саме тому вказує, що відмова позивачу у задоволенні його заяви про переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» є правомірною.
Представником позивача подано відповідь на відзив відповідача, де останній не погодився з доводами відповідача та вказує, що позивач, будучи звільненою із служби та маючи відповідний стаж та групу інвалідності, позивачка набула право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України №3723-XI «Про державну службу». Право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII пов'язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним п. 10, 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII. Жодних додаткових умов для призначення такої пенсії у п. 10, 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII не встановлено. Крім того, помилковим є посилання на ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII і висновок, що позивачка набуде права на пенсію державного службовця лише після досягнення нею пенсійного віку (60 років), оскільки дана норма поширюється виключно на працездатних державних службовців, а не інвалідів І та ІІ груп. Закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у зразковій справі №822/524/18. Висновки Великої Палати Верховного Суду в цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами призначити пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з довідкою до акта огляду медико - соціальною експертною комісією серії АВ №0877103 від 01.11.2016 позивач є особою з інвалідністю ІІ групи.
15.03.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про перехід з пенсії по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», з врахуванням довідок про заробітну плату № 9/3-36 від 21.02.2024, № 9/3-37 від 21.02.2024, № 47-Ф від 01.02.2024, №4.1- 4/Рб від 26.01.2024, № 3 від 16.02.2024, №2725-2298/О-06/8-0500/24 від 05.02.2024, №2600-0602-8/19943 від 30.01.2024, № 4 від 06.03.2024.
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області 21 березня 2024 року прийнято рішення №914190875294 про відмову у переході з пенсії по інвалідності, обчисленої Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про державну службу».
В зазначеному рішенні вказано, що переведення з пенсії по інвалідності згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію по інвалідності згідно з Законом України "Про державну службу" не передбачено.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом №1000-0214-8/54816 від 27.03.2024 повідомило позивачу про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з тих підстав, що пенсія за Законом України "Про державну службу" призначається лише певним категоріям державних службовців при досягненні пенсійного віку і наявності встановленого стажу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 3 статті 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначає Закон України "Про державну службу" №889-VIII від 10 грудня 2015 року (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до п. 2 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.
Положеннями п.п. 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Так, відповідно до п. 10 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" №889-VIII визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, розділом "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу" №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Крім того, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Тобто, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Законом №3723-ХІІ і розділом "Прикінцеві та перехідні положення" Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 №899 "Про державну службу") зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" №889-VIII, та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 822/524/18, у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 687/545/17.
Таким чином, законодавець зберіг за такою категорією осіб, як позивач, право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, а тому відсутні перешкоди для переходу за бажанням самого позивача, з пенсії по інвалідності, яку позивач отримує на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII.
Матеріали справи свідчать, що позивач є інвалідом ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 20 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців.
Суд зазначає, що первинно інвалідність встановлена позивачу під час перебування на держаній службі 01.11.2016, що підтверджується випискою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серія АВ №0877109 від 01.11.2016, окрім того на день набрання чинності Законом №889-VIII позивач перебула на державній службі, відповідно до записів у трудовій книжці позивача.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року у зразковій справі №822/524/18 вказано, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII пов'язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним згідно з пунктами 10, 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, у той час як додаткових умов для призначення пенсії у вказаних пунктах «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII не встановлено.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком згідно зі ст. 37 Закону №3723-XII, та, відповідно, наявні правові підстави для переведення з пенсії по інвалідності, призначеної їй згідно із Законом №1058-IV, на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до Закону № 3723-XII.
Також, суд вважає безпідставним посилання відповідача на те, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, які підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, і норми, передбачені ч. 1ст. 37 Закону №3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік, стаж державного службовця і страховий стаж, оскільки Закон не пов'язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому, орган пенсійного фонду, як суб'єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року по зразковій справі №822/524/18 (Пз/9901/23/18).
Також суд критично ставиться до доводів відповідача, щодо недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку (60 років), оскільки пунктами 10 і 12 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №889-VIII не встановлені жодні вікові обмеження щодо призначення відповідно до статті 37 Закону №3723-XII пенсії по інвалідності особам, які мають відповідний страховий стаж і стаж державної служби, передбачені цими нормами.
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідачів про неможливість призначення позивачу обраного нею виду пенсії, а також висновок про те, що зазначене право на пенсію по інвалідності державного службовця набувається лише за умови досягнення пенсійного віку, оскільки ця норма поширюється на працездатних державних службовців, а не інвалідів І та ІІ груп, які вже отримують пенсію по інвалідності.
Окрім того, позивач просить перевести її на інший вид пенсії, передбачений іншим законом, відтак відповідачами не доведено наявність законних перешкод для реалізації позивачем права вибору виду пенсії, яку він бажає отримувати.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачами неправомірно відмовлено позивачу у переведенні її на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачами неправомірно відмовлено позивачу у перерахунку пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №914190875294 від 21.03.2024 про відмову позивачу у призначенні пенсії відповідно ст. 37 Закону України «Про державну службу», підлягає скасуванню.
Щодо вимоги позивача про здійснення перерахунку пенсії з урахуванням довідкою про середній заробіток та довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 8 ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ визначення заробітної плати для обчислення пенсій державним службовцям здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2016 року №622 деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (далі - Порядок №622).
Відповідно до п.4 Порядку №622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби); розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на 60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні; у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні.
При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 року, а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 року на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 року як за повний місяць; матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на момент виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п'ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах відносно визначених законодавством таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії, але не раніше травня 2016 р., за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі.
Із матеріалів справи встановлено, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, станом на 01.05.2016 складає понад 10 років. Однак і після цієї дати позивач продовжувала працювати на відповідних посадах.
Таким чином, позивач має стаж державної служби понад 20 років станом на дату видачі довідок № 9/3-36 від 21.02.2024, № 9/3-37 від 21.02.2024, № 47-Ф від 01.02.2024, №4.1- 4/Рб від 26.01.2024, № 3 від 16.02.2024, № 2725-2298/О-06/8-0500/24 від 05.02.2024, № 2600- 0602-8/19943 від 30.01.2024, № 4 від 06.03.2024 та звернення за призначенням пенсії.
За таких обставин, позивач має право на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу» з урахуванням довідок № 9/3-36 від 21.02.2024, № 9/3-37 від 21.02.2024, № 47-Ф від 01.02.2024, №4.1- 4/Рб від 26.01.2024, № 3 від 16.02.2024, № 2725-2298/О-06/8-0500/24 від 05.02.2024, № 2600- 0602-8/19943 від 30.01.2024, № 4 від 06.03.2024.
З огляду на зазначене та з урахуванням заявлених позивачем позовних вимог та предмета позову, у межах розгляду даної адміністративної справи, встановлено право позивача на перерахунок його пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».
З метою обрання належного способу захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, як територіальний орган Пенсійного фонду України на території якого зареєстроване місце проживання позивача, здійснити позивачу переведення та перерахунок пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу», з дня звернення з відповідною заявою, а саме з 15.03.2024 та здійснити відповідну виплату пенсії на підставі даних довідок про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця № 9/3-36 від 21.02.2024, № 9/3-37 від 21.02.2024, № 47-Ф від 01.02.2024, №4.1- 4/Рб від 26.01.2024, № 3 від 16.02.2024, № 2725-2298/О-06/8-0500/24 від 05.02.2024, № 2600- 0602-8/19943 від 30.01.2024, № 4 від 06.03.2024.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Окрім того, у позові представник позивача просить стягнути понесені позивачем судові витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до частини 1 п. 1 частини 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
До суду, позивачем, для підтвердження витрат на правничу допомогу, було подано: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1987 від 22.07.2005; ордер від 04.04.2024 серії АН №1391163; рекомендовані (мінімальні) ставки адвокатського гонорару адвокатів АО «Партнер»; платіжну інструкцію від 20.03.2024 про оплату відповідно до розрахунку №8 від 20.03.2024 та договору про надання правової допомоги №б/н від 20.03.2024 на суму 3000,00 грн.
Відповідно до п. 1 частини 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
У постановах Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20, від 05 березня 2021 року у справі №200/10801/19-а, сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Також, Верховний Суд у справі №520/12065/19 від 16 березня 2021 року вказав, що відповідно до статті 134 КАС України судові витрати на правову допомогу підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, на що також звертав увагу Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у кошторисі від 20.07.2021 до договору про надання правової допомоги №22 від 08.04.2021 вказано, що оплата наданих послуг згідно із актами здійснюється Замовником (Позивачем) протягом 10 банківських днів з дати вступу у законну силу рішення, постанови чи ухвали суду, якими завершується розгляд відповідної справи судом.
Таким чином, Позивачем було надано суду достатні підтвердження витрат на правничу допомогу, які Позивач має понести відповідно умов договору про надання такої допомоги у майбутньому, що суд першої інстанції мав врахувати при вирішенні питання про розподіл судових витрат сторін за результатами вирішення справи.
За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Вказане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі №815/4300/17 (73021615) та від 11 квітня 2018 року у справі №814/698/16 (73356068).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідачі заяв і заперечень щодо співмірності вартості наданих послуг суду не надавали.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477- IV суди застосовуюсь при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява №34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (заява №58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17.
Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'ємом наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 травня 2022 року у справі №580/3392/20.
Таким чином, враховуючи відсутність аргументів й заперечень Відповідача у відзиві на адміністративний позов щодо неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката Позивача, співмірність зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд дійшов висновку, що клопотання позивача підлягає задоволенню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головного управління Пенсійного фонду в Одеській області на корить ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн у рівних частинах.
Відповідно до ст. 139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 914190875294 від 21.03.2024 щодо відмови ОСОБА_1 у переході на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України №3723-XII «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зазначеної у довідках № 9/3-36 від 21.02.2024; № 9/3-37 від 21.02.2024; №47-Ф від 01.02.2024; №4.1- 4/Рб від 26.01.2024; №3 від 16.02.2024; № 2725-2298/О-06/8-0500/24 від 05.02.2024; № 2600- 0602- 8/19943 від 30.01.2024 ; № 4 від 06.03.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., місто Фастів, вул. Саєнка Андрія, будинок 10) призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) пенсії державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до ст. 37 Закону України №3723-XII «Про державну службу» у розмірі 60 відсотків суми заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зазначеної у довідках №9/3-36 від 21.02.2024; №9/3-37 від 21.02.2024; №47-Ф від 01.02.2024; №4.1- 4/Рб від 26.01.2024; № 3 від 16.02.2024; №2725-2298/ О-06/8-0500/24 від 05.02.2024; №2600- 0602-8/19943 від 30.01.2024; № 4 від 06.03.2024, починаючи з 15.03.2024.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 500,00 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., місто Фастів, вул. Саєнка Андрія, будинок 10).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2 500,00 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: вул. Канатна, буд. 83, м. Одеса, 65012).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.