Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 червня 2025 року Справа№200/2553/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 03.03.2025 року №057050012179 про відмову у призначенні пенсії за віком; зобов'язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 23.02.2025 року, зарахувавши до його загального страхового стажу періоди навчання з 11.09.1979 по 11.07.1982 року, період роботи з 15.02.1983 року по 23.11.1986 року, з 22.12.1986 року по 22.02.1988 року, з 27.02.1988 року по 29.04.1989 року, з 14.05.1989 року по 23.11.1990 року, з 01.11.1994 року по 10.03.1997 року, з 01.07.2000 року по 05.03.2001 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Задоволено клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору. Відстрочено позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 968,96 гривень до ухвалення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня винесення даної ухвали. Задоволено клопотання позивача про розгляд справи у відсутність адвоката та позивача в порядку письмового провадження. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в строк подання відзиву копію пенсійної справи, довідку форми ОК-5, розрахунок стажу ОСОБА_1 .
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що 23.02.2025 року звернувся за призначенням пенсії, проте відповідач рішенням від 03.03.2025 року №057050012179 відмовив у призначенні пенсії за віком. При цьому, до страхового стажу не зараховано період навчання з 11.09.1979 по 11.07.1982 року та період роботи з 15.02.1983 року по 23.11.1986 року, з 22.12.1986 року по 22.02.1988 року, з 27.02.1988 року по 29.04.1989 року, з 14.05.1989 року по 23.11.1990 року, з 01.11.1994 року по 10.03.1997 року, з 01.07.2000 року по 05.03.2001 року. Спірне рішення відповідача від 03.03.2025 року №057050012179 про відмову у призначенні пенсії за віком вважає протиправним, просив задовольнити позов.
Відповідачем через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що 23.02.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення від 03.03.2025 р. № 057050012179 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період навчання з 11.09.1979 по 11.07.1982, оскільки в довідці №57 вказано не повну дату видачі довідки (07.04...рік); з 15.02.1983 по 23.11.1986 рік, оскільки даний період роботи перетинається з строковою військовою службою (з 13.05.1984 по 16.06.1986 рік); з 22.12.1986 по 22.02.1988, з 27.02.1988 по 29.04.1989, з 14.05.1989 по 23.11.1990 рік, оскільки трудову книжку НОМЕР_1 від 05.09.1990 року видано пізніше періодів роботи; з 01.11.1994 по 10.03.1997 рік, оскільки дописано номер та дату наказу в записі про звільнення з роботи; з 01.07.2000 по 05.03.2001 рік, оскільки відповідно за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивачка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_3 ), та особою, що претендує на призначення пенсії за віком.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012) є суб'єктом владних повноважень - органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії, щомісячного довічного грошове утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
Судом встановлено, що 23.02.2025 року ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Судом встановлено на підставі архівної довідки, виданої 07.04. (відсутній рік видачі) №57, виданої Маріупольським професійним ліцеєм будівництва» що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 навчався у міському професійно-технічному училищі №2 з 11.09.1979 (наказ №23-к від 11.09.1979 року) по 11.07.1982 року (наказ №38-к від 10.07.1982 року) за професією монтажник сталевих та з/б конструкцій, електрозварник ручного зварювання, кваліфікація - 3 розряд, виданий диплом № НОМЕР_4 . Державний професійно-технічний заклад «Маріупольське професійно-технічне будівельне училище» з 01 липня 2005 року є правонаступником прав та обов'язків професійно-технічного училища №2 (наказ МОН України від 28.04.2005 року №261). Державний професійно-технічний заклад «Маріупольське професійно-технічне будівельне училище» перейменовано у «Маріупольський професійний ліцей будівництва» (наказ МОН України від 31.01.2006 року №67).
Крім того, судом встановлено на підставі військового квитка серії НОМЕР_5 від 08 травня 1984 року, що ОСОБА_1 13 травня 1984 року призвано на військову службу та 16 червня 1986 року демобілізовано в запас.
Судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працював у в/о «Азовмаш» м. Маріуполь у період з 15.02.1983 по 23.11.1986 року, а саме:
- на підставі наказу №9 від 04.03.1983 року прийнято в Термічний цех №35 слюсарем ремонтником 5 розряду;
- на підставі наказу №50 від 12.12.1986 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працював у в/о «Азовмаш» м. Маріуполь у період з 22.12.1986 по 22.02.1988 року, а саме:
- на підставі наказу №51 від 16.12.1986 року прийнято в Термічний цех №35 підручним токаря розточувача 2 розряду;
- на підставі наказу №14 від 04.04.1988 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
Окрім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працював у Кооперативі «Сервіс» у період з 27.02.1988 по 29.04.1989 року, а саме:
- на підставі розпорядження №3 від 27.03.1988 року прийнято учнем продавця;
- на підставі розпорядження №6 від 26.08.1988 року переведено продавцем;
-на підставі розпорядження №5 від 29.04.1989 року звільнено за переводом в кооператив «Маріуполь» п. 5 ст. 36 КЗпП УРСР.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працював у Виробничо-споживчому кооперативі «Маріуполь» у період з 14.05.1989 по 23.11.1990 року, а саме:
- на підставі розпорядження №1 від 12.05.1989 року прийнято за переводом слюсарем-монтажником;
- на підставі розпорядження №18 від 23.11.1990 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
Окрім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працював у Маріупольському об'єднанні «Коопзаготпром» у період з 14.01.1991 по 24.04.1991 року, а саме:
-на підставі наказу №7 від 08.01.1991 року прийнято вантажником овочефруктосховища;
-на підставі наказу №69 від 27.04.1991 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працював у кооперативному профспілковому товаристві «КОЛОС» у період з 01.05.1991 по 11.09.1991 року, а саме:
- на підставі розпорядження №27 від 29.04.1991 року прийнято на посаду тренера-викладача ДЮСШ;
- на підставі розпорядження №45 від 11.09.1991 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
Окрім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працював у Малому підприємстві «Титан» у період з 05.10.1991 по 20.10.1994 року, а саме:
- на підставі розпорядження №11 від 05.10.1991 року прийнято на посаду слюсаря;
- на підставі розпорядження №43 від 20.10.1994 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працював у Приватному підприємстві «Егис» у період з 01.11.1994 по 10.03.1997 року, а саме:
- на підставі наказу №61-к від 01.11.1994 року прийнято на посаду електрика м'ясокомбінату;
- на підставі наказу №21 від 10.03.1997 року звільнено за власним бажанням.
Окрім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працював у Земельно-кадастровому бюро у період з 04.04.1997 по 05.03.2001 року, а саме:
- на підставі наказу №15 від 04.04.1997 року прийнято на посаду техніка;
- на підставі наказу №23 від 05.03.2001 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.
При цьому, судом встановлено, що титульну сторінку трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року заповнено посадовою особою в/о «Азовмаш» м. Маріуполь та засвідчено печаткою вказаного підприємства.
03.03.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийнято рішення №057050012179 про відмову у призначенні пенсії, яке обґрунтоване наступним.
Вік заявника 61 рік 01 місяць 21 день. Страховий стаж становить 28 років 07 місяців 15 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період навчання з 11.09.1979 по 11.07.1982, оскільки в довідці №57 вказано не повну дату видачі довідки (07.04...рік); з 15.02.1983 по 23.11.1986 рік, оскільки даний період роботи перетинається з строковою військовою службою (з 13.05.1984 по 16.06.1986 рік); з 22.12.1986 по 22.02.1988, з 27.02.1988 по 29.04.1989, з 14.05.1989 по 23.11.1990 рік, оскільки трудову книжку НОМЕР_1 від 05.09.1990 року видано пізніше періодів роботи; з 01.11.1994 по 10.03.1997 рік, оскільки дописано номер та дату наказу в записі про звільнення з роботи; 01.07.2000 по 05.03.2001 рік, оскільки відповідно за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування не прослідковується робота за вказаний період. Відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу.
Отже, предметом спору у даній справі є наявність правових підстав для не зарахування до страхового позивача спірних періодів роботи через недоліки заповнення трудової книжки та відмови у призначенні пенсії за віком через недостатність страхового стажу.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-1V.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до положень статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року №637 (далі - Порядок №637), передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, відповідно до вказаних приписів законодавства, обов'язок щодо підтвердження трудового стажу на підставі відповідних довідок, покладається на особу, яка звертається із заявою про призначення пенсії, у разу відсутності у неї (особи) трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи.
Пунктами 23 та 24 Порядку №637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.
Отже законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено Порядком № 637.
20 червня 1974 року постановою Держкомтруда СРСР № 162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі -Інструкція № 162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до абзацу першого пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1 Інструкції №162).
Згідно з абзацами другим, третім пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3.Інструкції №162 усі записи трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1983 р.) записується 1984.05.01, в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; 05.01.1984. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8 Інструкції №162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Згідно з пунктом 2.9 Інструкції №162 у розділі Відомості про роботу, Відомості про нагородження, Відомості про заохочення трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: Запис за таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: Запис за таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі. При зміні формулювання причини звільнення пишеться: Запис за таким-то є недійсним звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.
Згідно з підпунктами 2.10 та 2.11. пункту 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження. Освіта - середня, середня спеціальна і вища - вказується тільки на підставі документів (атестата, посвідчення, диплома). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіті також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу і т.п.). Професія або спеціальність записується у трудовій книжці на підстав документа про освіту або іншого належним чином оформленого документа. Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних союзів від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки працівників та службовців», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачу трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
При цьому, з 29 липня 1993 року порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція №58), яка містить аналогічні вимоги щодо внесення записів до трудових книжок, що й Інструкція №162.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 2.12 Інструкції №58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що обов'язок заповнення першого (титульного) аркуша трудової книжки покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому, на переконання суду, наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останнього спірного періоду роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкції №162.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач, виносячи оскаржуване рішення, не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
З наданої позивачем трудової книжки вбачається, що на титульній сторінці вона містить запис його прізвища, ім'я, по батькові, дату народження, дату заповнення, підпис власника трудової книжки, підпис особи, яка відповідальна за видачу трудової книжки; в розділі Відомості про роботу вона містить відповідні записи про його роботу.
Окрім того, суд зазначає, що законодавець пов'язує необхідність підтвердження трудового стажу для призначення пенсії лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи за певні періоди роботи.
Водночас, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому, зазначені відповідачем недоліки, а саме: заповнення на титульній сторінці трудової книжки невірної дати заповнення підприємством, на якому вперше працював позивач, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні вказаного періоду роботи до стажу роботи позивачки.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а (провадження К/9901/2310/18) в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
В даному випадку позивач не може нести відповідальність та бути позбавленим соціального захисту у вигляді права на призначення пенсії з вини роботодавця позивача.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах у трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивачки, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Із зазначених підстав суд не приймає посилання відповідача на те, що період навчання позивача з 11.09.1979 по 11.07.1982 року не підлягає зарахуванню внаслідок зазначення в ній неповної дати видачі.
Враховуючи зазначене, період навчання позивача з 11.09.1979 по 11.07.1982 року та періоди роботи позивача з 22.12.1986 по 22.02.1988, з 27.02.1988 по 29.04.1989, з 14.05.1989 по 23.11.1990 підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Окрім того, судом не встановлено зі змісту трудової книжки, що в записі №17 було дописано номер та дату наказу в записі про звільнення з роботи в ПП «Егис».
Суд звертає увагу, що записи у трудовій книжці позивача про період роботи у вказаному підприємстві з 01.11.1994 по 10.03.1997 року здійснені належним чином та не мають дефектів вчинення.
Враховуючи зазначене, період роботи з 01.11.1994 по 10.03.1997 року також підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Окрім того, стосовно не зарахування до страхового стажу періоду роботи з 15.02.1983 по 23.11.1986 року, оскільки даний період роботи перетинається з строковою військовою службою з 13.05.1984 по 16.06.1986 рік, суд зазначає наступне.
Так, судом встановлено на підставі записів трудової книжки серії НОМЕР_1 (№1,2), що позивач в період з 15.02.1983 по 23.11.1986 працював в Термічному цеху №35 на посаді слюсаря ремонтника 5 розряду.
Водночас, згідно копії військового квитка серії НОМЕР_5 від 08.05.1984 року, позивач з 13.05.1984 по 16.06.1986 року проходив військову службу в лавах Збройних сил (Радянської армії).
В період 1979-1990 років діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 03 серпня 1972 року №590 (далі - Положення №590).
Відповідно до підпункту «а» пункту 117 Положення №590 доказом стажу роботи є, зокрема, трудова книжка.
В силу підпункту «к» пункту 109 Положення №590 окрім роботи в якості працівника або службовця в загальний стаж роботи зараховується також служба у складі Збройних Сил СРСР.
Згідно із підпунктом «а» пункту 2.17 Інструкції №162 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів запис про час служби у складі Збройних Сил СРСР, в органах Комітету державної безпеки СРСР та Міністерства внутрішніх справ СРСР, у всіх видах охорони, де на тих, хто проходить службу, не поширюється законодавство про працю та державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) та дати звільнення зі служби.
При цьому, відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у стаж роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба, незалежно від місця її проходження.
Також, частиною 1 ст. 2 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», передбачено, що час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачають зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу.
Отже, період строкової військової служби повинен зараховуватися до страхового стажу роботи, що і було зроблено відповідачем.
Поряд з цим, суд звертає увагу, що відповідно до статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Як вбачається з трудової книжки період військової служби з 13.05.1984 по 16.06.1986 року охоплюється періодом роботи позивача з 15.02.1983 по 23.11.1986 у в/о «Азовмаш» мю Маріуполь.
Таким чином, оскільки період роботи з 15.02.1983 по 23.11.1986 року підтверджується записами трудової книжки, останній має бути зарахований до страхового стажу позивача за виключенням вже зарахованого до страхового стажу позивача періоду військової служби з 13.05.1984 по 16.06.1986 року.
Враховуючи зазначене, періоди роботи з 15.02.1983 по 12.05.1984 року та з 17.06.1986 по 23.11.1986 року підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
Стосовно зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01.07.2000 по 05.03.2001 року, суд зазначає наступне.
Цей період охоплюється та підтверджується даними трудової книжки позивача (записи №№ 17-19).
Згідно п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
На виконання Указу Президента України від 04.05.1998 №401, постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794, від 08.06.1998 №832 персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування впроваджувався протягом 1998-2000 років.
Згідно п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 р. № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», установлено, що починаючи з 1 липня 2002 р. обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (№1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 1 липня 2000 р. за даними системи персоніфікованого обліку.
З урахуванням зазначеної норми персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування з 01.07.2000 є обов'язковим.
Верховний Суд у постанові від 10 серпня 2020 року у справі №148/347/17 зазначив, що за загальним правилом заробітна плата (дохід) для призначення пенсії за період страхового стажу застрахованої особи починаючи з 1 січня 1998 року визначається за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків і Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
У постанові від 29 січня 2024 року у справі №560/5001/21 Верховний Суд покликаючись на приписи абзацом 5 частини 1 статті 40 Закону №1058-IV виснував, що персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування запроваджений в Україні з 01.07.2000.
Ураховуючи наведені висновки Верховного Суду ототожнення дати введення персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування із набранням чинності Законом № 1058-IV є помилковим.
В Індивідуальних відомостях про застраховану особу відомості про нарахування заробітної плати позивачу та сплату страхових внесків за період з 01 січня 1998 року по 05.03.2001 року відсутні.
Згідно ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 78 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень ст. 90 КАС суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд враховує, що систему персоніфікованого обліку запроваджено з 1 липня 2000 року.
Трудова книжка є основним документом, що підтверджує страховий стаж до цієї дати, після цієї дати страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону №1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Отже, спірний період роботи має бути підтверджений Індивідуальними відомостями про застраховану особу (Форма ОК-5).
Враховуючи відсутність в Індивідуальних відомостях про застраховану особу даних не тільки про нарахування страхових внесків, а і щодо нарахованої заробітної плати, підстави для зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.2000 по 05.03.2001 року відсутні.
Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5), відомості про нарахування заробітної плати позивачу та сплату страхових внесків за період з 01 січня 1998 року по 05 березня 2001 року включно, відсутні.
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судому постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 та від 30.09.2019 у справі №414/736/17.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2022 року у справі №638/7217/16-а дійшов висновку, що у разі відсутності індивідуальних відомостей про позивача за спірний період, він не підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Відтак, відсутність відомостей про нарахування заробітної плати дає суду підстави для висновку, що під час роботи на вказаному підприємстві з 1 липня 2000 року по 05 березня 2001 року позивач не брав участь в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в порядку, установленому законодавством України, відомості що підтверджують протилежне в матеріалах адміністративної справи відсутні.
У такому випадку підставою для зарахування означеного періоду до страхового стажу позивача може бути визначено довідку про заробітну плату нараховану позивачу у спірний період тощо.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За наслідками судового розгляду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 03.03.2025 року №057050012179 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії, та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23.02.2025 року, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 11.09.1979 по 11.07.1982 року та періоди роботи з 15.02.1983 по 12.05.1984 року, з 17.06.1986 по 23.11.1986 року, з 22.12.1986 по 22.02.1988, з 27.02.1988 по 29.04.1989, з 14.05.1989 по 23.11.1990, з 01.11.1994 по 10.03.1997 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року судом відстрочено сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 968,96 гривень до ухвалення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня винесення даної ухвали.
Відповідно до статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 968,96 грн підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 03.03.2025 року №057050012179 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (юридична адреса: 69005, Запорізька область, м. Запоріжжя, майдан Профспілок, буд. 5, код ЄДРПОУ 20490012) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 23.02.2025 року, зарахувавши до страхового стажу період навчання з 11.09.1979 по 11.07.1982 року та періоди роботи з 15.02.1983 по 12.05.1984 року, з 17.06.1986 по 23.11.1986 року, з 22.12.1986 по 22.02.1988, з 27.02.1988 по 29.04.1989, з 14.05.1989 по 23.11.1990, з 01.11.1994 по 10.03.1997 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (юридична адреса: 69005, Запорізька область, м. Запоріжжя, майдан Профспілок, буд.5, код ЄДРПОУ 20490012) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 13 червня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова