13 червня 2025 рокусправа № 380/352/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Крутько О.В. розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік у меншому розмірі, ніж це передбачено статтею 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та набув статусу учасника бойових дій. Відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22.10.1993 та постанови Кабінету Міністрів України №754 від 21.07.2003, позивач отримав разову грошову виплату до Дня Незалежності у 2024 році в розмірі 1000 грн. Вважаючи, що він має право на отримання такої винагороди у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, однак отримав відмову. Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою від 14.01.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, зазначив, що п. 2 ч. 3 Порядку №754 врегульовано порядок дій державних органів та встановлено розмір виплат грошової допомоги, а саме: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків - 1000,00 грн. Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатило ОСОБА_1 грошову допомогу відповідно до Постанови №754 в розмірі 1000,00 грн. Головне управління ПФУ діяло в межах повноважень та відповідно до чинних нормативно-правових актів. Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 22.10.1993.
У серпні 2024 року позивачу була виплачена щорічна разова грошова допомога до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі 1000,00 грн.
Позивач звернувся із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якій зазначив, що має право на отримання щорічна разова грошова допомога до Дня Незалежності України за 2024 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Листом від 24.09.2024 відповідач повідомив, що виплата грошової допомоги здійснюється у розмірах згідно з додатком до Постанови №754. ОСОБА_1 здійснено виплату разової грошової допомоги (виплати) у розмірах, визначених законодавством у 2024 році - 1000,00 грн.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни та створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі Закон №3551-XII).
Згідно з статтею 2 Закону №3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Відповідно до статті 5 Закону №3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них передбачені статтею 12 Закону №3551-XII.
Частиною 5 статті 12 Закону №3551-XII передбачено виплату учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них щорічної разової грошової допомоги.
Така грошова допомога запроваджена ще з 01.01.1999 шляхом внесення змін до Закону №3551-ХІІ Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №367-XIV від 25.12.1998 та доповненням статті 12 частиною 5 такого змісту:
«Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
Надалі ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України, зокрема, щодо виплати щорічно до 5 травня учасникам бойових дій разової грошової допомоги у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Підпунктом «б» підпункту 2 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007 (набрав чинності 01.01.2008) частину 5 статті 12 Закону №3551-XII викладено у такій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту «б» підпункту 2 пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI.
Надалі Законом України від 28.12.2014 №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрав чинності 01.01.2015) розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Внаслідок таких змін протягом 2014-2022 років Кабінет Міністрів України ухвалював постанови, якими визначались фіксовані розміри щорічної разової допомоги до 5 травня, яка підлягала виплаті, зокрема, учасникам бойових дій.
Окремі з таких постанов були предметом судового оскарження і рішеннями судів у справах №640/9677/20 та №440/4157/21 визнані протиправними та нечинними.
Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. У цьому ж Рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яке визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27.02.2020 у справі №1-247/2018(3393/18) стаття 13 Закону №3551-XII має застосовуватись в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26, яким встановлено, що норми і положення, зокрема статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 №2983-IX, який набрав чинності з 15.04.2023 (далі Закон №2983-IX), частину 5 статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції:
«Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком».
При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2023 №1396 «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах», якою затверджено Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань».
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369 «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» встановлені фіксовані розміри разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
Згідно з вказаною постановою грошова допомога виплачується до 24.08.2024 (Дня Незалежності України) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень.
Спірним питанням у даній справі є визначення розміру виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році особі з інвалідністю внаслідок війни, а також можливість Держави України в умовах воєнного стану вносити зміни до спеціального законодавства про соціальний захист та гарантії ветеранів війни як особливої окремої категорії громадян, зокрема, шляхом визначення (зменшення) розміру щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
Велика Палата Верховного Суду за результатами перегляду зразкової справи №440/14216/23 прийняла 14.05.2025 постанову, в якій виснувала:
- тимчасове обмеження окремих соціальних пільг (допомог) особам, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність та набули статусу ветеранів війни, а також членам їх сімей, у разі запровадження режиму воєнного стану, за умови додержання вимог пункту 5 частини 1 статті 6 Закону №389-VIII, може відбуватися за умови внесення змін до спеціального Закону №3551-ХІІ, який регулює відносини забезпечення соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць;
- передбачена частиною 5 статті 13 Закону №3551-XII щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни є видом державної допомоги в загальній системі соціального захисту населення. Така виплата має допоміжний та стимулюючий характер і надається з метою забезпечення створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, захисту їхніх інтересів відповідно до соціальної політики держави в цій сфері;
- оскільки нарахування разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни встановлено законом і конкретно не визначено в Конституції України як складова права на соціальний захист, гарантованого її статтею 46, тому Верховна Рада України має певну свободу дій щодо законодавчого регулювання порядку надання цього виду державної допомоги. Так, Верховна Рада України може встановлювати, модернізувати або поновлювати зазначений вид державної допомоги, змінювати її розмір, механізми її нарахування та надання, оскільки така допомога не закріплена в Конституції України, а визначається у законах відповідно до соціальної політики держави;
- Верховна Рада України в межах своїх повноважень делегувала Кабінету Міністрів України право встановлювати порядок та визначати розмір разової грошової виплати особам з інвалідністю внаслідок війни, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, що узгоджується з повноваженнями уряду України, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Таким чином, втручання держави у право позивача на мирне володіння своїм майном - щорічною разовою грошовою виплатою (шляхом визначення Кабінетом Міністрів України у 2023 році її у меншому розмірі, ніж раніше) відповідає критерію законності.
Окрім цього, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в умовах воєнного стану держава зобов'язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройній агресії російської федерації проти України. Тому всебічна підтримка військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, які беруть участь у захисті Батьківщини та в бойових діях, є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України.
Отже, в умовах війни пріоритетним є спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які безпосередньо беруть участь у бойових діях (членів їхніх сімей), а відповідно, на захист суверенітету і територіальної цілісності України, а не на інші цілі, що може вплинути на збалансованість державного бюджету.
За таких обставин зменшення розміру одноразової грошової виплати, передбаченої частиною 5 статті 13 Закону №3551-XII, викликане об'єктивними причинами, а саме: прагненням збалансувати державний бюджет з метою належного фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, які своїми безпосередніми діями здійснюють захист суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України.
Така щорічна разова грошова виплата є додатковою державною пільгою особам з інвалідністю внаслідок війни, у зв'язку із чим Велика Палата Верховного Суду вважає, що право саме на зазначену виплату не охоплюється поняттям «основоположні права і свободи людини» (Розділ ІІ Конституції України).
З урахування викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки щорічна разова грошова виплата особам з інвалідністю внаслідок війни не передбачена в Конституції України, тому на неї не поширюються й визначені статтею 22 Основного Закону України гарантії щодо заборони скасування чи звуження змісту та обсягу прав, передбачених, зокрема, у її статті 46.
З огляду встановлені обставини справи та викладені висновки Великої Палати Верховного Суду, суд висновує, що відповідач здійснивши позивачу виплату щорічної грошової допомоги до Дня Незалежності України в розмірі, встановленому положеннями постанови Кабінету Міністрів України, діяв в межах повноважень та відповідно до норм чинного законодавства.
Отже, заявлений позов є безпідставним, а тому суд відмовляє у його задоволенні.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів протиправність оскаржуваних дій.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 162, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (адреса: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10, ЄДРПОУ: 13814885), про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
СуддяКрутько Олена Василівна